09 квітня 2026 року місто Київ
справа № 757/9998/21
апеляційне провадження № 22-ц/824/1858/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Саліхова В.В.,
суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Правекс Банк» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Усатової І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс Банк», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Кравченко Іннеса Володимирівна про визнання недійсним договору іпотеки та зняття обтяження з майна,-
У лютому 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до АТ «Правекс Банк», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Кравченко І.В. про визнання недійсним договору іпотеки та зняття обтяження з майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.11.1998 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Фрунзенським відділом реєстрації актів громадського стану у м. Харкові. Від шлюбу мають повнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до договору купівлі - продажу від 14.12.2004 ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 46,1 кв.м, що підтверджується копією договору купівлі - продажу.
В період шлюбу, 15.03.2005 за її власні кошти, виручені від продажу квартири в м. Харкові, на підставі договору купівлі - продажу набуто нерухоме майно - кватира АДРЕСА_2 , загальною площею 45,80 кв.м., вартістю 217 300,00 грн., що підтверджується копією договору купівлі - продажу.
У подальшому, між ОСОБА_2 та АКБ «Правекс-Банк» (теперішня назва АТ «Правекс Банк»), укладено кредитний договір №1006-007/05Р на суму 35 000 доларів США, відповідно до умов якого, ОСОБА_2 передав банку в іпотеку належну йому на праві спільної сумісної власності майно - квартиру АДРЕСА_2 .
26.09.2007 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 15.03.2005 №1006-007/05Р, які полягають в збільшені розміру кредитного зобов'язання до 105 000 доларів США.
Зазначено, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту, банк звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2017 у справі 760/1142/16-ц позов ПАТ КБ «Правекс Банк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 15.03.2005 №1006-007/05Р в розмірі 75 159,36 доларів США та судовий збір в розмірі 25 534,23 грн. Вказане рішення набрало законної сили.
Постановою приватного виконавця Телявського А.М. від 24.01.2019 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 та 24.01.2019 накладено арешт, у тому числі на майно ОСОБА_2 , а саме на кватиру АДРЕСА_2 . Також, відповідно до постанови від 11.05.2019, приватним виконавцем описано та накладено арешт на майно позивача.
У подальшому, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03.09.2020 року у справі 760/17639/19, шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано, та визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 94/500 частки квартири АДРЕСА_2 ; поділити майно подружжя 406/500 частки квартири АДРЕСА_2 , а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 203/500 частки об'єкта спільної сумісної власності подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_2 .
Позивач зазначає, що в Управлінні надання адміністративних послуг Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації нею було отримано витяг про відмову в реєстрації права власності на частину квартири по вказаній вище адресі, у зв'язку наявним обтяженням, а саме «забороною на нерухоме майно» та «іпотека», які зареєстровані приватним нотаріусом Кравченко І.В.
Вважає, що станом на день подання позову існують всі достатні підстави для визнання договору іпотеки недійсним та зняття обтяжень з майна, оскільки передача в іпотеку квартири, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та позивачки, була можлива лише у разі наявності її нотаріально засвідченої згоди. Проте, згоди на передачу квартири в іпотеку позивачка не надавала.
Оскільки в даному випадку договір іпотеки №1006-007/05Р від 15.03.2005 та договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки №1006-007/05Р від 26.09.2007, укладений між іпотекодержателем - АКБ «Правекс-Банк» та іпотекодавцем - ОСОБА_2 , укладений без нотаріально посвідченої згоди позивачки, як співвласника предмета іпотеки, то договір іпотеки відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
З урахуванням викладеного, просить суд:
- визнати недійсним договір іпотеки №1006-007/05Р від 15.03.2005 та договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки №1006-007/05Р від 26.09.2007, укладений між іпотекодержателем - АКБ «Правекс-Банк» та іпотекодавцем - ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Кравченко І.В.;
- скасувати обтяження, а саме «заборону на нерухоме майно» та «іпотека», з квартири АДРЕСА_2 та судові витрати покласти на відповідача АТ «Правекс Банк».
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним іпотечний договір №1006-007/05Р від 15.03.2005 укладений між ОСОБА_2 з АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є АТ «Правекс-Банк»), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. та зареєстрований в реєстрі за номером № 1058у та договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки №1006-007/05Р, посвідченого 15.03.2005 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2294у від 26.09.2007.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник АТ «Правекс Банк» - Гнип В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що обставина відсутності згоди на укладення договору ОСОБА_1 є недоведеною, тобто достовірно не відомо чи такої згоди не було. Для з'ясування даної обставини, одночасно із поданням відзиву, представником Банком на підставі ст. 84 ЦПК України, було заявлено клопотання про витребування відомостей та підтверджуючих документів у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. щодо згоди ОСОБА_1 на укладення Договору іпотеки №1006-007/05Р, посвідченого 15.03.2005 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2294у від 26.09.2007 у відповідності до ч.2 ст. 65 СК України. При цьому представник Банку обґрунтував неможливість отримання вказаного доказу, про що свідчить додана до матеріалів справи відповідь приватного нотаріуса від 06.09.2021 за вих. №65/01-16. Разом з тим, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, не вирішивши клопотання про витребування доказів, чим обмежив право Банку на судовий захист та на справедливий суд.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Корсун Ю.Ю. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що її доводи є безпідставними, рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду є обгрунтованими, оскільки беззаперечною умовою для визнання договору іпотеки недійсним є відсутність другого з подружжя згоди на його укладення.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Корсун Ю.Ю. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.
Представник АТ «Правекс Банк» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належно, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету. Враховуючи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення позивача та його представника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 06.11.1998 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 03.09.2020 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва (справа №760/17639/19).
У період шлюбу 15 березня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі продажу квартири, відповідно до якого останній придбав квартиру АДРЕСА_2 .
15 березня 2005 між ОСОБА_2 та АТ «Правекс Банк» був укладений кредитний договір №1006-007/05Р, відповідно до якого банком були надані ОСОБА_2 у користування кредитні гроші для споживчих цілей в сумі 35 000 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
У цей же день, кредитний договір був забезпечений іпотечним договором №1006-007/05Р, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., зареєстрований за №1054у, у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №1006-007/05Р від 15.03.2005, що укладений між ОСОБА_2 та АТ «Правекс Банк», відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_2 .
Також встановлено, що 26.09.2007 між ОСОБА_2 та AT «Правекс-Банк» укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 15.03.2005 №1006-007/05Р, які полягають в збільшені розміру кредитного зобов'язання до 105 000 доларів США.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 травня 2017 у справі 760/1142/16-ц позов ПАТ КБ «Правекс Банк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 15.03.2005 №1006-007/05Р в розмірі 75 159,36 доларів США та судовий збір в розмірі 25 534,23 грн.
Постановою приватного виконавця Телявського А.М. від 24 січня 2019 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 та накладено арешт, у тому числі на майно ОСОБА_2 , а саме на кватиру АДРЕСА_2 . Також, відповідно до постанови від 11 травня 2019 року, приватним виконавцем описано та накладено арешт на майно позивача.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_2 , була спільною власністю подружжя, тому при укладенні договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки відповідно до вимог статті 578 Цивільного кодексу України та статті 6 Закону України від 05 червня 2003 року «Про іпотеку» вимагалася нотаріальна засвідчена згода ОСОБА_1 як співвласника майна. Проте, суду не надано доказів, що позивач ОСОБА_1 надавала таку згоду, що в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України є підставою для визнання правочинів недійсними з огляду на його незаконність.
Колегія суддів погодилася з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 147/66/17 від 14 грудня 2021 року вказано, що «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки».
За статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.
Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного.
У постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 459/844/20 викладено висновок про те, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У зв'язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 шляхом його уточнення та зазначила, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.
Зокрема у пункті 8.65 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.
Отже, суди під час розгляду спорів про недійсність договору у зв'язку з ненаданням одним із подружжя згоди на відчуження спільного майна мають з'ясовувати, чи був добросовісним набувач такого майна (контрагент за договором).
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2024 року у справі № 201/254/23 викладено висновок про те, що «презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Отже, можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором».
У постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду погодилася з доводом колишньої дружини про те, що «сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцева набувачка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя».
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, що переглядається, встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору іпотеки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі; квартира, що є предметом іпотеки, набута ОСОБА_2 у власність у зареєстрованомушлюбу.
Під час укладення договору іпотеки ОСОБА_2 повинен був надати відомості про те, що на момент придбання спірної квартири та укладення іпотечного договору він перебував у шлюбі. Зокрема, вказані обставини підтверджуються копію паспорту ОСОБА_2 , в якому є відмітка про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_1 .
Тому покладаючись на відповідні обставини на момент укладення оспорюваного договору, колегія суддів вважає, що Банк знав або міг знати про те, що спірна квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Оскільки договір іпотеки від 15 березня 2005 року укладено між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_2 без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , яка є співвласником предмета іпотеки і така обставина не спростована, АТ «Правекс Банк» знав або міг знати про те, що іпотекодавець перебуває у шлюбу та спірну квартиру придбано у шлюбу, що свідчить про недобросовісність дій Банку, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що оспорюваний договір відповідно до вимог ст.ст. 203,205,215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
Доводи апеляційної скарги про те, що обставина відсутності згоди на укладення договору ОСОБА_1 є недоведеною, тобто достовірно не відомо чи такої згоди не було, колегія суддів відхиляє, оскільки АТ «Правекс Банк» не спростував тої обставини, що договір іпотеки від 15 березня 2005 року укладено між АТ «Правекс Банк» та ОСОБА_2 без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 .
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Правекс Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: