Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/5109/2026
м. Київ Справа № 753/5259/25
09 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Можарівській М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Браташа Юрія Павловича на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Шаповалової К.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Департаменту будівництва і житлового забезпечення Київської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання житлового приміщення спільної частковою власністю, -
У березні 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Департаменту будівництва і житлового забезпечення Київської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання житлового приміщення спільною частковою власністю.
В обгрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що вони з липня 1974 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі у позивачів народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 1993 році ОСОБА_2 була затверджена членом житлового кооперативу "Авіатор-18", і сплачувала пайові внески на побудову житла для сім'ї від свого імені, на той час представляти в кооперативі сім'ю міг лише один член сім'ї. Остаточний внесок на оплату квартири було внесено у 1995 році, і до 1995 року включно було внесено пайових внесків за квартиру в сумі 412 500 000 карбованців, і 30 серпня 1995 року ОСОБА_2 отримала від Виконавчого комітету Київської міськради ордер № 105589 на вселення у новозбудовану квартиру по АДРЕСА_1 для сім'ї з трьох осіб: ОСОБА_2 , чоловік ОСОБА_3 , і син ОСОБА_5 . На підставі ордера сім'я вселилась в квартиру, провівши відповідний ремонт, і прописались у ній. Загальна площа квартири на момент вселення складала 51,6 кв. м., а житлова - 29,05 кв.м. Після обладнання та засклення балкону була уточнена загальна площа квартири, яка склала 54,5 кв.м., у зв'язку з чим 10 січня 2000 року ОСОБА_2 доплатила за квартиру ще 1371 грн. 03 коп. На даний час з'ясувалось, що ОСОБА_5 без відома батьків (позивачів) оформив свідоцтво про право власності на квартиру одноосібно на своє ім'я.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , загинув, захищаючи суверенітет та цілісність України від російської федерації, в Луганській області. Після його загибелі позивачам стало відомо, що його квартирантка, ОСОБА_1 , звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 , оскільки мала від нього заповіт. ОСОБА_1 після загибелі ОСОБА_5 викрала із сейфа кошти, які він зібрав для купівлі автомобіля для армії, його особисті документи, та оригінали документів про оплату вартості квартири. Позивачі зазначають, що у ОСОБА_5 від шлюбу, який було укладено з ОСОБА_6 05 липня 1997 року, та розірвано судом у 2003 році, народилася донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка має право на обов'язкову долю у спадщині, оскільки є непрацездатною особою, та має статус інваліда з дитинства - довічно. Позивачі наголошують, що реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_5 є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки вона відбувалася без згоди позивачів, як фактичних власників нерухомого майна. Таким чином, позивачі просять суд скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , яке видане Головним управлінням житлового забезпечення КМДА на ім'я ОСОБА_5 , а також визнати, що зазначена кооперативна квартира є спільною частковою власністю ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях, а саме -по 1/3 частини квартири кожному.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 07 серпня 2025 року було прийнято до розгляду позовну заяву у новій редакції (заяву про зміну предмету позову) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Департаменту будівництва і житлового забезпечення КМР ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання житлового приміщення спільною частковою власністю, подану 28 липня 2025 року.
У листопаді 2025 року представник позивача звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з заявою про забезпечення позову.
В обгрунтування заявлених вимог зазначала, що оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, яка зареєстрована за їх сином, що загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходяться у квартирантки, відповідачки ОСОБА_1 , на яку, як їм відомо, син склав заповіт та заповідав їй все своє майно. Оскільки ОСОБА_1 неодноразово зверталась до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після загибелі їх сина, є ризик того, що вона може оформити право власності на себе по цій квартирі та відчужити її у незаконний спосіб.
З огляду на вище викладене просила суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру
АДРЕСА_2 від 14 листопада 2025 року заяву позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Департаменту будівництва і житлового забезпечення Київської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання житлового приміщення спільної частковою власністю задоволено.
Накладено арешт на квартиру загальною площею 54,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 01 грудня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Браташ Ю.П. засобами електронного зв'язку подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, щопозовні вимоги у даній справі стосуються скасування свідоцтва про право власності на квартиру (потім вимоги було змінено на скасування наказу), при цьому, в обґрунтування підстав забезпечення позову ОСОБА_3 вказувалось про наявність заповіту від 09.04.2022, яким ОСОБА_5 заповів все своє майно ОСОБА_1 та остання зверталася до нотаріуса для оформлення права власності. Також вказувалося про те, що відповідач маючи оригінал права власності будучи зареєстрованою в квартирі може її відчужити у незаконний спосіб.
Вказує на те, що в матеріалах справи наявна постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 08.09.2023 вих № 80/02-14, якою ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру. Зі змісту вказаної відмови також вбачається, що ОСОБА_1 не було надано оригіналу правовстановлюючого документа на спірну квартиру, що вказує про безпідставність тверджень ОСОБА_3 (про наявність оригіналів у ОСОБА_1 ), що було також залишено поза увагою суду першої інстанції, який розглядає обидва провадження по вказаній справі.
Звертає увагу на те, що на час розгляду заяви про забезпечення позову не відбулась реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , тому вона не має правомочностей власника розпоряджатись спірною квартирою щодо її відчуження третім особам або її обмеження іншим чином, отже, зазначені позивачем у заяві про забезпечення обставини є недоведеними.
В судове засідання сторони не з'вились, позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляд справи повідомлялись засобами поштового зв'язку. Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, поштова кореспонденція була отримана 26 лютого 2026 року.
Департамент будівництва і житлового забезпечення Київської міської ради та ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляд справи повідомлялись засобами електронного звязку. Відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, кореспонденція була доставлена адресатам.
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову та накладаючи арешт на квартиру загальною площею 54,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд першої інстанції посилався на те, що відповідач вже неодноразово зверталася до нотаріуса для оформлення права власності на спірне майно, та оскільки позов подано з метою захисту майнових прав позивачів, перевірка обґрунтованості яких може зайняти значний часу, за який спірне майно може бути відчужене, що в подальшому, у випадку задоволення позову, може ускладнити виконання рішення суду. Судпершої інстанції вважав, що через ризик можливого відчуження спірного нерухомого майна на користь третіх осіб, або його обтяження іншим чином, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав позивачів у випадку задоволення його позову та може призвести до того, що позивачі не зможуть їх захистити в межах одного цього судового провадження за їх позовом без нових звернень до суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За змістом статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і набудь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися в суд, а також з інших підстав, визначених законом. За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.
До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21.
Відповідно, позивач має право заявляти вимогу про забезпечення позову, обравши спосіб, який, на його думку, буде гарантувати виконання рішення суду, винесеного на його користь.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з даним позовом, позивачу просили суд (з урахування змін) скасувати наказ Голосного управління житлового забезпечення Київської міської Державної адміністрації № 602-С від 15 травня 2000 року в частині видачі свідоцтва про право власності на квартиру загальною площею 54,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на ім'я ОСОБА_5 ; визнати, що кооперативна квартира у АДРЕСА_1 . Також судом встановлено, що відповідач вже зверталася до нотаріуса для оформлення права власності на спірне майно.
Тобто, позивач довів існування між сторонами спору та існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Суд першої інстанції правильно оцінив наведені позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову обставини.
Окрім того, суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що вжиття заходів забезпечення позову спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшла правильного висновку, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майнобезпосередньо пов'язаний з суб'єктивними правами позивача на предмет спору та спроможний забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що на час розгляду заяви про забезпечення позову не відбулась реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , тому вона не має правомочностей власника розпоряджатись спірною квартирою щодо її відчуження третім особам або її обмеження іншим чином, отже, зазначені позивачем у заяві про забезпечення обставини є недоведеними, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зокрема що існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Колегія суддів зауважує, що можливе наступне відчуження спірного майна перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що останній не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача/заявника на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою.
Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Браташа Юрія Павловича залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 13 квітня 2026 року
Головуючий: Судді: