Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/4417/2026
м. Київ Справа № 362/5480/24
03 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Кирилюк Г.М.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Марчук О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 , з урахуванням нової редакції позовної заяви, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис №199 від 12.08.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є його батьками, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11 квітня 2007 року.
24 листопада 2021 року Васильківським міськрайонним судом Київської області було винесено рішення у справі №362/1287/21 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 березня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.
За період виконання рішення суду матір'ю було сплачено аліменти в розмірі 283 013,38 грн, вказане підтверджується копіями довідок про відрахування та виплати № 56 від 17.07.2024 року та про сплачені аліменти № 617/1255 від 18.07.2024 року.
Позивач зазначав, що спершу він проживав з батьком, однак з кінця лютого 2024 року став проживати з матір'ю ОСОБА_3 та перебував на її повному утриманні, проте, не зважаючи на вказану обставину, батько ОСОБА_2 продовжував отримувати від ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини, при цьому стягнуті кошти не передавав йому, а витрачав на власні потреби.
Отже, після прийняття судом рішення про стягнення аліментів з матері, обставини, на підставі яких судом було задоволено позовні вимоги, змінились, оскільки змінилась особа з якою проживає дитина.
При цьому, відповідач з 20 лютого 2024 року не утримує його, тобто безпідставно отримував аліменти на дитину, при цьому не здійснюючи її утримання. Наразі стягнення аліментів з 23березня 2025 року припиненоузв'язку з досягненням нимповноліття.
Посилаючись на положення статті 1215 ЦК України, позивач вважав, що стягнення аліментів з матері на користь батька на його утримання проводилось не добровільно, а на підставі судового рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2021 року, в рамках виконання виконавчого провадження № НОМЕР_5, а тому вимога про стягнення з ОСОБА_2 сплачених ОСОБА_3 аліментів за період з 01 березня 2024 року по день звернення до суду, тобто, за період часу коли він проживав разом з матір'ю та перебував на її утриманні, у розмірі 30 634,06 гривень є правомірною.
Крім того, відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки повинні утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Враховуючи, що він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , став проживати з матір'ю ОСОБА_3 та перебуває на її утриманні, став студентом вищого навчального закладу, то його батько ОСОБА_2 має брати участь в його утриманні, сплачуючи аліменти на користь сина, ОСОБА_1 , до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_1 просив суд:
стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на його утримання, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду і до повноліття - до 23.03.2023;
стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти у розмірі 30 634,06 грн.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської областівід 16 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилались в обгрунтування своїх вимог.
Він зазначав, що з 20 лютого 2024 року проживав разом із матір'ю, аліменти які отримувались батьком на нього не витрачалися, тому аліменти, стягнуті з матері в період з 1 березня по 30 липня 2024 року, є безпідставними.
Крім того, після досягнення повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) він продовжує навчання, а тому має право на аліменти до 23 років (ст. 199 СК України).
Суд першої інстанції, відхиляючи довідку про його проживання з матір'ю, визнаючи її неналежним доказом, не дослідив та не надав належну оцінку наявним в матеріалах справи письмовим поясненням відібраних адвокатом ОСОБА_7 у нього - ОСОБА_1 , його матері- ОСОБА_3 та бабусі - ОСОБА_9 , що в свою чергу є порушенням норм процесуального права та суперечить судовій практиці Верховного Суду (постанова від 06.09.2023 року, справа № 402/190/20, в якій суд наголошує на оцінці доказів у сукупності з урахуванням інтересів дитини), чим порушив норми статті 229 ЦПК України.
При цьому, факт його проживання з матір'ю є зміною обставин, що має враховуватись відповідно до ст. 273 ЦК України.
І саме про цей факт він зазначав,як дитина яка досягла відповідного віку, і вирішив змінити своє місце проживання разом з матір 'ю, що відповідно до законодавства не потребує додатково будь яких рішень ні від органів опіки, ні від суду, а приймається особисто дитиною, зазначав у позовній заяві, але це було проігноровано судом першої інстанції.
Верховний Суд у низці рішень неодноразово наголошував про необхідність застосування принципу забезпечення найкращих інтересів дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини), який має пріоритет при вирішенні питань утримання повнолітніх дітей, що навчаються.
Однак суд першої інстанцій, не встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, невірно застосувавши норми матеріального та процесуального права, дійшов помилкового висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення, арішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2025 року- без змін.
Зазначає, що син ОСОБА_1 дійсно із двадцятих чисел лютого 2024 року на прохання матері позивачки ОСОБА_9 перейшов на тимчасове проживання у її будинок АДРЕСА_3 . Причиною цьому було настійне прохання баби для надання їй допомоги внуком по господарству адже вона має похилий вік, а дочка проживає у м. Києві. Він погодився на такі тимчасові умови адже допомога своїй рідній бабі це не тільки елемент залучення сина до виконання певних корисних робіт та отримання навичок самостійності при веденні господарства у приватному будинку, а й зміцнення родинних стосунків між бабою та внуком. Окрім цього, він брав до уваги, що є військовослужбовцем - учасником бойових дій і додатковий догляд за сином зі сторони баби не є зайвим.
На даний чассин ОСОБА_1 проживає за межами України і кошти (аліменти) він перераховує повністю на його картковий рахунок, що підтверджується відповідною випискою AT КБ ПриватБанк від 18.09.2024 року.
Є абсолютною неправдою в обґрунтуваннях позовних вимог, що він начебто витрачає отримані аліменти на власні потреби, а не на утримання сина. І доказом цьому є письмові документи.
Що стосується вимоги позивача про стягнення із нього на його користь 30 634, 06 грнвжесплачених аліментів за виконавчим провадженням № НОМЕР_5, відповідач зазначає, що надані належні доказисвідчать про те, що отримані аліменти він витратив виключно на утримання сина.
Окрім цього зазначає, що мати їх спільного сина має заборгованість за аліментами на 31.08.2024 року в сумі 25953,39 грн, що підтверджується довідкою розрахунком Васильківського ВДВС від 23.09.2024 року.
У відповідь на відзив позивач ОСОБА_1 вказує, що відзив на апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, так як в ньому є дача неправдивих свідчень та наклеп на третю особу, ОСОБА_3 .
Твердження відповідача про те, що у ОСОБА_3 є заборгованість по аліментам не відповідає дійсності, оскільки після надання довідки з фінансової служби військової частини НОМЕР_4 був зроблений перерахунок, та на рахунок ОСОБА_3 повернуто кошти в сумі 16420 грн 29 коп та розблоковано карту, різницю (заборгованість) ОСОБА_2 перерахував йому на рахунок суму 9500 грн.
Наголошує на тому, що до суду звернувся він, а не мати, в свою чергу батько як не брав, та і не бере участі в його навчанні та житті. За період його навчання за кордоном батько забезпечив його тільки на 5000 грн, 2000 грн - на день народження, 3000 тисячі по приїзду в 2025 році на канікули.
Крім аліментів і вступу, мати його вдягала, годувала. Здійснила оплату за вступ в Республіку Словаччину в Пряшевський університет.
Батько, ОСОБА_2 , забезпечував його тільки аліментами, що сплачувала мати ОСОБА_3 , а після 18 років він взагалі не отримує від нього грошової допомоги, забезпечує його чоловік матері ОСОБА_13 .
Він хоче достукатися до серця рідного батька, щоб він зрозумів те, що йому треба за щось жити за кордоном, а матері самій тяжко його забезпечувати, завантаженість дуже сильна по навчанню, він обрав професію вчительство англійської мови та літератури в комбінації, всі предмети на словацькій мові, поєднувати навчання і роботу немає змоги та часу.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не з?явився, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлений у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційої скарги заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання також не з?явилась. Про день та час розгляд справи судом апеляційної інстанції повідомлена у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі від якого у них народилася дитина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
29.09.2020 року Васильківською міською радою прийнято рішення № 348 про затвердження висновку про визначення місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24.11.2021 у справі № 362/1287/21 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від заоробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків проджиткового мінімуму для дитини відповідного віку, пчинаючи з 10 березня 2021 року ідо досягнення дитиною повноліття.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_4 від 18.07.2024 року №617/1255 з грошового забезпечення ОСОБА_3 було утримано аліменти за період з березня 2022 року по березень 2024 року в загальній сумі 261 238,44 грн.
З довідки Васильківської міської ради VIII скликання від 01.07.2024 року вбачається, що ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , разом з нею проживає та перебуває на її утриманні син ОСОБА_1 .
З довідки Васильківського відділу державної виконавчої служби в Оюухівському районі Київської області від 23.09.2024 року вбачається, що станом на 31.08.2024 року заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів становить 25 953,39 грн.
Відмовдяючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів, суд першої інстанції вказав на те, що станом на дату постановлення даного рішення суду, в силу закону, за приписами статті 180 СК України, з 23 березня 2025 року у відповідача і третьої особи відсутній обов'язок утримувати позивача у зв'язку із досягненням ним повноліття.
Вирішуючи по суті вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів на його утримання з моменту звернення до суду до його повноліття, суд враховує, що позивач досягнув повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 , а звернувся до суду з позовом через свою матір 30 липня 2024 року, про що свідчить відбиток відділення поштового зв'язку на конверті в якому отримано позов (а.с. 31).
Тобто, позивач звернувся до суду вже після досягнення ним свого повноліття.
Як наслідок, суд звертає увагу на той факт, що момент звернення позивача до суду наступив вже після досягнення ним повноліття, а тому суд об'єктивно позбавлений можливості вирішити питання про стягнення аліментів за період часу від події яка настала в часі пізніше (30 липня 2024 року) ніж подія до настання якої позивач просить стягнути аліменти (23 березня 2023 року).
У зв'язку із цим, у даному випадку неможливо стягнути аліменти за період часу з моменту звернення до суду (30 липня 2024 року) до повноліття позивача (23 березня 2023 року), як просить позивач в пункті третьому прохальної частини позову від 24 березня 2025 року (а.с. 99 104).
Під час розгляду справи достовірно не встановлено того факту, що саме з 20 лютого 2024 року позивач проживає разом із матір'ю, оскільки додана до позову довідка від 01 липня 2024 року, не містить вказівки на дату з якої позивач проживає разом із матір'ю та перебуває на її утриманні (а.с. 20).
Крім того, проживання позивача з матір'ю, не є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів за період часу з 01 березня по 30 липня 2024 року, які було стягнуто з його матері на користь батька в сумі 30634 гривні 06 копійок, оскільки: було наявне рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини разом із батьком; вказані грошові кошти в силу закону є власністю позивача; позивачем не надано суду будь-яких доказів недобросовісного розпоряджається відповідачем аліментами або їх витрат не за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У статті 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20 (провадження № 61-15867св23) вказано, що за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні.
Позивачем у даній справі не є матір дитини ОСОБА_3 , як платник аліментів, а позовними вимогами не є вимоги про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від заоробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків проджиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття та стягнення ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Навпаки, як вбачається зі змісту позовної заяви, з урахуванням нової редакції позовної заяви, позивачем є дитина ОСОБА_1 , який просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його ОСОБА_1 користь аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду і до повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому, позивач керується приписами ст.ст. 179, 180, 181, 197 СК України та ст. 273 ЦПК України.
Відтак, стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини на користь самої дитини ОСОБА_1 , а не на користь того з батьків, з ким проживає дитина та на чиєму фактичному утриманні перебуває дитина, суперечить нормам ст.ст. 179, 180, 181, 197 СК України, згідно з якими аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 після досягнення повноліття продовжує навчання, а тому має право на аліменти до 23 років (ст. 199 СК України), колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 самостійно обрав спосіб захисту свого цивільного права чи інтересу, а саме: шляхом стягнення аліментівна його користь на підставі ст.ст. 179, 180, 181, 197 СК України.
Поряд з цим, предметом вказаного позову не є питання стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання на підставі ст. 199 СК України. А відтак, у суду відсутні правові підстави надавати правову оцінку обставинам щодо яких позивачем не заявлено жодних позовних вимог.
За наведених обставин позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на його утримання, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту звернення до суду і до повноліття - до 23.03.2025 року є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Статтею 186 СК України визначено, що контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.
У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до судуз позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема, потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей (див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 682/690/16-ц).
Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.
За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу з якого достемення можливо було б встановити той факт, що ОСОБА_2 отримані від ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , використовує не за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Матеріали справи не містять жодного доказу, що ОСОБА_3 , як платник аліментів, зверталася до органу опіки та піклування з заявою про проведення інспекційних відвідувань одержувача аліментів ОСОБА_2 з метою встановлення цільового використання сплачених нею аліментів, як і не містять жодного звернення безпосередньо до ОСОБА_2 з вимогою припинення нецільового викоритання аліментів, як і не містять доказів звернення ОСОБА_3 , як платник аліментів, до судуз позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Відтак, позовні вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачених ОСОБА_3 аліментів у розмірі 30 634,06 грн, суперечить нормам ст.ст. 179, 186 СК України.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).
Отже, вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, проте помилився щодо підстав такої відмови.
Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині обгрунтування мотивів вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення аліментів, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення в редакції даної постанови.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат
Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття оскаржуваного рішення, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді: