П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/35120/24
Головуючий І інстанції: Пекний А.С.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 02.04.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
12.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення (постанову) ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , що оформлено довідкою від 13.05.2024р. №14/1857 (вихідний №4478) за результатом проведеного медичного огляду 10.05.2024р. з метою визначення його придатності та висновком на підставі ст.ст.30в, 26в, 62в, 23в про його «придатність» до військової служби;
- зобов'язати ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути питання стосовно прийняття рішення про результати медичного огляду від 10.05.2024р. на підставі наявних медичних документів, наданих ним у 2024р. під час проведення медичного огляду, відповідно до діючого «Положення про ВЛК» та з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на військовому обліку. Після проведення медичного огляду та отриманням інформації про стан здоров'я позивача у повному обсязі ВЛК від 10.05.2024р., а саме висновком голови медичної комісії ОСОБА_2 винесено постанову про придатність до військової служби позивача. Втім, позивач вважає, що за рішенням ВЛК він мав бути визнаний «придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони». Більше того, як наголошує позивач, 10.05.2024р. він навіть не був присутній на такому медичному огляді, оскільки 09.05.2024р. було фактично завершено медичний огляд в його присутності. Позивач не погоджується з віднесенням його стану здоров'я до ст.ст.30в, 26в, 62в, 23в «Положення про ВЛК» станом на дату прийняття оскарженого рішення, адже суть пунктів відрізняються від редакції «Положення про військово-лікарську експертизу» (наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008р. №402) станом на момент прийняття висновків складом ВЛК окремо по кожній категорії до прийняття оскарженого рішення (у процесі медичного обстеження), яке розпочалось ще у березні 2024р.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позов ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 06.05.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.04.2025р. і прийняти нове, яким позовні вимоги - задовольнити в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
28.05.2025р. до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшли матеріали справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 на підстав ст.ст.30в, 26в, 62в, 23в графи ІІІ Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, визнаний «придатним до військової служби», що підтверджується довідкою №14/1857 ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до вказаної вище довідки, 10.05.2024р. було проведено медичний огляд ВЛК.
Діагноз і постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, контузії, каліцтва) позивача: «обидва ока - короткозорість високого ступеню, задньополярна початкова катаракта, нереферична дегенерація сітківки. Двобічна плоскостопість зправа ІІ ст.зліва І ст.незначне порушення. Сколіоз І ст.Поширений остеохондроз хребта з переважним ураженням грудного відділу. Поліноз».
Позивач, вважаючи, що при прийнятті зазначеного рішення від 10.05.2024р. ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 не врахувала зміни до «Положення про ВЛК», внаслідок чого прийняте відповідачем рішення не відображає його реального стану здоров'я та ступеню придатності його до військової служби, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд 1-ї інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених ОСОБА_1 позовних вимог та, відповідно, відсутності правових підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022р.
Пунктом 2 вищевказаного Указу військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи та повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
У силу приписів ч.8 ст.4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993р. №3543-XII, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
При цьому, на час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
За змістом абз.2 ч.1 ст.22 Закону №3543-XII, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до ТЦК та СП (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Згідно з ч.3 цієї статті, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих ними документах, або у строки, визначені командирами військових частин.
Особливості ж проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України (ч.5 ст.22 Закону №3543-XII).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII.
У відповідності до ч.1-3 ст.1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
У ч.7 ст.1 Закону №2232-XII регламентовано, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені у відповідності до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
За приписами ч.9 ст.1 Закону №2232-XII, щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Як передбачено ч.9 ст.1 Закону №2232-XII, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) ТЦК та СП, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або ж вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або ВЛК відповідного районного (міського) ТЦК та СП, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або ж військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу та виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Відповідно до приписів ч.9 ст.1 Закону №2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. за №402 затверджено «Положення про ВЛК в Збройних Силах України».
Пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), а також визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Пунктом 1.3 глави 2 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються ВЛК, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії) приймають постанови.
Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою ВЛК, протоколом засідання ВЛК з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Згідно з п.п.2.6.1 п.2.6 розділу І Положення №402, до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК високомобільних десантних військ; ВЛК військових комісаріатів; ВЛК ТЦК; ВЛК цивільного лікувального закладу з правами госпітальної ВЛК.
Позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) призначаються у складі голови, заступника голови (може призначатись один з членів комісії), членів комісії (у гарнізонних, госпітальних ВЛК не менше ніж три лікарі, в інших ВЛК і ЛЛК - терапевта, хірурга, невропатолога, окуліста, стоматолога, оториноларинголога, психіатра) і секретаря з середньою медичною освітою. До складу ВЛК (ЛЛК) можуть призначатися лікарі інших спеціальностей. На підставі затвердженого переліку начальник ВМКЦ регіону своїм наказом призначає позаштатні постійно діючі ВЛК, їх персональний склад і визначає порядок їх роботи. (п.п.2.6.2, 2.6.7 п.2.6 розділу І Положення №402).
У силу п.1.1 глави 1 розділу II Положення №402, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
За змістом п.1.1 глави 1 розділу II Положення №402, постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (додаток 3).
Розклад хвороб розроблений відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров'я 10-го перегляду.
Відповідно до п.6.1 глави 6 розділу II Положення №402, направлення на медичний огляд проводиться військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби): прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами.
У разі виявлення під час обстеження або ж лікування у військовому лікувальному закладі у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють у мирний час непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час (п.п «а», «б» статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), у воєнний час - непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення, у якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом начальника військового лікувального закладу.
Для вирішення питання про потребу у відпустці за станом здоров'я або звільненні від виконання службових обов'язків (у тому числі і повторно) військовослужбовець може направлятися на медичний огляд начальником відділення або профільним головним (провідним) фахівцем військового лікувального закладу, у якому він знаходиться на стаціонарному або амбулаторному лікуванні, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом відповідної посадової особи (п.п.6.4, 6.5 глави 6 розділу II Положення №402).
Як передбачено у п.п.6.11, 6.12 глави 6 розділу II Положення №402, постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці за станом здоров'я приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін - не менше 30 календарних днів. Постанова про потребу у відпустці за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК (без затвердження). Постанова ВЛК про потребу у звільненні від виконання службових обов'язків (занять) за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка затвердженню штатною ВЛК не підлягає.
У разі коли є незаперечні дані, що здатність до проходження військової служби за станом здоров'я не відновиться, постанова ВЛК про потребу військовослужбовців у відпустці за станом здоров'я не приймається, а вирішується питання про придатність їх до військової служби.
Пунктами 20.1 та 20.2 глави 20 розділу II Положення №402 встановлено, що постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів.
У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК.
Члени ВЛК зобов'язані дотримуватися вимог Положення.
Голова чи члени ВЛК відповідають за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв).
Постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.
Згідно з п.22.1 глави 22 розділу II Положення №402, дані про тих, хто пройшов медичний огляд (прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, військове звання, військова частина, місяць та рік призову на військову службу тощо), діагноз і постанова ВЛК про ступінь придатності до військової служби і про причинний зв'язок записуються в Книгу протоколів засідань ВЛК (ЛЛК).
Крім того, діагноз та постанови ВЛК записуються на військовозобов'язаних, резервістів - у Картку амбулаторного обстеження та медичного огляду, а зміст постанови комісії, крім того, - у військовий квиток і облікову картку. На офіцерів запасу, визнаних ВЛК непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, а також на військовозобов'язаних, резервістів, які знаходяться на зборах та визнані непридатними до подальшого проходження зборів, складається Свідоцтво про хворобу.
Відповідно до п.22.3 глави 22 розділу II Положення №402, постанови ВЛК, які не підлягають затвердженню (контролю) штатною ВЛК, оформляються в день медичного огляду і видаються на руки особі, що пройшла медичний огляд, або в установленому порядку направляються у військову частину.
Свідоцтво про хворобу (довідка ВЛК) з постановою, які підлягають затвердженню (контролю) штатною ВЛК, направляються на затвердження (контроль) не пізніше 5-денного терміну після медичного огляду.
Свідоцтво про хворобу, довідка ВЛК із затвердженою постановою не пізніше ніж через два дні після їх затвердження та одержання із штатної ВЛК висилаються командиру військової частини, у якій проходить службу військовослужбовець, що пройшов медичний огляд, або начальнику, який направив його на медичний огляд, або видаються на руки представникам військових частин за наявності у них підтверджуючих документів.
За п.22.5 глави 22 розділу II Положення №402, свідоцтво про хворобу у воєнний час складається на всіх військовослужбовців, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Як убачається з матеріалів справи, 10.05.2024р. ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби за ст.ст.30в, 26в, 62в, 23в гр. ІІІ Розкладу хвороб.
Отже, як вірно зазначив суд попередньої інстанції, медичний огляд проведено позаштатною ВЛК районного ТЦК та СП.
У контексті доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з п.2.3 глави 2 розділу І Положення №402, Центральна ВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із ВЛК в Збройних Силах України. На ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи, прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України (п.п.2.3.3 п.2.3 глави 2 розділу І Положення №402).
Враховуючи наведені приписи Положення №402 та встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право звернутися до регіональної ВЛК для проведення повторного або контрольного медичного огляду, а у разі не згоди з рішенням регіональної ВЛК зі скаргою до ЦВЛК.
Під час розгляду справи позивач не надав до суду доказів на підтвердження звернення до Регіональної ВЛК для перегляду висновку, викладеного у рішенні ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.05.2024р.
Не надано позивачем також доказів звернення зі скаргою до ЦВЛК.
Оскільки позивач не скористався своїм правом на проведення повторного медичного огляду стосовно зміни формулювання у рішенні ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 від 10.05.2024р. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність звернення позивача до суду з позовом у цій справі.
Варто зазначити й про те, що у контексті спірних правовідносин колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 10.02.2022р. у справі №160/7153/20 стосовно того, що перевірка правильності прийнятого ВЛК рішення виключно за медичними показниками не входить до компетенції адміністративного суду.
Також, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12.06.2020р. у справі №810/5009/18 щодо того, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на п.3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми, у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або ж одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.02.2021р. у справі №820/5570/16, при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються висновки за результатами медичного огляду, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності такого висновку виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку щодо стану здоров'я лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, зокрема на підставі Положення №402.
Тобто, суд не може самостійно на власний розсуд надавати оцінку діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності для проходження військової служби, оскільки це не входить до повноважень суду, а означені питання є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії.
Зазначений висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, вкладеною в постанові від 26.02.2025р. у справі №600/3273/22-а.
Так, ОСОБА_1 зазначає, що категорично не згоден з кваліфікацією наявних захворювань та встановлення відповідного ступеню придатності до військової служби і відповідач мав встановити статус «придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони» з огляду на наявні захворювання.
Проте, як вже зазначалося судом, позивач не позбавлений права звернення до ВЛК вищого рівня, у тому числі і до ЦВЛК для відповідного перегляду встановлених діагнозів, але позивачем не використано таке право, а у суду відсутні підстави для оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності для проходження військової служби, про що зазначено вище.
Перевірка рішення госпітальної (гарнізонної) ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням №402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності до військової служби та встановлення причинного зв'язку захворювань, ВЛК регіону чи ЦВЛК (в межах справи) не приймали, тому позивач не дотримався вимог Положення №402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову.
Зокрема, слід зазначити, що у разі наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, він має право звернутися до ЦВЛК для перегляду відповідної постанови з підстав наявних хвороб позивача.
За змістом ст.ст.2,5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу як об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України ознаки. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Зі змісту наведеної норми випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: (а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; (б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України; (в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу; (г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); (д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження. Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження. Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті.
Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач уважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та надав правову оцінку обставинам, які охоплюються предметом позову, що призвело до правильного вирішення справи та ухвалення судового рішення з дотриманням норм матеріального права.
Аналізуючи ж питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду 1-ї інстанції, колегія суддів зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та надав оцінку усім аргументам сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 13.04.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко