П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/758/25
Головуючий І інстанції: Іванов Е.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 07.05.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
08.01.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови їй у перерахунку пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_2 виходячи із 10-ти мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити пенсію по втраті годувальника ОСОБА_2 з 20.11.2024р. в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона, перебуваючи на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області, отримувала пенсію по втраті годувальника за померлого ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У свою чергу, померлий ОСОБА_2 також перебував на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області, був особою з інвалідністю І групи, яка має захворювання пов'язане з ліквідацією аварії на ЧАЕС та отримував пенсію в розмірі відшкодування фактичних збитків згідно зі ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач звернулася до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, урахувавши всі передбачені законом підвищення і доплати, втім їй відмовлено у здійсненні відповідного перерахунку, що, власне, і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду 1-ї інстанції від 16.04.2025р. залучено до участі у справі як співвідповідача ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області від 19.11.2024р. №8766/03-16. Зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 24.07.2024р., виходячи із десяти мінімальних пенсії за віком та з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Одеській області 04.06.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2025р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
17.06.2025р. до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшли матеріали справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебувала на обліку ГУ ПФУ в Одеській області по інвалідності.
Згідно з посвідченням № НОМЕР_1 від 29.10.2024р., позивач має право на пільги та компенсації передбачені у ст.20 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Померлий чоловік позивачки - ОСОБА_2 був особою з І групою інвалідності також пов'язаною із ліквідацією аварії на ЧАЕС, про що зазначено у протоколі перерахунку пенсії від 12.09.2024р.
24.07.2024р. позивача, на підставі її заяви, переведено з пенсії по інвалідності - на пенсію у зв'язку із втратою годувальника ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку було обчислено із розрахунку 100% від втрати працездатності годувальника згідно зі ст.54 вказаного Закону та її розмір з 01.03.2024р. становить - 8794,32 грн.
11.11.2024р. позивачка звернулася до відповідача із заявою про перерахунок розміру її пенсії за померлого від ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС її чоловіка.
Вказана заява була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Закарпатській області, яке рішенням від 19.11.2024р. №8766/03-16 відмовило в перерахунку пенсії з підстав того, що всі долучені до заяви документи померлого годувальника враховані.
16.09.2024р. ГУ ПФУ в Одеській області листом № 25761-24560/Г-02/8-1500/24 повідомило позивача, що вона з 01.07.2021р. отримує пенсію по інвалідності ІІ групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС в розмірі відшкодування фактичних збитків в розмірі 10830,82 грн., що не є меншим від розміру пенсії осіб з інвалідністю ІІ групи 8272,28 грн., відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб», прийнятого на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021р. №1-р(II)/2021, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України». У подальшому, Конституційний Суд України Рішення від 03.04.2024р. № 4-р(І)/2024 визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з вказаними змінами та утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану. З огляду на вказане, відсутні підстави для перерахунку пенсії.
Не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд 1-ї інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, наявності правових підстав для зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 24.07.2024 р., виходячи із десяти мінімальних пенсії за віком та з урахуванням раніше виплачених сум.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може погодитися із наведеними висновками суду першої інстанції в повному обсязі (в частині обрання належного способу захисту) та вважає їх лише частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Так, ключовим правовим питанням спору, що становить предмет цієї справи, є порядок застосування положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-XII з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, висловленої в його Рішенні від 07.04.2021р. №1-р(ІІ)/2021, під час нарахування особі пенсії за цим Законом.
Приписами ч.4 ст.54 Закону №796-XII в редакції Закону України від 06.06.1996р. №230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VIII, було передбачено таке:
«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком".
28.12.2014р. Верховна Рада України прийняла Закон №76-VIII, яким текст ст.54 Закону №796-ХІ був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
У подальшому, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в «Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (затв. постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011р. №1210 зі змінами).
Згідно з п.11 Порядку №1210, мінімальний розмір пенсії становить: 1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї: осіб з інвалідністю I групи - 180% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю II групи - 160% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; осіб з інвалідністю III групи - 145% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто, раніше визначений ст.54 Закону №796-XII розмір пенсій було знижено.
У той же час, рішенням від 07.04.2021р. №1-р(ІІ)/2021 Конституційним Судом України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч.3 ст.54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України вирішив, що ч.3 ст.54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене ст.54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07.04.2021р. №1-р(ІІ)/2021).
А тому, за результатами виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021р. №1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України, з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021р. №1-р(ІІ)/2021.
29.06.2021р. Верховною Радою України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021р. №1-р(II)/2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» №1584-IX, який набрав чинності 01.07.2021р., відповідно до якого ст.54 Закону №796-XII викладено у новій редакції:
В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 грн.; для III групи інвалідності - 3700 грн.; для дітей з інвалідністю - 3700 грн.
У згаданому Рішенні від 07.04.2021р. №1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз ч.4 ст.54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР та п.п.11, 12 Порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія ст.54 Закону №796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні ч.4 цієї статті Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. Водночас, ст.ст.3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких було встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України виходив із того, що держава дійсно може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024р. №4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною 3 ст.54 Закону №796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави відносно відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає ч.1 ст.3, ч.2 ст.8, ст.16, ч.3 ст.22, ч.1 ст.46, ч.1 ст.50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу ст.ст.3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021р. №1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у ч.3 ст.54 Закону №796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми ст.54 Закону №796-XII в редакції Закону №1584-IX, колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021р. №1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені оновлені розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
У зв'язку з цим, прийняттям зазначеного Закону №1584-IX не досягаються всупереч Рішенню від 07.04.2021р. №1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Вказана правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.2024р. у справі №460/20412/23, є актуальною та релевантною до спірних правовідносин.
Внесеними Законом №1584-IX змінами до ст.54 Закону №796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено вказаною статтею в редакції Закону №230/96-ВР, законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин у цій справі слід застосувати норми Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.
Такої ж правової позиції дотримувався Верховний Суд від 10.12.2024р. у справі №240/1121/24.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.
Доводи ж апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області наведених вище висновків суду не спростовують.
У той же час, надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції, судова колегія вважає за доцільне зазначити, що порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій у відповідності до Закону №1058-IV затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1.
Відповідно до п.1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України..
Згідно з п.4.2 розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
У силу п.4.10 розділу IV Порядку №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи і прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію (територіальний орган Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності саме ГУ ПФУ в Закарпатській області, а тому дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, який був визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача.
Однак, зазначене залишилось поза увагою суду 1-ї інстанції та було помилково не враховано ним під час обрання належного способу захисту порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024р. у справі №500/1216/23.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Підсумовуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи та надав їм юридичну оцінку, разом із тим обрав неналежний спосіб відновлення порушеного права (без дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи), що є підставою для часткової зміни резолютивної рішення суду 1-ї інстанції.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року - змінити та викласти абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 24.07.2024 року, виходячи із десяти мінімальних пенсії за віком та з урахуванням раніше виплачених сум».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 13.04.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко