П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13962/25
Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.
Дата і місце ухвалення: 18.09.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України в частині не здійснення повного розрахунку ОСОБА_1 за всіма видами належного на день звільнення грошового забезпечення у належних розмірах та рішення відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунків та доплати до належних розмірів грошового забезпечення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 - 2024 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2024 роки, грошової компенсації за всі невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України щодо не застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 04 лютого 2025 року;
- зобов'язати Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 04 лютого 2025 року із розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704;
- зобов'язати Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь, ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 - 2024 роки виходячи із розрахунку розміру окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704;
- зобов'язати Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру допомоги на оздоровлення за 2020 - 2024 роки із розрахунку розміру грошового забезпечення, розрахованого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704;
- зобов'язати Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошової компенсації за 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, та грошову компенсацію за 154 невикористаних календарних днів додаткової відпустки за 2015 - 2025 роки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій, із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу у зв'язку зі звільненням зі служби, розрахованого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704;
- зобов'язати Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошової допомоги при звільненні з військової служби із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу у зв'язку зі звільненням зі служби, розрахованого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим знанням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704;
- зобов'язати Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належних розмірах за період із 01 січня 2020 року по 04 лютого 2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» від 29.10.2000р. №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159, по день виплати заборгованості за відповідний місяць календарного року;
- відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України стягнути з Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (з урахуванням здійснених перерахунків та доплат грошового забезпечення) за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 05 лютого 2025 року по день фактичного розрахунку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнати протиправною бездіяльність Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України в частині не здійснення повного розрахунку ОСОБА_1 за всіма видами належного на день звільнення грошового забезпечення у належних розмірах та рішення відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунків та доплати до належних розмірів грошового забезпечення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 - 2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки, грошової компенсації за всі невикористані дні основної відпустки та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Визнано протиправною бездіяльність Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України щодо не застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 19.05.2023р.
Зобов'язано Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19.05.2023р. із розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704.
Зобов'язано Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 - 2023 роки виходячи із розрахунку розміру окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704.
Зобов'язано Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки із розрахунку розміру грошового забезпечення, розрахованого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704.
Зобов'язано Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошової компенсації за 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, та грошову компенсацію за 154 невикористаних календарних днів додаткової відпустки за 2015 - 2025 роки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій, із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу у зв'язку зі звільненням зі служби, розрахованого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704.
Зобов'язано Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошової допомоги при звільненні з військової служби із розрахунку розміру місячного грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу у зв'язку зі звільненням зі служби, розрахованого із розмірів посадового окладу та окладу за військовим знанням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2025 календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 18.09.2025р. у відповідній частині з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення його позову у повному обсязі.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача на період з 20.05.2023р. по 04.02.2025р. суд першої інстанції необґрунтовано здійснив посилання на пункту 4 Постанови №704 з урахуванням змін, внесених Постановою КМУ від 12.05.2023р. №481, оскільки вказана Постанова не містить положень щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням військовослужбовців. До того ж, апелянт зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. по справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р., зокрема, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 стосовно внесення змін до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704. У названій постанові колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції, що пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, зокрема, визначення розрахункової величини у фіксованого розмірі 1762,00 грн. суперечить нормам розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та не підлягає застосуванню.
Також, апелянт посилається на те, що відмовляючи в задоволенні вимоги позову про зобов'язання Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належних розмірах за період із 01 січня 2020 року по 04 лютого 2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» від 29.10.2000р. №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159, суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про передчасність заявленої вимоги. Апелянт зазначає, що зміст і правова природа спірних правовідносин в розумінні положень статтей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. За сталою практикою Верховного Суду при наявності факту невиплати на користь особи грошового забезпечення така особа має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити нарахування належних громадянину сум доходів.
Не погоджується апелянт і з відмовою судом в задоволенні вимог позову щодо виплати середнього заробітку (з урахуванням здійснених перерахунків та доплат грошового забезпечення) за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 05.02.2025р. по день фактичного розрахунку. Зазначає, що оскільки суд вирішив спір на його користь частково, тому у відповідності до ст.117 КЗпП України, суд уповноважений визначити розмір відшкодування за час затримки.
Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України також подав апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на не повне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 18.09.2025р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що позивач звернувся з даним позовом до суду з пропуском строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП України. Наказом Голови Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 07 жовтня 2024 року №1804-ОС ОСОБА_1 звільнено у відставку Збройних Сил України. Наказом начальника Клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Адміністрації Державної прикордонний служби України «Про особовий склад» від 07 грудня 2024 року №300-ОС (зі змінами внесеними наказами начальника санаторію від 03.02.2025р. №32-ОС та від 26 березня 2025 року №103-ОС) позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення 04 лютого 2025 року. Отже, позивач з моменту виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби знав про порушення нібито своїх прав, свобод чи законних інтересів, а саме щодо не здійснення розрахунку за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення. Водночас, до суду із цим позовом позивач звернувся тільки 06 травня 2025 року, тобто з порушенням визначеного статтею 233 КЗпП тримісячного строку звернення до суду. Поважних причин пропуску строку звернення до суду, які могли б бути підставою для його поновлення, ОСОБА_1 не зазначає.
Також, апелянт посилається на необґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на виплату грошової компенсації за 14 календарних днів додаткової відпустки за 2025 рік. Зазначає, що судом залишено поза увагою, що у зв'язку із тим, що позивач був звільнений наказом Голови Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 07 жовтня 2024 року №1804-ОС, тому права на надання відпуски, як основної так і додаткової, за 2025 рік він не набув.
Щодо зобов'язання судом здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2020р. по 04.02.2025р. грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704, з урахуванням виплачених сум, то апелянт стверджує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18 був скасований пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, в частині, який стосувався прав військових пенсіонерів та звужував гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення вказаної категорії осіб, але вказана постанова суду не мала жодного відношення до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що згідно наказу начальника Клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України «Про особовий склад» від 07 грудня 2024 року №300-ОС (зі змінами, внесеними наказами начальника санаторію від 03.02.2025 № 32-ОС та від 26 березня 2025 року №ЮЗ-ОС) позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення 04 лютого 2025 року, виплачено на його користь грошову компенсацію при звільненні за 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 45 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік та за 140 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки, що підтверджується довідкою про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку учасникам бойових дій та щорічну основну відпустку від 20,05.2025 року та копією наказу про виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Також, на користь ОСОБА_1 за спірний період виплачено у належному розмірі матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення. Правових підстав для задоволення позову у відповідній частині у суду першої інстанції не інстанції не існувало.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.
У період з 26 грудня 2019 року по 04 лютого 2025 року позивач проходив військову службу у Клінічному санаторії « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України.
Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 07.10.2024р. №1804-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника Клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України від 07.12.2024р. №300-ОС (зі змінами, внесеними наказами начальника санаторію від 03.02.2025р. №32-ОС та від 26.03.2025р. №103-ОС) позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 04 лютого 2025 року.
Вважаючи порушеним своє право на належний розмір грошового забезпечення за період проходження служби з 01 січня 2020 року по 04 лютого 2025 року, що виразилося у розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Як наслідок, позивач просив зобов'язати Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок отриманих ним у спірний період сум матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 - 2024 роки, допомоги на оздоровлення за 2020 - 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, грошової допомоги при звільненні з військової служби, а також здійснити нарахування та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належних розмірах за період із 01 січня 2020 року по 04 лютого 2025 року, середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 05 лютого 2025 року по день фактичного розрахунку.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Клінічний санаторій «Аркадія» Державної прикордонної служби України здійснити на користь ОСОБА_1 перерахунок і доплату до належного розміру грошового забезпечення за період з 01 січня 2020 року по 19.05.2023р. із розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, перерахунок і доплату до належного розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 - 2023 роки, допомоги на оздоровлення за 2020 - 2023 роки, грошової компенсації за невикористану відпустку та грошової допомоги при звільненні з військової служби.
В задоволенні вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023р. по 04.02.2025р. суд першої інстанції відмовив з посиланням на постанову КМУ від 12.05.2023р. №481.
Також, суд зазначив на передчасність вимог ОСОБА_1 щодо здійснення нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належних розмірах за період із 01 січня 2020 року по 04 лютого 2025 року, та середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 05 лютого 2025 року по день фактичного розрахунку.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка передбачала з 01.03.2018р. збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Пунктом 6 Постанови №103, внесені зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018р. та 01.01.2019р. пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018р.), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020р. - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Таким чином, оскільки зміни внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020р. діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р., а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
В той же час, при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020р. неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Таким чином, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд дійшов висновку, що п.4 Постанови №704 з 29.01.2020р. має застосовуватись у наступній редакції: «Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.».
Так, у постанові від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону №2262-XII та Постанови №704, зазначив, що :
а) з 01.01.2020р. положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа Військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за Військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за Військовим (спеціальним) званням.
Отже, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017р. №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021р. №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022р. № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2684,00 грн.
Статтею 7 Закону України 09.11.2023р. №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що станом на 01.01.2024р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу 3028,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року 3028 грн.
Разом з тим, 20.05.2023р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Водночас, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025р., визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови №481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частинні третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не має застосовуватись як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
Сталою є правова позиція Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі №340/507/22).
Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Враховуючи наведене вище у сукупності, колегія суддів вважає, що у період з 29 січня 2020 року по 04 лютого 2025 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, зокрема, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026р. по справі №520/5814/24, яка, в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016).
Так, у Рішенні від 20.12.2016р. №7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов'язані з особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
У первинній редакції пункту 4 Постанови №704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05.10.2000р. №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (стаття 2 Закону №2017-III).
Згідно приписів статті 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти.
Відповідно до пояснювальної записки до проекту Постанови №704 необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Натомість, пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови №481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.
Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 Постанови №704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.
Приписи пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р. №1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що у період з 20.05.2023р. по 04.02.2025р. не було підстав для обрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023р., 01.01.2024р., 01.01.2025р., є необґрунтованими.
Відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось із застосуванням величини, встановленої Постановою №481 (1762 грн.).
А відтак, позивач має право на перерахунок виплаченого йому грошового забезпечення та інших супутніх виплат (матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, допомоги на оздоровлення), отриманих у період з 20.05.2023р. по 04.02.2025р.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабміну Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
У відповідності із статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом зокрема у постановах від 12 лютого 2019 року по справі № 814/1428/18, від 18 липня 2023 року по справі №200/10663/21 та від 21 серпня 2023 року по справі № 460/6767/20.
З вказаних норм у їх сукупності слідує, що на роботодавця чинним законодавством покладено обов'язок здійснити нарахування та виплату на користь працівника компенсації ї втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. При цьому, відповідний обов'язок має бути виконаний роботодавцем у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Оскільки право ОСОБА_1 на перерахунок його грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 04.02.2025р. встановлено судовим рішенням по даній справі, виплати доходу на його користь ще не мало місця, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати ще не порушене.
А відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 у відповідній частині з підстав передчасності заявлених вимог.
Аналогічно, правильним колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позову щодо стягнення з Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (з урахуванням здійснених перерахунків та доплат грошового забезпечення) за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 05 лютого 2025 року по день фактичного розрахунку.
Як передбачено ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 цієї статті.
Отже, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2020р. по справі №821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 по справі №1-5/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи, що ОСОБА_1 звільнено зі служби 04.02.2025р., а остаточний розрахунок при звільненні з ним наразі не проведено (з огляду на встановлення даним судовим рішенням права позивача на перерахунок його грошового забезпечення), позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Однак, недостатньо встановити факт затримки розрахунку при звільненні, оскільки передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні (зокрема суд), визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.
За таких обставин і правового регулювання суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутність дати остаточного розрахунку з позивачем при звільненні, свідчить про передчасність заявленої вимоги щодо стягнення з Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби.
Надаючи правову оцінку посиланням Клінічного санаторію «Аркадія» Державної прикордонної служби України на пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду колегія суддів зазначає наступне.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022р.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами, заявленими за період з 19.07.2022р. встановленню, передусім, підлягає яка частина статті 233 КЗпП України має бути застосована до спірних правовідносин.
У постанові від 19.11.2025р. у справі №420/27284/24 Судова палата вказала, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України містить загальне правило про те, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України конкретизує це правило, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У цьому випадку тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судова палата виснувала, що тримісячний строк звернення до суду осіб, що перебувають на публічній службі має обчислюватися за загальним правилом, яке закріплено у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячний строк звернення до суду осіб, які перебувають на публічній службі, має обчислюватися з дня, коли позивач (публічний службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Натомість тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати при звільненні необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Як вже зазначалося, наказом начальника Клінічного санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України від 07.12.2024р. №300-ОС (зі змінами, внесеними наказами начальника санаторію від 03.02.2025р. №32-ОС та від 26.03.2025р. №103-ОС) позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 04 лютого 2025 року.
Фактично 04.02.2025р. відповідач мав завершити свої правовідносини з позивачем в частині виплати всіх сум, що належать працівникові, саме в день виключення зі списків особового складу військової частини, а також письмово повідомити позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
За таких обставин, на думку колегії суддів, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Колегія суддів вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24.
Відповідних відомостей матеріали справи не містять.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу 04.02.2025р. та зверненні ним до суду 06.05.2025р., відсутні підстави для висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП України, та застосування наслідків такого строку.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 року, пункт 29).
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 4 статті 317 КАС України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки при вирішенні спору в частині вимог щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023р. по 04.02.2025р. судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права, а в іншій частині правильно по суті вирішено спір, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення від 18.09.2025р. в частині визначення періоду, за який підлягає перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , а також матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»-«г» п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року змінити, зазначивши в абзаці 4 його резолютивної частини, що грошове забезпечення ОСОБА_1 підлягає перерахунку за період з 29 січня 2020 року по 04 лютого 2025 року, а в абзацах 5-6 резолютивної частини про необхідність перерахунку отриманих позивачем у 2021-2024р.р. сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та у 2020-2024р.р. грошової допомоги на оздоровлення.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді О.В. Єщенко О.А. Шевчук