П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16647/25
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.
Дата і місце ухвалення: 19.09.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у визнанні особою без громадянства від 02 жовтня 2024 року №008017300023394.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 19.09.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення його позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції необґрунтовано виходив з того, що оскільки батьки ОСОБА_1 є громадянами рф, тому позивач за законодавством цієї країни також є громадянином рф. При цьому, судом застосовано законодавство рф при здійсненні висновку про порушення порядку отримання позивачем довідки по відсутність громадянства, наданої консульською установою рф в Турецькій Республіці. Зазначене істотне процесуальне порушення призвело до ухвалення помилкового судового рішення, оскільки всі обґрунтування суду першої інстанції базуються на тому, що факт наявності російського громадянства позивача є встановленим. Однак, судом проігноровано той факт, що позивач ніколи не документувався паспортом рф.
Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що 23.12.2022р. набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», що позбавляє суд можливості застосовувати законодавство рф.
Апелянт стверджує, що судом неправильно оцінено доказ - лист Служби зовнішньої розвідки від 13.02.2024р. №8/1/1100/П, відповідно до якого «через наявні можливості не були встановлені факти видачі генеральним консульством рф у Стамбулі довідок особам, які не перебувають або не перебували в громадянстві рф». Вказаний лист зазначає лише те, що Служба зовнішньої розвідки не має інформації про видачу таких довідок, а не спростовує факт видачі таких довідок. Також, судом протиправно зроблено висновок про недостовірність інформації про військову службу позивача. Довідка від 11.01.2023р. №359-09/97, видана Міжнародним миротворчим батальйоном імені Джохара Дудаєва, не містить інформації про те, що позивач перебуває у складі Збройних Сил України. Сам позивач такого теж ніколи не стверджував. Відповідно і лист Міністерства оборони України про те, що позивач не перебуває у складі Збройних Сил України не мав прийматись судом до уваги.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що при прийнятті рішення про відмову у визнанні особою без громадянства від 02 жовтня 2024 року №008017300023394 ДМС України не конкретизувала, який саме документ, наданий ОСОБА_1 , є недійсним або підробленим.
Державна міграційна служба України подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач зазначає, що рішенням від 02 жовтня 2024 року №008017300023394 позивачу правомірно відмовлено у визнанні особою без громадянства з підстав свідомого повідомлення про себе неправдивих відомостей щодо обставин, які впливають на визначення його статусу, а саме: про факт не перебування його в громадянстві Російської Федерації. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 надав довідку про неналежність до громадянства російської федерації, дійсність якої не підтверджена. Також, до позовної заяви представник позивача долучив в якості доказу довідку від 28.04.2025р. №701951 ( ОСОБА_2 ) про те, що позивач проходить службу у складі зазначеного підрозділу, яка може вважатися допустимим доказом в розумінні вимог статей 73-75 КАС України, оскільки не містить підпису, а також дана довідка не відноситься до переліку документів, котрі подаються до заяви про визнання особою без громадянства. Вказана довідка не спростовує неналежність до громадянства російської федерації, тобто не створює будь яких юридичних наслідків. Стаття 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» чітко визначає, що факт відсутності громадянства іншої держави встановлюється за законодавством цієї держави, тому звернення до положень Закону рф №62-ФЗ «Про громадянство російської федерації» від 31.05.2002р. було необхідним не для правозастосування, а для з'ясування фактичних обставин - чи може позивач вважатися громадянином рф за правом походження.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Одеса (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 21.04.1999 відділом реєстрації актів громадянського стану Приморської райадміністрації Одеської області), 26.10.2023р. подав до відділу централізованого оформлення документів № 1 Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області заяву про визнання особою без громадянства.
За результатами розгляду вказаної заяви та аналізу усіх повідомлених заявником фактів та наданих ним документів, а також інформації та документів, отриманих у ході здійснення перевірочних заходів по заяві ОСОБА_1 про визнання особою без громадянства, міграційний орган дійшов висновку, що заявник повідомив про себе свідомо неправдиві відомості та надав недійсні документи, а саме: свідомо повідомив про себе неправдиві відомості щодо неналежності до громадянства російської федерації, та надав довідку про це, дійсність якої не підтверджена, що є підставою для відмови у визнанні особою без громадянства у відповідності до абз.3 ч.3 ст.6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Зокрема, у висновку за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання особою без громадянства, затвердженому заступником директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України 02.10.2024р., зазначено, що відповідно до свідоцтва про народження матір заявника - ОСОБА_3 , та батько - ОСОБА_4 є громадянами російської федерації.
В ході розгляду матеріалів справи органом ДМС встановлено, що мати заявника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою російської федерації та документована паспортом громадянина російської федерації № НОМЕР_2 , виданим 16.04.2018р. строком дії до 16.04.2028. Також, встановлено, що громадянка російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_3 , виданою 10.06.2019р. строком дії до 07.06.2029р., відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001.
Рідна сестра заявника - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою російської федерації та документована паспортом громадянина російської федерації № НОМЕР_4 , виданим 04.10.2017р. строком дії до 04.10.2027р., також документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_5 від 13.03.2018р.
Рідний брат заявника - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином російської федерації та документований паспортом громадянина російської федерації № НОМЕР_6 , виданим 23.04.2018р. строком дії до 23.04.2028р., також документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_7 від 20.07.2022р. строком дії до 19.07.2032р.
Одночасно установлено, що статтею 14 (Громадянство дітей, батьки яких є громадянами російської федерації) Закону російської федерації від 28.11.1991р. №1948- 1 (із змінами, внесеними Законом російської федерації від 17.06.1993р. №5206-І), який діяв на дату народження заявника, передбачено, що дитина, батьки якої на момент її народження перебувають у громадянстві російської федерації, є громадянином російської федерації незалежно від місця народження.
У заяві про надання дозволу на імміграцію матері ОСОБА_4 громадянки російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поданої до відділу ГІРФО ГУМВС України в Одеській області 10.12.2008р., у графі «Відомості про дітей до 16 років, які проживають разом із заявником» зазначено, зокрема, сина « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина російської федерації».
На підставі цієї зави відділом ГІРФО ГУМВС України в Одеській області 13.04.2009р. прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію № НОМЕР_8 громадянці російської федерації ОСОБА_3 та її неповнолітнім дітям: громадянам російської федерації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком дії до 13.04.2010р. Протягом строку дії дозволу на імміграцію законний представник неповнолітнього ОСОБА_1 із заявою про оформлення посвідки на постійне проживання до органу ГІРФО за місцем проживання не звертався.
Крім того, на виконання вимог абзацу 4 пункту 25 Порядку №317, ДМС було направлено запит від 07.11.2023р. №8010.6.2-42511/8010.6-23 до Адміністрації Державної прикордонної служби України з метою проведення відповідно до її повноважень перевірки щодо виявлення осіб, яких не може бути визнано особами без громадянства у зв'язку з наявністю підстав, визначених частиною третьою статті 61 Закону №3773-VI.
Зважаючи на наявність зазначених вище юридичних підстав вважати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянином російської федерації, ним при подачі документів було надано довідку від 20.04.2023р. №894903861, видану Генеральним консульством російської федерації в Стамбулі (Туреччина), про те, що він не є громадянином російської федерації.
Зважаючи на те, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, у ДМС відсутня будь-яка можливість отримати іншу інформацію від компетентних органів держави-агресора про ОСОБА_1 .
Разом з цим, з урахуванням інформації, наявної у відкритих джерелах, в ДМС виникли сумніви щодо справжності зазначеної довідки.
Аналізом вивчення довідки та беручи до уваги пункт 2 статті 32 Закону російської федерації від 31.05.2002р. №62-Ф3 «Про громадянство російської федерації» (у редакції від 28.12.2022), в якому зазначено, що заяви по питанню громадянства російської федерації подаються заявником особисто, та відсутності інформації про те, що заявником здійснювався виїзд за межі України на момент оформлення зазначеної довідки, у зв'язку із розбіжностями пояснень заявника із вимогами зазначеного Закону російської федерації «Про громадянство російської федерації», ДМС було направлено запит до Служби зовнішньої розвідки України від 23.01.2024р. №8.1-740/2-24 щодо дійсності зазначеної довідки, виданої Генеральним консульством російської федерації в Стамбулі.
Листом Служби зовнішньої розвідки України від 13.02.2024р. №8/1/1100/П повідомлено, що особа-підписант довідки про відсутність громадянства російської федерації, виданої ОСОБА_1 , третій секретар А.П. Андріанов у штаті згаданої дипломатичної установи російської федерації не перебував та не перебуває. Натомість, посаду третього секретаря Генерального консульства російської федерації в Стамбулі наразі обіймає ОСОБА_7 .
Крім того, Службою зовнішньої розвідки України не були встановлені факти видачі Генеральним консульством російської федерації у Стамбулі та іншими російськими дипломатичними установами в Туреччині довідок особам, які не перебувають або не перебували в громадянстві російської федерації.
Також, зазначеним листом Служби зовнішньої розвідки України направлено до ДМС зразок підпису ОСОБА_7 для проведення відповідного аналізу.
Таким чином, установлено, що ОСОБА_1 надав довідку про неналежність до громадянства російської федерації, дійсність якої не підтверджена.
У зв'язку з цим, у висновку за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання особою без громадянства від 02.10.2024р. рекомендовано відмовити заявнику у визнанні його особою без громадянства на підставі абз.3 ч.3 ст.6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Рішенням ДМС України від 02 жовтня 2024 року №008017300023394 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні особою без громадянства на підставі абз.3 ч.3 ст.6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішення ДМС України ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , дійшов висновку, що орган ДМС України правомірно відмовив позивачу у визнанні особою без громадянства, оскільки надана ним довідка від 20.04.2023р. №894903861, видана Генеральним консульством рф в Стамбулі, про відсутність у позивача російського громадянства, викликає сумнів у її достовірності з огляду на відомості, зазначені у листі Служби зовнішньої розвідки України від 13.02.2024р. №8/1/1100/П.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду на наступне.
В розумінні статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону.
Частинами двадцять другою, двадцять третьою статті 4 Закон №3773-VI визначено, що особа, яка не може отримати паспортний документ у зв'язку з тим, що вона не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону, має право звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про визнання особою без громадянства, незважаючи на законність чи незаконність її перебування на території України.
Положеннями статті 6-1 Закону №3773-VI передбачено, що заява про визнання особою без громадянства подається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, повнолітньою дієздатною особою.
Разом із заявою подається документ, що посвідчує особу, або документ, що надає право на в'їзд або виїзд з держави, виданий іноземною державою (за наявності), документ, що засвідчує факт неперебування у громадянстві іншої держави (за наявності), або інший документ, що підтверджує інформацію, викладену в заяві. У разі відсутності в особи, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, вищезазначених документів за її письмовою згодою проводиться опитування родичів, сусідів або інших осіб (не менше трьох), які можуть підтвердити факти, викладені в заяві.
Особа, яка подає заяву про визнання особою без громадянства, зобов'язана співпрацювати з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, з'являтися на співбесіди, надавати докази для визнання її особою без громадянства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом шести місяців з дня подання заяви про визнання особою без громадянства на підставі всієї наявної інформації і документів приймає рішення про визнання особою без громадянства або про відмову у визнанні особою без громадянства. Строк розгляду такої заяви може бути подовжений уповноваженою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, до 12 місяців.
Під час розгляду заяви про визнання особою без громадянства центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, вживає необхідних заходів для збору інформації з місця народження такої особи, країн або місць її попереднього постійного та довгострокового проживання, а також з країни, громадянство якої мають члени її сім'ї.
Аналогічні за своїм змістом положення закріплено у п.26 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 року №317.
Згідно абз.3 ч.3 ст.6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, приймає рішення про відмову у визнанні особою без громадянства у разі, якщо:
особа, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, свідомо подала недійсні (крім документів, що стали недійсними у зв'язку із закінченням строку їх дії), підроблені документи або повідомила про себе неправдиві відомості щодо обставин, які впливають на визначення її статусу.
Після прийняття рішення про відмову у визнанні особою без громадянства протягом трьох робочих днів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, направляє особі, яка подала заяву про визнання особою без громадянства, або її законному представнику повідомлення про це із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Як вже зазначалося колегією суддів, при подачі документів разом із заявою про визнання особою без громадянства ОСОБА_1 , серед іншого, було надано довідку від 20.04.2023р. №894903861, видану Генеральним консульством російської федерації в Стамбулі (Туреччина), про те, що він не є громадянином російської федерації.
Вказану довідку підписано третім секретарем Генеральним консульством російської федерації в Стамбулі (Туреччина) А.П. Андриановим.
Однак, листом Служби зовнішньої розвідки України від 13.02.2024р. №8/1/1100/П повідомлено, що особа-підписант довідки про відсутність громадянства російської федерації, виданої ОСОБА_1 , третій секретар Андріанов А.П. у штаті згаданої дипломатичної установи російської федерації не перебував та не перебуває. Натомість, посаду третього секретаря Генерального консульства російської федерації в Стамбулі наразі обіймає ОСОБА_7 .
Крім того, Службою зовнішньої розвідки України не були встановлені факти видачі Генеральним консульством російської федерації у Стамбулі та іншими російськими дипломатичними установами в Туреччині довідок особам, які не перебувають або не перебували в громадянстві російської федерації.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обставини, зазначені в листі Служби зовнішньої розвідки України від 13.02.2024р. №8/1/1100/П, дають підстави для висновку, що ОСОБА_1 надав довідку про неналежність до громадянства російської федерації, дійсність якої не підтверджена.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішенням Державної міграційної служби України від 02 жовтня 2024 року №008017300023394 позивачу правомірно відмовлено у визнанні особою без громадянства на підставі абз.3 ч.3 ст.6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Доводи апелянта про неможливість застосування законодавства рф органом державної влади України є безпідставними, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, для вирішення питання про набуття чи відсутність громадянства іншої держави, ДМС зобов'язана аналізувати законодавство цієї держави.
Такий підхід є частиною стандартної процедури перевірки відповідно до Порядку №317, який вимагає збору інформації з країн, громадянство яких мають члени сім'ї заявника. Висновок ДМС, що позивач набув громадянство рф за народженням, ґрунтується не на припущеннях, а на застосуванні чинного на момент його народження законодавства рф.
Що ж до посилання апелянта на ненадання судом першої інстанції належної оцінки, як доказу у справі, довідці №701951 від 28.04.2025р. про проходження позивачем служби у Міжнародному миротворчому батальйоні імені Джохара Дудаєва, то колегія суддів не надає правову оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині, оскільки зазначена довідка не розглядалася (не враховувалася) при прийнятті органом ДМС спірного рішення від 02 жовтня 2024 року №008017300023394.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, а тому підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді О.В. Єщенко О.А. Шевчук