13 квітня 2026 р. Справа № 520/27631/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків по справі № 520/27631/25
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)»
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№54)» (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Качанівська виправна колонія №54" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2024;
- зобов'язати Державну установу "Качанівська виправна колонія №54" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2024.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії було залишено без руху. Повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви, а саме, надати до суду: заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, з наданням належних доказів цього; оригінал платіжного документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 968,96 грн. Встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали.
23.10.2025 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача - адвоката Коломойцева М.М., в якій заявник вказав, що у даному випадку строк звернення до суду становить один місяць з моменту результатів досудового врегулювання. Вказаний порядок було реалізовано шляхом надіслання в інтересах позивача адвокатського запиту, відповідь на який отримано 17.09.2025, після чого адвокат звернувся до суду в інтересах позивача 16.10.2025. Вважає, що жодною нормою законодавства не передбачено строків, протягом яких позивач повинен ініціювати відповідну процедуру досудового врегулювання спору, тобто позивач може ініціювати її будь-коли на власний розсуд.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі №520/27631/25 скасовано. Справу №520/27631/25 направлено до Харківського окружного адміністративного суду області для продовження розгляду справи.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії було залишено без руху. Повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви, а саме, надати до суду: заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, з наданням належних доказів цього; оригінал платіжного документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 968,96 грн. Встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали.
27.01.2026 до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача - адвоката Коломойцева М.М., в якій заявник повторно вказав, що у даному випадку строк звернення до суду становить один місяць з моменту результатів досудового врегулювання. Вказаний порядок було реалізовано шляхом надіслання в інтересах позивача адвокатського запиту, відповідь на який отримано 17.09.2025, після чого адвокат звернувся до суду в інтересах позивача 16.10.2025. Отже, між датою отримання листа та датою звернення до суду місячний строк не пропущено. Вважає, що жодною нормою законодавства не передбачено строків, протягом яких позивач повинен ініціювати відповідну процедуру досудового врегулювання спору. Тобто процедуру досудового врегулювання позивач може ініціювати у часовому просторі будь-коли на власний розсуд. Зауважив, що абстрактні посилання суду на обізнаність позивача з порушеним правом у день звільнення взагалі не стосуються даних правовідносин, де день звільнення не є визначальним, а визначальним є лише факт звернення до відповідача та факт відповіді на таке звернення, оскільки відсутність цих подій при одночасному зверненні до суду, свідчитиме про передчасність подання позову.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з позовом 16.10.2025 позивач, в інтересах якого звернувся його представник, пропустив передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) місячний строк, доказів поважності причин пропуску такого строку на вимогу суду не надав, що є підставою для повернення позовної заяви відповідно до частини 2 статті 123 КАС України.
Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 та направити справу до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Апеляційна скарга позивача мотивована, зокрема тим, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - Порядок №578) на підставі заяви. Названий Порядок лише містить вказівку у пункті 27, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього. Тобто, отримання компенсації вартості речового майна є результатом активних дій, які вчиняються саме з боку особи рядового та начальницького складу за відповідною вартістю. Однак обов'язку відповідачем скласти таку довідку саме у день звільнення позивача та довести тоді ж її відомості позивачу, чинне законодавство в сфері, яка стосується ДКВС, не містить.
Зазначив, що відповідно до частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Однак, вказана спеціальна норма не нормативує, виходячи з чого, обраховується вказаний спеціальний строк. Між тим, загальна норма частини 2 статті 122 КАСУ, за якою, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, вказує на те, що визначальним є саме факт дійсної обізнаності позивача з порушеним правом. Зауважив, що у спірному випадку такий доказово підтверджений факт обізнаності позивача з порушеним правом виконується не в світлі існування наказу про звільнення, а саме в світлі існування листа від 17.09.2025.
З огляду на викладене, вважає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного та передчасного вирішення питання про повернення позову.
Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За приписами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями частини 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Як свідчать матеріали справи, 16.10.2025 ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)", в якому просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає в невиплаті позивачу суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов'язати Державну установу "Качанівська виправна колонія (№54)" здійснити виплату позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
За змістом частини 2 статті 14 Закону України від 23 червня 2005 року №2713-VI «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон №2713-VI) служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Згідно з частинами 1-2 статті 23 Закону №2713-VI держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до частини 5 статті 23 Закону №2713-VI на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби: осіб рядового і начальницького складу; спеціалістів, які не мають спеціальних звань; працівників, які працюють за трудовими договорами визначено Порядком №578.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Відповідно до пункту 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" відповідно до їх закупівельної вартості.
Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Судом встановлено, що Наказом начальника державної установи "Качанівська виправна колонія (№54) "Про звільнення ОСОБА_1 " №245/0с-24 від 28.06.2024 позивача звільнено зі служби відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням).
Однак, з позовом про визнання протиправною бездіяльності Державної установи "Качанівська виправна колонія №54" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу та зобов'язання Державну установу "Качанівська виправна колонія №54" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, позивач звернулась до суду лише 16.10.2025, тобто у строк понад 1 рік та 3 місяці після звільнення з публічної служби.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що, звернувшись до Харківського окружного адміністративного суду з цим позовом 16.10.2025, ОСОБА_1 пропустила місячний строк звернення до суду, визначений частиною 5 статті 122 КАС України. При цьому будь-яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в позовній заяві, ні в заяві про усунення недоліків, позивач не вказала, заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду не надала.
Суд апеляційної інстанції вважає хибними доводи апелянта про те, що позивачем не пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки подія обізнаності позивача про порушене право пов'язана з фактом отримання листа від 17.09.2025, а позов подано 16.10.2025, оскільки подання відповідачу заяви про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що військовослужбовець після звільнення його з військової служби зберігає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви. Разом із цим, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
У випадку необізнаності позивача щодо видів та розміру речового майна, якими він не був забезпечений під час служби, остання повинна була звернутися із заявою про надання їй відповідної інформації або до суду без зайвих зволікань.
Будь-яких об'єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно (у межах місячного строку) звернутися до відповідача із запитом щодо розміру компенсації за неотримане речове забезпечення та за захистом своїх порушених прав до суду позивач не навела.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі №260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі №380/1785/21, від 10 лютого 2025 року у справі №240/5940/24, від 03.11.2025 по справі №260/1940/24, від 20.11.2025 по справі №260/1942/24.
Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність досудового врегулювання спору, то колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
З аналізу наведеної норми вбачається, що сторони повинні в обов'язковому порядку здійснити досудове врегулювання спору у випадках, прямо передбачених законом.
Водночас, досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків.
Отже, суд вправі очікувати від позивача попереднього проведення заходів досудового врегулювання спору лише у разі встановлення законом обов'язковості таких заходів.
У свою чергу, колегія суддів зауважує, що ані КАС України, ані інші нормативно-правові акти з приводу публічної служби не містять норм щодо обов'язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у справах щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, або про обов'язковість досудового врегулювання спорів між суб'єктами владних повноважень та особами публічної служби. Приписи Постанови №578 лише встановлюють порядок звернення осіб для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відтак, у даному випадку відсутня законодавчо закріплена обов'язковість досудового врегулювання спору між сторонами.
Отже, колегія суддів вважає необґрунтованими аргументи апеляційної скарги про те, що строк звернення до суду з даною позовною заявою обраховується з моменту результатів досудового врегулювання спору, оскільки, як було зазначено вище, у даному випадку відсутня законодавчо закріплена обов'язковість досудового врегулювання спору між сторонами.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, а судом як першої, так і апеляційної інстанцій не знайдено підстав для його поновлення.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, в інтересах якого діяв адвокат, разом із позовною заявою не подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із наведенням поважних причин пропуску такого строку, у зв'язку з чим суд першої інстанції залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення вказаного недоліку шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, з наданням належних доказів цього.
Однак на виконання вказаної ухвали суду першої інстанції позивач, в інтересах якого діяв адвокат, подав заяву про усунення недоліків, за змістом якої наполягав, що, виходячи з дати результатів процедури досудового врегулювання та дати звернення позивача до суду з позовом, спеціальний місячний строк звернення позивач не пропустив.
Колегія суддів зазначає, що оцінку вказаним доводам представника позивача вже надано вище. Водночас заява про поновлення пропущеного строку звернення із обґрунтуванням поважності причин такого пропуску, які б могли бути оцінені судом, так і не була подана стороною позивача.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 по справі № 520/27631/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий