13 квітня 2026 р. Справа № 520/33976/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету цивільного захисту України на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Ширант А.А.) від 22.01.2026 по справі № 520/33976/25
за позовом Національного університету цивільного захисту України
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач, Національний університет цивільного захисту України, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Олени ЖДАНОВОЇ про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. від 12.05.2025 та постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ірини АНТОСІК про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн. від 19.05.2025 у виконавчому провадженні № 75908165.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 520/33976/25 позовну заяву повернуто позивачу.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що постанови державного виконавця про накладення штрафу від 12.05.2025 року та від 19.05.2025 року на адресу Національного університету цивільного захисту України не надходили. Після отримання в особистому кабінеті користувача Електронного суду постанов про накладення штрафу, представник НУЦЗУ намагався в добровільному порядку (через засоби телефонного зв'язку) вирішити даний спір з старшим державним виконавцем Іриною АНТОСІК. Так як, в добровільному порядку не вдалося вирішити даний спір і до теперішнього часу державним виконавцем не вчинялись жодні дії, тому НУЦЗУ пропущено термін на оскарження протягом 10 робочих днів від дня отримання постанов про накладення штрафу.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Оскільки предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви (п. 3 ст. 294 КАС України), справа розглядається в порядку письмового провадження.
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що предметом оскарження в даній справі є постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про накладення штрафу.
В позовній заяві позивач посилався на те, що представник позивача намагався в добровільному порядку (через засоби телефонного зв'язку) вирішити даний спір з старшим державним виконавцем Іриною АНТОСІК. Так як, в добровільному порядку не вдалося вирішити даний спір і до теперішнього часу державним виконавцем не вчинялись жодні дії, тому позивачем пропущено термін на оскарження протягом 10 робочих днів від дня отримання постанов про накладення штрафу.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об'єктивно, незалежно від волі позивача, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.
Позивачем до суду надавалося клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому останні посилався на те, що позивач звернувся за захистом своїх порушених прав на підставі ч. 5 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження протягом десяти робочих днів з дня отримання постанови державного виконавця».
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання позивача не містить обґрунтованих причин, у зв'язку з якими позивач не звернувся до суду з цією позовною заявою в межах строку передбаченого законодавством.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-УІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункти 1, 16 частини 3 статті 18 Закону).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 75 Закону № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Як було правильно встановлено судом першої інстанції, предметом спору у цій справі є визнання протиправними та скасування постанов Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 12.05.2025 та від 19.05.2025 (за повторне невиконання рішення суду).
Приписами ст. 287 КАС України визначені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи судом встановлено, що головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ждановою Оленою Віталіївною винесено постанову ВП № 75908165 від 12.05.2025, згідно якої за не виконання рішення суду у повному обсязі накласти на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.
Також судом встановлено, що старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Антосік Іриною Олегівною винесено постанову ВП № 75908165 від 19.05.2025, згідно якої за невиконання рішення суду без поважних причин накласти на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 10200 грн.
Судом також встановлено, що позивач листом № 88 04-4844/88 06 від 29.08.2025 звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому зазначив, що Національним університетом цивільного захисту України рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.08.2024 у справі № 520/4536/24 виконано в повному обсязі на підставі платіжних інструкцій № 301453 № 301455, № 301456 від 13.08.2024року що додаються. Також у цьому листі позивач просив, відповідно до п. 9 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження» прошу закрити виконавче провадження та скасувати постанови про накладення штрафу на боржника у зв'язку з повним виконанням у 2024 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.08.2024 у справі № 520/4536/24 до відкриття виконавчого провадження № 75908165.
В доводах апеляційної скарги позивач посилається на те, що постанови державного виконавця про накладення штрафу від 12.05.2025 року та від 19.05.2025 року на адресу Національного університету цивільного захисту України не надходили. В той же час, сам апелянт вказує про те, що після отримання в особистому кабінеті користувача Електронного суду постанов про накладення штрафу, представник НУЦЗУ намагався в добровільному порядку (через засоби телефонного зв'язку) вирішити даний спір з старшим державним виконавцем Іриною АНТОСІК. Також апелянт вказує, що на протязі осені представник НУЦЗУ неодноразово в телефонному режимі спілкувався з старшим державним виконавцем Іриною Антосік, стосовно вирішення даного спору. І так, як всі намагання представника виявилися марними, то НУЦЗУ вимушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав із пропуском терміну на оскарження.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Водночас, ч. 2 ст. 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, що були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У кожній справі суд має перевірити, чи наводить особа, яка заявляє клопотання про поновлення строку на оскарження судового рішення, такі підстави.
При цьому, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.
Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Як зазначалося вище, ч. 2 ст. 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз наведеної норми КАС України свідчить, що у разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже відсутність реалізації цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справа № 990/139/23.
Як вказувалося вище, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи те, що в листі № 88 04-4844/88 06 від 29.08.2025 позивач, зокрема, просив закрити виконавче провадження та скасувати постанови про накладення штрафу на боржника у зв'язку з повним виконанням у 2024 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.08.2024 у справі № 520/4536/24 до відкриття виконавчого провадження № 75908165, а також те, що в доводах апеляційної скарги сам позивач вказує про те, що ним отримано в особистому кабінеті користувача Електронного суду постанови про накладення штрафу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що щонайменше позивач знав про наявність оскаржуваних постанов 29.08.2025.
Щодо доводів позивача про те, що представник НУЦЗУ намагався в добровільному порядку (через засоби телефонного зв'язку) вирішити даний спір з старшим державним виконавцем, колегія суддів зазначає, що це не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки не це було об'єктивно непереборною обставиною, яка перешкоджала реалізувати право на звернення до суду, протягом строків, визначених п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України, з урахуванням того, що пропуск строку звернення до суду є значним, оскільки з 29.08.2025 по 31.12.2025 минуло більше чотирьох місяців.
Інших обставин, які б свідчили поважність причин пропуску звернення до суду позивачем не наведено.
З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та не наведенням заявником поважних причин пропуску цього строку.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Національного університету цивільного захисту України залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 520/33976/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло