02 квітня 2026 р. Справа № 520/28695/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.
суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Пасечнік О.В.) від 22.01.2026 року по справі № 520/28695/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частиниа НОМЕР_1 , Командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2
про визнання дій та бездіяльності протиправними, незаконними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:
- визнати незаконною та протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема піхотна бригада Сухопутних військ Збройних Сил України) щодо ненарахування і невиплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за виконання бойових (спеціальних) завдань у період з 06.12.2023 по 22.04.2024 у розмірі 187000,24 грн. та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити додаткове грошове забезпечення за цей період в даному розмірі;
- визнати незаконними та протиправними дії та бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 щодо ненадання в листі військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 за вих. № 3832 повної, точної та достовірної інформації на запит від 06.09.2024 стосовно додаткової винагороди, яка полагається. Визнати такі дії і бездіяльність як приховування інформації від запитувача;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , або особу, що виконує його обов'язки, надати в письмовому вигляді інформацію, яку позивач запитував у своєму запиті від 06.09.2024 до військової частини НОМЕР_1 ;
- стягнути з командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 кошти в розмірі 576 мінімальних заробітних плат (далі - МЗП), що складає на час подання позову 3859200,00 грн., на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями і бездіяльністю з ознаками дискримінації позивача як людини, громадянина та військовослужбовця, у підпорядкуванні якого перебуває;
- стягнути з командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 кошти в розмірі 144 МЗП, що складає на час подання позову 964800,00 грн., на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями і бездіяльністю (без ознак дискримінації);
- для забезпечення належного захисту прав свобод, інтересів людини і громадянина - позивача, у разі необхідності вийти поза межі заявлених позовних вимог.
- визнати протиправним і незаконним пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 22.10.2024 № 321 підполковника ОСОБА_2 (додаток 1), яким позивача було визначено таким, що залучався та брав безпосередню участь у забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та 22 жовтня 2024 року вибув зі складу сил та засобів - в частині навмисного невизначення дати, з якої був включений до складу сил та засобів по забезпеченню заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , її посадову особу, невідкладно внести до п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 22.10.2024 № 321 дату включення позивача до складу сил та засобів по забезпеченню заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 невідкладно провести позивачу виплату невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за весь час його знаходження у складі сил та засобів по забезпеченню заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - з дати включення позивача до складу сил та засобів по забезпеченню заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи " ІНФОРМАЦІЯ_1 " до 22.10.2024 включно.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 закрито провадження у справі № 520/28695/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ), Командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними, незаконними, зобов'язання вчинити певні дії у частині позовних вимог про визнання протиправним і незаконним пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 22.10.2024 № 321 підполковника ОСОБА_2 (додаток 1), яким позивача було визначено таким, що залучався та брав безпосередню участь у забезпеченні заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та 22 жовтня 2024 року вибув зі складу сил та засобів - в частині навмисного невизначення дати, з якої був включений до складу сил та засобів по забезпеченню заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , її посадову особу, невідкладно внести до п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 22.10.2024 № 321 дату включення позивача до складу сил та засобів по забезпеченню заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 невідкладно провести позивачу виплату невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за весь час його знаходження у складі сил та засобів по забезпеченню заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - з дати включення позивача до складу сил та засобів по забезпеченню заходів з національної безпеки та оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії російської федерації в смузі відповідальності тактичної групи « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до 22.10.2024 включно.
В частині позовних вимог:
1. визнати незаконною та протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема піхотна бригада Сухопутних військ Збройних Сил України) щодо ненарахування і невиплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за виконання бойових (спеціальних) завдань у період з 06.12.2023 по 22.04.2024 у розмірі 187000,24 грн. та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити додаткове грошове забезпечення за цей період в даному розмірі;
2. визнати незаконними та протиправними дії та бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 щодо ненадання в листі військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 за вих. № 3832 повної, точної та достовірної інформації на запит від 06.09.2024 стосовно додаткової винагороди, яка полагається. Визнати такі дії і бездіяльність як приховування інформації від запитувача;
3. зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , або особу, що виконує його обов'язки, надати в письмовому вигляді інформацію, яку позивач запитував у своєму запиті від 06.09.2024 до військової частини НОМЕР_1 ;
4. стягнути з командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 кошти в розмірі 576 мінімальних заробітних плат (далі - МЗП), що складає на час подання позову 3859200,00 грн., на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями і бездіяльністю з ознаками дискримінації позивача як людини, громадянина та військовослужбовця, у підпорядкуванні якого перебуває;
5. стягнути з командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 кошти в розмірі 144 МЗП, що складає на час подання позову 964800,00 грн., на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями і бездіяльністю (без ознак дискримінації);
6. для забезпечення належного захисту прав свобод, інтересів людини і громадянина - позивача, у разі необхідності вийти поза межі заявлених позовних вимог - продовжено розгляд справи.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ), Командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними, незаконними, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що порушення процесуальних норм полягає у незадоволенні клопотання від 11.01.2026 про перенесення 14.01.2026 розгляду справи через його перебування в цей день у селі Грозине Житомирської області у службовому відрядженні, не наданні оцінки доказам. Вказує, що перехід до письмового провадження порушив його законні права та інтереси, які визначені ст. 44 КАС України. Крім того, порушенням норм процесуального права є незадоволення заяви про відвід судді Пасечнік О.В. Крім того зазначає, що підтвердженням безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України є довідка № 2530 від 22.10.2024, а також бойове розпорядження командира 143 окпб від 04.02.2023 № БР-44/кп/дск. Суд витребував у відповідача відповідні витяги з наказів, рапорти, але не витребував журнали бойових дій, що зазначені у довідці. Судом проігноровано норми ст. 77 КАС України, адже відповідач не надав будь-яких належних доказів, що відносно позивача він діяв правомірно.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечувала та просила відмовити. Вказала, що підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини за формою, затвердженою додатком № 1 рішення № 248/1298. Отже, лише сама довідка видана ОСОБА_1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України захисту та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України № 2530 від 22.10.2024 року не є підставою для отримання позивачем додаткової винагороди в оскаржуваний період, а дає можливість реалізувати Позивачу соціальні гарантії для отримання відповідних пільг, передбачених законодавством для військовослужбовця.
Згідно матеріалів справи судом було витребувано у військової частини НОМЕР_1 всі документи відповідно до клопотань ОСОБА_1 . Оскільки клопотання про витребування витягів з журналів бойових дій ОСОБА_1 не заявлялись, відповідно судом вони не витребувались. З цього приводу, Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що права Позивача не було порушено.
За таких обставин, суд першої інстанції, в повній мірі врахував та застосував норми матеріального права, що стосується виплат для військовослужбовців, які мають постійний та тимчасовий характер, а тому посилання апелянта на порушення норм матеріального права при розгляді справи та ухвалені судового рішення є хибними.
Від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що він проходить військову службу та 28.03.2026 отримав усне розпорядження командування військової частини НОМЕР_4 щодо виконання невідкладного завдання протягом 02.04.2026, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_4 .
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.
Дослідивши доводи клопотання, колегія суддів зазначає, що наявних у суду апеляційної інстанції доказів достатньо для повного та всебічного розгляду апеляційної скарги. При цьому, сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та судом не визнавалася обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, про що зазначено в ухвалі Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026.
Враховуючи наведене, з метою дотримання строку розгляду справи, який визначений ч. 1 ст. 309 КАС України, колегія суддів вважає, що клопотання задоволенню не підлягає.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скари заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представинка відповідача в судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзив ВЧ НОМЕР_1 , рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є військовослужбовцем і проходить військову службу осіб офіцерського складу за призовом по мобілізації з 22.06.2023 у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2024 № 2276.
Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з запитом на інформацію від 06.09.2024 року, відповідно до якого просив протягом п'яти робочих днів з дня отримання цього запиту надіслати на електронну пошту позивача належним чином засвідчені копії таких документів за період часу: з 1 грудня 2023 року по цей час - на дату надання відповіді на цей запит, або, у разі їх відсутності, письмово повідомити його про причини їх відсутності:
1) витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень тощо штабів, пунктів управління тощо вищого рівня щодо включення НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 ) до складу сил і засобів певних ОУВ, ОТУ, тощо;
2) витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень тощо НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 ) щодо залучення позивача персонально (або у складі підрозділу) до виконання заходів з забезпечення заходів з відсічи збройної агресії Збройних Сил Російської Федерації;
3) рапорти заступника командира НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 ) з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення управління військової частини НОМЕР_1 про виплату особовому складу відділення морально-психологічного забезпечення управління військової частини НОМЕР_1 винагороди 30 тис. грн., або 50 тис. грн., на місяць за виконання заходів з забезпечення заходів з відсічи збройної агресії Збройних Сил Російської Федерації;
4) рапорти інших службових (посадових) осіб НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 ) щодо виплати позивачу з 01.08.2024 винагороди 30 тис. грн., або 50 тис. грн., на місяць за виконання заходів з забезпечення заходів з відсічи збройної агресії Збройних Сил Російської Федераці;
5) Довідку про нараховане і виплачене позивачу грошове забезпечення (із розшифровкою по статтях грошового забезпечення) з 01.12.2023 по цей час (на дату надання відповіді на цей запит).
Листом Військової частини НОМЕР_1 № 3832 від 14.09.2024 року (вхідний № 12598 від 09.09.2024 року) зазначено, що витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень тощо, надати неможливо, так як зазначені документи мають гриф «Для службового користування», витяги з яких можуть бути надані тільки з дотриманням вимог чинного законодавства (керівних документів) та у компетентні органи, які мають доступ до державної таємниці. Рапорти відділення психологічної підтримки персоналу на виплату додаткової винагороди надати немає можливості, оскільки в них містяться персональні дані військовослужбовців відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 . Довідка щодо розмірів нарахованого і виплаченого грошового забезпечення та інших додаткових виплат, які нараховані та виплачені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за період з 01 грудня 2023 року по 31 серпня 2024 року, надається на 1 (одному) аркуші.
Позивач не погоджуючись з протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема піхотна бригада Сухопутних військ Збройних Сил України) щодо ненарахування і невиплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за виконання бойових (спеціальних) завдань у період з 06.12.2023 по 22.04.2024 у розмірі 187000,24 грн., незаконними та протиправними діями та бездіяльністю командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 щодо ненадання в листі військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 за вих. № 3832 повної, точної та достовірної інформації на запит від 06.09.2024 стосовно додаткової винагороди, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що позивач увесь спірний період постійно виконував бойові завдання (розпорядження), які б відповідали зазначеним умовам, а тому надана довідка не може бути беззаперечним доказом та підставою для виплати 100000 грн, у відповідності до постанови КМУ № 168. Також, суд дійшов до висновку, що відповідачем своєчасно розглянуто запит позивача від 06.09.2024 року та надано вичерпну відповідь на питання, вказані у ньому, а тому відповідачем не вчинено протиправної бездіяльності, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині позовних вимог. Позивачем в обґрунтування існування таких страждань не конкретизовано, яка саме моральна шкода була заподіяна позивачу, та не наведено обґрунтувань причинно-наслідкового зв'язку виникнення зазначеної шкоди та дії (бездіяльність) відповідача, що є обов'язковою умовою для встановлення судом обґрунтованості заявленої моральної шкоди. Суд також дійшов висновку про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, а відтак зазначена вимога задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог визнати незаконною та протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема піхотна бригада Сухопутних військ Збройних Сил України) щодо ненарахування і невиплати грошового забезпечення (додаткової винагороди) за виконання бойових (спеціальних) завдань у період з 06.12.2023 по 22.04.2024 у розмірі 187000,24 грн. та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виплатити додаткове грошове забезпечення за цей період в даному розмірі, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб, а Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 18.04.2022 № 259, затвердженого Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб, тобто до 25.05.2022. В подальшому, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1-1 цієї постанови (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до п. 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з п. 2-1 Постанови № 168 порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови визначають міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки.
Відповідно до статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон України № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону України № 2011-XII).
Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.
Відповідно до пункту 3 цього окремого доручення Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Згідно з пунктом 5 цього окремого доручення Міністр оборони України установив виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000.00 грн або 30 000.00 грн здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення).
Пунктом 9 згаданого окремого доручення обумовив до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000.00 грн або 30 000.00 грн не включати військовослужбовців, які:
самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника) (підпункт 9.4 пункту 9);
вживати алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибували на службу та/або виконували обов'язки військової служби в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення, оголошеного наказом командира (начальника) (підпункт 9.8 пункту 9).
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» внесено зміни до пункту 1, зокрема: слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,», «співробітникам Служби судової охорони,» виключено та після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнено словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора».
Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 № 177/39233 (який застосовується з 01.02.2023) внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».
Пунктом 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:
100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):
під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;
із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;
у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;
на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);
з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;
з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;
кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);
у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;
з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
50 000 гривень - тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).
Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;
30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):
у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);
з протиповітряного прикриття та наземної оборони об'єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;
із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.
Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.
За пунктом 3 розділу ХХХІV Порядку № 260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 4 розділу ХХХІV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:
бойовий наказ (бойове розпорядження);
журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад);
рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Отже, обов'язковою умовою для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, що здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини.
Колегією суддів враховується, що у постанові від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23 Верховний Суд дійшов висновку, що при прийнятті такого рішення (окремого доручення) Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови № 168, шляхом прийняття в межах свої повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.
При дослідженні порядку та умов цієї виплати, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000.00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин відповідними документами.
Документальним підтвердженням можуть слугувати: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки (підсумкове, термінове, позатермінове) або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад), рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (спеціальних) завдань.
Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом також, зокрема, у постановах від 06.08.2024 у справі № 400/10311/23, від 07.11.2024 у справі № 200/2297/23, від 05.12.2024 у справі № 420/19038/23, від 27.02.2025 у справі № 340/3447/23 та багатьох інших.
У свою чергу, у постанові від 22.04.2025 у справі № 520/17681/23, Верховний Суд у межах тлумачення пункту 1 Окремого доручення № 912/з/29 щодо Військової частини як військової частини Зенітних ракетних військ Повітряних сил Збройних Сил України термін «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі - безпосередня участь) охоплює виконання військовослужбовцем, зокрема:
- бойових завдань у складі частини, що веде бойові дії у складі сил оборони в районі ведення бойових дій (абзац 1);
- бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей противника (абзац 9);
- бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей (абзац 10).
Аналіз наведених положень свідчить, що виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей визнається «безпосередньою участю» незалежно від місця їх виконання (тобто навіть поза районами ведення бойових дій). Натомість, виконання бойових завдань з виявлення та супроводу повітряних цілей набуває статусу «безпосередньої участі» лише за умови їх здійснення у районах ведення воєнних дій.
Таким чином, не кожна діяльність підрозділу автоматично прирівнюється до безпосередньої участі у бойових діях. Ключовими критеріями є характер завдання та місце його виконання. До того ж, періоди виплати додаткової винагороди та підхід до їх обчислення суттєво відрізняються залежно від роду військ і характеру виконуваних бойових завдань.
Апеляційним розглядом встановлено, що позивач є військовослужбовцем і проходить військову службу осіб офіцерського складу за призовом по мобілізації з 22.06.2023 у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2024 № 2276.
Відповідно до витягу із наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (по особовому складу) від 07.06.2023 № 326, майора ОСОБА_1 , заступника командира танкового батальйону з морально-психологічного забезпечення НОМЕР_6 окремої механізованої бригади - офіцером відділення морально-психологічного забезпечення управління НОМЕР_2 окремої резервної стрілецької бригади, призначено на нижчу на один ступінь посаду за рішенням номенклатури посад з урахуванням пункту 257 Положення про походження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з шпк "майор" на шпк "капітан"./т. 1 а.с.8/
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.06.2023 № 148, майора ОСОБА_1 , заступника командира танкового батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_7 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (по особовому складу) від 07.06.2023 № 326 на посаду офіцера відділення морально-психологічного забезпечення штабу військової частини НОМЕР_1 , з 22.06.2023 вважати таким, що справи і посаду прийняв та приступив до виконання обов'язків з посадовим окладом за тарифним розрядом 17 у сумі 4090 грн., шпк "капітан", ВОС 3400043./т. 1 а.с. 10/
Відповідно до витягу із наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 20.07.2023 № 456 визначено, що відповідно до Директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 05.07.2023 № Д-321/65/дск про перейменування управління НОМЕР_2 окремої резервної стрілецької бригади оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " Сухопутних військ Збройних Сил України в управління НОМЕР_2 окремої піхотної бригади оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " Сухопутних військ Збройних Сил України оголошено посадове становище майору ОСОБА_1 - офіцеру відділення морально-психологічного забезпечення./т. 1 а.с. 9/
Відповідно до Бойового розпорядження 143 опбр № БР-44/кп/дск (ОКП - Барвенкове 09.00 04.02.2024), пункт 3 "Завдання частини" - з метою виконання бойового розпорядження оперативного угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " № БР-61т/ОУВ, ОКП - Харків 18.00 02.02.2024, зведеному підрозділу переміститись у АДРЕСА_1 та до 18.00 05.02.2024 забезпечити розгортання тактичного командного пункту оперативного угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_3 ". Визначено склад зведеного підрозділу, зокрема офіцера відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , майора ОСОБА_1 , якому необхідно мати з собою особисту зброю та індивідуальні засоби захисту та предмети життєдіяльності. /т. 1 а.с.11-14/
Відповідно до витягу з бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1/БН/ОКП від 06.03.2024, п. 3 "Бойове завдання" відповідно до бойового розпорядження оперативного угрупування військ " ІНФОРМАЦІЯ_3 " військовій частині НОМЕР_1 провести підготовку до оборони міста, відділенню морально-психологічного забезпечення: начальнику відділення:
- організувати та планувати заходи з морально-психологічного забезпечення особового складу підрозділів;
- проводити заходи, щодо запобігання наслідків бойового стресу, які впливають на військовослужбовців;
- організувати правове супроводження підготовки та виконання бойових завдань, контроль дотримання міжнародного гуманітарного права;
- проводити заходи культурологічної та національно-патріотичної роботи в районах розташування підрозділів;
- організувати протидію інформаційно-психологічному впливу на противника;
- вивчати та аналізувати морально-психологічний стан особового складу;
- організувати транспортування тіл загиблих військовослужбовців з району ведення бойових дій до визначених медичних спеціалізованих установ;
- організувати проведення заходів з пошуку військовослужбовців, які зникли безвісті;
- з метою захисту управління та підрозділів бригади від повітряних ударів задіяти посадових осіб відділення морально-психологічного забезпечення для безпосереднього відбиття повітряних ударів по пунктах управління в складі вогневих груп. /т. 1 а.с.69/
Однак, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт перебування військовослужбовця в районі виконання бойових завдань, визначених бойовими розпорядженнями, не є безумовною підставою для отримання збільшеної до 100000,00 грн додаткової винагороди, передбаченої п. 1 Постанови № 168.
Для відповідача підставою для виплати додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови № 168 є саме документальне підтвердження участі позивача як військовослужбовця у бойових діях (заходах) - бойовий наказ, журнал бойових дій чи рапорт.
Натомість, право на таку винагороду у військовослужбовців виникає виключно за умов документального підтвердження виконання у відповідні дні військовослужбовцем бойових завдань, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів.
При цьому, позивач, обґрунтовуючи наявність підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн, посилався на Довідку № 2530 від 22.10.2024.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України № 2530 від 22.10.2024 майор ОСОБА_1 дійсно в період з 04.02.2024 по 15.04.2024, з 26.05.2024 по 12.07.2024 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України перебуваючи в с. Благодатівка, Кіндрашівської сільської територіальної громади, Куп'янського району, Харківської області. Підстава: журнал бойових дій в/ч НОМЕР_1 від 22.02.2024 № 34т (том 3), ЖБД в/ч НОМЕР_1 , від 22.03.2024; 35т (том 4), ЖБД в/ч НОМЕР_1 від 01.04.2024 № 37т (том 5), ЖБД в/ч НОМЕР_1 від 16.05.2024 № 40т (том7), ЖБД в/ч НОМЕР_1 від 01.06.2024; 41т (том 8), в/ч НОМЕР_1 від 16.06.2024 № 42т (том 9), в/ч НОМЕР_1 від 01.07.2024 № 45т (том 10). Ця довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни)
Разом з цим, відповідач - військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву повідомив суд, що бойових наказів, розпоряджень щодо залучення позивача персонально (або у складі підрозділу) в період, що оскаржується до виконання заходів з відсічі збройної агресії збройних сил російської федерації не видавалось. Також зазначив, що за Бойовим розпорядженням командира військової частини в Журналі бойових дій військової частини НОМЕР_1 відсутні записи про виконання позивачем будь-яких бойових (спеціальних) завдань в період з 06.12.2023 по 22.04.2024, відповідно у начальника підрозділу були відсутні підстави включення до рапортів про участь останнього у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, оскільки підстав для виплати додаткової винагороди в зазначений період позивачу не було.
В свою чергу, апеляційним судом встановлено, що вказана довідка видана відповідно до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2023 року № 887.
Відповідно до пункту 1 вищевказаного Порядку № 413 цей Порядок визначає процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та категорії таких осіб.
Тобто, з огляду на викладене, довідка військової частини НОМЕР_1 № 2530 від 22.10.2024 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, видана на ім'я майора ОСОБА_1 , є підставою для надання позивачу статусу учасника бойових дій, про що також зазначено в ній.
При цьому, як вже зазначалось судом вище, документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у спірний період врегульоване Окремим дорученням Міністра № 912/з/29 від 23.06.2022.
Таким чином, у ході судового розгляду справи не встановлено наявності доказів та документального підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах введення воєнних (бойових) дії у спірний період.
З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу спірної винагороди у збільшеному розмірі відповідно до Постанови № 168.
Стосовно доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо невитребування журналів бойових дій, колегія суддів зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву повідомив суд, про те, що за за Бойовим розпорядженням командира військової частини в Журналі бойових дій військової частини НОМЕР_1 відсутні записи про виконання позивачем будь-яких бойових (спеціальних) завдань в період з 06.12.2023 по 22.04.2024.
Щодо позовних вимог про визнати незаконними та протиправними дії та бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 щодо ненадання в листі військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 за вих. №3832 повної, точної та достовірної інформації на запит від 06.09.2024 стосовно додаткової винагороди, яка полагається. Визнати такі дії і бездіяльність як приховування інформації від запитувача та зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 , або особу, що виконує його обов'язки, надати в письмовому вигляді інформацію, яку позивач запитував у своєму запиті від 06.09.2024 до військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає таке.
Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 3 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі по тексту - Закон № 2657-XII) основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.
Згідно з положеннями статті 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Згідно зі статтею 20 цього ж Закону за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі по тексту - Закон № 2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Вимогами статті 12 Закону № 2939-VI встановлено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Положеннями частин 1, 2 та 5 статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до частин першої та другої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частинами 1 та 2 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Вищезазначені положення неодноразово аналізувалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 02.02.2022 року у справі № 9901/390/21, де Суд вказав, що запитом на інформацію є прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, тобто раніше створену інформацію, якою володіє розпорядник. Для відповіді на інформаційний запит розпорядник інформації не повинен створювати нову інформацію, готувати аналітику, надавати роз'яснення тощо. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти. Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях (тобто відповідала критеріям «відображеності та задокументованості») і знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
У рішенні в справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, п. 46) Велика Палата Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) узагальнила практику Суду у справах стосовно доступу до публічної інформації та виокремила такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості; 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
Крім того, ЄСПЛ у справі «Бубон проти рф» (заява № 63898/09, п. 41, 44) наголосив, що при вирішенні питання порушення статті 10 Конвенції у разі оскарження дій розпорядника інформації Суд має встановити, чи у цій справі відповідні національні органи володіли інформацією, про яку запитував заявник. Суд у цій справі також наголосив на тому, що запитувана інформація має бути готовою і доступною і не потребувати обробки та узагальнення.
Таким чином, запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститися, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 9901/925/18, у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 420/27593/21, у рішенні Верховного Суду від 11.03.2024 року у справі № 990/335/23.
Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з запитом на інформацію від 06.09.2024 року, відповідно до якого просив протягом п'яти робочих днів з дня отримання цього запиту надіслати на електронну пошту позивача належним чином засвідчені копії таких документів за період часу: з 1 грудня 2023 року по цей час - на дату надання відповіді на цей запит, або, у разі їх відсутності, письмово повідомити його про причини їх відсутності:
- витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень тощо штабів, пунктів управління тощо вищого рівня щодо включення НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 ) до складу сил і засобів певних ОУВ, ОТУ, тощо;
- витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень тощо НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 ) щодо залучення позивача персонально (або у складі підрозділу) до виконання заходів з забезпечення заходів з відсічи збройної агресії Збройних Сил Російської Федерації;
- рапорти заступника командира НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 ) з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення управління військової частини НОМЕР_1 про виплату особовому складу відділення морально-психологічного забезпечення управління військової частини НОМЕР_1 винагороди 30 тис. грн., або 50 тис. грн., на місяць за виконання заходів з забезпечення заходів з відсічи збройної агресії Збройних Сил Російської Федерації;
- рапорти інших службових (посадових) осіб НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військової частини НОМЕР_1 ) щодо виплати позивачу з 01.08.2024 винагороди 30 тис. грн., або 50 тис. грн., на місяць за виконання заходів з забезпечення заходів з відсічи збройної агресії Збройних Сил Російської Федерації;
- Довідку про нараховане і виплачене позивачу грошове забезпечення (із розшифровкою по статтях грошового забезпечення) з 01.12.2023 по цей час (на дату надання відповіді на цей запит).
Військова частина НОМЕР_1 листом № 3832 від 14.09.2024 року зазначила, що витяги з бойових наказів, бойових розпоряджень тощо, надати неможливо, так як зазначені документи мають гриф «Для службового користування», витяги з яких можуть бути надані тільки з дотриманням вимог чинного законодавства (керівних документів) та у компетентні органи, які мають доступ до державної таємниці. Рапорти відділення психологічної підтримки персоналу на виплату додаткової винагороди надати немає можливості, оскільки в них містяться персональні дані військовослужбовців відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 . Довідка щодо розмірів нарахованого і виплаченого грошового забезпечення та інших додаткових виплат, які нараховані та виплачені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) за період з 01 грудня 2023 року по 31 серпня 2024 року, надається на 1 (одному) аркуші.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем своєчасно розглянуто запит позивача від 06.09.2024 року та надано вичерпну відповідь на питання, вказані у ньому, а тому відповідачем не вчинено протиправної бездіяльності, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині позовних вимог.
Щодо позовних вимог про стягнення з командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 кошти в розмірі 576 мінімальних заробітних плат (далі - МЗП), що складає на час подання позову 3859200,00 грн., на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями і бездіяльністю з ознаками дискримінації позивача як людини, громадянина та військовослужбовця, у підпорядкуванні якого перебуває та стягнути з командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 кошти в розмірі 144 МЗП, що складає на час подання позову 964800,00 грн., на користь позивача на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями і бездіяльністю (без ознак дискримінації), колегія суддів зазначає таке.
Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, члені її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, моральна шкода може полягати у порушені права власності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зокрема, потрібно з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідно з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння шкоди, чи фізичних страждань, якими обставинами чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну шкоду, з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач не зазначає, які саме дії відповідача спричинили йому моральну шкоду, не конкретизує, яка саме моральна шкода була заподіяна, та не наводить обґрунтувань причинно-наслідкового зв'язку виникнення зазначеної шкоди та дії (бездіяльність) відповідача, що є обов'язковою умовою для встановлення судом обґрунтованості заявленої моральної шкоди.
Однак, колегія суддів зазначає про відсутність доказів існування безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між вчиненням відповідачем у спірних правовідносинах та душевними стражданнями позивача.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено та не надано доказів завдання моральної шкоди, та погоджується з висновком суду першої інстації про відмову в задоволенні цієї вимоги.
Стосовно доводів позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права з підстав того, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Пасечнік О.В., колегія суддів зазначає таке.
23.09.2025 року до Харківського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про відвід головуючому судді, оскільки на думку позивача, наявні обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості головуючого судді по справі Пасечнік О.В.
Вказана заява мотивована тим, що незважаючи на подану позивачем заяву від 16.06.2024 про відкладення розгляду справи, суд 19.06.2025 провів судове засідання з 11:05 по 12:32 год. без його участі не розглянувши подане клопотання.
Також, на думку заявника, суд безпідставно відмовив йому в задоволенні клопотання про залишення без розгляду та повернення відповідачеві відзиву на позовну заяву, відмові у продовженні йому строку на подання відзиву, а також щодо застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу - через ненадання відповідачем до суду витребуваних документів. Посилаючись на воєнний стан, суд поновив процесуальні строки на подання відзиву, хоча відповідачем не було заявлено відповідного клопотання про і не надано будь-яких доказів фактичної дати отримання ним ухвали про відкриття провадження.
Ухвалою від 23.09.2025 передано справу № 520/28695/24 за позовом за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ), Командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними, незаконними, зобов'язання вчинити певні дії у відповідності до положень статей 31, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, для вирішення питання про відвід судді.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа направлена на розгляд судді Бідонько А.В.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді у справі № 520/28695/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 окремої піхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_1 ), Командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними, незаконними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Відповідно до ст. 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого ст. 31 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Суд ухвалою залишає заяву про відвід, яка повторно подана з тих самих підстав, без розгляду.
Слід зазначити, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також прийняття суддею процесуальних рішень.
Відповідно до часини 4 ст. 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Колегія суддів зазначає, що заявлений позивачем відвід суду був розглянутий із дотриманням вимог КАС України, будь-яких доказів, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість головуючого судді в результаті розгляду даної справи або наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості суду при розгляді даної справи, з матеріалів справи та доводів заяви про відвід не вбачається.
Щодо доводів апелянта про незаконність розгляду справи судом першої інстанції в порядку письмового провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 КАС України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 205 цього Кодексу.
З матеріалів справи слідує, що сторони в судове засідання 14.01.2026 не зявилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 11.01.2026 позивач подав до суду клопотання з проханням визнати причини його неприбуття поважними та перенести розгляд справи.
Суд в протоколі судового засідання від 14.01.2026 зазначив, що протокольною ухвалою 17.12.2025 було відкладено розгляд справи по суті у зв'язку з першою неявкою позивача. Враховуючи зазначене, у зв'язку із повторною неявкою позивача, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання позивача про відкладення судового засідання.
16.12.2025 представником відповідача разом із клопотанням про розгляд справи без участі, також було подане клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача та у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Отже, суд першої інстанції, приймаючи протокольну ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження, діяв відповідно до чинного законодавства.
Щодо доводів апелянта про порушення його прав на участь у судовому засіданні, колегія суддів зазначає, що справа з жовтня 2024 року перебуває в провадженні суду, позивач неодноразово подавав клопотання про відкладення розгляду справи, неодноразово звертався до суду з заявою про призначення відеоконференцій (які були задоволені судом). Крім того, позивач мав можливість надати свої письмові пояснення та доповнення, проте не прибуття в судові засідання (як безпосередньо до суду так і в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду) на протязі року, не свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Статтею 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п. 6-7 ч. 5 цієї статті).
Наведеною правовою нормою КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.
Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 року по справі № 520/28695/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складений 13.04.2026 року