13 квітня 2026 р. Справа № 520/26467/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Бабаєв А.І.) від 26.01.2026 по справі № 520/26467/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що з відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2025 № 43 не вбачається, що причиною невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно було неподання позивачем заяви (рапорту). Натомість у зазначеній відповіді прямо вказано, що компенсація не виплачена у зв'язку з відсутністю наказу на виплату та довідки від речової служби, які станом на зазначену дату до фінансово-економічної служби не надходили, а причини їх ненадання встановлюються. Зауважує, що Військова частина НОМЕР_1 констатує відсутність внутрішніх документів та не заперечує щодо права позивача на компенсацію, не оспорює факт подання рапорту ОСОБА_1 , зокрема, на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 до 14.11.2024, обіймаючи посаду командира відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення у званні сержанта.
Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 07.11.2024 № 1451-РС позивача переведено до Військової частини НОМЕР_1 на посаду сержанта резерву.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2024 № 234-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із сімейними обставинами. Даний наказ виданий на підставі: наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.11.2024 № 234-РС; припису командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2024 №358; рапорту сержанта ОСОБА_2 вх. № 32996 від 25.11.2024.
Як зазначає позивач, у відповідному рапорті ОСОБА_1 вх. № 32996 від 25.11.2024 останній просив виплатити всі належні йому грошові кошти (грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку, одноразову грошову допомогу при звільнені мобілізованих осіб, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу, компенсація за неотримане речове майно тощо). Однак, при звільненні грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу виплачена не була.
Представником позивача подано адвокатський запит від 04.02.2025 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: повідомити причину невиплати вищевказаних видів грошового забезпечення ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби; надати довідку про нараховане і виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по день звільнення з військової служби із зазначенням всіх видів та компонентів грошового забезпечення, а також із зазначенням всіх видів грошового забезпечення, що були виплачені ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби; здійснити нарахування ОСОБА_1 всіх вищевказаних видів грошового забезпечення у вказаних розмірах, належних до виплати під час звільнення з військової служби та виплатити у встановлені законом строки.
Військова частина НОМЕР_1 листом № 43 від 03.03.2025 повідомила позивача, що компенсація за неотримане речове майно при звільнені виплачена не була у зв'язку з відсутністю відповідного наказу на виплату та довідки від речової служби у фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 . Вказала, що станом на 03.03.2025 до фінансово-економічної служби не надходило відповідних документів для виплати за неотримане речове майно при звільнені ОСОБА_1 і наразі встановлюються причини їх ненадання.
Також, представником позивача подано адвокатський запит від 01.08.2025 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив повідомити, чи був поданий наказ до фінансово-економічної служби на виплату ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно у зв'язку з його звільненням зі служби; повідомити, чи зверталася речова служба до фінансово-економічної служби з довідкою про для здійснення компенсації ОСОБА_1 за неотримане речове майно у зв'язку з його звільненням зі служби; повідомити, у разі відсутності подання наказу або довідки для здійснення компенсації ОСОБА_1 за неотримане речове майно, з яких причин такі документи не були направлені; надати належним чином засвідчену копію довідки про вартість речового майна, що належало до видачі ОСОБА_1 за весь час військової служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за неотримане речове забезпечення за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, позивач ініціював даний спір.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що подані представником позивача адвокатські запити не є заявами (рапортами) позивача за місцем військової служби про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно. При цьому, судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено його звернення із заявою (рапортом) за місцем військової служби про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 2 Закону № 2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної норми закону постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок № 178).
Пунктами 2, 3 Порядку № 178 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Таким чином, виплата грошової компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покрити фактичні (дійсні) витрати, які військовослужбовець поніс у зв'язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов'язаних з проходженням військової служби.
Довідка про вартість речового майна видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату (року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постановах від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, від 14.11.2018 у справі № 809/1488/16.
Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 № 768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі по тексту - Інструкція №232; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 4 розділу І Інструкції № 232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Майно особистого користування - це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.
Інвентарне майно - це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.
Відповідно до п.4 розділу ІІІ «Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період» Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном в особливий період регламентовані розділом V Інструкції № 232.
Пунктом 1 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.
Відповідно до п. 8 розділу V Інструкції № 232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.
Пунктом 28 розділу V Інструкції № 232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.
Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.
Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.
Пунктом 30 розділу V Інструкції № 232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.
Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.
Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв'язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.
Згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу ані при звільненні, ані у подальшому після звільнення, не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна.
Зі змісту листа Військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2025 № 43 встановлено, що компенсація за неотримане речове майно при звільнені виплачена не була у зв'язку з відсутністю відповідного наказу на виплату та довідки від речової служби у фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 . Станом на 03.03.2025 до фінансово-економічної служби не надходило відповідних документів для виплати за неотримане речове майно при звільнені ОСОБА_1 і наразі встановлюються причини їх ненадання.
Колегія суддів вважає такі посилання Військової частини НОМЕР_1 на відсутність у фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_1 відповідних документів для виплати за неотримане речове майно при звільненні ОСОБА_1 , як підставу для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації, безпідставними, оскільки при звільненні військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Колегія суддів звертає увагу, що Військова частина НОМЕР_1 вказує на відсутність внутрішніх документів та не заперечує право позивача на компенсацію, не оспорює факт подання ним рапорту на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та додатково зазначено, що подані представником позивача адвокатські запити не є заявами (рапортами) позивача за місцем військової служби про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Колегія суддів зазначає, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Як вказує позивач, у рапорті вх. № 32996 від 25.11.2024 останній просив виплатити всі належні йому грошові кошти (грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку, одноразову грошову допомогу при звільнені мобілізованих осіб, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу, компенсація за неотримане речове майно тощо).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2024 № 234-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із сімейними обставинами. Даний наказ виданий на підставі: наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.11.2024 № 234-РС; припису командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2024 № 358; рапорту сержанта ОСОБА_2 вх. № 32996 від 25.11.2024.
Проте, відповідно до змісту наведеного наказу, питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно вирішено не було.
Отже, позивач звернувся до відповідача із рапортом вх. № 32996 від 25.11.2024, в якому просив виплатити всі належні йому грошові кошти, зокрема, компенсацію за неотримане речове майно, однак відповідачем вказане питання вирішено не було.
За цим, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем по справі жодних належних доказів на підтвердження правомірності бездіяльності, яка є предметом оскарження, не надано.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі № 520/26467/25 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно за період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло