13 квітня 2026 р. Справа № 480/10228/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал) від 22.01.2026 по справі № 480/10228/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області
про визнання відмови протиправною, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просить суд: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства; скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 1841500012053 від 20.09.2024, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства з дати звернення з відповідною заявою до територіальних органів Пенсійного фонду України.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства. Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 1841500012053 від 20.09.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства з дати звернення з відповідною заявою до територіальних органів Пенсійного фонду України. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області суму судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 (дев'яносто шість) коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що на день подання заяви про призначення пенсії вік позивачки становить 51 рік 03 місяці. За наданими до заяви про призначення пенсії документами страховий стаж позивачки склав 31 рік 08 місяців 15 днів. До страхового стажу не зараховані періоди роботи протягом липня 1991 року - грудня 1997 року, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.10.1979, яку не прийнято до уваги при обчисленні страхового стажу, оскільки на титульному аркуші трудової книжки відсутня дата заповнення. Вищезазначений період частково зараховано періодом догляду непрацюючої матері за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею 3-річного віку. Звертає увагу, що до заяви про призначення дострокової пенсії за віком позивачкою додано копію медичного висновку від 19.08.2008 № 12 про визнання дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитиною з інвалідністю з п'ятнадцяти років та виписка з акта огляду МСЕК від 08.02.2011 серії 10 ААА № 218937 про встановлення ІІ групи інвалідності з дитинства ОСОБА_2 . Зауважує, що висновок ЛКК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, як передбачено Порядком № 22-1, відсутній. Наголошує, що оскільки право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV позивачкою не підтверджено, тому підстави для призначення зазначеного виду пенсії у позивачки за заявою від 13.09.2024 відсутні.
Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 від 16.03.1993, запис № 11.
13.09.2024 позивачка звернулась до відповідача з заявою про призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням від № 1841500012053 від 20.09.2024 відповідач відмовив позивачці у призначенні дострокової пенсії, оскільки не виконано вимоги статті 115 розділу ХІV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині не підтвердження інвалідності дитини до 6-ти річного віку.
Не погодившись із зазначеним, позивачка ініціювала даний спір.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 1841500012053 від 20.09.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку як матері інваліда з дитинства з дати звернення з відповідною заявою до територіальних органів Пенсійного фонду України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон № 1058-IV).
За змістом пункту 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю - особа із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати її повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням повсякденного функціонування, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а зазначено, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ані в Законі України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». При цьому, за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Отже, що для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 636/2618/17.
Згідно з пп. 6 п. 2.1 глави ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі по тексту - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку,- документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).
Пунктом 2.17 Порядку № 22-1 зазначено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Відповідно до п. 2.18 глави ІІ Порядку № 22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Згідно з ч. 14 ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» положення про порядок, умови та критерії встановлення дітям інвалідності лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я та положення про індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, встановлених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
З аналізу вищенаведеного встановлено, що мати дитини з інвалідністю має право на призначення дострокової пенсії за віком у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а та постанові Верховного Суду від 19.10.2020 у справі № 510/475/17.
За матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_3 .
Зі змісту свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 16.03.1993 встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 .
Як зазначено відповідачем у спірному рішенні, відповідно до медичного висновку від 19.08.2008 № 12 ОСОБА_2 визнана дитиною з інвалідністю з 19.08.2008.
Також, згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 218937 від 08.02.2011 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства; група інвалідності - друга; інвалідність встановлена безтерміново.
З наведеного слідує, що дочку позивачки вперше визнано дитиною з інвалідністю після досягнення нею 15-річного віку, а отже за умовами нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов'язано з наявністю висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Втім, документального підтвердження того, що донька позивачки мала показання до 6-річного віку для визнання її дитиною-інвалідом, зокрема висновку лікарсько-консультативної комісії, до пенсійного органу надано не було.
Отже, оскільки визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини (до шестирічного віку) або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом з дитинства до досягнення вказаного віку, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок відповідача щодо відсутності документів, що підтверджують право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком за п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV.
У зв'язку з вищевикладеним, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 1841500012053 від 20.09.2024 є таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відтак, посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на відсутність документів, які підтверджують право на призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», приймаються колегією суддів в якості належних.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вказане вище не позбавляє права позивачки на повторне звернення до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком як матері інваліда з дитинства (особою з інвалідністю з дитинства), надавши при цьому відповідний висновок лікарсько-консультативної комісії.
Інші аргументи, зазначені сторонами по суті спору, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
За цим, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області підлягає задоволенню.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.01.2026 по справі № 480/10228/24 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло