13 квітня 2026 р. Справа № 520/27995/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Ольга Горшкова) від 24.12.2025 по справі № 520/27995/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 26.03.2025 № 0025778-2405-2030-UA63120270000028556 та від 16 червня 2025 року, № 0822649-2405-2030.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській від 26.03.2025 № 0025778-2405-2030-UA63120270000028556 та від 16 червня 2025 року, № 0822649-2405-2030 є протиправними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню. Позивач зазначив, що відповідач невірно нарахував позивачу податок на нерухоме майно, оскільки ставка податку повинна встановлюватися в розмірі 0,1 відсотків. Позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, тому звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 закрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.2025 № 0822649-2405-2030 на підставі п. 8. ч. 1 ст. 238 КАС України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 по справі № 520/27995/25 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 26.03.2025 № 0025778-2405-2030-UA63120270000028556.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про цільове призначення нежитлової нерухомості. У графі «Тип майна» зазначено нежитлові приміщення, без конкретизації приналежності. Тобто, суд першої інстанції не взяв до уваги, що платником визнано, що ним не проведено процедуру внесення змін до реєстраційних даних відповідно до Закону № 1952 та Порядку № 1127. Вказує, що платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з метою запобігання невірного обчислення бази оподаткування, повинен звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурнобудівельного контролю та нагляду у отримати необхідний висновок, щодо віднесення об'єктів нерухомості до відповідного класу Класифікатора та надати його до податкового органу.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення..
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 18.11.2011 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова будівля загальною площею 213,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Дана нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці площею 0,0613 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 6310137200:02:023:0010, категорія земель 11.02 землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання земельної ділянки: для будівництва виробничої дільниці, складу та гаражу (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації цих об'єктів. Земельна ділянка є комунальною власністю і знаходиться в оренді. Вказане підтверджується договором купівлі-продажу від 18.11.2011 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.12.2014, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 16-17).
В технічному паспорті виготовленому Харківським міським бюро технічної інвентаризації 26.10.2011 вказано, що нежитлове приміщення № 1 по провулку Переяславський в м. Харків складається з приміщень 1 - склад, 2 - коридор, 3- кабінет , 4- 6 склад, 7 коридор, 8-12 склад. Загальна площа 213,4 кв. м.
Згідно з технічним паспортом виготовленим ТОВ “Будгрупп» 03.02.2025 на громадський будинок - нежитлова будівля (склад), який розташований по АДРЕСА_2 складається з приміщень 1-5 - склад, 6 - санвузол, 7 коридор, 8-12 склад. Загальна площа 209,7 кв. м. (а.с. 18-23).
Витягом з Реєстру будівельної діяльності від 10.02.2025 та довідкою ТОВ “Будгрупп» від 10.02.2025 підтверджується, що у зв'язку з уточненнями лінійних розмірів приміщень, загальну площу нежитлової будівлі (складу ) літ А-1 змінено з 213,4 кв. м. на 209,7 кв. м. Також, згідно з Класифікатором будівель і споруд НК 018:2023, затвердженого наказом Міністерства економіки України № 3573 від 16.05.2023 - вищевказана будівля належить до класу - 1252 - резервуари, силоси та склади.
Згідно з податковим повідомленням-рішенням від 26.03.2025 № 0025778-2405-2030-UA63120270000028556 за податковий період - 2023 рік позивачу визначено суму податкового зобов'язання - податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки сплачене фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості у розмірі 3574,45 грн.
В детальному розрахунку вказано податковий період - 2023 рік, адреса місцезнаходження об?єкта (1) - Україна, Харківська область, м. Харків, провулок Переяславський, 1, тип об?єкта (2) - нежитлова будівля, дата державної реєстрації набуття права власності (3) 24.11.2011, дата державної реєстрації припинення права власності (4) 31.12.2999, площа об?єкта (5) 213,4, розмір частки (6) 213,4, сумарна загальна площа об'єктів (7) - прочерк, пільга (8) - прочерк, ставка податку, % (9) - 1,00 з 01.01.2023 по 31.03.2023, 0,00 з 01.04.2023 по 31.12.2023, розмір мінімальної заробітної плати (9) - 6700, сума податкового зобов'язання (11) - 3574,45. Враховуючи дані вказані в розрахунку була застосована ставка податку 1%.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, в червні 2024 року він звернувся в Головне управління ДПС у Харківській області з заявою щодо проведення звірки по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020-2021 роки з підстав коригування адреси та застосування ставки податку 0,1 %, а не 1%.
Листом від 20.06.2024 № 29124/6/20-40-24-05-11 відповідач повідомив, що за результатами розгляду заяви відкоригували адресу позивача та повідомили, що податкове повідомлення-рішення за 2020-2021 роки є дійсними та підлягають сплаті.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено підстав для застосування при формуванні спірного податкового повідомлення-рішення ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки - 1 %, відтак, податкове повідомлення-рішення від 26.03.2025 № 0025778-2405-2030-UA63120270000028556 прийнято безпідставно та необґрунтовано, тому підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно п. 6.1. статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
У силу вимог п. 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зокрема зобов'язаний: стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 № 542/17 зі змінами та доповненнями та яке є чинним, відповідно до Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори: п. 1.1. податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно пп. 1 - 3 Додатку № 1 до вищезазначеного рішення ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 6) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 7) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Отже, ставка податку коливається в залежності від цільового призначення нежитлового приміщення, яке перебуває у власності особи.
Згідно із абз. 7 пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст.14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000), який був чинним у 2023 році.
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000, який підлягає застосуванню при вирішенні спірних правовідносин, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки нарахований позивачці за 2023 рік.
При цьому, ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначає Закон України від 01.07.2004 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV).
Пунктом 1 статті 26 Закону № 1952 визначено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.
У разі змін ідентифікаційних даних суб'єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх змін, зміни суб'єкта управління об'єктами державної власності, відомостей про об'єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувала, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини 6 статті 37 цього закону, вносяться зміни до державного реєстру прав.
Статтею 28 Закону № 1952-ІV визначено, що для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються до такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об'єкта, надається технічний паспорт на таких об'єкт.
Під час проведення державної реєстрації прав до Державного реєстру прав вносяться відомості про об'єкт нерухомого майна відповідно до технічного паспорта на такий об'єкт.
Колегія суддів зазначає, що у якості підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивач посилається на те, що інформація щодо належної йому нерухомості, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не містить жодних відомостей про те, що належна йому нежитлова будівля відноситься до будинків готельного, офісного, торгівельного типу, що оподатковується за ставкою податку 1%.
В свою чергу, ГУ ДПС у Харківській області, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, визначило позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставкою 1% до мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) періоду, за 1 кв. м бази оподаткування, як для будинків готельного, офісного, торгівельного типу.
Як вказувалося вище, згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 213,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відомості стосовно цільового призначення вказаної нежитлової будівлі відсутні.
З копії технічного паспорту, виготовленого станом на 26 жовтня 2011 року, вбачається, що приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , є нежитловими приміщеннями.
З огляду на викладене, в розумінні рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 р. № 542/17, вказана будівля у 2023 році відноситься до категорії "інші будівлі" та розмір податкового зобов'язання мав визначатися за ставкою 0,1 відсотка.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що вказана будівля є будівлею готельного, офісного, торгівельного типу або будівлею для публічних виступів, матеріали справи не містять та відповідачем таких не надано.
Посилання відповідача на відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо підтипу та цільового призначення нежитлової будівлі, як на підставу для покладення на платника податку обов'язку вчиняти додаткові дії з метою забезпечення такої інформації для цілей оподаткування не узгоджується з приписами статті 266 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або оригіналів документів платника податку, а згідно з пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПК України обов'язок щодо подання таких відомостей покладено на органи державної реєстрації прав на нерухоме майно.
При цьому, пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України надає платнику податку право, а не обов'язок, звернутися до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних, отже Податковим кодексом України не передбачено обов'язку платника податку самостійно забезпечувати наявність у державних реєстрах відомостей про класифікацію об'єктів нерухомості для визначення ставки податку.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові у справі № 819/2191/17, є безпідставним та таким, що не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки зазначена справа розглядалася за істотно відмінних фактичних та правових обставин.
У справі № 819/2191/17 предметом судового розгляду було питання застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, тобто питання виключення об'єкта з оподаткування, а не визначення ставки податку у зв'язку з відсутністю відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
З урахуванням приписів пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України та рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до зазначеного об'єкта нежитлової нерухомості підлягає застосуванню ставка податку у розмірі 0,1 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2023 року, а застосування відповідачем ставки податку у розмірі 1 відсотка є необґрунтованим.
Разом з тим, вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції дійшов висновку про наявність для скасування спірного податкового повідомлення-рішення в повному обсязі.
Надаючи оцінку цим висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що часткове скасування податкового повідомлення-рішення із зміною відсоткової ставки, з якої здійснювався розрахунок грошового зобов'язання не може розглядатися як втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій, оскільки у цьому випадку лише уточняється правильний розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Отже, оскільки відповідачем невірно визначено, до якого типу нежитлової нерухомості відносяться нежитлові будівлі позивача та невірно визначено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 1 відсотка при нарахуванні позивачу податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, суд вважає, що у цих правовідносинах слід застосувати ставку 0,1% за об'єкт нерухомості до якого застосовується ставка "інші будівлі", судове рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 26.03.2025 № 0025778-2405-2030-UA63120270000028556 в частині визначення ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік у розмірі 357,44 грн, з прийняттям в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню, у зв'язку з чим судове рішення про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 26.03.2025 № 0025778-2405-2030-UA63120270000028556 в частині визначення ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік 3217,01 грн (3574,45 грн - 357,44 грн = 3217,01 грн) є правомірним та підлягає залишенню без змін.
Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до частково неправильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 по справі № 520/27995/25 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 26.03.2025 № 0025778-2405-2030-UA63120270000028556 в частині визначення ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік у розмірі 357,44 грн та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 по справі № 520/27995/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко