13 квітня 2026 року справа №200/3972/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Блохіна А.А., Гайдара А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі № 200/3972/25 (головуючий суддя І інстанції - Лазарєв В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 22 травня 2021 року по 30 червня 2023 року в сумі 274 827 гривень;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області заборгованість по пенсії за період з 22 травня 2021 року по 30 червня 2023 року в сумі 274 827 гривень.
В обґрунтування позову зазначив, що йому на виконання рішення суду протоколом від 30.01.2023, призначена пенсія за віком з 22.05.2021. Відповідачем сформована заборгованість за період з 22.05.2021 до 30.06.2023 у розмірі 274 827 грн, проте заборгованість відповідачем не виплачена.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 22 травня 2021 року до 31 травня 2023 року у розмірі 274 827 грн.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 22 травня 2021 року до 31 травня 2023 року у розмірі 274 827 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Виплата коштів на виконання рішення суду здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
Суд першої інстанції не звернув уваги, що питання виплати позивачу заборгованості пенсійних виплат охоплюється рішенням суду у справі № 200/5011/22 та належить до предмету його виконання. Отже, позивач має право звернутися до суду в порядку ст.ст. 382, 383 КАС України щодо виплати йому заборгованості, а не з новим позовом.
Таким чином, наявні підстави для закриття провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Встановлені обставини справи.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 24.06.2016 № 7/І/V/223 та посвідченням.
За відомостями витягу з наказу по особовому складу від 21.05.2021 за № 292 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 21.05.2021 за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Вислуга років на 21.05.2021 у календарному обчисленні складає: 17 років 6 місяців 20 днів, у пільговому обчисленні - 25 років 7 місяців 26 днів.
Відповідно до довідки від 12.04.2021, виданої інспектором СКЗ Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області, до вислуги років ОСОБА_1 у календарному та пільговому обчисленні увійшли періоди проходження служби - безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, та вислуга років на службі у календарному обчисленні згідно з розрахунком на 12.04.2021 становить - 17 років 5 місяців 11 днів; у пільговому обчисленні (без урахування вислуги у календарному обчисленні) - 8 років 1 місяць 6 днів; вислуга років у пільговому обчисленні - 25 років 6 місяців 17 днів.
02.06.2021 позивач звернувся до ГУНП в Донецькій області із заявою, в якій просив оформити та направити необхідні документи до відповідного органу Пенсійного фонду для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби".
Листом за № П-89/34/01-2021 від 11.06.2021 сектор з питань пенсійного забезпечення ГУНП в Донецькій області відмовив позивачу у підготовці та направленні до пенсійного органу пакету документів для призначення пенсії у зв'язку з тим, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років з огляду на недостатню кількість календарної вислуги років.
Листом від 02.06.2021 Д-81/34/01-2021 у задоволенні заяви позивача відмовлено з посиланням на те, що він не набув право на таку пенсію.
Вказані обставини встановлені судом під час розгляду справи № 200/8162/21 рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.09.2021 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області.
У вказаній справі рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22.12.2022, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 08.09.2022 № 3105612717 щодо відмови у призначенні йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Зобов'язано відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб" з 22.05.2021.
Відповідно до Протоколу про призначення пенсії від 30.01.2023, на виконання рішення у справі № 200/8162/21, ГУ ПФУ в Донецькій області призначило ОСОБА_1 пенсію з 22.05.2021 року відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Пенсія виплачена ОСОБА_1 не у повному обсязі, а саме, виплата пенсії розпочата з червня 2023 року. За попередній період з 22.05.2021 по 31.05.2023 нарахована заборгованість з пенсійних виплат в загальній сумі 274 827 грн, яка позивачу не виплачена.
Вважаючи, що ГУ ПФУ в Донецькій області допущена протиправна бездіяльність щодо невиплати суми заборгованості по пенсії за період з 22.05.2021 по 31.05.2023 в сумі 274 827 грн, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з приписів статті 46 Закону № 1058.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема,:1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії, однак наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено після фінансування виплат за окремою бюджетною програмою з виконання судових рішень.
Проте, положеннями статей 9 та 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
У преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам за судовими рішеннями.
Отже, встановлення відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Таким чином, правових підстав для невиплати заборгованості позивачу по пенсійним виплатам судом не встановлено.
Отже, право позивача на отримання пенсії за період з 22.05.2021 по 31.05.2023 є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини другої статті 46 Закону України № 1058-ІV, а бездіяльність відповідача носить триваючий характер.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат та стягнув з пенсійного органу на користь позивача заборгованість з пенсії за період з 22 травня 2021 року до 31 травня 2023 року у розмірі 274 827 грн.
Щодо доводів відповідача, що даний спір виник у зв'язку із невиконанням судового рішення від 16 червня 2022 року у справі № 200/1302/22 суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 11 Закону № 1404-VIII йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Аналіз вищезазначених законодавчих норм свідчить, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а.
Статтею 382 КАС України передбачені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Як свідчать матеріали справи, у справі № 200/5011/22 судами розглянуті по суті позовні вимоги щодо призначення позивачу пенсії з 22.05.2021.
Також у справі № 200/5011/22 ОСОБА_1 заявляв вимогу про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість, яка утворилася з 22.05.2021, але суди відмовили у задоволенні позову в цій частині, виходячи з мотивів передчасності таких позовних вимог.
Отже, виконання рішення суду у справі № 200/5011/22 обмежується призначенням ОСОБА_1 пенсії з 22.05.2021, тому є безпідставними доводи апелянта, що заявлені у цій справі (№ 200/3972/25) позовні вимоги про виплату недоплаченої пенсії за спірний період мають бути вирішені у порядку контролю за виконанням судового рішення у справі № 200/5011/22.
Суд враховує, що у справі № 200/3972/25 позивач покликається на те, що ГУ ПФУ в Донецькій області допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у невиплаті нарахованої пенсії за період з дати її призначення (22.05.2021) до 30.06.2023.
Отже, у справі, рішення у якій є предметом апеляційного перегляду, підстави і предмет позову хоча і пов'язані з оскарженням дій ГУ ПФУ в Донецькій області, вчинених на виконання рішення суду в іншій справі (№ 200/5011/22), але за результатами вчинення таких дій між сторонами у справі виникли спірні правовідносини, які набули іншого характеру за ознаками фактичних обставин і норм права, якими ці правовідносини врегульовані.
Таким чином, у цій справі та у справі № 200/5011/22, хоча і співпадають сторони, але предмет і підстави позовів є різними, що свідчить про виникнення між ОСОБА_1 і ГУ ПФУ в Донецькій області нових спірних правовідносин, вирішення яких не охоплюється виконанням рішення у справі № 200/5011/22.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі № 200/3972/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі № 200/3972/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 13 квітня 2026 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складено 13 квітня 2026 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.А. Блохін
А.В. Гайдар