13 квітня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/666/26-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позову позивач посилався на протиправність відмови відповідача у звільненні його з військової служби. Так, позивач вважає, що він має право на звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Проте відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, вказав про недоведеність ОСОБА_1 необхідності здійснення саме постійного догляду за дружиною. Позивач не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки вважає, що з огляду на призначення його дружині як особі з інвалідністю з дитинства ІІ групи державної соціальної допомоги, то така є офіційним визнанням державою потреби особи з інвалідності у постійному догляді, що не потребує додатково підтвердження від закладу охорони здоров'я шляхом постановлення висновків ЛКК або внесення відповідних додаткових записів до довідок МСЕК. Крім цього, позивач є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за дружиною, оскільки її батько помер, а мати та сестра не підтримують з нею родинних зв'язків, до того ж, місце перебування сестри невідоме, спільних дітей у позивача з дружиною немає. На думку позивача, обставини потреби його дружини у постійному сторонньому догляду підтверджуються актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 13 грудня 2025 року, складеним та затвердженим комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте всупереч наведеним обставинам відповідачем протиправно не звільнено позивача з військової служби.
Ухвалою суду від 19 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що позивачем не було підтверджено належним чином (тобто шляхом надання відповідних медичних документів, якими могли бути або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) необхідності здійснення саме постійного догляду за дружиною, а перелік тих документів, які позивач додав до рапорту про звільнення з військової служби, вказаних обставин не підтверджують. Вважаючи законною відмову у звільненні позивача з військової служби, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач вказав про безпідставність доводів відзиву, адже такі, на його думку, не свідчать про законність оскаржуваної відмови. Додатково звертав увагу суду на те, що чинне законодавство не передбачає вимоги обов'язкового підтвердження потреби особи в постійному догляді висновком лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), а тому перелік документів, які були додані до рапорту про звільнення з військової служби, був достатнім для вирішення питання саме про звільнення ОСОБА_1 ..
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22 березня 2025 року №288-ОС ОСОБА_1 у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації був зарахований до списків особового складу загону та на всі види забезпечення з 21 березня 2025 року.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11 квітня 2025 року №344-ОС позивач призначений інспектором прикордонної служби 3 категорії відділення силової підтримки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (на вищу посаду у порядку просування по службі).
06 січня 2025 року відповідачем зареєстровано рапорт позивача, адресований начальнику відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В) відділу, в якому ОСОБА_1 просив звільнити його з військової служби в запас на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
До вказаного рапорту позивачем подано документи, які, на його думку, підтверджують наявність у нього права на звільнення з військової служби, а саме:
- копії паспортів, довідок про присвоєння реєстраційних номерів облікової картки платників податків та витягів з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , копію військового квитка ОСОБА_1 ;
- копію свідоцтва про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (серія НОМЕР_2 ), виданого Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 30 липня 2025 року;
- копію свідоцтва про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (серія НОМЕР_3 ), виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Катеринопільського районного управління юстиції в Черкаській області 07 березня 2014 року;
- копію заочного рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2015 року у справі №698/868/15-ц, яким розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Катеринопільського районного управління юстиції у Черкаській області, про що складено актовий запис від 07 березня 2014 року №5. Вказане рішення суду набрало законної сили 12 грудня 2015 року;
- копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00038270324 від 26 січня 2023 року, з якого вбачається, що дошлюбним прізвищем ОСОБА_2 (до укладення шлюбу з ОСОБА_3 ) було «Целюра»;
- копію посвідчення особи з інвалідністю, виданого 19 жовтня 2017 року Катеринопільським управлінням соцзахисту серії НОМЕР_4 , згідно з яким ОСОБА_2 є отримувачем державної соціальної допомоги по інвалідності з дитинства;
- копію довідки до акта огляду медико-соціальною комісією (МСЕК) серії 6ЧК №135426 ОСОБА_5 , згідно з якою останній встановлено безстроково ІІ групу інвалідності по зору (інвалід з дитинства) з 05 червня 2008 року;
- копію довідки виконкому Єрківської селищної ради Звенигородського району Черкаської області від 10 лютого 2026 року №126, згідно з якою в будинковолодінні по АДРЕСА_1 зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- копію заяви ОСОБА_2 від 27 листопада 2025 року, посвідчена державним нотаріусом Катеринопільської державної нотаріальної контори Івонік Л.А., в якій вказано, що крім чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 вона не має інших працездатних осіб (повнолітніх дітей, батьків, братів, сестер чи інших родичів першого чи другого ступеня споріднення), які відповідно до статей 75, 76, 202, 266 Сімейного кодексу України зобов'язані або могли б фізично здійснювати за нею постійний догляд та утримання. Інших військовозобов'язаних членів сім'ї, здатних здійснювати догляд, також немає;
- копію акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 13 грудня 2025 року, яким встановлено, що дружина військовослужбовця ОСОБА_1 . ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи з 06 червня 2008 року, за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду, а також встановлено відсутність інших осіб, які здійснюються або можуть здійснювати такий догляд.
Обставини подання позивачем до рапорту про звільнення з військової служби саме такого переліку документів учасниками справи не заперечуються.
За результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач листом від 30 січня 2026 року №08/7585/26-Вн повідомив про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, оскільки до рапорту не долучені документи, які підтверджують необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин другої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Згідно з пунктом 265 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: 1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; 2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби із виключенням з військового обліку.
Пунктом 270 Положення №1115/2009 встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», здійснюється:
1) начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби;
2) начальниками регіональних управлінь, ректором вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби - військовослужбовців, зазначених у підпункті 1 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно, які проходять службу у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах, вищому військовому навчальному закладі відповідно;
2-1) керівником розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби - усіх військовослужбовців у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно, які проходять службу в цьому розвідувальному органі (крім заступників керівника розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби);
3) Головою Державної прикордонної служби України - військовослужбовців, зазначених у підпунктах 1 та 2 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) включно;
4) Президентом України - військовослужбовців у військовому званні генерала (адмірала).
Звільнення військовослужбовців, крім Голови Державної прикордонної служби України, здійснюється лише тими посадовими особами, у яких вони перебувають у прямому підпорядкуванні згідно з номенклатурою посад.
Згідно з пунктом 279 Положення №1115/2009 військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Для звільнення з військової служби за власним бажанням особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, подають у порядку підпорядкування рапорт начальнику органу Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу (абзац 1 пункту 285 Положення №1115/2009).
Відповідно до абзацу 1 пункту 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Отже, звільнення військовослужбовців органів Державної прикордонної служби України з військової служби здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.
Абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ встановлено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби за умови необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Суд зауважує, що для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі обставини:
- наявність у дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком).
Лише за умови підтвердження таких двох взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Надаючи оцінку документам, доданим до позову, та які були додані позивачем до рапорту, варто зазначити таке.
Дослідженням змісту довідки до акту огляду МСЕК серії 6ЧК №135426 судом встановлено, що чоловіку позивача - ОСОБА_2 , встановлено 05 червня 2008 року ІІ групу інвалідності по зору з дитинства.
Отже, позивачем доведено наявність у його дружини інвалідності ІІ групи, що вимагається абзацом 11 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», і що відповідачем в ході судового розгляду справи не заперечувалось (згідно із змістом відзиву та листа від 30 січня 2026 року №08/7585/26-Вн).
Між тим, відмову у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ відповідач обґрунтовує тим, що в долучених до рапорту документах відсутня інформація стосовно того, що дружина позивача - ОСОБА_2 потребує саме постійного догляду.
Надаючи оцінку доводам відповідача в частині не доведення позивачем необхідності здійснення за дружиною постійного догляду, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2023 року (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 року (справа №120/1909/23) вказував на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Так, Верховний Суд зазначив, що комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №1009 від 02.12.2015, №477 від 27.07.2016, №582 від 21.05.2024, №1542 від 27.12.2024) (далі - Перелік №413) затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
Так, згідно з указаним Переліком №413 однією з підстав для звільнення осіб рядового і начальницького складу з військової служби через сімейні обставини та інші поважні причини є необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років (абзац шостий Переліку №413).
Аналізуючи норми Переліку №413 у співвідношенні з абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, суд зазначає, що у даному випадку відсутня суперечність правових норм одна одній, оскільки норми Переліку №413 не суперечать Закону України №2232-XII, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів в залежності від віку суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, оскільки воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів (ЛКК, МСЕК або експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи) підтверджувати ідентичні обставини.
З урахуванням наведеного суд вважає, що необхідність здійснення догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи повинна бути підтверджена на вибір заявника (військовослужбовця) відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я чи витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Як зазначалось судом, для звільнення військовослужбовця з військової служби саме на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ необхідно довести як наявність у дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи, так і необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з інвалідністю.
Суд зауважує, що сама по собі наявність в особи інвалідності ІІ групи не є підставою для здійснення постійного догляду за нею (тобто така особа може самостійно себе обслуговувати), а необхідність здійснення постійного догляду має бути взаємопов'язана з наявністю в особи інвалідності ІІ групи. Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Між тим, надана ОСОБА_1 довідка до акту огляду МСЕК серії 6ЧК №135426 не містить рекомендацій щодо необхідності здійснення постійного догляду за дружиною позивача ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, із зазначенням про систематичність чи іншу періодичність такого догляду.
Отже, позивачем доведено лише наявність у його дружини інвалідності ІІ групи, проте не доведено необхідності здійснення за нею саме постійного догляду - не надано хоча б одного із визначених законом документів, якими підтверджуються такі обставини: відповідного медичного висновку, виданого медико-соціальною експертною комісією або лікарсько-консультативною комісію закладу охорони здоров'я, або ж рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Доданий до рапорту про звільнення з військової служби та позову акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, затверджений ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 13 грудня 2025 року, не може слугувати доказом необхідності здійснення постійного догляду за дружиною позивача ОСОБА_2 , оскільки чинним законодавством не передбачено подання такого акту для належного підтвердження обставини необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю.
До того ж, суд зауважує, що, як вбачається зі змісту вказаного акту, такий видано за формою, встановленою Додатком 2 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454.
Проте суд вважає, що Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, як і затверджена Наказом №170 на його виконання Інструкція, не підлягають застосуванню у даних спірних відносинах, оскільки, як свідчать обставини справи і що не заперечується сторонами, позивач проходить службу в органах Державної прикордонної служби України. Водночас порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено саме Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, норми якого і підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Таким чином, позивач при зверненні до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби не надав відповідачу усіх необхідних доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про правомірність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби.
У даних спірних відносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Крім цього, вирішуючи спір, суд звертає увагу на обставини, які дають підстави критично оцінювати доводи позову щодо необхідності здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 як особою з інвалідністю ІІ групи саме позивачем- її чоловіком.
Так, згідно з наявними у справі матеріалами укладення шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 відбулося 30 липня 2025 року, тобто через 4 місяці після призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та зарахування його до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з наказом начальника загону від 22 березня 2025 року №288-ОС.
Отже, укладаючи шлюб з уже діючим військовослужбовцем, ОСОБА_2 не могла не усвідомлювати фактичної неможливості здійснення за нею постійного догляду саме її чоловіком ОСОБА_1 з огляду на перебування його на військовій службі.
Водночас у ході судового розгляду цієї справи позивачем не було наведено обґрунтованих доводів та не надано відповідних доказів погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 після укладення шлюбу з ОСОБА_1 , які зумовлювали би необхідність здійснення постійного догляду саме позивачем за своєю дружиною як особою з інвалідністю ІІ групи.
Наявна ж у справі копія заяви ОСОБА_2 від 27 листопада 2025 року, посвідчена державним нотаріусом Катеринопільської державної нотаріальної контори Івонік Л.А., в якій, серед іншого, вказано про погіршення стану здоров'я дружини позивача та неможливості обслуговувати себе самостійно, не є належним доказом підтвердження реального стану здоров'я ОСОБА_2 (включаючи і його погіршення), оскільки така заява не замінює медичного документу закладу охорони здоров'я, виключно яким і може бути підтверджений стан здоров'я особи.
З аналогічних міркувань вказана заява не є належним доказом і того, що ОСОБА_2 як особа з інвалідністю потребує саме постійного догляду.
Зважаючи на наведене, суд критично оцінює доводи позову про наявність реальної загрози життю та здоров'ю дружини позивача та, відповідно, про необхідність здійснення за нею саме постійного догляду та виключно позивачем.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, то суд не вирішує питання про розподіл витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 квітня 2026 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ); відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя О.П. Лелюк