Справа № 560/12406/25
іменем України
13 квітня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, у якому просить: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в задоволенні рапорту та витребування додаткових документів у справі про звільнення з військової служби; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою від 21.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до позовної заяви, ОСОБА_1 позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Вказує, що 31.10.2024, він, ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдат, стрілець-помічник гранатометника відділення охорони взводу військової частини НОМЕР_1 охорони НОМЕР_2 окремого батальйону підтримки Сил безпілотних систем Збройних Сил України, призначений наказом командувача Сил підтримки ЗСУ від 23 серпня 2024 року №65-РС, шпк «солдат», штат № 57/817-01, ВОС 100915А/630, 4 тарифного розряду звернувся до військової частини НОМЕР_1 із письмовим рапортом про звільнення його з військової служби.
Зазначає, що звернувся, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за його матір'ю ОСОБА_2 , відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 30.08.2024 року №006263 є особою з нвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду (безстроково).
Стверджує, що в/ч НОМЕР_1 надіслала матеріали до в/ч НОМЕР_3 , на що 14.14.2024 року начальником управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 надіслано на доопрацювання матеріали щодо звільнення з військової служби у запас ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 , які потребують додаткового вивчення та надання додаткових документів.
Посилається на те, що 20.12.2024 ним знову надіслано письмовий рапорт про долучення до справи про звільнення додаткові документи, які запросило керівництво в/ч НОМЕР_3 .
Як вказує позивач, 22.12.2024 в/ч НОМЕР_1 направила на адресу в/ч НОМЕР_3 матеріали на звільнення з військової служби позивача № 1148.
Зазначає, що 07.01.2025 року в/ч НОМЕР_3 знову надіслала лист №785/4/236 з матеріалами щодо звільнення з військової служби позивача на повторне доопрацювання до в/ч НОМЕР_1 з переліком тих документів, які потрібно надати.
Стверджує, що 18.02.2025 року в/ч НОМЕР_1 надіслала лист-повідомлення позивачу №445 у відповідь на його рапорт (вх.947 від 20.12.2024) з наступним повідомленням, що матеріали, щодо звільнення відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ були направлені командиру в/ч НОМЕР_3 , відповідно до листа начальника управління персоналом штабу в/ч НОМЕР_3 від 07.01.2025 (вих.. №785/4/236) матеріали повернуто для додаткового опрацювання, а саме надання наступних підтверджуючих документів: про наявність (відсутність) інших дітей; про наявність (відсутність) інших дітей у сестри позивача; про підтвердження необхідності постійної сторонньої допомоги за висновком МСЕК чи ЛКК для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позивач посилається на те, що разом із рапортом ним надано всі необхідні витребувані документи для додаткового опрацювання, які були перелічені у вище зазначених листах військових частин.
На думку позивача, подані ним документи були достатніми для вирішення питання про звільнення його з військової служби, тоді як відповідач безпідставно витребував додаткові документи та фактично відмовив у задоволенні рапорту, чим порушив його право на звільнення з військової служби.
Згідно із відзивом на позовну заяву, відповідач позовні вимоги не визнає, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству, виходячи з такого.
Вказує, що позивач подав рапорт про звільнення з військової служби 31.10.2024.
Зазначає, що рапорт позивача разом із поданими документами направлено на розгляд за належністю до військової частини НОМЕР_3 .
Стверджує, що військовою частиною НОМЕР_3 за результатами перевірки матеріалів було витребувано додаткові документи, зокрема щодо сестри позивача, інших членів сім'ї та належного підтвердження потреби в постійному сторонньому догляді.
Посилається на те, що повторно поданий 20.12.2024 позивачем пакет документів також не містив усіх документів, які, на думку військової частини НОМЕР_3 , є необхідними.
Як вказує відповідач, військова частина НОМЕР_1 не є суб'єктом, уповноваженим прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, а таким суб'єктом є саме військова частина НОМЕР_3 .
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
31.10.2024 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, тобто на підставі підпункту «г» пункту 1 частини четвертої, абз. 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
До первинного рапорту були додані документи, які, на думку позивача, підтверджували його право на звільнення, відповідно до підпункту «г» пункту 1 частини четвертої, абз. 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Після подання первинного рапорту військова частина НОМЕР_1 направила матеріали до військової частини НОМЕР_3 для прийняття рішення за результатами розгляду вказаного рапорту.
Листом військової частини НОМЕР_3 від 14.11.2024 № 785/3636 матеріали були повернуті на доопрацювання із зазначенням про необхідність надання довідки МСЕК чи ЛКК щодо сестри позивача у разі потреби нею постійного стороннього догляду.
20.12.2024 позивач повторно подав рапорт до відповідача про звільнення з військової служби.
До нього були долучені додаткові документи, зокрема медичний висновок щодо сестри позивача, її заява, свідоцтво про укладення шлюбу, рішення МСЕК щодо її чоловіка, свідоцтво про народження сина та довідка форми 5 про проходження сином військової служби.
Після повторного направлення відповідачем пакета документів до військової частини НОМЕР_3 остання листом від 07.01.2025 № 785/4/236 знову повернула матеріали на доопрацювання.
У цьому листі зазначено, що відсутні документи про наявність або відсутність інших дітей матері позивача, наявність або відсутність інших дітей у сестри позивача, а також документи, що підтверджують потребу в постійному сторонньому догляді за висновком МСЕК чи ЛКК для сестри позивача та її чоловіка.
Надалі листом від 18.02.2025 № 445 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про зазначені вимоги.
Разом із тим, матеріали справи не містять належного доказу того, що саме військова частина НОМЕР_1 прийняла окремий індивідуальний акт про відмову у звільненні позивача з військової служби.
Матеріали справи підтверджують проходження зазначених вище рапортів позивача про звільнення з військової служби із доданими до них документами по команді, зокрема від відповідача до військової частини НОМЕР_3 , їх попередню перевірку та повернення на доопрацювання з викладенням переліку документів, які, на думку військової частини НОМЕР_3 , підлягали додатковому поданню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
Так, Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII у редакціях, чинних у спірні періоди) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
За абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 цього Закону, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008 у редакціях, чинних у спірні періоди) визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
За пунктом 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_4 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського; у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України.
Отже, суд вказує на те, що значення для правильного вирішення справи має не лише наявність чи відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, а й питання про те, який саме суб'єкт владних повноважень уповноважений приймати рішення про таке звільнення.
Так, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Інструкція № 170 у редакціях, чинних у спірні періоди) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153.
Відповідно до пункту 26 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (Додаток 19 до Інструкції № 170), у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи: документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.
Суд окремо звертає увагу, що зміни до Інструкції № 170, які набрали чинності у 2025 році, можуть враховуватися лише для пояснення еволюції регулювання, але не як безпосередня правова підстава оцінки дій сторін станом на 31.10.2024 і 20.12.2024.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» запроваджено новий механізм оцінювання повсякденного функціонування особи.
Цією постановою, серед іншого, передбачено, що документи та рішення, прийняті МСЕК до набрання чинності новим регулюванням, залишаються чинними та прирівнюються до рішень експертних команд, а експертні команди встановлюють, зокрема, потребу в постійному сторонньому догляді.
Отже, станом на 18.02.2025 належними документами для підтвердження відповідних обставин могли бути як чинні документи МСЕК або ЛКК, так і витяг із рішення експертної команди - залежно від дати видачі та характеру документа.
Верховний Суд у постановах від 25.09.2018 у справі № 804/800/16, від 26.09.2018 у справі № 817/820/16, від 29.12.2021 у справі № 638/2723/16-а та від 12.10.2021 у справі № 280/4820/19 сформулював підхід, згідно з яким адміністративний суд не підміняє собою спеціально уповноважений орган і не здійснює власну спеціальну оцінку замість нього, а перевіряє законність його рішення з точки зору компетенції, процедури, належності та достатності підстав, якими керувався цей орган.
Для цього спору такі висновки мають допоміжне, а не центральне значення, оскільки спір стосується не оскарження висновку МСЕК як такого, а оцінки правомірності дій військової частини при перевірці достатності документів, поданих для звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Проте вони підтверджують загальний підхід про неприпустимість підміни судом компетентного органу.
Надаючи оцінку позовним вимогам у цій справі, суд виходить із таких міркувань.
Щодо вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, то суд вказує на таке.
Так, позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на твердженні про те, що відповідач фактично відмовив позивачу у звільненні з військової служби.
Однак суд не встановив факт прийняття саме військовою частиною НОМЕР_1 окремого індивідуального акта або іншого владного рішення, яким позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби.
Матеріали справи підтверджують, що відповідач прийняв рапорт, оформив супровідні документи, направив подані матеріали за належністю до військової частини НОМЕР_3 , а після їх перевірки військовою частиною НОМЕР_3 повідомив позивача про необхідність доопрацювання пакета документів.
При цьому, суд зазначає, що сам по собі лист про необхідність подання додаткових документів не є тотожним рішенню про відмову у звільненні з військової служби.
За змістом доказів у справі наявні документи свідчать про продовження процедури службового розгляду рапорту, а не про її остаточне завершення індивідуальним актом про відмову у звільненні з військової служби.
Тому довід позивача про те, що саме відповідач відмовив йому в задоволенні рапорту, у тому вигляді, як це сформульовано у позові, не підтверджений належними доказами.
Щодо вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо витребування додаткових документів, то суд зазначає про таке.
Із матеріалів справи вбачається, що після первинного та повторного подання рапортів від позивача вимагалося подання додаткових документів щодо: наявності або відсутності інших дітей матері позивача; наявності або відсутності інших дітей у сестри позивача; підтвердження потреби сестри позивача та її чоловіка у постійному сторонньому догляді за висновком МСЕК чи ЛКК.
Суд виходить із того, що, за змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII вирішальне значення для звільнення за заявленою позивачем підставою мають не лише документи про інвалідність матері, а й докази того, що відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд, або що такі особи самі потребують постійного догляду.
Отже, сам факт витребування додаткових документів не може автоматично ототожнюватися з протиправною відмовою, якщо це витребування пов'язане з перевіркою обставин, які прямо входять до предмета доказування за відповідною матеріальною нормою.
У той же час, подані позивачем нотаріально посвідчені заяви матері та сестри підтверджують вчинення цими особами відповідних заяв і справжність їх підписів, однак самі по собі не є безумовним і достатнім доказом достовірності всіх викладених у них фактів щодо складу сім'ї, відсутності інших дітей чи неможливості здійснення догляду іншими особами.
Щодо документів, поданих стосовно сестри позивача, суд установив, що серед них є медичний висновок, оформлений для цілей соціального обслуговування, а також виписка із медичної карти стаціонарного хворого.
Водночас правова норма, на яку послався позивач як на підставу звільнення, передбачає потребу підтвердження постійного догляду саме документом того виду, який прямо визначений законом: висновком МСЕК, ЛКК або рішенням експертної команди - залежно від часу видачі документа та чинного регулювання.
За таких обставин вимога до позивача подати документ належного виду не є безпідставною.
Також суд окремо зазначає, що не кожна із вимог про подання додаткових документів, сформульована у листах про доопрацювання, однаковою мірою впливала на вирішення питання про право позивача на звільнення.
Проте навіть якщо припустити, що окремі з витребуваних відомостей були сформульовані ширше, ніж це прямо випливає з матеріальної норми, це саме по собі не свідчить про протиправність усіх дій відповідача.
Вирішальним є те, що на момент оспорюваних дій у відповідача та у військової частини НОМЕР_3 , були об'єктивні підстави вважати пакет документів позивача неповним для прийняття позитивного рішення щодо звільнення його з військової служби.
За положеннями пункту 3 частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд перевіряє, чи була дія суб'єкта владних повноважень обґрунтованою, тобто чи прийнята вона з урахуванням усіх обставин, що мали значення.
У цій справі мотив про неповноту поданого пакета документів був безпосередньо пов'язаний із заявленою позивачем підставою звільнення з військової служби та вимогою закону щодо підтвердження відсутності інших осіб, здатних здійснювати догляд.
Отже, суд не знаходить підстав для висновку про протиправність дій відповідача щодо витребування додаткових документів у позивача.
Щодо вимоги зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби, то суд вказує на таке.
Рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби оформлюється наказом по особовому складу посадової особи, визначеної пунктом 225 Положення № 1153/2008.
Судом встановлено, що у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень, який має повноваження приймати рішення про звільнення позивача з військової служби є саме військова частина НОМЕР_3 .
Водночас, у спірних правовідносинах відповідач лише здійснював оформлення та рух документів щодо звільнення позивача з військової служби у межах службової процедури до військової частини НОМЕР_3 .
За таких обставин вимога про покладення саме на військову частину НОМЕР_1 обов'язку звільнити позивача з військової служби не відповідає компетенції цього відповідача.
Навіть незалежно від цього, суд не встановив, що на момент вчинення відповідачем оспорюваних дій позивач подав усі передбачені законодавством України документи, необхідні для прийняття рішення, яке за законом було б єдино можливим на його користь.
А отже, суд не має підстав для застосування такого способу захисту, як пряме зобов'язання відповідача прийняти позитивне рішення по суті заявленого рапорту позивача про його звільнення з військової служби.
З огляду на викладене вище, оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить таких висновків.
Судом не встановлено, що саме військова частина НОМЕР_1 прийняла рішення про відмову в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Дії відповідача щодо витребування у позивача додаткових документів були пов'язані зі змістом заявленої позивачем підстави звільнення з військової служби і з оцінкою повноти поданого ним пакета документів до свого рапорту.
Судом встановлено, що відповідач не є тим суб'єктом владних повноважень, наділеного повноваженнями приймати рішення щодо звільнення позивача з військової служби. Таким суб'єктом є військова частина НОМЕР_3 .
З огляду на викладене вище, у цій справі позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерство оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 )
Головуючий суддя Є.В. Печений