Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
08 квітня 2026 року Справа № 520/4676/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Садової М. І.,
за участю секретаря судових засідань Гурець Ю. Д.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Крупської К. М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження в місті Харкові в приміщенні суду в залі суду у відкритому судовому засіданні заяву Херсонської обласної прокуратури про залишення адміністративного позову без розгляду за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Херсонської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні суду перебуває адміністративний позов ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання протиправними дій держави в особі зазначеного органу щодо не здійснення належного матеріального забезпечення прокурора відділу прокуратури Херсонської області за виконану роботу протягом з 06 квітня 2017 року по 31 серпня 2020 року згідно приписів ст. 81 Закону України “Про прокуратуру», на підставі положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, а також абзацу 3 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ, який визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України Другого Сенату від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023, та стягнення з держави України в особі Херсонської обласної прокуратури на користь позивача, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, матеріальної шкоди в сумі 511810,81 грн.
Представником відповідача подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до ч. 5 ст. 122, ст. 123 КАС України. Оскільки спірні правовідносини стосуються матеріального забезпечення під час проходження публічної служби на посаді прокурора, а відтак застосовується місячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Позивач був обізнаний про рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 та від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023, про розмір виплачених сум заробітної плати, а також про застосування неконституційних норм ще з часу розгляду попередніх справ № 540/354/21, № 620/9809/21, № 520/8186/22, в яких йому було відмовлено у задоволенні аналогічних вимог. Клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем не заявлялось. Просить заяву задовольнити.
У підготовчому засіданні позивач заперечив проти клопотання сторони відповідача. Наводить пояснення про те, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Кодексу законів про праця, зокрема, щодо відсутності обмеження строком стягнення заробітної плати, адже матеріальна шкода стосується недоотриманої частини заробітної плати.
У підготовчому засіданні представник відповідача підтримав клопотання повністю та просить таке задовольнити з підстав викладених у письмовому клопотанні.
Дослідивши матеріали справи щодо клопотання представника відповідача та додані до нього документи, суд прийшов наступного.
Шкода, завдана неконституційним актом, виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосованого в минулому до особи неконституційного акта.
Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Отже, положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.
Конституційний Суд України в своїх рішеннях неодноразово підтверджував, що відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, тому позитивним обов'язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування (рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009, від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021, від 21.07.2021 № 4-р(II)/2021).
Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 24.02.2026 у справі №160/6949/20, суд констатує, що було обмежено розмір посадових окладів працівників прокуратури у зв'язку із дією пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який згодом було визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з правової позиції викладеної у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 240/3609/23, від 04.05.2023 (справа №560/3294/22), від 19.01.2023 (справа № 460/17052/21), зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Водночас, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України
Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX), тобто до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частину другу статті 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, згідно з якою: " Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 2 статті 233 КЗпП України).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 06.04.2017 до 31.08.2020.
Отже, на момент нарахування позивачу заробітної плати за спірний період, частина 2 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, не обмежувався будь-яким строком.
Дані висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 03.08.2023 у справі №280/6779/22.
11.12.2025 Велика палата Конституційного Суду України розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 КЗпП України та ухвалила рішення № 1-р/2025, згідно з яким визнано частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), втрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Отже, суд зазначає, що КЗпП не обмежує будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду з позовною заявою у цій справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладене суд дійшов переконання про відсутність підстав для залишення позову без розгляду, адже судом не встановлено факту пропуску позивачем строку звернення до суду, а тому заява представника відповідача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 123, 240, 243, 295 КАС України, суд,
У заяві Херсонської обласної прокуратури про залишення адміністративного позову без розгляду за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Херсонської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Ухвала проголошена суддею 08.04.2026.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 13.04.2026.
Суддя М. І. Садова