Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
13 квітня 2026 р. № 520/2225/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.01.2026 №262140017072 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 05.01.2026;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 01.01.1992 по 19.02.1993, з 01.07.2000 по 09.01.2003, 01.02.2003 по 30.08.2007, з 25.09.2010 по 22.11.2012, з 23.11.2012 по 22.04.2015 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 05.01.2026.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем прийнято протиправне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.01.2026 №262140017072 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідачі не скористалися правом подати відзив на позовну заяву, у встановлений строк до суду документи не надходили.
Керуючись приписами ст.171,257,262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч.4 ст.229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 05.01.2026 позивач звернулася до територіального органу ПФУ за місцем реєстрації із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.01.2026 №262140017072 відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до рішення про відмову у призначенні пенсії від 12.01.2026 №262140017072, за доданими документами до страхового стажу згідно з трудовою книжкою від 03.08.1984р. серії НОМЕР_2 не зараховано:
- періоди роботи в російської федерації з 01.01.1992р. по 19.02.1993р., у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж рахуємо по 31.12.1991;
- період роботи з 01.07.2000р. по 09.01.2003р., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, на підставі документів, визначених Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993р. No637, зокрема, трудової книжки. Водночас, на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 No401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 No794 (далі-постановаNo794), від 08.06.1998 No832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років.
Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт3постановиNo794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного страхування з 01.07.2000.
У додатковому коментарі вказаного рішення зазначено, що відповідно до підпункту 5 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди перебування у довготерміновому відрядженні працівників дипломатичної служби у період з 1 січня 2004 року по 30 квітня 2016 року, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.
До страхового стажу роботи згідно довідки Міністерства закордонних справ України від 09.12.2025р. № 201/19-091-151742 не зараховано періоди перебування за місцем довготермінових відряджень чоловіка: з 01.04.2004р. по 30.08.2007р. в Посольстві України в Королівстві Нідерланди; з 25.09.2010р. по 22.11.2012р. в Посольстві України в Сполучених Штатах Америки; з 22.11.2012р. по 22.04.2015р. в Генеральному консульстві України в Чикаго (США), оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України та дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням, звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частина 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
У частині 1 статті 8 вказаного Закону зазначено, зокрема, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Так, судом встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.01.2026 №262140017072 відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
У рішенні пенсійного органу зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 19.02.1993 та з 01.07.2000 по 09.01.2003 з зазначенням підстав незарахування.
Крім зазначеного, до страхового стажу роботи згідно довідки Міністерства закордонних справ України від 09.12.2025р. № 201/19-091-151742 не зараховано періоди перебування за місцем довготермінових відряджень чоловіка: з 01.04.2004р. по 30.08.2007р. в Посольстві України в Королівстві Нідерланди; з 25.09.2010р. по 22.11.2012р. в Посольстві України в Сполучених Штатах Америки; з 22.11.2012р. по 22.04.2015р. в Генеральному консульстві України в Чикаго (США), оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України та дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З трудової книжки серії НОМЕР_3 судом встановлено, зокрема, наступні періоди трудової діяльності позивача:
- запис №9: 15.08.1992 прийнята на роботу на підставі наказу №51 від 14.08.1992,
- запис №10: 19.02.1993 звільнена з посади на підставі наказу №179 від 18.02.1993,
- запис №13: 06.05.1993 прийнята на роботу на 0.5 ставки на підставі наказу №62-кс від 05.05.1993,
- запис №16: 04.10.1999 Академія перейменована у Київський державний університет технологій та дизайну на підставі наказу №120 від 04.10.1999,
- запис №17: 15.09.2001 Київський державний університет технологій та дизайну на Київський національний університет технологій та дизайну на підставі наказу №170 від 13.09.2001,
- запис №18: 09.01.2003 звільнена з посади за власним бажанням за ст.38 КЗпП України у зв'язку з довгостроковим закордонним відрядженням чоловіка на згідно з ст.37 Закону України "Про дипломатичну службу" зі збереженням права повернення на рівнозначну посаду на підставі наказу №12-АГ4 від 08.01.2003.
Щодо неврахування періодів роботи в російської федерації з 01.01.1992р. по 19.02.1993р., у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", ;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відтак, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають: норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати; норми міжнародного договору - у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення.
Отже, при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган ПФУ має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії.
Постановою Верховної ради України №1958-ХІІ від 10 грудня 1991 року було ратифіковано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, підписану від імені України 8 грудня 1991 року у м. Мінську.
У відповідності до статей 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991, високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національної або інших відмінностей рівні права і свободи. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов'язань. Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробітництво у зазначених галузях.
Уряди держав - учасниць Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991 року, керуючись статтями 2,4 цієї Угоди, уклали 13.03.1992 року Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на зарахування до страхового стажу повинна була бути врахована заробітна плата, отримана ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території колишнього СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Відповідно до статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно ч.2 ст.24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Зважаючи на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України, суд вважає, що за особами, яким в період дії міжнародного договору була призначена пенсія з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійну виплату.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
В той же час, російською федерацією 11.06.2022 було прийнято закон №175-ФЗ про денонсацію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, який набрав чинності 30.06.2022.
Отже, відповідно до ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 Російська Федерація з 01.01.2023 не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та російською федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме Російської Федерації, з 01.01.2023.
Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди.
При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тобто, навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили.
Суд враховує, що Пенсійний фонд України звернувся із запитом від 27.12.2022 за №2800-030102-5/56080 щодо погодження порядку дій, який буде застосовуватись до прийняття відповідного нормативно-правового акту у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 російської федерації участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при призначенні пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації.
Відповідно до запропонованого порядку дій, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV.
Міністерство соціальної політики України листом від 12.01.2023 №411/0/2-23/54 підтримало позицію Пенсійного фонду України щодо порядку дій. При призначенні пенсії, Міністерство соціальної політики України запропонувало заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV, а за період по 31.12.1991 - на умовах, визначених абзацом п'ятим частини першої статті 40 вказаного Закону.
Таким чином, до прийняття відповідного нормативно-правового акту при призначенні пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації заробітна плата та страховий стаж для обчислення розміру пенсії враховується наступним чином: заробітна плата за період по 31.12.1991- на підставі довідки про нараховану заробітну плату (дохід), за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.
Відповідно до абз.5 пп.3 п.2.1 р. II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.
Позивачем було надано до пенсійного органу трудову книжку серії НОМЕР_3 , які містять відомості про період роботи позивача, зокрема з 01.01.1992р. по 19.02.1993р., однак відповідачем не було враховано їх під час призначення пенсії.
Перевірка достовірності виданих документів покладається саме на пенсійний орган, у т.ч. шляхом направлення звернень (запитів) до відповідних установ, організацій, підприємств.
Суд звертає увагу, що єдиною підставою для неврахування вказаного періоду, слугувало саме те, що з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.2023 року, якою регулювалось питання пенсійного забезпечення України з російською федерацією, що зумовило неможливість здійснення відповідних перевірок на направлення запиту до росії. Інших підстав для неврахування наданих документів відповідачем не було висловлено.
Заперечень щодо самого змісту трудової книжки НОМЕР_3 , пенсійним органом не було зазначено.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004 року, п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 року, п. 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року тощо.
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Припинення участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 , як і прийняття Постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не може бути обґрунтованою підставою для відмови позивачу у перерахунку його пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 03.03.2023 року №26-1/13, виданої центральним архівом міністерства оборони Російської Федерації, враховуючи те, що вказана довідка стосується грошового забезпечення позивача під час проходження ним військової служби (за період з вересня 1985 року по квітень 1989 року) до прийняття вищезазначених нормативно-правових актів.
Отже, фактично позиція пенсійного органу у спірних правовідносинах суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 19.02.1993, підтвердженого трудовою книжкою НОМЕР_3 , не пов'язане з такими чинниками, як припинення участі в Угоді про гарантування прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, якою регулювалось питання пенсійного забезпечення України з російською федерацією.
Щодо неврахування періоду роботи з 01.07.2000р. по 09.01.2003р., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5, суд зазначає наступне.
На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794, від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування впроваджується протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
Аналізуючи наведене, можна дійти до висновку, що для підтвердження наявності у особи страхового стажу необхідно надати до органів Пенсійного фонду України:
- за періоди роботи до впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - належним чином оформлену трудову книжку, а за її відсутності або коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, приймаються інші документи, що містять відомості про періоди роботи особи;
- за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, за встановленою формою.
З урахуванням зазначених норм персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим.
Водночас, відповідно до пункту 38 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Тобто, у разі виникнення сумнівів щодо правомірності видачі документів або наявності у них неточностей чи неповної інформації, пенсійний орган наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки таких документів та відповідно встановлення необхідної інформації, зокрема щодо трудового стажу осіб, які звертаються із заявами про призначення пенсії, що також передбачено статтею 44 Закону України № 1058.
У цих спірних правовідносинах пенсійним органом не наведено обставин щодо здійснення ним заходів по встановленню інформації щодо спірного трудового періоду позивача.
Варто зауважити, що пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», встановлено, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 Закону України № 1058-IV, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з статтею 15 Закону України № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до статті 14 Закону України № 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону, зокрема є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи-підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб-підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10 статті 11 цього Закону.
Частиною шостою статті 20 Закону України № 1058-IV визначено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг).
Таким чином, аналізуючи зазначені норми Закону України № 1058-IV, позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством щодо сплати страхових внесків, оскільки відповідно до статті 106 Закону України № 1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство, установа - страхувальник, в якому працює позивач, так як саме воно нараховує страхові внески із заробітної плати застрахованої особи.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 482/434/17.
Записи за вказані періоди роботи позивача зроблено чітко, не містить виправлень та засвідчено відповідними печатками підприємства.
З огляду на викладене, неврахування періоду роботи з 01.07.2000р. по 09.01.2003р., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 є протиправним.
Щодо неврахування до страхового стажу роботи згідно довідки Міністерства закордонних справ України від 09.12.2025р. № 201/19-091-151742 періоди перебування за місцем довготермінових відряджень чоловіка: з 01.04.2004р. по 30.08.2007р. в Посольстві України в Королівстві Нідерланди; з 25.09.2010р. по 22.11.2012р. в Посольстві України в Сполучених Штатах Америки; з 22.11.2012р. по 22.04.2015р. в Генеральному консульстві України в Чикаго (США), оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду України та дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.
Частиною 7 ст.37 Закон України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 №2728-ІІІ (в редакції чинній у спірні періоди) передбачалося, що час перебування за кордоном дружини (чоловіка) глави дипломатичного представництва України за кордоном, глави постійного представництва України при міжнародній організації, іншого працівника дипломатичної служби за місцем проходження дипломатичної служби, відрядження до закордонної дипломатичної установи зараховується до загального стажу роботи.
Аналіз даної норми свідчить про те, що зарахування до загального стажу роботу періоду перебування за кордоном повинно відбуватись без додаткових обставин, так як встановлення наявності чи відсутності сплачених внесків. Тобто ч.7 ст.37 Закон України «Про дипломатичну службу» є спеціальною нормою щодо обрахунку стажу дружини дипломатичного працівника, яка має відмінність від загального обрахунку страхового стажу, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В подальшому, прийнято Закон України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 року №2449-VIII (далі - Закон №2449-VIII).
Статтею 37 Закону 2449-VIII встановлені гарантії іншому з подружжя працівника дипломатичної служби в закордонній дипломатичній установі України.
Відповідно до ч.1 ст.37 Закону 2449-VIII держава сприяє створенню умов для працевлаштування іншого з подружжя під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби.
Згідно із ч.2 ст.37 Закону 2449-VIII час перебування за кордоном іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, зараховується до страхового стажу.
Порядок нарахування страхового стажу та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, визначається законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «;Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Іншому з подружжя, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, після закінчення строку такого відрядження надається посада в державних органах, на державних підприємствах, в установах, організаціях, де він працював до виїзду за кордон, рівнозначна тій, яку він займав до звільнення (ч.3 ст.37 Закону 2449-VIII).
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п.3 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (п.10 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).
Відповідно до п.16 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платником єдиного внеску є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Пунктом 5 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 16 частини першої статті 4 цього Закону, - на суми, що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування та сплата єдиного внеску за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника, з дня направлення по день перетину кордону України у зв'язку з остаточним поверненням в Україну здійснюються за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
На виконання п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Кабінетом Міністрів України постановою від 06.03.2019 року №164 затверджений «Порядок нарахування та сплати єдиного внеску за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника».
Порядок затверджено відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI із змінами та доповненнями. Цей документ прийнято на виконання ч.2 ст.37 Закону України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 року №2449-VIII (набрав чинності 19.12.2018), якою гарантовано, що час перебування за кордоном іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, зараховується до страхового стажу.
Згідно з прийнятим Урядом рішенням нарахування ЄСВ за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за місцем довготермінового відрядження, здійснюється без нарахування і виплати такій особі заробітної плати.
ЄСВ нараховується виходячи із суми мінімальної заробітної плати, затвердженої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з дня направлення працівника дипломатичної служби за кордон до дня перетинання державного кордону України у зв'язку з остаточним поверненням в Україну.
Отже, лише з грудня 2019 року роз'яснено яким чином проводити обрахунок ЄСВ за подружжя працівника дипломатичної служби.
З довідки Міністерства закордонних справ України №201/19-091-151742 від 09.12.2025 вбачається, що ОСОБА_1 , дружина працівника дипломатичної служби ОСОБА_2 , перебувала за місцем довготермінових відряджень чоловіка у такі періоди:
- 01.02.2003 до 30.08.2007 в Посольстві України в Королівстві Нідерланди, (підстава: накази від 21.01.2003 № 175-ос «Про переведення ОСОБА_2 » та від 10.09.2007 № 1574-ос «Про відкликання та відпустку ОСОБА_2 »);
- з 25.09.2010 до 22.11.2012 в Посольстві України в Сполучених Штатах Америки, (підстава: накази від 17.09.2010 № 2101-ос «Про переведення ОСОБА_2 » та від 14.11.2012 № 2696-ос «Про переведення ОСОБА_2 »);
- з 22.11.2012 до 22.04.2015 в Генеральному консульстві України в Чикаго (США), (підстава: накази від 14.11.2012 № 2696-ос «Про переведення А.І. Праведника» та від 26.03.2015 № 497-ос «Про відкликання ОСОБА_2 »).
Порядок нарахування страхового стажу та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, визначається законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Суд зазначає. що в даному випадку має значення час реального перебування за кордоном разом з чоловіком та період його фактичної роботи працівником дипломатичної служби.
Також, у вищевказаній довідці №201/19-091-151742 від 09.12.2025 зазначено, що у статті 37 Закону України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 № 2728-ІІІ містилася норма, що час перебування за кордоном дружини (чоловіка) глави дипломатичного представництва України за кордоном, глави постійного представництва України при міжнародній організації, іншого працівника дипломатичної служби за місцем проходження дипломатичної служби, відрядження до закордонної дипломатичної установи зараховується до загального стажу роботи. Статтею 37 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про дипломатичну службу» від 11.01.2011 № 2911-VI передбачалося, що час перебування за кордоном дружини (чоловіка) працівника дипломатичної служби за місцем проходження дипломатичної служби, відрядження до закордонної дипломатичної установи зараховується до страхового стажу.
Частиною 1 ст.58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 №21-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Суд враховує, що у рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того. здійснення персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування врегульовано ст.21 Закону №1058-IV. Як зазначено в частині другій цієї статті на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Частиною третьою ст.21 Закону №1058-IV визначено перелік відомостей, які повинна містити персональна електронна облікова картка застрахованої особи; та серед іншого, частину персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат.
Постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до п.6 розділу V Положення №10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається, зокрема, щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу - згідно з додатками 3-5 до цього Положення. Так, додатком 4 до цього Положення затверджено форму довідки ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Нормами статті 106 Закону №1058-IV передбачена відповідальність страхувальників, серед іншого, за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків.
Як передбачено частинами 4-6, 9, 10 ст.20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №316/1392/16-а, які, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, та відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Отже відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу позивача форми ОК-5 відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки ця особа не може нести відповідальність замість роботодавця.
З огляду на наведене, суд зазначає, що несплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законі права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, суд дійшов висновку, що період перебування позивача за місцем довготермінових відряджень чоловіка: з 01.04.2004р. по 30.08.2007р. в Посольстві України в Королівстві Нідерланди; з 25.09.2010р. по 22.11.2012р. в Посольстві України в Сполучених Штатах Америки; з 22.11.2012р. по 22.04.2015р. в Генеральному консульстві України в Чикаго (США), як дружини працівника дипломатичної служби, протиправно не зарахований до її загального страхового стажу.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.01.2026 №262140017072 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 01.01.1992 по 19.02.1993, з 01.07.2000 по 09.01.2003, 01.02.2003 по 30.08.2007, з 25.09.2010 по 22.11.2012, з 23.11.2012 по 22.04.2015 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 05.01.2026, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Крім того, визначаючись щодо органу, який має приймати рішення про призначення пенсії, суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 та від 16.12.2020 № 25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, заява позивача про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 05.01.2026 розглянута за екстериторіальним принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України, тому саме цим відповідачем має бути вирішено питання про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким, чином, суд приходить до висновку про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 05.01.2026, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) від 12.01.2026 №262140017072 про відмову в призначенні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 05.01.2026, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 532,48 грн (п'ятсот тридцять дві гривні 48 копійок).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13 квітня 2026 року.
Суддя Н.А. Полях