Справа №500/4/26
13 квітня 2026 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) через представника адвоката Кульгавця Сергія Михайловича звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якій просить:
визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 23.09.2025 №192650014392, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування",
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до страхового стажу повністю періоди роботи з 07.12.1992 по 10.01.1993, з 11.01.1993 по 25.09.1995, з 01.08.2000 по 31.12.2003 та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням зарахованого страхового стажу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 60-ти річного віку, 16.09.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За результатом розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення №192650014392 від 23.09.2025 про відмову в призначенні пенсії.
Вказане рішення відповідача мотивовано тим, що позивачу до загального страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.09.1987:
з 7 грудня 1992 року по 10 січня 1993 року та з 11 січня 1993 року по 25 вересня 1995 року в російській федерації, оскільки з 19.06.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу може бути зараховані періоди роботи на території колишнього СРСР по 31.12.1991 включно за умови документального підтвердження нездійснення пенсійних виплат за вказані періоди відповідною державою;
з 01.08.2000 по 31.12.2003, оскільки у записі про прийняття наявне виправлення дати наказу та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, тоді як на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794, від 08.06.1998 №832 починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 Постанови №794) з урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами.
З такою відмовою відповідача позивач ОСОБА_1 не згідний, вважає її протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 05.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
У поданому до суду відзиві Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В заперечення вказує, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.09.2025 звернувся до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою та документами щодо призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заява позивача та надані документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання.
За результатами розгляду звернення було винесено рішення від 23.09.2025 №192650014392 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
З посиланням на норми чинного законодавства зазначає, що страховий стаж позивача становить: 10 років 5 місяців 19 днів при необхідному 32 роки за нормами частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Результати розгляду документів доданих до заяви: за наданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 10.09.1987:
- з 07.12.1992 по 10.01.1993 та з 11.01.1993 по 25.09.1995 в російській федерації, оскільки з 19.06.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу може бути зараховані періоди роботи на території колишнього СРСР по 31.12.1991 року включно за умови документального підтвердження нездійснення пенсійних виплат за вказані періоди відповідною державою;
- з 01.08.2000 по 31.12.2003, оскільки у записі про прийняття наявне виправлення дати наказу та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, тоді як на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі - постанова №794), від 08.06.1998 №832 починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови №794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з урахуванням строку перебування головуючого судді у відпустці, в порядку черговості.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 60-ти річного віку, 16.09.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення №192650014392 від 23.09.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком за нормами частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зі змісту вказаного рішення видно, що вік позивача 60 років.
Страховий стаж становить: 10 років 5 місяців 19 днів при необхідному 32 роки за нормами частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Результати розгляду документів доданих до заяви: за наданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 10.09.1987:
- з 07.12.1992 по 10.01.1993 та з 11.01.1993 по 25.09.1995 в російській федерації, оскільки з 19.06.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу може бути зараховані періоди роботи на території колишнього СРСР по 31.12.1991 року включно за умови документального підтвердження нездійснення пенсійних виплат за вказані періоди відповідною державою;
- з 01.08.2000 по 31.12.2003, оскільки у записі про прийняття наявне виправлення дати наказу та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, тоді як на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі - постанова №794), від 08.06.1998 №832 починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови №794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами.
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх пенсійних прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років. (частина третя статті 26 Закону №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (частина третя статті 24 Закону №1058-ІV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №192650014392 від 23.09.2025 вказано, що вік позивача 60 років, страховий стаж становить 10 років 5 місяців 19 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 10.09.1987:
- з 07.12.1992 по 10.01.1993 та з 11.01.1993 по 25.09.1995 в російській федерації, оскільки з 19.06.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу може бути зараховані періоди роботи на території колишнього СРСР по 31.12.1991 року включно за умови документального підтвердження нездійснення пенсійних виплат за вказані періоди відповідною державою;
- з 01.08.2000 по 31.12.2003, оскільки у записі про прийняття наявне виправлення дати наказу та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, тоді як на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі - постанова №794), від 08.06.1998 №832 починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови №794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами.
Щодо позовної вимоги про зарахування періоду роботи з 07.12.1992 по 10.01.1993 та з 11.01.1993 по 25.09.1995 в російській федерації, то судом враховано наступне.
Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент роботи позивача (далі Угода від 13.03.1992) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13.03.1992).
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при визначенні розміру пенсії.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , дата заповнення 10.09.1987 на ім'я " ОСОБА_1 " належить громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в спірні періоди роботи з 07.12.1992 року по 10.01.1993 та з 11.01.1993 року по 25.09.1995 позивач працював на території російської федерації.
Так за записами №№22, 23 вказаної трудової книжки позивач в період з 07.12.1992 по 10.01.1993 року працював автоелектриком третього розряду в "Нижегородском автотранспортном предприятии "Хлебавтосервис", а в період з 11.01.1993 по 25.09.1995 працював автоелектриком четвертого розряду в "Нижегородкооптранссервис" як правонаступника транспортної контори облспоживспілки (записи №№24, 25, 26 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.09.1987).
Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаних товариств та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Таким чином, позивачем подано документи для підтвердження стажу його роботи на території іншої держави - російської федерації, тому такий стаж підлягає визнанню на території України.
Відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
При цьому, доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача вищевказаних періодів роботи в російській федерації з огляду на те, що російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 суд вважає необґрунтованими, оскільки лише 01.01.2023 російська федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу спірні періоди роботи, тоді як документи, що були надані із заявою про призначення пенсії, містять всі необхідні відомості, для врахування спірних періодів до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV.
Щодо позовної вимоги про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.08.2000 по 31.12.2003, так як у записі про прийняття наявне виправлення дати наказу та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, то суд враховує таке.
На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Пунктами 2.11, 2.12, 2.13 глави 2 Інструкції №58 передбачено занесення відомостей про працівника, а саме відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних вище норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
За висновком Верховного Суду у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 10.09.1987 позивач у спірний період:
запис №27 - 01.08.2000 прийнятий на посаду різноробочим в с. г. ТзОВ "Зозулинське" Заліщицького району Тернопільської області (наказ №432 від 01.08.2000),
запис №28 - 01.12.2007 звільнений із займаної посади в с. г. ТзОВ "Зозулинське" Заліщицького району Тернопільської області за взаємною згодою двох сторін стаття 36 п.1 КЗпП України (наказ №25 від 01.12.2007).
З огляду на наведене зазначений недолік трудової книжки (у записі про прийняття наявне виправлення дати наказу) не може бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, наявність недоліку у заповненні трудової книжки позивача як підставу для незарахування згідно із записами цієї трудової книжки до страхового стажу спірного періоду трудової діяльності, суд вважає необґрунтованим та безпідставним.
Щодо періоду роботи позивача з 01.08.2000 по 31.12.2003 в с. г. ТзОВ "Зозулинське" Заліщицького району Тернопільської області з мотивації відповідача про відсутність даних про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то суд зазначає наступне.
З 01.01.2004 набрали чинності положення Закону №1058-ІV і саме з цього часу законом передбачено обчислення пенсій за віком за даними, накопиченими на кожну застраховану особу в електронних базах даних системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України відповідно до звітів роботодавців, а саме за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тому період до 01.01.2004 підлягає до зарахування до страхового стажу незалежно від сплати страхових внесків при умові підтвердження трудової діяльності належними та допустимими доказами.
Отже, період роботи позивача з 01.08.2000 по 31.12.2003 в с. г. ТзОВ "Зозулинське" Заліщицького району Тернопільської області підлягає зарахуванню до страхового стажу за законодавством, яке діяло раніше, та основним документом, який підтверджує стаж, є трудова книжка, яка була надана відповідачу. Додаткового підтвердження про сплату страхових внесків до 01.04.2004 пенсійне законодавство не вимагало.
За наявності належних записів трудової книжки про роботу в с. г. ТзОВ "Зозулинське" Заліщицького району Тернопільської області з 02.03.1998 по 17.09.2002, позивач не має обов'язку зі свого боку надавати будь-які інші документи про роботу для її зарахування до страхового стажу. Враховуючи наведені положення чинного законодавства України, цей період роботи має бути врахований до страхового стажу позивача.
Суд враховує також актуальну практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме позицію, що викладена у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що незарахування окремих періодів роботи ОСОБА_1 до страхового стажу свідчить про протиправність рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 23.09.2025 №192650014392, яке підлягає скасуванню.
Щодо наявності у позивача достатньої кількості страхового стажу для призначення пенсії за віком, то повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому суд не може підміняти собою такий орган і проводити відповідні обчислення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком. Отож, позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, зарахувавши додатково страховий стаж, визначений у цьому судовому рішенні та прийняти відповідне рішення.
Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб'єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, ГУ ПФУ у Вінницькій області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1211,20 грн, сплачений відповідно до квитанції №2.336853563.1 від 03.10.2025.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 23.09.2025 №192650014392 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.20025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 07.12.1992 по 10.01.1993, з 11.01.1993 по 25.09.1995, з 01.08.2000 по 31.12.2003 та прийняти рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено і підписано 13 квітня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька обл., Вінницький р-н, 21005, код ЄДРПОУ: 13322403).
Головуючий суддя Мартиць О.І.