про залишення позовної заяви без розгляду
13 квітня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/1748/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Полтавській області про:
- визнання протиправною відмову Управління служби безпеки України в Полтавській області, оформлену листом від 21 січня 2026 року № 66/21/П- 25673/25 -2026 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 березня 2024 року по 10 грудня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, в розмірі 330559,20 грн;
- зобов'язання Служби безпеки України та Управління служби безпеки України в Полтавській області виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 березня 2024 року по 10 грудня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, в розмірі 330559,20 грн.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 березня 2024 року по 10 грудня 2025 року.
Ухвалою суду від 23.02.2026 позовну заяву залишено без змін.
05.03.2026 позивачем надано до суду копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 26.10.2023 на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Ухвалою від 09.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Службою безпеки України подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропуском позивачем встановленого ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строку звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву залишено без руху.
10.04.2026 позивачем надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій зазначено, що предметом цього позову є вимога виплатити мені середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 березня 2024 року по 10 грудня 2025 року. Саме 10 грудня 2025 року Служба безпеки України провело остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби (08 березня 2024 року). При цьому, після отримання остаточного розрахунку - 10 грудня 2025 року, позивач 19 грудня 2025 року звернувся до СБ України із заявою, в який просив виплатити середнє грошове забезпечення за кожний день несвоєчасного розрахунку при звільненні за період з 08 березня 2024 року по день фактичного розрахунку - 10 грудня 2025 року. Вказана заява СБ України була направлена для розгляду в Управління служби безпеки України в Полтавській області. Листом від 21 січня 2026 року СБ України в Полтавській області у виплаті середнього грошового забезпечення за кожний день несвоєчасного розрахунку було відмовлено. Вважає, що саме 10 лютого 2026 року позивачу стало відомо про відмову виплатити компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні та, як наслідок про порушення прав та інтересів. Однак, рішенням від 11.12.2025 №1-р/2025 Конституційний Суд визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Тож частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. З урахуванням, зазначеного наразі відсутні обмеження будь-яким строком у праві працівника на звернення до суду з позовом щодо стягнення належних працівнику виплат.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, враховуючи повідомлені представником відповідача у заяві про залишення позовної заяви без розгляду обставини, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Відтак за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У даній категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася з тим, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу грошового забезпечення.
Зокрема, позивач у позовній заяві зазначає, що 08.03.2024 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу СБ України. Втім відповідачем не проведено повний розрахунок, зокрема не виплачено в належному розмірі грошове забезпечення. Наведені обставини спонукали його звернутися до суду.
Як з'ясовано судом, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 у справі № 440/15477/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025, зобов'язано СБУ здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 24.02.2022 по 31.12.2022 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн, та здійснити виплату різниці з урахуванням фактично сплачених сум.
Далі в тексті позовної заяви позивач вказує, що на виконання згаданого рішення суду від 08.09.2025 у справі № 440/15477/24, відповідачем 10.12.2025 було виплачено йому кошти, як недоотримані суми грошового забезпечення.
Відтак, позивач вважає, що оскільки рішення суду про виплачу недоотриманих сум грошового забезпечення було виконано відповідачем лише 10.12.2025, тому він набув право на отримання компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно ст. 117 КЗпП України.
Суд наголошує, що за своєю правовою природою "середній заробіток за час затримки виплати позивачу грошового забезпечення" є різновидом "середнього заробітку за час затримки розрахунку", а тому не входить до структури заробітної плати. (висновок Великої Палати Верховного суду викладений у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, дані спірні правовідносини виникли у зв'язку з проходженням позивачем публічної служби.
Таким чином, дія норм КЗпП України в частині визначення строку звернення до суду з даним позовом не розповсюджується на дану категорію справ.
Визначаючись із тим, чи дотримано позивачем строку звернення до адміністративного суду, слід врахувати висновки Верховного Суд, викладені у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, які полягають у наступному:
"Звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п'ятій статті 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Спираючись на наведені міркування колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що після фактичного розрахунку за зобов'язаннями з виплати індексації грошового забезпечення (яке виплачувалося на виконання судового рішення у справі № 560/3166/22 двома частинами 7 вересня 2022 року на суму 60766,19 грн., потім 14 вересня 2022 року на суму 13587,46 грн.) позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення. Станом на 1 листопада 2022 року місячний строк для звернення до адміністративного суду з такими вимогами завершився".
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
11.02.2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №240/532/20 дійшов висновку, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України. Тобто строк звернення до суду обмежується місячним строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2023 у справі №160/914/23, постанові Верховного Суду від 14.08.2025 року у справі №620/7564/24.
Відтак строк звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав та інтересів. При цьому реалізувати своє право на звернення до суду протягом одного місяця позивач може після фактичного розрахунку за кожною складовою грошового забезпечення.
Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23 (пункти 35-38 постанови).
Наведене свідчить про те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовними вимогами щодо виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за несвоєчасну виплату недоотриманих сум грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 по справі №440/15477/24.
Слід зазначити, що в заяві про поновлення строку позивач зазначає, що звертався із заявою щодо здійснення досудового врегулювання спору то з цього приводу суд зазначає, що процесуальне законодавство пов'язує початок та перебіг строку звернення до суду з обізнаністю про факт порушення прав, а не з підготовкою до складання позову, спробами врегулювати спір в позасудовому порядку та іншими обставинами.
Додаткового суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики чи інше. При цьому, не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Більш того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 2 грудня 2021 року у справі № 640/20314/20 досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Отже, наведені позивачем причини пропуску звернення до суду слід вважати такими, які не є об'єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Позивач не навів обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, які б свідчили про поважність причин пропуску такого строку.
Посилання позивача в заяві на те, що до даної категорії справи підлягає застосуванню строк визначений статтею 233 КЗпП України, суд вважає безпідставним, оскільки за останніми правовими позиція, які викладено Верховним Судом у постановах від 30 січня 2025 року у справі №320/26833/23 та від 24 листопада 2024 року у справі №620/9315/23 строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Поряд з цим, позивач вважає строк на звернення до суду не пропущеним у зв'язку з тим, що Рішенням Великої Палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд вказує, що дійсно, на підставі Рішення Великої Палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Відтак, починаючи з 11.12.2025, обмеження права працівника на судовий захист щодо виплат заробітної плати зазначеним строком не підлягає застосуванню.
Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до пункту другого резолютивної частини Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Правові наслідки Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) поширюються на правовідносини, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 11.12.2025, та не змінюють правового режиму регулювання тих правовідносин, які виникли до цієї дати.
Спірні ж правовідносини виникли 10.12.2025, тобто до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025, відтак, на момент виникнення спірних правовідносин частина перша статті 233 КЗпП України у редакції із встановленим тримісячним строком звернення до суду була чинною та підлягала застосуванню.
Тлумачення позивачем Рішення Конституційного Суду України як такого, що нібито поширює свою дію на всі правовідносини, які виникли і до 11.12.2025, є помилковим та не грунтується на положеннях статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» і правовій природі актів конституційної юрисдикції. Визнання норми неконституційною означає втрату нею чинності на майбутнє, якщо інше прямо не визначено у рішенні Конституційного Суду України.
Суд звертає увагу, що даним рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України, а не частину другу вказаної статті.
У зазначеному Рішенні вказано, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Отже, визнання неконституційною частини першої статті 233 КЗпП України спрямоване на захист прав працюючих працівників, а не звільнених (як в даному випадку), а тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України для звільнених працівників, є діючим та правила означеної частини статті 233 КЗпП України не визнані неконституційними.
Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 як на підставу для поновлення пропущеного строку звернення до суду у спірних правовідносинах є безпідставними та не можуть бути враховані судом при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду.
За викладеного, наведені в заяві про поновлення строку обставини щодо того, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо лише після отримання відповіді на запит, як підстави поважності пропуску строку звернення до суду, визнаються судом неповажними згідно ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, після відкриття провадження у справі, за сукупністю наведених обставин та наданих доказів, судом виявлено, що адміністративний позов поданий після закінчення строків, установлених законом, тому немає підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду, як наслідок позовну заяву слід залишити без розгляду.
Керуючись частиною 3 статті 123, статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва