Справа № 420/10465/26
13 квітня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження заяву комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я" Одеської обласної ради" про забезпечення позову
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позовом комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я" Одеської обласної ради" до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати припис головного державного інспектора Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Довгань Тетяни Валеріївни про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ПД/ОД/1106/195/П від 27 січня 2026 року.
Поряд з адміністративним позовом представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить:
зупинити дію припису головного державного інспектора Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Довгань Тетяни Валеріївни про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ПД ОД/1106/195/П від 27 січня 2026 року на час розгляду справи судом.
В обґрунтування поданої заяви представник позивача зазначає, що КНП "ООМЦПЗ" ООР" є закладом охорони здоров'я який забезпечує потреби населення в наданні медичної допомоги в тому числі екстреної (в тяжких станах) зі специфікою діяльності в психіатрії, неврології та наркології, діє на території всієї Одеської області. У штаті Підприємства працюють більше 1000 працівників, які забезпечують безперервне та якісне надання медичних послуг (відповідно до профілю) пацієнтам. Враховуючи той факт, що подання до суду позовної заяви не зупиняє дії оспорюваного припису № ПД ОД/1106/195/П від 27 січня 2026 року, та враховуючи специфіку господарської діяльності позивача, згідно з якою застосування санкцій за невиконання припису може призвести до негативних наслідків для нього або суттєво обмежити його діяльність, вважаємо, що застосування забезпечення позову дозволить уникнути вказаних негативних наслідків та забезпечить достатній час та можливості для повного і об'єктивного розгляду справи судом.
Дослідивши матеріали справи та зміст заяви про забезпечення позову, суд встановив наступне.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 ст.150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до з ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною 1 статті 153 встанволено, що заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Отже, заява про забезпечення позову подається на будь-якій стадії розгляду справи.
Суд також наголошує, що відповідно до приписів чинного законодавства, у випадку звернення з вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Згідно із ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Так, позивач в заяві про забезпечення позову наполягає на тому, що враховуючи специфіку господарської діяльності позивача, не вжиття заходів забезпечення позову призведе до негативних наслідків для позивача та суттєво обмежити його діяльність.
В питанні вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: "Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі".
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 та від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18.
У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.
В той же час, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
З огляду на предмет спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить позивач, а отже й про відсутність підстав для їх застосування.
Однак, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
висновок про очевидну протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а особливо акта, виданого у сфері державного контролю (нагляду), має ґрунтуватися на високому ступені імовірності та вимагає від суду ретельної оцінки на предмет явного порушення компетенції чи закону.
У висновках, викладених у постановах від 02 квітня 2025 року у справі №320/16011/24 та від 07 квітня 2025 року №242зп-24/160 Верховний Суд наголошував, що питання правомірності рішення органу влади має бути встановлено під час розгляду справи по суті, і передчасне висловлення позиції судом про очевидну протиправність лише на підставі аргументів позивача є порушенням принципу змагальності.
В той же час, застосування заходу забезпечення позову шляхом зупинення дії припису підмінює судове рішення, оскільки фактично надає позивачеві результат, якого він прагне досягти за допомогою позову, тобто тимчасове скасування обов'язку усунути порушення, до розгляду справи по суті.
Заходи забезпечення позову не повинні бути спрямовані на вирішення спору по суті та не можуть встановлювати для позивача становище, яке існувало б у разі задоволення його позову.
У висновку Верховного Суду, викладеному постанові від 05 червня 2024 року у справі №460зп-23/160, зазначено, що забезпечення позову не може полягати у фактичному задоволенні позовних вимог, оскільки це буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, яке може мати наслідком порушення балансу інтересів.
Крім того зупинення дії припису про усунення виявлених порушень, прийнятого в порядку державного контролю, фактично не зберігає становище, а змінює його на користь позивача, звільняючи його від негайного виконання законних (до моменту їх скасування) вимог контролюючого органу.
В той же час суди не можуть застосовувати заходи забезпечення позову ґрунтуючись лише на необхідності збереження існуючого становища суб'єкта господарювання, якщо відсутня хоча б одна з прямо визначених законом підстав. Збереження становища є наслідком застосування таких заходів, але не може самостійним критерієм чи підставою для їх вжиття.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 06 жовтня 2025 року по справі № 380/9861/25.
До цього ж, відповідно до ч.7-9 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
Розпорядження або інший розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) - обов'язкове для виконання письмове рішення органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень у визначені строки. Розпорядження видається та підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу).
Згідно з ч.9 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» невиконання приписів, розпоряджень та інших розпорядчих документів органу державного нагляду (контролю) тягне за собою застосування штрафних санкцій до суб'єкта господарювання згідно із законом.
Разом з тим, частиною 3 статті 13 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що у разі несплати суб'єктом господарювання застосованої до нього штрафної санкції за результатами здійснених заходів державного нагляду (контролю) протягом 15 календарних днів з дня вручення або направлення розпорядчого документа в порядку, передбаченому абзацами дванадцятим і тринадцятим частини дев'ятої статті 7 цього Закону, якщо розпорядчі документи не були оскаржені до органу державного нагляду (контролю) та/або в судовому порядку та залишені в силі, сума санкції стягується в судовому порядку.
Отже, стягнення з суб'єктом господарювання застосованої до нього штрафної санкції в судовому порядку здійснюється лише у разі якщо розпорядчі документи не були оскаржені до органу державного нагляду (контролю) та/або в судовому порядку та залишені в силі.
Своєю чергою, КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради оскаржено розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) в судовому порядку, а саме припис головного державного інспектора Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Довгань Тетяни Валеріївни про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ПД/ОД/1106/195/П від 27 січня 2026 року, що унеможливлює примусове наразі стягнення штрафних санкцій за невиконання припису.
Крім того, матеріали справи не містять доказів прийняття органом державного нагляду постанови про накладення штрафних санкцій.
У висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07 серпня 2025 року у справі №160/23979/24, сформовано правову позицію, що фінансові ризики позивача повинні бути реально обґрунтовані та мати невідворотний характер, а не бути лише ймовірними негативними наслідками. У разі задоволення позову і скасування припису, право позивача вважатиметься відновленим, а застосовані штрафні санкції можуть бути скасовані або відшкодовані, що не ускладнює виконання майбутнього судового рішення.
У разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №380/11600/20.
Ураховуючи, що позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судом заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, суд вважає, що у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст.150, 151, 168, 243, 248 КАС України, суд
У задоволенні заяви комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я" Одеської обласної ради" - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст.293, 295 КАС України.
Суддя П.П. Марин