про закриття провадження у справі
13 квітня 2026 рокусправа № 380/3947/26
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОК-АВТО-ПРОФІ» та ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування записів, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду із позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (місцезнаходження: 79040 м. Львів, вул. Данила Апостола, 11; код ЄДРПОУ: 45307457), в якому просить:
визнати протиправними і скасувати записи в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів про державні реєстрації (перереєстрації) Транспортного засобу марки Toyota RAV4 AXAH52L 2021 року виготовлення, VIN НОМЕР_2 , які здійснені 02.07.2024 в ТСЦ №2141 та 23.04.2025 в ТСЦ №2142;
зобов'язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях перереєструвати автомобіль марки Toyota RAV4 AXAH52L 2021 року виготовлення, VIN НОМЕР_2 з видачею позивачу нового реєстраційного документа та нового номерного знака.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на підставі Договору купівлі-продажу №9293 від 25.10.2021 придбав Автомобіль Toyota RAV4 AXAH52L 2021 року випуску, VIN - НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 . Однак згодом, а саме, 02.07.2024 вказаний автомобіль був перереєстрований на іншого власника в ТСЦ МВС №2141, а пізніше перереєстрований ще раз 23.04.2025 на іншого власника в ТСЦ №2142. Позивач вважає протиправними вказані дії відповідача щодо перереєстрації належного йому автомобіля та зазначає, що такі були проведені без його згоди та на підставі підроблених документів. У зв'язку із цим звернувся до суду із позовом про скасування в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів про вказані державні реєстрації.
Ухвалою від 11.03.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОК-АВТО-ПРОФІ» (адреса місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Ризька, 73Б; ЄДРПОУ: 41551251) та ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Представник позивача 16.03.2026 подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів з обмеженим доступом.
Відповідач 26.03.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що спір у вказаній справі виник у зв'язку з виконанням договору (лізингу/купівлі-продажу), питання стосується правомірності відчуження майна. Такі правовідносини належать до цивільної юрисдикції, а не адміністративної. У даній справі позовні вимоги щодо скасування записів про перереєстрацію транспортного засобу Toyota RAV4 AXAH52L, 2021 року випуску, VIN НОМЕР_2 фактично спрямовані на оспорювання правомірності переходу права власності; перегляд наслідків цивільно-правових правочинів; усунення можливих порушень, допущених третіми особами. При цьому будь-яких самостійних протиправних рішень чи дій з боку відповідача позивачем не наведено та не доведено.
Представник позивача 31.03.2026 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що жодні цивільно-правові відносини не виникали, а спір виник у зв'язку з протиправним рішенням відповідача перереєструвати автомобіль. Питання про право власності на автомобіль у цій справі не вирішується.
Разом з відповіддю на відзив представник позивача подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою від 13.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Перевіривши матеріали адміністративної справи, суд приходить до таких висновків.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1 і 4 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №640/13808/21.
Таким чином, публічно-правовим спором в адміністративному судочинстві є не будь-який спір, у якому однією із сторін є орган публічної адміністрації, а лише той, що випливає із здійснення таким суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій щодо скаржника. Тобто, для наявності такого спору є обов'язковим наявність зв'язку між здійсненням органом влади покладених на нього владних управлінських функцій та порушення прав, свобод чи інтересів фізичної або юридичної особи внаслідок такої реалізації своїх функцій владним органом.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема, пов'язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі №6-782цс17, від 23.08.2017 у справі №6-1093цс17.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній, відповідно, зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17).
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
За змістом позовних вимог позивач оскаржує внесені відповідачем до Єдиного державного реєстру транспортних засобів записи про державні реєстрації (перереєстрації) Транспортного засобу марки Toyota RAV4 AXAH52L 2021 року виготовлення, VIN НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що відповідачем було незаконно проведено перереєстрацію відомостей про право власності належного йому автомобіля, зокрема, 02.07.2024 право власності на вказаний автомобіль було зареєстровано за громадянином ОСОБА_2 , а 23.04.2025 було перереєстровано на іншу особу.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання урегульовано Законом України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-XII).
У статті 34 Закону № 3353-XII визначено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. Суб'єкти господарювання, що здійснюють торгівлю транспортними засобами та придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його наступного продажу, звільняються від обов'язку здійснення державної реєстрації такого транспортного засобу. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортного засобу здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом.
На зареєстровані транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та/або електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, таким транспортним засобам присвоюються номерні знаки (їх буквено-цифрова комбінація). Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків на транспортні засоби здійснюється відповідно до вимог законодавства органами, на які покладено обов'язок з їх реєстрації. Номерні знаки повинні відповідати встановленим зразкам та вимогам.
Процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлена Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (далі - Порядок №1388).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
Відповідно до пункту 7 Порядку №1388 власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).
Згідно з пунктом 8 Порядку № 1388 державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух»).
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку: договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках; укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб; договори купівлі-продажу транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб'єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб'єктів уповноваженою особою і скріплені печаткою; свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати; рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів особами, уповноваженими управляти таким майном; рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин; довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску; акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу конкретного одержувача; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договір фінансового лізингу; акт про проведений аукціон або постанова та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби; інші засвідчені та оформлені в установленому порядку документи, що підтверджують набуття, перехід та припинення права власності на транспортний засіб відповідно до закону.
Приписами абзацу третього пункту 40 Порядку № 1388 встановлено, що у разі встановлення факту знищення, фальсифікації або підроблення ідентифікаційних номерів складових частин транспортних засобів, виявлення транспортних засобів, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в уповноважених органах МВС, у тому числі тимчасово, за фіктивними чи підробленими документами або таких, що розшукуються правоохоронними органами України у зв'язку з незаконним заволодінням, уповноважені особи сервісних центрів МВС оформляють в установленому порядку необхідні документи, скасовують державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку транспортних засобів і передають усі відповідні документи та за наявності транспортні засоби до відповідного органу досудового розслідування. Якщо виявлено факт підроблення митних документів, їх ксерокопії з необхідним поясненням надсилаються до органів доходів і зборів, у зоні діяльності яких проживають особи, за якими зареєстровані відповідні транспортні засоби.
Відповідно до пункту 5.7 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року №379 (далі - Інструкція № 379), на підставі документів, що підтверджують встановлення факту знищення, фальсифікації або підроблення ідентифікаційних номерів складових частин ТЗ, виявлення ТЗ, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в Центрі, у тому числі тимчасово, за фіктивними чи підробленими документами, таких, що розшукуються правоохоронними органами України у зв'язку з незаконним заволодінням, або інформацію про реєстрацію яких несанкціоновано внесено до автоматизованої бази даних АІС «Автомобіль» та (або) Єдиного державного реєстру Державтоінспекції, працівники Центру оформляють в установленому порядку необхідні документи, скасовують державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку ТЗ і передають усі відповідні документи до органу досудового розслідування для подальшого проведення перевірки.
У постанові від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, за яким при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження його дій критерієм розмежування юрисдикційності спору є предмет оскарження. Зокрема, якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви з підстав протиправності відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Водночас, якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб'єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.
Проаналізувавши предмет спірних правовідносин, обсяг та правову природу прав та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд приходить до висновку, що хоча останній оскаржує дії відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо внесення записів про право власності на автомобіль, вказані оспорювані дії мали наслідком реєстрацію за третіми особами права власності на рухоме майно, а також предметом спору є реєстраційна дія, стосовно якої позивач не був заявником, а отже між ним та третіми особами, на користь яких було проведено спірні реєстраційні дії, фактично виник спір про право на рухоме майно у вигляді автомобіля, відтак звернення позивача до суду за даним позовом було зумовлене необхідністю захисту його майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Щодо покликання представника позивача на те, що між позивачем та відповідачем не існує будь-яких цивільно-правових відносин, у зв'язку з чим відповідач не може бути особою, яка не визнає, порушує або оспорює право позивача на автомобіль суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, згідно з яким відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що у разі якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
При цьому, суд відхиляє покликання представника позивача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №161/19385/19 та від 18.11.2021 у справі №320/3884/20, оскільки правовідносини, що виникли у вказаних справах, та у справі, що розглядається, не є подібними. Зокрема, у справі №161/19385/19 предметом спору було внесення запису до Єдиного державного реєстру транспортних засобів про скасування реєстрації транспортного засобу, належного позивачу у зв'язку із тим, що ввезення транспортного засобу в Україну здійснювалося з порушенням вимог закону, а у справі №320/3884/20 спірні правовідносини стосувались скасування 03 грудня 2012 року реєстраційної операції з автомобілем, належним позивачеві, у зв'язку із відсутністю інформації про митне оформлення в режимі вільного використання на території України вказаного автомобіля. При цьому, у жодній із вказаних справ право власності на майно, реєстрація якого була предметом спору, не перейшло до третіх осіб, тобто за обставинами справи була відсутня реєстрація права власності на автомобіль за третіми особами внаслідок внесення оспорюваних записів до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що предметом спору, головним чином, не є перевірка законності дій суб'єкта владних повноважень, вчинених на виконання його владних управлінських функцій, оскільки позивач, звертаючись до суду, фактично не оскаржує дії відповідача з підстав порушення процедури розгляду його заяви щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а предметом спору є дії відповідача, які мали своїм наслідком реєстрацію права власності на автомобіль за третіми особами, які позивач просить визнати протиправними з метою подальшого повернення вказаного автомобіля у свою власність, а отже вказаний спір за участю суб'єкта владних повноважень та суб'єкта приватного права - фізичної особи, стосується управлінських дій суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав. За таких умов суд приходить до висновку про непоширення на цей спір предметної юрисдикції адміністративних судів і необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
Розмежовуючи предметну юрисдикцію справ суди повинні не лише врахувати суб'єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб'єкта владних повноважень, а й в першу чергу виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу вищевикладеного суд приходить до висновку, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Оскільки суд дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України. Водночас, згідно з вимогами частини 1 статті 239 КАС України, суд роз'яснює позивачеві, що його заява підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Згідно з частиною 2 статті 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
У зв'язку із закриттям провадження у справі, позивачу слід повернути з Державного бюджету України понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2129,92 грн, який ним був сплачений при поданні позову згідно з платіжною інструкцією від 03.03.2026 №256190922.
Керуючись ст.ст. 238, 243, 248, 256, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійсних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОК-АВТО-ПРОФІ» та ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування записів, зобов'язання вчинити дії.
Повернути ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 2129 (дві тисячі сто дев'яносто дві) грн 92 грн, сплачений при поданні позову згідно з квитанцією від 03.03.2026 №256190922.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з тією самою позовною вимогою не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідних положень КАС України шляхом подання апеляційної скарги у п'ятнадцятиденний строк з дати складання повного тексту ухвали.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна