13 квітня 2026 року Київ № 320/47212/25
Київський окружний адміністративний суду складі Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та нездійснення соціальної виплати позивачу - щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2025 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком як учаснику бойових дій та інваліду війни 2 групи;
- зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2025 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком як учаснику бойових дій та інваліду війни 2 групи.
Ухвалою суду від 24.11.2025 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є особою з інвалідністю внаслідок війни 2 групи, перебуває на обліку у відповідача та відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2025 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, проте відповідачем безпідставно обмежено в реалізації вказаного права та виплачено спірну виплату у меншому розмірі.
Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, в якій просив суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані учасниками справи документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності (ІІ група), призначену відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач звернувся до відповідача із скаргою від 09.08.2025, в якій просив здійснити перерахунок та виплату пенсії у розмірі 8-ми (восьми) мінімальних пенсій за віком у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Повідомив, що з нагоди 24.08.2025 йому було нараховано і виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 2900 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві листом від 25.08.2025 №38522-40359/Ш-02/8-2600/25 повідомило про відсутність підстав для перерахунку пенсії у запропонований позивачем спосіб, оскільки пенсію розраховано на підставі документів, які містяться в матеріалах пенсійної справи та відповідно до чинного законодавства. Також вказано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2025 №486 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2025 році» (Постанова №486) установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи виплачується до 24 серпня 2025 року в розмірі 2900,00 грн.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо ненарахування та виплати разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2025 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551-ХІІ).
За нормами частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII (у редакції, чинній з 15.04.2023 із урахуванням змін, внесених Законом України від 20.03.2023 № 2983-IX) щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Ця норма неконституційною не визнавалась та на момент розгляду справи є чинною.
Суд констатує, що запроваджена Законом № 2983-ІХ разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом № 2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 виснувала, що за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.
Так, у пункті 5 Рішення від 08.10.2008 № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував зміст актів міжнародного права, зокрема статтю 22 Загальної декларації прав людини про те, що розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення потрібних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
У пункті 2.1 Рішення від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, з огляду на фінансові можливості держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Водночас рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. У цьому Рішенні Конституційний Суд України спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
За висновками Конституційного Суду України в названих рішеннях, держава, базуючись на існуючих фінансово-економічних можливостях, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тож у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків із метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватись до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, що відповідають людській гідності. Одним із основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються передусім внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема зовнішні та внутрішні економічні й політичні чинники.
Зі змісту статті 46 Конституції України випливає, що держава зобов'язана здійснювати соціальний захист насамперед тих осіб, які не можуть самостійно себе забезпечити шляхом реалізації права на працю та/або позбавлені засобів існування. Водночас соціальна орієнтованість держави та принцип соціальної солідарності не можуть замінити особисту відповідальність людини за власну долю та добробут своєї сім'ї. Державна система соціального захисту має заохочувати і не повинна стримувати прагнення особи покращити умови життя для себе і своєї сім'ї (пункт 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.11.2018 № 9-р/2018).
Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 та абзаці першому підпункту 4.2.2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 06.04.2022 № 1-рп(ІІ)/2022 вказав, що у питанні отримання одноразової грошової допомоги законодавець хоч і має широкий обсяг дискреційних повноважень, однак це не виключає оцінки законодавчого регулювання на предмет відповідності Конституції України.
Зміст приписів частини першої статті 46 Основного Закону України не гарантує встановлення законодавцем одноразової грошової допомоги для зазначеної категорії осіб та, відповідно, її розміру, оскільки ці питання належать до обсягу дискреції Верховної Ради України під час реалізації бланкетного конституційного припису (та в інших випадках, передбачених законом).
У цій справі основним питанням є можливість Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 констатувала, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Суд констатує, що передбачена частиною п'ятою статті 12 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб. Тобто названа разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Із урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що щорічна разова грошова виплата є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Суд резюмує, що з 15.04.2023 по-іншому врегульована процедура здійснення виплати учасникам бойових дій, передбаченої статтею 12 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, урахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національним судом, дійшла висновку, що у зразковій справі № 440/14216/23 не встановлено підстав уважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Кабінетом Міністрів України 29.04.2025 ухвалено постанову №486 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2025 році», якою установлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24.08.2025 у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин II групи - 2900 гривень.
Отже, щорічна виплата особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи до Дня Незалежності за 2025 рік у розмірі 2900 грн ґрунтується на вимогах законодавства, узгоджується з правилами частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, та неконституційною не визнавалась.
Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23 дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема у її статті 46.
Верховна Рада України у встановленому законом порядку та у межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати учасникам бойових дій, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону.
Отже, підстави для виплати позивачу у 2025 році щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України з урахуванням норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-ХІV у розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, відсутні.
Крім того, за нормами підпункту 4 пункту 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виплати особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною або за роботу в спеціальних умовах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1396, здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України відповідно до Порядку здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1396 Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах.
За положеннями підпункту 4 пункту 5 указаного Порядку, бюджетні кошти розподіляються в межах бюджетних призначень і спрямовуються Пенсійному фонду України за напрямом, визначеним підпунктом 4 пункту 4 цього Порядку, - на підставі заявки (за формою, визначеною Мінсоцполітики) на фінансування виплати разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої частиною п'ятою статей 12-15, пунктом 1 частини першої статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і частиною третьою статей 6-1 - 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога), і витрат на оплату послуг, пов'язаних з її виплатою та доставкою організаціями, які здійснюють виплату та доставку пенсій і грошової допомоги за місцем фактичного проживання.
Пенсійний фонд України перераховує кошти для виплати грошової допомоги: отримувачам грошової допомоги із числа військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, служби судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби, які проходять службу (крім пенсіонерів), - на небюджетні рахунки військових частин, установ, організацій за місцем їх служби.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що виплату позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2025 році у розмірі 2900 грн відповідачем проведено правомірно.
Із урахуванням установлених обставин, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків, сформованих у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі № 440/14216/23, суд доходить висновку, що при виплаті позивачу грошової виплати відповідачем застосовано правила частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалась, а тому відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Крім того, чинне законодавство України не передбачає виплату позивачу у 2025 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, тож оскаржувані дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу спірної допомоги у розмірі 2900 грн є правомірними.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
За наведеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У зв'язку з відмовою у позові і звільненням позивача від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.