13 квітня 2026 року м. Київ справа №640/4465/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамблоки-Інвест» до Міністерство культури та стратегічних комунікацій України про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Керамблоки-Інвест» (далі також - ТОВ «Керамблоки-Інвест», позивач) до Міністерства культури та інформаційної політики України (далі також - Мінкультури, відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача від 05 січня 2022 року №77/6.11.1 у погодженні коригування проектної документації об'єкту, а саме Проект «Будівництво житлового комплексу з об'єктами соціального і громадського призначення та підземним паркінгом в межах вулиць Фрунзе, Нижньоюрківської та провулка Мильного в Подільському районі м. Києва. Коригування».
- зобов'язати відповідача погодити проектну документацію по об'єкту, а саме Проект «Будівництво житлового комплексу з об'єктами соціального і громадського призначення та підземним паркінгом в межах вулиць Фрунзе, Нижньоюрківської та провулка Мильного в Подільському районі м. Києва. Коригування», подану ТОВ «Керамблоки-Інвест» листом вих. № 32 від 25 серпня 2021 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа передана Київському окружному адміністративному суду за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року справу №640/4465/22 прийнято до провадження судді Горобцової Я.В. та визначено, що її розгляд буде відбуватись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2024 року № 1028 перейменовано Міністерство культури та інформаційної політики України на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (далі також - МКСК), відтак суд дійшов висновку про наявність підстав уточнення найменування відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про відсутність підстав вважати, що Об'єкт будівництва знаходиться в історичному ареалі станом на січень/лютий 2022 року, з огляду на те, що немає інформації про затвердження науково-проектної документації щодо меж історичного ареалу м. Києва, а саме історико-містобудівного опорного плану м. Києва у складі Генерального плану міста Києва.
На переконання позивача, Мінкультури було порушено принцип мовчазної згоди та протиправно відмовлено у погодженні коригування проектної документації об'єкту будівництва.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що земельна ділянка за адресою в межах вулиць Фрунзе, Нижньоюрківська та пров. Мильний в м. Києві, де позивачем проводяться будівельні роботи згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 № 370/1804, входить до меж історичного ареалу міста Києва.
При цьому, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини
Враховуючи, що станом на день надання позивачу відповіді історико-архітектурний план м. Києва не був затверджений Київською міською радою у складі Генерального плану, відповідач позбавлений правових підстав для розгляду документів щодо погодження коригування проектної документації по вказаному вище Об'єкті будівництва.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив таке.
ТОВ «Керамблоки-Інвест» є замовником Будівництва житлового комплексу з об'єктами соціального і громадського призначення та підземним паркінгом в межах вулиць Фрунзе, Нижньоюрківської та пров. Мильного у Подільському районі м Києва (далі також - Об'єкт будівництва).
Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано ТОВ «Керамблоки-Інвест» Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки в межах вулиць Фрунзе, Нижньоюрківської та провулка Мильного в Подільському районі м. Києва № 117/14/009-14 від 04 липня 2014 року для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціального і громадського, призначення і підземним паркінгом.
Листом від 14 квітня 2016 року № 221/10/61-16 Мінкультури погодило позивачу історико-містобудівне обґрунтування щодо будівництва житлового комплексу з об'єктами соціального і громадського призначення і підземним паркінгом в межах вулиць Фрунзе, Нижньоюрківської та провулка Мильного в Подільському районі м. Києва.
Листом від 05 травня 2016 року № 370/10 1/61-16 Мінкультури погодило проектну документацію та генеральний план Об'єкту будівництва. У вказаному листі визначено також, що земельна ділянка в межах вулиць Фрунзе, Нижньоюрківської та провулка Мильного в Подільському районі м. Києва знаходиться в історичному ареалі міста, частково в зоні регулювання забудови II категорії, в археологічній охоронній зоні та на території пам'ятки історії та ландшафту місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долин р. Дніпро», будь-які земляні роботи здійснювати під обов'язковим наглядом фахівців-археологів, а дозвіл на проведення земляних робіт отримати в установленому порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
ТОВ «Керамблоки-Інвест» розроблено коригування вищевказаного погодженого Об'єкту будівництва в межах вимог та параметрів погодженого Історико-містобудівного обґрунтування, внаслідок чого порівняно із попереднім проектом змінилася кількість черг проекту, поверховість в окремих секціях будинків, кількість та площа квартир, паркінгів та вбудованих комерційних приміщень, а також розміщення дошкільних навчальних закладів в чергах будівництва та їх розрахункова кількість.
Коригування проектної документації щодо Об'єкту будівництва затверджено Експертним звітом щодо розгляду проектної документації від 30 квітня 2021 року №0035-4299-21/УЕГ/А, що проведений ТОВ «УКРЕКСПЕРТИЗА ГРУП».
02 серпня 2021 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України надано ТОВ «Керамблоки-Інвест» Дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013210715345 з урахуванням коригування І черги Об'єкту будівництва.
Позивач звернувся до відповідача з листом «Щодо погодження проектної документації» вих. № 32 від 25 серпня 2021 року, відповідно до якого просив погодити коригування Проекту «Будівництво житлового комплексу з об'єктами соціального і громадського призначення та підземним паркінгом в межах вулиць Фрунзе, Нижньоюрківської та провулка Мильного в Подільському районі м. Києва». Коригування».
Зазначений лист ТОВ «Керамблоки-Інвест» з додатками зареєстрований у Міністерстві культури та інформаційної політики України 26 серпня 2021 року №1179/20.1-21.
Мінкультури листом від 05 січня 2022 року №77/6.11.1 відмовлено у розгляді документів ТОВ «Керамблоки-Інвест» щодо погодження коригування проектної документації по Об'єкту будівництва, а відповідно у погодженні вищезазначеної проектної документації.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (далі також - Закон №1805-III), яким встановлено, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону №1805-III, культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини;
об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність
пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;
історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об'єкти культурної спадщини і пов'язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.
Згідно із частиною 2 статті 2 Закону №1805-III за видами об'єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні; історичні; об'єкти монументального мистецтва; об'єкти архітектури; об'єкти містобудування; об'єкти садово-паркового мистецтва; ландшафтні; об'єкти науки і техніки.
Частиною 1 статті 3 Закону №1805-III передбачено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону № 1805-IIІ до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема:
погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини (пункт 14);
заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об'єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об'єкта всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини (пункт 16);
надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення (пункт 17);
видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, об'єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них (пункт 18).
За приписами статті 6-1 Закону № 1805-ІІІ, дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно.
Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Набуття суб'єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об'єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.
Пунктом 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 (далі також - Положення № 885, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що на відповідача покладено обов'язок формування та реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини, затвердження меж та режимів використання історичних ареалів, надання дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, а також видання розпоряджень приписів щодо припинення робіт в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом № 1805-IIІ, дозволів або з відхиленням від них.
Постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 року затверджено Список історичних населених місць України, до якого входить місто Київ.
Порядок встановлення зон охорони пам'яток, буферних зон об'єктів всесвітньої спадщини, меж історичного ареалу регулюється статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
За правилами частини 4 статті 32 Закону № 1805-ІІІ, на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Так, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 січня 2023 року по справі №640/8728/21 дійшла висновку, що межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва» та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року».
Верховний Суд у постанові від 21 березня 2023 року у справі №640/16819/21 зазначив, що Генеральний план міста Києва до 2020 року є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проекти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам'яток культурної спадщини.
Розробляючи, приймаючи та затверджуючи Генеральний план міста Києва, Київська міська рада діяла як представницький орган місцевого самоврядування (такий статус визначено частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») та представляла територіальну громаду, здійснювала закріплені за нею повноваження щодо планування території міста від імені громади та в її інтересах, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.
Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, як це встановлено частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
При цьому, та обставина, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.
Наразі, суд зазначає, що межі історичних ареалів міста Києва, визначені в графічних матеріалах «Історико-містобудівний опорний план міста Києва», що є складовою Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, який затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 307/1804, є чинними.
Обов'язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою. Визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації повинно відбуватись до затвердження самого генерального плану.
Прийнята ж на виконання статті 32 «Про охорону культурної спадщини» постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, якою затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, не набрала чинності станом на момент прийняття рішення Київської міської ради, яким було затверджено Генеральний план міста Києва.
Порядок № 318 офіційно опубліковано в Офіційному віснику України 05 квітня 2002 року та в Урядовому кур'єрі 30 квітня 2002 року
В силу вимог абзацу 2 пункту 5 розділу IV Тимчасового реґламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2000 року № 915, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць набирав чинності не раніше дня його опублікування в Офіційному віснику України, а саме - 05 квітня 2002 року.
Судовим розглядом справи № 640/8728/21 установлено, що межі історичного ареалу міста Києва були визначені науково-проектною документацією - «Історико-містобудівний опорний план міста», затвердженою у складі Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року до набрання чинності вищевказаним Порядком.
Отже, вимога норми абзацу 3 частини 2 статті 32 «Про охорону культурної спадщини» щодо визначення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, меж історичного ареалу міста Києва, не могла бути виконана Київською міською радою з об'єктивних причин, оскільки станом на момент прийняття рішення про затвердження Генерального плану міста Києва такий порядок чинності ще не набув.
Більше того, нормами Порядку № 318 не вимагалось подання на погодження відповідним органам місцевого самоврядування та затвердження Мінкультури вже існуючих (діючих) і визначених науково-проектною документацією меж історичних ареалів як і не встановлювалось строку для здійснення таких дій.
Матеріалами справи встановлено, що земельна ділянка за адресою в межах вулиць Фрунзе, Нижньоюрківська та пров. Мильний в м. Києві, де позивачем проводяться будівельні роботи згідно з історико-містобудівним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року», затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, входить до меж історичного ареалу міста Києва.
Крім того, відповідно до пункту 5 Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 04 липня 2024 року № 117/14/12/009-14, ділянка проектування знаходиться в центральному історичному ареалі, в межах археологічної охоронної зони, ландшафтної охоронної зони.
Наказом Мінкультури від 02 серпня 2021 року № 599 затверджено межі та режими використання території історичних ареалів міста Києва, визначені науково-проектною документацією «Збереження та охорона історико-культурної спадщини. Історико-архітектурний опорний план м. Києва» (том 8 Генерального плану м. Києва), розробленою КО «Інститут генерального плану м. Києва» на замовлення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації.
Суд погоджується із доводами відповідача, що станом на день надання позивачу відповіді історико-архітектурний план м. Києва не був затверджений Київською міською радою у складі Генерального плану, а відтак Мінкультури був позбавлений правових підстав для розгляду документів щодо погодження коригування проектної документації по вказаному вище Об'єкті будівництва.
За вказаних обставин, відповідь Мінкультури від 05 січня 2022 року № 77/6.11.1 є обґрунтованою та такою, що відповідала нормам чинного законодавства.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про адміністративні послуги» визначено, що суб'єктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо суб'єктом надання є посадова особа, - органом, якому вона підпорядковується.
На виконання Закону України «Про адміністративні послуги» Мінкультури був прийнятий наказ від 17 липня 2011 року № 562 «Про затвердження інформаційних та технологічних карток з видачі Міністерством адміністративних послуг у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» із змінами внесеними наказом Міністерства від 29 жовтня 2015 року № 850 (далі також - Наказ № 562).
Вказаним Наказом № 562 затверджені наступні технологічні картки щодо надання адміністративних послуг, зокрема:
• погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини
• видача дозволу на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт у межах території, на якій розташовані пам'ятки, та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою.
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 Розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17 березня 2020 року № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
За наведеного суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача із листом «Щодо погодження проектної документації» вих. № 32 від 25 серпня 2021 року, строк звернення із такою заявою тривав, оскільки дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), продовжено до 30 червня 2023 року.
Враховуючи вищевикладене, перебіг строку надання відповідачем адміністративних послуг щодо погодження проектної документації та надання дозволу на проведення земляних робіт було зупинено, а отже Мінкультури не мало обов'язку надати позивачу відповідь на протязі 30 днів з моменту отримання запиту.
Відтак доводи позивача, що в даному випадку необхідно застосувати принцип мовчазної згоди є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної відмови на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вона відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.