13 квітня 2026 року м. Київ №320/37587/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРМА САВИН АГРО" до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "ФЕРМА САВИН АГРО" з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) м. Києва, Державної служби України з безпеки на транспорті від 07 травня 2024 року N ПШ 049067 про застосування адміністративно-господарського штрафу до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРМА САВИН АГРО" у сумі 17000,00 грн.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що 03.04.2024 під час здійснення перевезення власного вантажу транспортним засобом марки МАЗ 856103-022-000, державні номерні знаки НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водієм були пред'явлені всі необхідні документи, зокрема товарно-транспортна накладна, індивідуальна контрольна книжка водія та графік змінності водіїв. На думку позивача, чинне законодавство не встановлює імперативного обов'язку обладнання транспортного засобу тахографом у випадку здійснення внутрішніх перевезень для власних потреб, а норми пунктів 6.1 та 6.3 Положення №340 є колізійними та допускають альтернативу у вигляді ведення індивідуальної контрольної книжки водія. Крім того, позивач наголошує, що підприємство не здійснює господарської діяльності з перевезення вантажів як окремого виду діяльності, а використовує транспорт виключно для забезпечення власних виробничих потреб у межах сільськогосподарської діяльності.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач, Державна служба України з безпеки на транспорті, у своєму відзиві заперечує проти задоволення позову та зазначає, що 03.04.2024 на підставі направлення №НП001245 від 29.03.2024 уповноваженими особами проведено рейдову перевірку, під час якої було зупинено транспортний засіб позивача, який здійснював перевезення вантажу. За результатами перевірки складено акт №АР 056306 від 03.04.2024, яким встановлено відсутність у водія документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме документів, що підтверджують дотримання режиму праці та відпочинку водія, зокрема даних тахографа або належних альтернативних документів. Відповідач зазначає, що транспортний засіб з повною масою понад 3,5 тонни повинен бути обладнаний тахографом відповідно до пункту 6.1 Положення №340, а у разі його відсутності водій зобов'язаний мати індивідуальну контрольну книжку водія, яка повинна бути належним чином оформлена та вестися. Також відповідач наголошує, що позивач є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки здійснює перевезення вантажів незалежно від того, чи є це перевезення комерційним чи здійснюється для власних потреб. Крім того, відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, згідно з якою обов'язок дотримання вимог щодо режиму праці та відпочинку водіїв та наявності відповідних документів покладається на перевізника незалежно від характеру перевезення.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, позивач вказує, що під час проведення перевірки водієм фактично були пред'явлені індивідуальна контрольна книжка водія та графік змінності, однак працівники відповідача не надали їм належної оцінки. Позивач також наголошує, що транспортний засіб не був обладнаний тахографом з огляду на відсутність обов'язку його встановлення у даному випадку, а отже вимоги щодо надання документів, пов'язаних із використанням тахографа, є безпідставними. Крім того, позивач повторно зазначає, що здійснював перевезення виключно для власних потреб у межах господарської діяльності, а тому не може вважатися автомобільним перевізником у розумінні законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 03 квітня 2024 року уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення №НП001245 від 29.03.2024 проведено рейдову перевірку транспортних засобів.
Під час проведення зазначеної перевірки було зупинено транспортний засіб марки МАЗ 65012J з напівпричепом МАЗ 856103-022-000, державні номерні знаки НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , який належить ТОВ «ФЕРМА САВИН АГРО» та використовувався для перевезення вантажу.
За результатами перевірки складено акт №АР 056306 від 03.04.2024, у якому зафіксовано порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме відсутність на момент перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
07 травня 2024 року заступником начальника Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Радченком Дмитром винесено постанову №049067, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить визнати її протиправною та скасувати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" № 2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон № 2344-ІІІ), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).
Згідно з частинами першою-другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Водночас, перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Згідно з абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У свою чергу, Міністерством транспорту та зв'язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція № 385)
За правилами пункту 1.3 Інструкції № 385 її положення поширюються на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас, за визначенням, наведеним у пункті 1.4. Інструкції № 385 перевізники це суб'єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 Верховний Суд зазначив, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010 (далі - Положення № 340).
Згідно з п.4 цього наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім пункту 6.1 Положення № 340, затвердженого цим наказом, який набирає чинності для: нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 150 км, перевезення небезпечних вантажів - з 01.06.2012; перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тонн, нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю від 50 до 150 км - з 01.06.2013; перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн - з 01.06.2015.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Положення № 340 встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку (п.п. 1.2-1.4 Положення № 340).
Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються зокрема фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
У даних спірних правовідносинах керував транспортним засобом під час перевірки водій ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 6.1., 6.3. Положення № 340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами; водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку (додаток 3).
Інструкцію № 385 розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт", «Про дорожній рух» (п.п. 1.1 - 1.3 розділу І).
Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів та поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Відповідно до пункту 1.4 розділу І Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
У п. 2.5. розділу ІІ Інструкції № 385 закріплено, що тахографи підлягають повірці, яку здійснюють повірочні лабораторії відповідно до вимог Закону України Про метрологію та метрологічну діяльність. Окрім цього, згідно з пунктом 2.6. Інструкції № 385 тахографи перевіряються та адаптуються до транспортного засобу пунктами сервісу тахографів періодично кожні два поки, а також в разі установлення або заміни тахографа, ремонту тахографа, зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу, якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, що може вплинути на роботу тахографа.
За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу пункт сервісу тахографів оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (пункт 2.7. Інструкції № 385). В разі позитивних результатів перевірки та адаптації тахографа пункт сервісу тахографів маркує транспортний засіб та опломбовує тахограф і його складові чітким відбитком тавра (пункт 2.8 Інструкції №385).
Умови використання тахографів наведено у розділі ІІІ Інструкції №385.
Так, пунктом 3.1 Інструкції №385 встановлено, що виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.
У пункті 3.3. Інструкції №385 зазначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокартита забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (уразі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
За змістом пункту 3.5. Інструкції №385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР ( 994_016 ) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР) (994_016); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа (пункт 3.6. Інструкції № 385).
Отже, саме перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт, зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, зберігають протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірки тахографа, дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом. При цьому, водії повинні мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнені тахокарти у разі використання аналогового тахографа або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що водій транспортного засобу повинен мати при собі: 1) протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; 2) заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР; 3) картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
В свою чергу, представник позивача вважає, що оскільки відсутність роздруківки роботи тахографа передбачена не нормами Закону № 2344-III, а Інструкцією № 385 та Положенням № 340 - то відповідальності за її відсутність в даному випадку відсутня.
Проте, суд вважає такі доводи позивача помилковими, оскільки, як вбачається з вимог законодавства, а саме п.6.1 Положення № 340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
В свою чергу, вимога п.6.1 Положення № 340 є імперативною, і її невиконання позивачем не повинно звільняти його від відповідальності, за умови, що транспортний засіб підпадає під вимоги п.6.1 Положення № 340.
Разом з тим, підлягає увазі той факт, що якби законодавець передбачав певні альтернативи вимогам визначеним в п.6.1 Положення № 340, то такі були б зазначені саме цьому Положенні.
Як свідчать матеріали справи, у ході перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів вантажів автомобільним транспортом посадовими особами відповідача встановлено порушення допущені підприємством абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-III, зокрема під час внутрішніх перевезень вантажів перевізник ТОВ "Ферма Савин Агро" не забезпечив водія оформленими тахокартами до цифрового контрольного пристрою - тахографу.
При цьому, доводи представника позивача, що товариством здійснювалось перевезення вантажу для власних потреб, а не в комерційних цілях, суд до уваги не приймає, такі підлягають відхиленню, оскільки перевезення здійснювалось найманим працівником позивача (водієм ОСОБА_1 ) в інтересах господарської діяльності товариства. Відповідно до реєстраційних документів, транспортний засіб, який підлягав перевірці є вантажним, тобто призначений для транспортування вантажів.
Крім того, слід відмітити, що законодавцем ставиться вимога до перевізників щодо обладнання вантажних транспортних засобів тахографами незалежно від мети поїздки та наявності фінансової складової у такому перевезенні між перевізником та одержувачем вантажу, як помилково вважає позивач. Ігнорування прямих законодавчих норм щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв не може виправдовуватись відсутністю перевезення на комерційній основі, або ж як у спірному випадку - перевезення вантажу для власних потреб.
Заперечення позивача щодо обладнання транспортного засобу працюючим та повіреним цифровим тахографом матеріали справи не містять, а тому водій повинен був мати при собі документи, які передбачені чинним законодавством.
Слід вказати, що представник товариства не заперечує тієї обставини, що водій вказаного транспортного засобу в момент перевірки виконував внутрішні вантажні перевезення відповідно до ТТН №0304/1 від 03.04.2024, лише посилається на те, що такі перевезення не мали комерційного характеру, а тому водій не повинен був мати при собі документи передбачені положеннями ст.48 Закону № 2344-IIІ, Інструкцією № 385 та Положенням № 340.
Втім, як вже зауважено, законодавством встановлений обов'язок обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 діючими та повіреними тахографами, а водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку.
Отже, протокол перевірки та адаптації тахографа є документом, який відповідно до ст. 48 Закону № 2344-ІІІ повинен знаходитись у водія під час здійснення перевезення. Ці вимоги є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) на договірних умовах із замовником послуги за плату незалежно від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.
З огляду на викладене, оскільки водій автомобільного перевізника під час здійснення внутрішніх перевезень вантажу не мав при собі документів передбачених Законом № 2344-IIІ, Інструкцією № 385 та Положенням № 340, тому суд дійшов висновку, що перевезення здійснювалося з порушенням визначених норм, за що встановлена відповідальність передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-ІІІ у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак, за встановлених обставин, оскаржувана постанова про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу є такою, що прийнята обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень та в спосіб, передбачений чинним законодавством, а наведені представником товариства аргументи є безпідставними та спростованими матеріалами справи.
Верховним Судом у постанові від 11.02.2020 у справі №820/4624/17 сформовано правовий висновок про те, що положення Інструкції № 385 поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (пункт 1.3. Інструкції), без поділу на міжнародні та внутрішні перевезення.
Як вбачається із позовної заяви, основним аргументом позивача, є те, що товариство здійснювало перевезення для власних потреб, а тому не є суб'єктом відповідальності відповідно до вимог Закону № 2344-ІІІ.
Однак, враховуючи викладене, такі доводи позивача є помилковими.
Відповідно до наведеного у ст. 1 Закону № 2344-ІІІ визначення, наведеного по тексту вище, автомобільними перевізниками є, зокрема фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що товариство, навіть за відсутності статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки, в розумінні статті 1 Закону №2344-ІІІ є автомобільним перевізником, тому на нього поширюються вимоги цього Закону щодо наявності законодавчо визначених при здійсненні вантажних перевезень документів і щодо притягнення до відповідальності у разі порушення таких вимог.
Отже, відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання не звільняє від відповідальності, передбаченої Законом № 2344-III.
З урахуванням встановлених обставин справи суд зазначає, що позивач належними та допустимими доказами не спростував встановленого в ході перевірки порушення, а тому відповідачем правомірно застосовано до нього штраф згідно з оскаржуваною постановою.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення і докази, надані стороною позивача, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийняття оскаржуваної постанови.
Отже, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до вимог ст.139 КАС України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволені адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.