10 квітня 2026 року м.Київ № 320/16303/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та про накладення штрафу в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить суд:
- визнати дії протиправними щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії на підставі оновленої довідки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 позов задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 перерахувати та виплатити пенсію на підставі довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 16.12.2024 №746, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.12.2019; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ - 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію на підставі довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 16.12.2024 №746 у розмірі 90% грошового забезпечення, без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням проведених раніше виплат, починаючи з 01.12.2019.
08.04.2026 на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про встановлення контролю за виконанням рішення суду у справі №320/16303/25 та про накладення штрафу, мотивована тим, що підвищений розмір пенсії не був виплачений позивачу, оскільки позивач отримала пенсію без врахування збільшення згідно з рішенням рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2025, пенсійний орган фактично не повідомив про конкретний стан виконання рішення суду та не зазначив строк його фактичного виконання.
Враховуючи вказані обставини, представник позивача просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі №320/16303/25; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі №320/16303/25; за наслідками розгляду звіту відповідача про виконання рішення суду у разі постановлення судового рішення про відмову у прийнятті звіту або в разі неподання такого звіту - накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково встановити відповідачу новий строк подання звіту відповідно до ч. 3 ст. 382-1 КАС України.
Розглянувши подану заяву представника позивача про встановлення контролю за виконанням рішення суду у справі №320/42008/24 та про накладення штрафу, суд зазначає таке.
Конституційний Суд України, аналізуючи приписи Основного Закону України щодо обов'язковості виконання судових рішень, неодноразово наголошував на потребі визначити на законодавчому рівні належні й дієві національні юридичні механізми здійснення судочинства та виконання судових рішень, які засновані на основних засадах судочинства, що їх установлено в Конституції України, та які уможливлюють забезпечення судового захисту, поновлення порушених прав і свобод особи.
Так, Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); «обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання» (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р (II)/2019).
Крім того, в Рішенні від 01.03.2023 №2-р (II)/2023 Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.
Для належного та своєчасного виконання судових рішень в адміністративних справах суд повинен здійснювати контроль за їх виконанням, про що детально зазначено в розділі IV «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» КАС України, у якому визначено повноваження адміністративного суду з питань контролю за виконанням судових рішень.
Судовий контроль за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини та громадянина, окрім розв'язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюється законність дій суб'єкта владних повноважень, який зобов'язаний виконати рішення суду, тобто він спрямований на недопущення зловживань з боку такого суб'єкта владних повноважень чи його посадової особи під час вчинення дій (прийняття відповідних рішень) на виконання рішення суду. Брак визначених на законодавчому рівні належних і дієвих національних юридичних механізмів, які засновані на основних засадах судочинства й здатні забезпечити судовий захист, поновлення порушених прав і свобод кожної особи, може призвести до невиконання державою позитивного обов'язку виконати судове рішення (як невіддільного складника права кожного на судовий захист) з огляду на ускладнення або унеможливлення такого процесу, обов'язковості судових рішень, які набрали законної сили, чим спричинить порушення права особи на доступ до суду, знівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.
Згідно з частинами першою та другою статті 381-1 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частинами першою-другою статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов'язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 (справа № 823/1265/16; адміністративне провадження №К/9901/16261/18).
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 0640/3719/18, від 11.06.2020 у справі №640/13988/19 та від 23.12.2020 у справі №704/1167/19.
Суд зазначає, що при ухваленні рішення судом судовий контроль не встановлювався.
Вирішуючи питання стосовно необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі, суд враховує, що станом на день звернення до суду із заявою матеріали справи не містять доказів відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у цій справі, як і доказів того, що відповідач ухиляється від виконання рішення Київського окружного адміністративного суду.
Отже, матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", внаслідок невиконання рішення в добровільному порядку. Крім того, доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання, матеріали справи також не містять.
Заява не містить жодного обґрунтування щодо обов'язковості здійснення судового контролю за виконанням судового рішення з метою забезпечення його повного, правильного і своєчасного виконання, позивач не навів та не надав суду докази можливого ухилення відповідачем від виконання судового рішення та створення перешкод щодо його виконання.
Суд наголошує, що судове рішення, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню та за бажанням позивача може бути виконане шляхом подання виконавчого листа по справі на примусове виконання до органу виконавчої служби.
Таким чином, наразі неможливо стверджувати, що примусове виконання цього рішення суду не дасть очікуваних результатів, та, відповідно, про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням цього судового рішення.
У постанові Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №806/2594/16 вказано, що необхідність такого застосування має бути належним чином обґрунтована стороною у справі з огляду на доцільність вжиття такого процесуального механізму або потребує наявності певних сумнівів у суду щодо виконання суб'єктом владних повноважень його рішення, чи інших значущих підстав. Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Отже, на час звернення представника позивача із вказаною заявою, процедура виконання судового рішення органами державної виконавчої служби відсутня, що свідчить про передчасність звернення представника позивача до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, оскільки відсутні об'єктивно підтверджені належними і допустимими доказами підстави вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним.
В межах відкритого виконавчого провадження за виконавчим листом державний виконавець здійснюватиме контроль за виконанням рішення суду. Тому встановлювати додатковий судовий контроль за виконанням рішення немає потреби.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також те, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", суд не знаходить підстав для задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Тому у задоволенні заяви необхідно відмовити.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права (що зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду) викладені в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №823/1265/16.
При цьому, суд зазначає, що позивач при належному обґрунтуванні щодо обов'язковості здійснення судового контролю за виконанням судового рішення та наданні доказів можливого ухилення відповідачем від виконання судового рішення та створення перешкод щодо його виконання не позбавлений права повторно звернутись до суду з заявою про встановлення судового контролю.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення поданої заяви у порядку ст. 382 КАС України.
Керуючись статтями 248, 256, 382 КАС України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю, - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Лисенко В.І.