13 квітня 2026 рокуСправа №160/1425/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, в якому просить:
визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради у видачі посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни ОСОБА_1 вдові особи з інвалідністю II Світової війни II групи, ліквідатора аварії на ЧАЕС 1 категорія ОСОБА_2 у порядку ст. ст. 7, 10, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII- протиправною;
зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради встановити ОСОБА_1 вдові особи з інвалідністю II Світової війни II групи, ліквідатора аварії на ЧАЕС 1 категорія ОСОБА_2 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України від 22.10.1997 р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради видати посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни ОСОБА_1 вдові особи з інвалідністю II Світової війни II групи, ліквідатора аварії на ЧАЕС 1 категорія ОСОБА_2 у порядку ст. ст. 7, 10, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова відповідача щодо видачі посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни позивачу, вдові ветерана війни -особи з інвалідністю внаслідок війни , учасника ліквідації наслідків ЧАЕС у порядку ст. ст. 7, 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. №3551- XII, є протиправною.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 року відкрито провадження у справі №160/1425/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
За ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надало.
Відповідач про розгляд справи був повідомлений належним чином, шляхом доставлення 27.01.2026 до його електронного кабінету ухвали суду, що підтверджується довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа.
За правилами ч.6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 26.03.2026 продовжено процесуальний строк розгляду справи на розумний строк , достатній для всебічного та повного розгляду справи.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 є вдовою ОСОБА_2 , особи з інвалідністю ІІ групи, ліквідатора аварії на ЧАЕС 1 категорії.
ОСОБА_2 мав посвідчення № НОМЕР_1 від 14.12.2023 ветерана війни -особи з інвалідністю внаслідок війни та посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС №067675 від 25.01.2024. (категорія 1).
Відповідно до копії повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 30.04.2024 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до копії експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії №118 від 02.07.2024 на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобилській АЕС, основний діагноз ОСОБА_2 гострий монобластний лейкоз. Інтоксикація.
Висновок: захворювання, що призвело до смерті, пов'язане з виконання обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
В позовній заяві позивач зазначає, що 11.07.2025 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради із заявою, в якій просила видати їй посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни.
Листом №10/01-31/2047 від 30.07.2025 Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради повідомило про відмову у видачі такого посвідчення, посилаючись на те, що відповідно до норм п. 1 ст. 10 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який є чинним на момент звернення, до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім'ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісті) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Встановлено, що причина смерті чоловіка заявника -захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Отже, захворювання не пов'язане з перебуванням на фронті та не одержане в період проходження військової служби (в тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Питання соціального захисту дружин (чоловіків) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС врегульовано Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Не погодившись, з вказаною відмовою, позивач за захистом своїх порушених прав і інтересів звернулася з позовом до суду.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551-XІІ).
В силу положень ст. 4 цього закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Пункт 1 частини другої статті 7 Закону №3551 визначає, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Отже, в силу приписів пункту 1 частини 2 статті 7 Закону №3551 особами з інвалідністю внаслідок війни є в тому числі військовослужбовці, які отримали інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 1 абзацу першого частини першої статті 10 Закону №3551-ХІІ, до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать, зокрема, сім'ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія.
Суд звертає увагу, що у пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 зазначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ II Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, на час видачі посвідчень чоловіку позивача ( Положення №302), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 4 Положення №302 передбачено, що членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім'ї загиблого, а членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, видаються посвідчення з написом Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України.
Абзацом 2 п. 7 Положення №302 встановлено, що “посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», “Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, “Посвідчення члена сім'ї загиблого», “Посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, визначено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення учасника бойових дій" та нагрудний знак "Ветеран війни - учасник бойових дій".
Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".
Предметом спору є правовідносини щодо наявності або відсутності підстав для встановлення позивачу, як дружині особи з інвалідністю, яка померла внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, статусу члена сім'ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.
З наведених приписів законодавства слідує, що статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни надається членам сім'ї осіб, які за життя мали статус, підтверджений одним з таких посвідчень:
- посвідченням учасника бойових дій;
- посвідченням особи з інвалідністю внаслідок війни;
- посвідченням учасника війни.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.07.2022 по справі №520/2798/19.
Позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС отримав захворювання та в наслідок нього інвалідність. ОСОБА_2 мав статус ветерана війни-особи з інвалідністю внаслідок війни в силу положень ст. 4 та 7 Закону №3551, а тому у позивач має право на встановлення їй статусу члена сім'ї померлого ветерана війни. Отже, відповідач неправомірно відмовив у встановленні позивачу такого статусу.
Тлумачення норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таким чином, що члени сім'ї померлого військовослужбовця-учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не мають права на встановлення статусу члена сім'ї померлого (загиблого) і отримання посвідчення члена сім'ї загиблого, оскільки смерть такої особи пов'язана із захворюванням, яке отримане внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, а не із захворюванням, одержаним в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів, є помилковим і дискримінаційним по відношенню до позивача.
Дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється на членів сім'ї ветеранів війни та прирівняних до них учасників бойових дій і осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача видати посвідчення члена сім'ї загиблого, суд враховує наступне.
Відповідно до п. 7 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 р. № 579 членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону, та членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону, за їх бажанням видається посвідчення члена сім'ї загиблого, посвідчення члена сім'ї загиблого Захисника чи Захисниці України відповідно.
Згідно положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку зобов'язати відповідача встановити позивачу вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.
За приписами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом: визнання протиправною відмови Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради у видачі ОСОБА_1 посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни у порядку ст. ст. 7, 10, Закону України від 22.10.1993 р. № 3551-XII- «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради надати ОСОБА_1 статус «член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» та видати їй посвідчення як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни .
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради (вул. Свято-Миколаївська, буд. 27, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000, код ЄДРПОУ 03192187) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради у видачі ОСОБА_1 посвідчення для сімей загиблих ветеранів війни у порядку ст. ст. 7, 10, Закону України від 22.10.1993 р. № 3551-XII- «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті ради (вул. Свято-Миколаївська, буд. 27, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000, код ЄДРПОУ 03192187) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) статус «член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни» відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» та видати їй посвідчення як члену сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона