Справа № 953/9337/25
н/п 1-кп/953/479/26
"08" квітня 2026 р. м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Харкові клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про встановлення очевидної недопустимості доказів у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024220000001198 від 28.11.2024, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
сторони кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_5
обвинувачений - ОСОБА_3
захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4
1. Процедура.
1.1. У провадженні Київського районного суду м. Харкова на стадії судового розгляду перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024220000001198 від 28.11.2024, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
2. Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.
2.1. У судовому через систему «ЕЛЕКТРОННИЙ СУД» захисником обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_4 , подано клопотання про встановлення очевидної недопустимості доказів у межах кримінального провадження та припинення їх дослідження, оскільки вони стосуються вчинення обвинуваченим іншого правопорушення, що є предметом КП № 22023220000001339 від 20.09.2023 і не є предметом цього кримінального правопорушення.
В обґрунтування поданого клопотання захисник зазначає, що 20.01.2026 стороною обвинувачення подано клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження документів та їх подальшого дослідження у судовому засіданні, а саме: витягу з ЄРДР, повідомлення про вчинення злочину, постанову про призначення групи слідчих, постанову про призначення групи прокурорів, постанову про визначення підслідності, постанову про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу, запит в порядку ст. 93 КПК України, відповідь на запит, копію ухвали про надання дозволу на обшук від 08.08.2024, копію протоколу обшуку від 27.08.2024, копію ухвали про арешт від 03.09.2024, висновок експерта № КСЕ-19/121-24/25488, довідку про витрати, відповідь на запит щодо приналежності боєприпасів, вимогу, копію наказу про призначення ОСОБА_3 , характеристику ОСОБА_3 , довідку нарколога та психіатра, повідомлення про підозру.
Проте, як вказує захисник, частина документів подана в копіях та не стосуються даного кримінального провадження № 22024220000001198 від 28.11.2024, а є матеріалами кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, обвинувальний акт в якому за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 263 КК України, передано до Київського районного суду м. Харкова (справа № 953/680/25).
Так, згідно наданих документів, а саме витягу з ЄРДР, матеріали КП № 22024220000001198 зареєстровані 28.11.2024 на підставі повідомлення в порядку 214 КПК України начальника 4 відділу ГВ ЗНД Управління СБ України в Харківській області полковника ОСОБА_6 від 22.11.2024. При цьому, надана постанова про створення слідчої групи по КП № 22024220000001198 датована 28.11.2023, тобто на рік раніше за відкриття КП.
Також, 28.11.2024 своїм листом - запитом № 70/6-12385 на отримання інформації (в порядку ст. 93 КПК України) слідчий СБУ ОСОБА_7 звернувся до начальника слідчого відділу Управління СБ України в Харківській області полковника юстиції ОСОБА_8 з проханням надати відомості щодо наявності або відсутності факту проведення досудового розслідування слідчими слідчого відділу Управління СБ України в Харківській області за фактом придбання та зберігання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу на території Харківської області громадянином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Це при тому, що матеріали КП 22023220000001339 від 20.09.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 263 КК України, в якому ОСОБА_3 вже було повідомлено на той час (10.09.2024) про підозру за цими статтями, саме слідчим ОСОБА_7 й розслідувалися, й на сьогодні обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 у КП № 22023220000001339 від 20.09.2023 перебуває на розгляді в Київському районному суді м. Харкова (справа № 953/680/25). Тобто, фактично слідчий ОСОБА_7 сам по своїх матеріалах направив запит в порядку ст. 93 КПК України, й сам собі через свого керівника абсолютно протизаконно передав матеріали із однієї справи в іншу.
Крім того, згідно з постановою про призначення групи прокурорів від 03.12.2024 у КП № 22024220000001198, старшим прокурором групи прокурорів було визначено прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_9 , яка також була у групі прокурорів у КП № 22023220000001339, підписувала підозру 10.09.2024 ОСОБА_3 разом з ОСОБА_10 , тобто достовірно знала про наявність КП № 22023220000001339 від 20.09.2023 та матеріали цього КП.
Згідно листа відповіді Начальника відділу полковник юстиції ОСОБА_8 28.11.2024 № 70/6- 12410 на запит в порядку ст. 93 КПК України слідчого ОСОБА_7 слідчому ОСОБА_7 направлені матеріали кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, які знаходилися у нього ж в провадженні, а саме: копія витягу з ЄРДР № 22023220000001339, копія постанови про об'єднання матеріалів кримінального провадження від 09.09.2024, копія витягу з ЄРДР № 22024220000000988, копія рапорту від 09.09.2024, копія повідомлення про кримінальне правопорушення від 20.09.2024, копія клопотання про проведення обшуку від 26.07.2024, копія ухвали Київського районного суду м. Харкова про надання дозволу на проведення обшуку від 08.08.2024, копія протоколу обшуку від 27.08.2024, копія ухвали Київського районного суду м. Харкова про арешт майна від 03.09.2024, оригінал супровідного листа № 70/6-9559, оригінал постанови про призначення вибухотехнічної експертизи від 30.08.2024, та додатки до нього. Проте, звідки взявся оригінал висновку експерта № КСЕ-19/121-24/25488 від 06.12.2024 по № КП 22023220000001339 від 20.09.2023 не відомо.
Тобто, матеріали іншого КП частково в копіях, частково в оригіналах, частково іншим способом передані супровідним листом на запит згідно ст. 93 КПК України в це КП, хоча вони є предметом розгляду іншого кримінального провадження й підставами для іншої підозри та іншого обвинувального акту відносно ОСОБА_3 .
З урахуванням наведеного, сторона захисту просить визнати докази, надані стороною обвинувачення, а саме матеріали КП № 22023220000001339 від 20.09.2023 - копію ухвали про надання дозволу на обшук від 08.08.2024, копію протоколу обшуку від 27.08.2024, копію ухвали про арешт від 03.09.2024, висновок експерта № КСЕ-19/121-24/25488 очевидно недопустимими доказами, оскільки вони стосуються вчинення обвинуваченим іншого правопорушення, що є предметом КП № 22023220000001339 від 20.09.2023 і не є предметом цього кримінального правопорушення (КП № 22024220000001198 від 28.11.2024).
3. Узагальнені позиції сторін кримінального провадження.
3.1. У судовому засіданні прокурор, заперечуючи проти задоволення клопотання, просив відмовити у його задоволенні, та продовжити дослідження доказів, наданих стороною обвинувачення, у загальному порядку.
3.2. У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник - адвокат ОСОБА_4 клопотання підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених на його обґрунтування.
4. Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
4.1. Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частинами 1 та 3 статті 26 КПК України визначено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Поняття доказів, належність та допустимість при визнанні відомостей доказами унормовано положеннями Глави 4. Докази і доказування КПК України.
Так, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ч. 1 ст. 85 КПК України).
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 1 та ч. 2 ст. 86 КПК України).
Частиною 1 статті 87 КПК України визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: (1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; (2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; (3) порушення права особи на захист; (4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; (5) порушення права на перехресний допит (ч. 2 ст. 87 КПК України).
Недопустимими є також докази, що були отримані: (1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; (2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; (3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов'язаний довести в суді під час судового провадження; (4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання (ч. 3 ст. 87 КПК України).
Згідно частини 4 цієї статті Кодексу докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 КПК України докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Разом із цим, докази та відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо: (1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими; (2) вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення; (3) їх подає сам підозрюваний, обвинувачений; (4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка (ч. 2 ст. 88 КПК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Приходячи до висновку про необґрунтованість клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про встановлення очевидної недопустимості доказів у межах кримінального провадження № 22024220000001198 від 28.11.2024 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, суд зазначає, що оцінювати з погляду допустимості можна лише докази, тобто фактичні дані, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, важливих для ухвалення рішення, а не саме по собі джерело доказів (постанова ККС ВС від 11.07.2023 у справі № 275/368/19).
За правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 17.10.2023 у справі № 455/844/16-к, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.
Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК України, послатись на конкретний пункт цієї норми.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК України. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК України, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 КПК України.
У разі встановлення іншого порушення прав і свобод людини, крім істотних, суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики ЄСПЛ та національного законодавства.
Крім того, при вирішенні питання щодо допустимості фактичних даних, отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити: чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії; чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК України, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо: ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних; порушення є суттєвими (такими, що породжують сумніви у достовірності доказів), втім такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об'єктивного взаємозв'язку та взаємоузгодження.
Виходячи із наведених вище класифікації недопустимих доказів та критеріїв перевірки доказів на допустимість, суд перевірив доводи захисту щодо очевидної недопустимості доказів у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024220000001198 від 28.11.2024, як таких, що отримані з істотними порушеннями КПК України.
Суд зазначає, що вказуючи на порушення, на думку захисту, вимог кримінального процесуального закону з боку органу досудового розслідування, стороною захисту не наведено аргументів, які саме права і свободи ОСОБА_3 порушені у цій конкретній процесуальній ситуації.
При цьому, судом врахований правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17, відповідно до якого, невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
Як зазначає сторона захисту, слідчий ОСОБА_7 «протизаконно» витребував матеріали через запит у порядку ст. 93 КПК України. Однак, частина 2 цієї статті Кодексу прямо передбачає, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих дій, а також шляхом витребування та отримання від органів державної влади, підприємств, установ, організацій службових документів, матеріалів та відомостей. Отримання копій матеріалів з одного кримінального провадження для долучення до іншого є законним способом фіксації доказової бази, особливо якщо вони стали підставою для виявлення нового складу злочину.
За правовим висновком ОП ККС Верховного Суду, що викладений у постанові від 01.12.2025 у справі № 638/18926/23, КПК України не вимагає від слідчого здійснювати збирання доказів виключно шляхом отримання тимчасового доступу до них. У разі, коли особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими. Приписи вказаної норми, як і ті, що передбачені ст. 93 КПК, переконливо свідчать, що сторони мають право збирати докази, крім як у спосіб проведення слідчих (розшукових) дій, а також і шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, твердження сторони захисту про очевидну недопустимість певних доказів у кримінальному провадженні № 22024220000001198 від 28.11.2024, оскільки вони стосуються вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 іншого правопорушення, суд не приймає до уваги та відхиляє як необґрунтовані.
Крім того, згідно з ч. 5 ст. 99 КПК України, для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими дублікати (копії), якщо оригінал документа втрачений, пошкоджений або перебуває у володінні сторони, яка не може його надати, чи якщо він знаходиться у матеріалах іншого судового провадження. Враховуючи, що оригінали вказаних захистом документів знаходяться у матеріалах судової справи № 953/680/25, сторона обвинувачення у справі № 953/9337/25 правомірно надає завірені копії цих документів.
Що стосується посилання сторони захисту на те, що постанова про створення групи слідчих датована 2023 роком, тобто до відкриття кримінального провадження, судом розцінюється, як технічна описка, що також підтверджено прокурором у судовому засіданні, що не спростовує факт проведення досудового розслідування та не тягне за собою автоматичної недопустимості всіх зібраних у справі доказів.
За наведених обставин, суд не вбачає підстав для встановлення очевидної недопустимості доказів: копії ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08.08.2024 у справі № 953/976/24 (н/п 1-кс/953/5837/24) про надання дозволу на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у межах кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України; копії протоколу обшуку, проведеного 27.08.2024 за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у межах кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України; копії ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03.09.2024 у справі № 953/976/24 (н/п 1-кс/953/6407/24) про арешт тимчасово вилученого під час обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проведеного 27.08.2024 у межах кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України; висновку судової вибухотехнічної експертизи відділу вибухотехнічних та пожежотехнічних досліджень Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 06.12.2024 № КСЕ-19/121-24/25488, проведеної на підставі постанови слідчого СВ УСБУ в Харківській області ОСОБА_10 у межах кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України, - і з наведених вище підстав відмовляє у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 .
Разом із цим, суд вважає вказані докази дослідити у судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження № 22024220000001198 від 28.11.2024, та, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 89 КПК України, надати оцінку їх допустимості у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Інші доводи і заперечення сторони захисту на такий висновок суду не впливають.
Керуючись ст.ст. 89, 369, 372, 376 КПК України, суд -
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 , про встановлення очевидної недопустимості доказів -
копії ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 08.08.2024 у справі № 953/976/24 (н/п 1-кс/953/5837/24) про надання дозволу на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у межах кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України;
копії протоколу обшуку, проведеного 27.08.2024 за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у межах кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України;
копії ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03.09.2024 у справі № 953/976/24 (н/п 1-кс/953/6407/24) про арешт тимчасово вилученого під час обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_3 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проведеного 27.08.2024 у межах кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України;
висновку судової вибухотехнічної експертизи відділу вибухотехнічних та пожежотехнічних досліджень Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 06.12.2024 № КСЕ-19/121-24/25488, проведеної на підставі постанови слідчого СВ УСБУ в Харківській області ОСОБА_10 у межах кримінального провадження № 22023220000001339 від 20.09.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України, - залишити без задоволення.
Вказані докази дослідити у судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024220000001198 від 28.11.2024, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, надавши оцінку їх допустимості у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Повний текст ухвали складений і підписаний 13.04.2026.
Суддя - ОСОБА_1