Справа № 953/11898/24
Провадження № 2/953/147/26
13 квітня 2026 року м.Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Юрлагіної Т.В.,
за участю секретаря - Бірукової Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -
В провадження Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами № б/н від 12.11.2009 та № б/н від 21.12.2020 у розмірі 62 339,88 грн, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 12.11.2009 та № б/н від 21.12.2020. При укладанні Договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Позивачем на підставі Договору надання банківських послуг відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а відповідачу надано у користування кредитну картку. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
В подальшому розмір кредитних лімітів збільшувався, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Але в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитними договорами № б/н від 12.11.2009, становить 42558,84 грн, яка складається з тіла кредиту та за кредитним договором № б/н від 21.12.2020 - 19781,04 грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 18650,04 грн, простроченої 1131,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 Боржник помер. Банк звернувся з претензією кредитора 11 вересня 2023 року до Шостої харківської державної нотаріальної контори.
06 жовтня 2023 року № 2960/02-14 від Шостої харківської державної нотаріальної контори банк отримав відомості про відкриття спадкової справи після смерті боржника та відомості про нотаріуса у провадженні якого перебуває спадкова справа, нотаріальна контора повідомила Банк про направлення вимоги кредитора за належністю, а саме приватному нотаріусу Оніщенко С.В. Конверт з відповіддю надіслано 30 жовтня 2023 року.
24 жовтня 2023 року від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Оніщенко С.В. на адресу позивача направлено відповідь про відкриття спадкової справи після смерті боржника ОСОБА_2 .
Листом претензією від 25 вересня 2023 року АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», звернувся до ОСОБА_1 через наявну заборгованість спадкодавця ОСОБА_2 в розмірі 62376,63 грн за кредитними договорами укладеними за його життя.
Листом від 24.10.2023 № 159/02-14 приватний нотаріус повідомив Банк про реєстрацію претензії кредитора, надав витяг зі спадкового реєстру. Спадкоємцями боржника є ОСОБА_1 . З урахуванням викладено позивач просить стягнути з відповідачки яка є спадкоємцем боржника заборгованість, яка виникла у зв'язку з невиконанням спадкодавцем ОСОБА_2 умов кредитних договорів № б/н від 12.11.2009 та № б/н від 21.12.2020.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 грудня 2024 року справу передано судді ОСОБА_3 .
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24 січня 2025 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Рішенням Вищої Ради правосуддя № 2669/0/15-25 від 16.12.2025 ОСОБА_3 звільнено з посади судді Київського районного суду м. Харкова.
Після проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі п.2.3.44, п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду згідно протоколу від 18.12.2025 справу № 953/11898/24 передано на розгляд судді Київського районного суду м. Харкова Юрлагіній Т.В.
09 січня 2026 року на адресу суду від Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України надійшла відповідь на запит № 6.2-405/6-26 від 08.01.2026, відповідно до якої за наявною в ДМС інформацією, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 13.07.2016 знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 12 січня 2026 року справи прийнято до провадження зі стадії судового розгляду з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку. До справи 18 березня 2026 року подано клопотання про розгляд справи без його участі, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, не заперечував проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової кореспонденції як за місце реєстрації так і шляхом публікації оголошення про її виклик на сайті суду.
В силу положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07.07.1989 року).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 року у справі № 907/425/16.
Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18.)
У цій справі суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, тому вирішив спір по суті за відсутності відповідачів.
Від представника відповідача - адвоката Лисенка А.О. 02.06.2025 до суду подано відзив, за змістом якого просить відмовити у задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк “Приватбанк» до ОСОБА_1 повному обсязі. В обґрунтування відзиву посилався те що правовідносини між сторонами не оформлені належним чином, а тому не можна вважати, що між сторонами було укладено саме договір надання банківських послуг, та слід проводити за таким договором. Не надано доказів підтвердження факту передачі грошових коштів, не обґрунтовано вимогами закону стягнення з Відповідача відсотів, які не були обумовлені в двосторонньому порядку, а тому штучно збільшено суму заборгованості. Як вбачається з розрахунку заборгованості, позивачем ОСОБА_2 за договором б/ н від 12.11.2009 нараховувались та списувались проценти за користування кредитом в розмірі 4000,00 грн. Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів домовленості сторін про сплату процентів, вважаємо позивачем безпідставно були списані з ОСОБА_2 проценти за користування кредитом в розмірі 4000,00 грн. Якщо Суд дійде висновку, що позовна вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором б/н від 12.11.2009 підлягає задоволенню, просимо зменшити суму заборгованості з 42558,84 грн до 38558,84 грн (42558,84 - 4000). Позивачем подано вимогу до спадкоємця з попущенням строків, визначених статтею 1281 ЦК України, що є окремою підставою для відмови.
Позивач просить стягнути грошові кошти за договором б/н від 12.11.2009 та за договором б/н від 21.12.2020, а виписку надає тільки за період з 07.02.2022 - 29.10.2024.
Довідка про збільшення кредитного ліміту та розрахунок заборгованості не є доказом видачі грошових коштів так як, по-перше, не є первинними бухгалтерськими документами, по-друге, є внутрішніми документами фінансових установ та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Щодо незаконних стягнень З виписки по договору вбачається, що ОСОБА_2 були незаконно нараховані та списані з нього проценти за користування кредитом в сумі 8100,00 гривень, при цьому проценти в розмірі 4500,00 були стягнути вже після смерті останнього.
Такі грошові кошти були списані без належних на те правових підстав, оскільки в матеріалах справи відсутність будь-які двосторонні правочини між сторонами, якими погоджено нарахування та сплату відсотків за користування коштами. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14 131цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети.
Загальна сума не погоджених та стягнутих з ОСОБА_2 відсотків становить 8100,00 гривень, відповідно, Якщо Суд дійде висновку, що позов підлягає задоволенню, просимо зменшити суму загальної заборгованості на 8100,00 грн.
Щодо погашення частини боргу відзиву надаємо квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки відповідно до якої 24.01.2025 на погашення кредиту ОСОБА_2 були перераховані грошові кошти в розмірі 19781,04 грн. А відтак, якщо Суд дійде висновку, що позов підлягає задоволенню, просимо Суд, зменшити розмір загальної заборгованості на суму 19781,04 грн.
Щодо пред'явлення вимоги до Відповідача зі спливом строків, визначених статтею 1281 ЦК України ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 24.05.23 Черепіна прийняла спадщину, що підтверджується заявою відповідача про прийняття спадщини. 11.09.23 позивач направив до Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори претензію в порядку ст. 1281 ЦК України, відповідно до якої просить повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед банком у розмірі 63920,00 грн, включити кредиторські вимоги АТ КБ “Приватбанк» в спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ. Просимо суд, звернути увагу, що в тексті претензії позивач зазначає, що між ним та ОСОБА_2 було укладено договірі б/н від 27.10.2009 та б/н від 07.02.22, тоді як в позовній заяві зазначено договір б/н від 12.11.2009 та договір б/н від 21.12.2020; просить включити кредиторські вимоги в спадкову масу в розмірі 63 920, 00 грн тоді як в позові зазначає про заборгованість в розмірі 62 339,88 грн. 25.09.2024 позивач звернувся до відповідача з листом-претензією в якому зазначає, що у ОСОБА_2 перед банком існує заборгованість в розмірі 62 376,63 грн (в позові зазначено 62 339,88 грн) та яку він просить відповідача погасити.
Відповідно до ч. 2,3,4 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. В пунктах 56-59 постанови ВП ВС від 09.10.2024 № 638/1046/14-ц зазначено, що кредитор у матеріальних відносинах може пред'явити вимогу до спадкоємців боржника відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів: безпосередньо спадкоємцю (спадкоємцям); опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за межами України - через консульські установи). Вибір конкретного способу пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника є правом кредитора і здійснюється ним на власний розсуд. Водночас кредитор, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта цієї статті). Зі спливом строків, визначених статтею 1281 ЦК України, і непред'явленням кредитором вимог до спадкоємців боржника, такий кредитор позбавляється права вимоги, тобто відповідне цивільне право припиняється, а кредитор втрачає можливість вимагати в суді захисту відповідного права. Враховуючи те, що позивач пред'явив вимоги до спадкоємця (відповідача) 25.09.2024, тоді як спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а спадщина була прийнята 24.05.23, вважаємо, що позивач вимог до спадкоємця боржника у визначені законом строки не пред'явив, а відтак позбавився права вимоги. Вважаємо, що претензія направлена до Шостої ХМДНК не може братись судом до уваги, у зв'язку з тим, що в ній позивач просить включити кредиторські вимоги АТ КБ “Приватбанк» в спадкову масу за зовсім іншими договорами та іншу суму заборгованості ніж зазначено в позовній заяві. Отже, у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача спадкоємиці померлого боржника, має бути відмовлено у зв'язку із втратою кредитором права вимоги з підстав пропуску строку, визначеного частиною другою статті 1281 ЦК України. Висновки Враховуючи викладене, відповідач не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача як про стягнення заборгованості за тілом кредита, так і заборгованості за простроченими відсотками з тих підстав, що позивачем не надано доказів укладання договору с Черепніним В.І., доказів надання ОСОБА_2 кредитних коштів, доказів узгодження сторонами сплати відсотків. Також, вважаємо, що окремою підставою для відмови в позовній заяві, є втратою позивачем права вимоги з підстав пропуску строку, визначеного частиною другою статті 1281 ЦК України.
Також, просимо суд звернути увагу, що в прохальній частині позову позивач просить стягнути заборгованість лише за договором б/н від 12.11.2009. Щодо судових витрат Відповідача у відповідності з п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України повідомляють про те, що в даному процесі Відповідач користується правничою допомогою адвоката Лисенка А. О. та розмір витрат на правничу допомогу визначений у фіксованому розмірі та складає 15 000, 00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що 12.11.2009 між АТ КБ «ПриватБанк» та спадкодавцем ОСОБА_2 був укладений договір без номеру, відповідно до якого відповідач отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, відповідно до анкети заяви встановлена базова процентна ставка по кредитному ліміту на момент підписання договору 2,5 % на місяц.
У заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення (а.с. 105-106).
Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт в розмірі 500 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку (а.с. 104).
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 47000,00 гривень, що підтверджується випискою по рахунку та довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку (а.с. 104).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним договором від 12.11.2009 становить 42558,84 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту.
Даних на спростування зазначеного розрахунку матеріали справи не містять, на його спростування відповідачем власного розрахунку з наданням доказів сплати заборгованості у повному обсязі, не надано.
Посилання представника відповідача у відзиві на неправомірність нарахування відсотків за користування кредитом в розмірі 4000,00 грн через відсутність доказів домовленості сторін про їх сплату суд не приймає до уваги, оскільки розмір відсотків обумовлений анкетою заявою, яка підписана ОСОБА_2 .
Таким чином позивачем відповідачу ОСОБА_2 за договором б/ н від 12.11.2009 правомірно нараховувались та списувались відсотки за користування кредитом в розмірі 4000,00 грн.
З наданої АТ КБ «ПриватБанк» довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки вбачається, що з 27.10.2009 здійснено банківську операцію «старт карткового рахунку», початково встановлений кредитний ліміт 500,00 грн. 12.11.20009 року, протягом строку дії карток кредитний ліміт зменшувався та збільшувався, 07.02.2022 збільшено до 50000,00 грн, 10.04.2023 зменшено 47000,93.
Таки чином між сторонами булу узгоджені умови договору в повному обсязі доказів на спростування вказаних обставин відповідачем не надано.
Крім того, 21.12.2020 між АТ КБ «ПриватБанк» та спадкодавцем ОСОБА_2 був укладений договір без номеру, відповідно до якого відповідач отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку відповідно до анкети заяви про приєднання до банківських послуг. (а.с. 108-109)
Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт 07.02.2022 в розмірі 30000 грн, що підтверджується випискою (а.с. 101-102).
Дані обставини також підтверджуються випискою довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку (а.с. 103).
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним договором від 21.12.2020 становить 19781,04 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 18650,04 грн, 1131,00 заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 1131,00 грн.
Вирішуючи даний спір суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua.
Позивачем наданий витяг з тарифів, який містить умови користування кредитними коштами за різними видами тарифів, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» (а.с.32), а в анкеті-заяві, яка підписана відповідачем взагалі не зазначено, яку саме платіжну картку виявив бажання оформити на своє ім'я відповідач. Наданий Витяг з Тарифів також не підписаний відповідачем.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору..
Вказана позиція цілком узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03.07.2019 року (провадження 14-131цс19).
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору від 21.12.2020 з ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Паспорт споживчого кредиту відповідачем підписано не було.
Разом з цим, відповідач фактично отримав та використовував кошти надані Банком на кредитну картку, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача фактично використаної суми кредитних коштів.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, тому суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з відповідача суми непогашеного тіла кредиту в розмірі у розмірі 39 329 (тридцять дев'ять тисяч триста двадять дев'ять) гривень 85 копійок.
За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до долученої виписки з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача було стягнуто в рахунок сплати відсотків суму в розмірі 8100 грн, яку слід зарахувати на погашення тіла кредиту, а 1131,00 грн, у якості прострочених відсотків не підлягає до стягнення через їх не обумовлення умовами кредитного договору, на підставі зазначеного за кредитним договором від 21.12.2020, слід стягнути суду заборгованості у розмірі - 10550,04 грн ( 19781,04 - 1131,00 - 8100,00 = 10550,04 грн).
Згідно розрахунку заборгованості та виписки по рахунку, у зв'язку з невиконанням боржником умов кредитного договору, наявна заборгованість за кредитними договорами № б/н від 12.11.2009 та № б/н від 21.12.2020 у сумі 42558,84 грн + 10550,04 грн = 53108,88 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 Боржник ОСОБА_2 помер. Банк звернувся з претензією кредитора 11 вересня 2023 року до Шостої харківської державної нотаріальної контори.
06 жовтня 2023 року № 2960/02-14 від Шостої харківської державної нотаріальної контори банк отримав відомості про відкриття спадкової справи після смерті боржника та відомості про нотаріуса у провадженні якого перебуває спадкова справа, нотаріальна контора повідомила Банк про направлення вимоги кредитора за належністю, а саме приватному нотаріусу Оніщенко С.В. Конверт з відповіддю надіслано 30 жовтня 2023 року.
24 жовтня 2023 року від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Оніщенко С.В. на адресу позивача направлено відповідь про відкриття спадкової справи після смерті боржника ОСОБА_2 .
Листом претензією від 25 вересня 2023 року АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», звернувся до ОСОБА_1 через наявну заборгованість спадкодавця ОСОБА_2 в розмірі 62376,63 грн за кредитними договорами укладеними за його життя.
Листом від 24.10.2023 № 159/02-14 приватний нотаріус повідомив Банк про реєстрацію претензії кредитора, надав витяг зі спадкового реєстру. Спадкоємцями боржника є ОСОБА_1 яка 27 липня 2023 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 .
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1216, 1218 ЦК України).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша-друга статті 1220 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частини перша, третя статті 1268 ЦК України).
Також статтею 1241 ЦК України встановлено право осіб на обов'язкову частку у спадщині.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦПК України).
Крім того, відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Як роз'яснено у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця.
Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно (право володіння, користування).
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентовані приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.
Статтею 1281 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
За змістом статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Абзацом 2 пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами статті 625 цього Кодексу.
За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов'язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.
Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.
Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.
Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості.
Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника.
Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 20/2023 (номер у спадковому реєстрі 70863698) від 29.06.2023 року спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 була заведена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Оніщенко С.В. на підставі заяви ОСОБА_1 .
Про наявність спадкової справи банк дізнався та 11 вересня 2023 року, про що зазначено у вимозі банку та пред'явив вимогу до спадкоємців боржника, тобто в шестимісячний строк від дня коли дізнався про відкриття спадщини.
Отже, доводи відповідача про пропуск строку кредитором на пред'явлення вимоги до спадкоємців не знайшли свого підтвердження.
ОСОБА_1 доказів щодо повідомлення кредитора спадкодавця про відкриття спадщини та їх наміри задовольнити вимоги кредитора спадкодавця не надали, такі у матеріалах справи відсутні.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду Українивід 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 вказано про застосування доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). У цій справі Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вказала на те, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що кредитор своєчасно скористався своїм правом заявити про вимогу до спадкоємця через нотаріуса щодо кредитного договору, з огляду на дату, коли йому стало відомо про смерть позичальника.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша статті 1282 ЦК України).
Доводити вартість спадкового майна повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця (постанови ВС від 18 вересня 2019 року у справі N 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі N 496/4363/15-ц, від 04 березня 2020 року у справі N 2609/30529/12, від 06 березня 2024 року у справі N 317/4108/18).
До обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна (постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 336/437/21, від 20 березня 2024 року у справі № 128/839/19).
Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України на час розгляду справи, та передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Звертаючись до суду із даним позовом, АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», вказував про наявність заборгованості за кредитними договорами№ б/н від 12.11.2009 та № б/н від 21.12.2020 у розмірі 62 339,88 грн.
Крім того під час розгляду справи до відзиву долучено квитанцію від 24.01.2025 року про погашення розміру заборгованості в сумі 19781,04 грн, призначення платежу погашення кредиту отримувач ОСОБА_2 .
З огляду на встановлення розміру загальної суми заборгованості за кредитними договорами № б/н від 12.11.2009 та № б/н від 21.12.2020 у сумі 42558,84 грн + 10550,04 грн = 53108,88 грн., від даної суми слід відрахувати 19781,04 грн, таким чином станом на день постановлення рішення розмір заборгованості становить 33327,84 грн, яку слід стягнути з відповідачки.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір в сумі 3028 грн. У пропорції до задоволених вимог сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1618 гривень 81 копійка.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 10, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 279, 263-265, 280-284 ЦПК України, -
Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» суму заборгованості за кредитними договорами № б/н від 12.11.2009 та № б/н від 21.12.2020 у розмірі 33327,84 (тридцять три тисячі триста двадцять сім) гривень 84 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1618 (одна тисяча шістсот вісімнадцять) гривень 81 копійка.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, р/р НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299.
Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 13.04.2026.
СУДДЯ: Т.В. Юрлагіна