Справа № 173/472/25
Провадження №2/173/61/2026
іменем України
02 квітня 2026 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі
головуючого судді Кожевник О.А.
за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на наступне. 14 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_4 , про що Верхньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області 06.05.2015 року у книзі записів актів громадянського стану зроблено запис про народження за № 45.
Подружнє життя між сторонами не склалася, на підставі чого рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області 09 січня 2024 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Позивач стверджує, що у 2022 році відповідач виїхала за межі України до іншої країни, а донька ОСОБА_4 залишилася проживати з ним.
Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області 11 січня 2023 року у справі № 173/1652/22 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки, яка постійно проживає зі своїм батьком. Однак, як стверджує позивач, жодного разу відповідач не вчинила дій щодо виконання рішення суду.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді ОСОБА_5 .
Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_5 від 28.02.2025 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.
Розпорядженням керівника апарату суду № 293 від 16.06.2025 на підставі рішення ВРП від 05.06.2025 "Про звільнення судді ОСОБА_5 у відставку" призначено повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2025 справу розподілено судді Кожевник О.А.
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2025 року прийнято справу до свого провадження зі стадії підготовчого судового засідання.
Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року підготовче засідання закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, зазначивши при цьому, що матір дитини участі у вихованні останньої взагалі не приймає, через що дитина навіть заблокувала вхідні дзвінки від матері. При цьому позивач зазначив, що на початку повномасштабного вторгнення відправив свою матів, відповідача та їх малолітню доньку за кордон задля безпеки. Після того, як у 2023 році позивач дізнався про наявність у дружини іншого чоловіка, оформив довіреність на свою матір, яку передав своїй матері через перевізника, для того, щоб вивезти дитину з Німеччини до України. Позивач зазначив, що дружина відпустила дитину погостювати у бабусі, однак остання 25 грудня 2024 року вивезла дитину до України. При цьому відповідач не повідомлялася про наміри щодо перевезення дитини до України.
Під час промови у судовому засіданні позивач зазначив, що спору між сторонами щодо місця проживання дитини немає, його права ніким не порушено, вирішив визначити для себе місце проживання дитини з ним, щоб не було будь-яких питань у майбутньому, що суперечить викладеному у позовній заяві.
Допитана у судовому засідання в присутності психолога малолітня ОСОБА_4 повідомила, що з двох місяців проживала з бабусею, оскільки батьки перебували в Польщі на заробітках. На даний час вона також проживає з бабусею, оскільки батько весь час перебуває на роботі, тому відвідати його вдається лише на вихідних. Дитина розповіла, що після переїзду до Німеччини проживала разом з мамою, бабусею та старшим братом ОСОБА_6 . Однак, після того як матір дівчинки почала проживати з іншим чоловіком та обманним шляхом перевезла дітей до нього, остання постійно просилася до бабусі, а одного разу навіть втекла до неї. Бабуся звернулась до відділу поліції з цього приводу та після спілкування уповноважених органів мати почала дозволяти зустрічі з бабусею. Дівчинка зазначила, що сумувала за татом та бабусею, і після довгих вмовлянь матір все ж таки почала відпускати її на вихідні до бабусі. Одного разу коли ОСОБА_7 поїхала до бабусі, вони разом повернулися до України та повідомили про це матір вже перебуваючи в Україні. Мати висловлювала своє занепокоєння щодо безпеки дитини, однак жодного разу не пропонувала повернутися в Німеччину. Дитина повідомила, що батьки спілкувалися шляхом телефонного зв'язку щодо безпеки її життя в Україні. Батько розповів дитині про те, що новий чоловік матері пропонував йому гроші за неї, щоб повернути її до матері. Дівчинка зазначила, що мама спочатку телефонувала щодня, потім раз на тиждень, і навіть передавала подарунки на день народження. На даний час за свідченнями дитини її спілкування з мамою перервалося саме через зраду матері відносно батька. Дівчинка повідомила, що матір не заперечує на даний час щоб вона проживала з батьком в Україні, не наполягала на поверненні її до неї.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
14 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2024 року у справі № 173/1799/23 позовні вимоги за позовом ОСОБА_2 , представник позивача, адвокат Єлісєєв Дмитро Олексійович, до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб, зареєстрований 14 лютого 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 10, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвано, про що свідчить копія відповідного рішення.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2023 року позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 , представник позивача, адвокат Поздняков Вячеслав Геннадійович, до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі частини видів заробітку ( доходу) відповідача, але не менше 50% від встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно.
Відповідно до довідки № 15672 від 07 лютого 2025 року, виданої Верхньодніпровським відділом державної виконавчої служби у Кам'янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 не отримував аліменти на утримання дитини за період з 01 серпня 2024 року по 31 січня 2025 року.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 31 грудня 2023 року заборгованість ОСОБА_2 складає 37581 грн. 50 коп.
Відповідно до копії витягу № 3091 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 та ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За вимогами ст. 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання і зняття з місця реєстрації особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016року № 207 передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Судом встановлено, що малолітня ОСОБА_4 зареєстрована за однією адресою разом з позивачем ОСОБА_1 .
Так, довідкою про місце проживання № 2 від 04 червня 2024 року зазначено, що ОСОБА_8 проживає з 2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , а з грудня 2023 року його малолітня дитина ОСОБА_4 проживає разом з ним за вищезазначеною адресою.
Довідкою № 172 від 13 травня 2024 року встановлено, що матір ОСОБА_4 участі у шкільному житті дитини не приймає, батьківські збори не відвідує, з класним керівником не спілкується.
Відповідно до с. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
За приписами ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Згідно з ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Частиною 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітньої. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).
24 липня 2024 року Верхньодніпровською міською радою затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
За приписами ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.
Статтею 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Отже, істотною умовою визначення місця проживання дитини із одним із батьків є наявний спір про таке та порушене право для відновлення якого особа звернулася до суду.
Однак, як встановлено в судовому засіданні, вказаного спору між сторонами немає, а як зазначив сам позивач, його право не порушено. За таких обставин відсутні правові підстави для судового вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини, оскільки судовий захист надається виключно у разі наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964 св 24) зазначив, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом із ним, так як ним не доведено, що його права порушені.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У судовому засіданні встановлено, що дитина переважну більшість часу проживає з бабусею, тоді як із позивачем проводить лише вихідні дні. Зазначене свідчить про відсутність з боку позивача фактичного здійснення постійного догляду, виховання та забезпечення щоденних потреб дитини. Крім того в період з 2022 року по 25 грудня 2024 року дитина перебувала у Німеччині. За таких обставин немає підстав вважати, що дитина фактично проживає разом із позивачем на постійній основі, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визначення її місця проживання разом із ним у судовому порядку.
Разом з цим, спір щодо визначення місця проживання дитини ініційований батьком, при цьому мати дитини чи інші особи не ставили питання про зміну місця її проживання та не заперечували проти існуючого порядку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, що, в свою чергу, не призведе до порушення прав та інтересів дитини, оскільки не змінить фактичного становища дитини та відповідатиме принципу забезпечення її найкращих інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Верхньодніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Верхньодніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини про визначення місця проживання дитини - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення виготовлений 10.04.2023 р.
Суддя О.А. Кожевник