Справа № 465/982/24
Провадження 2/465/1062/26
Іменем України
17.02.2026 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,
представника позивача Пилипчука С.В.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивача звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №102563692 від 11.09.2021 року.
В обґрунтування поданого позову зазначає, що 11.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 укладено Договір про споживчий кредит № 102563692. Згідно п. 1.1. Договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті із введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 5500,00 грн. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.
Станом на день звернення до суду строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.
Водночас 29.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 29-12/2021-45, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 102563692 від 11.09.2021 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 .
Надалі ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 102563692 від 11.09.2021 р., що був укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 .
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника, станом на 09.01.2024 року, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 40287,50 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5500,00 грн.; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 34787,50 грн.
Проте, враховуючи принципи розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у загальному розмірі 33687,50 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 5500,00 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 28187,50 грн.
Зважаючи на викладене, клопоче перед судом вказаний розмір заборгованості стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_2 , а також понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 3028 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 13 000 грн. 00 коп.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 03.06.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
17.09.2025 року представником відповідача - адвокатом Цимбал А.А. подано до суду письмові пояснення, які за своєю суттю є відзивом на позовну заяву. Зазначає, що кредитний договір № 102563692 від 11.09.2021 року не містить підпису позичальника ОСОБА_2 . В наявності є лише зазначення «Підписано одноразовим ідентифікатором». Отже, має місце наявність електронного документу, до якого застосовуються правила подання електронних доказів. Проте, надані позивачем копії електронних документів не є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, тому що ні суд, ні відповідач не може перевірити їх достовірність та незмінність змісту, що згідно з ч. 5 ст. 100 ЦПК України має наслідком відхилення цих електронних доказів. Одночасно представник відповідача звертає увагу на те, що позивач, звертаючись до суду, не надав належний та допустимий доказ підписання Договору № 102563692 від 11.09.2021 року.
Окремо сторона відповідача наголошує на тому, що до матеріалів справи позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, що підтверджують наявність у відповідача заборгованості, зокрема, виписок по кредиту, довідки про стан заборгованості, не надано належного (розгорнутого) розрахунку заборгованості, з нормативно-правовим обґрунтуванням та посиланням на умови договору із зазначенням усіх складових (суми кредиту, дати його отримання, тощо; дат сплати відсотків по кредиту; дати виникнення прострочки та її суми по кожному фінансовому зобов'язанню (кредит, відсотки, тощо); період та розмір прострочки, в т.ч. у відсотковому співвідношенні до суми, яка підлягала погашенню; тощо), а поданий розрахунок станом на 29.01.2024 рік не містить підпису та печатки уповноваженої особи. Крім цього, у додатках до позовної заяви відсутній меморіальний ордер або платіжна інструкція (первинний документ), як доказ перерахування та отримання позичальником кредитних коштів. Також позивач взагалі не надав жодного доказу, що відповідач отримав кредитні кошти. У розрахунку заборгованості не відображена відсоткова ставка, хоча у Договорі вона є відмінною (різною). Тому для сторони відповідача невідомо, яким чином нараховувалась заборгованість.
При цьому, представником відповідача наголошується, що до матеріалів справи позивачем не надано достатньо доказів, які б підтверджували факт виникнення у відповідача зобов'язань перед позикодавцем, а також не були надані документи, що підтверджують факт надання кредиту та умов його погашення. Відсутність таких документів ставить під сумнів правомірність вимог позивача, враховуючи також те, що позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчував, що відповідачу по кредитним договорам були перераховані грошові кошти у розмірах, які зазначені позивачем.
У своїх письмових поясненнях сторона відповідача просить врахувати, що позивачем не надано належних та допустимих доказів видачі позичальнику кредиту у заявленій сумі, а саме не було надано оригіналу кредитного договору, меморіальний ордер чи інший первинний бухгалтерський документ, що підтверджує перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника первісним кредитором, виписки з рахунку первісного кредитора за дату виплати коштів відповідачу. Розрахунок заборгованості не містить визначень по залишку цієї заборгованості, відомостей щодо користування кредитними коштами, щодо погашень тощо.
Як стверджує представник відповідача, позивач на обгрунтування своєї позиції надав довідку про ідентифікацію позичальника без дати та номера, в якій також стверджується, що одноразовий ідентифікатор відправлений на номер телефону відповідача. Проте, доказів того, що відповідач отримав цей ідентифікатор та використав його, позивач не представив. Жодного призначення про зарахування кредитних коштів відповідно до Договору немає. Також у поясненнях звертається увага на те, що жодного документу про належність відповідачу рахунку, на який нібито переказувалися кредитні кошти, позивачем не надано. При цьому, в Договорі споживчого кредиту рахунок ОСОБА_2 також не відображено.
Сторона відповідача констатує, що відповідач не надав доказів оплати права вимоги за договором факторингу від 10.01.2023 року № 10-01/2023, а також повідомлення відповідача про відступлення права вимоги факторові, про нові реквізити погашення заборгованості та інше. Сам ОСОБА_2 зазначає, що жодних повідомлень не отримував. Водночас позивач був зобов'язаний надати належні та допустимі докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором факторингу №10-01/2023 від 10.01.2023 року на час або після його укладення, тобто докази, які б підтверджували належність виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а, відповідно, і наявності у нього права вимоги до відповідача.
За змістом письмових пояснень відповідач не визнає розмір витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування позивачем, вважає такі завищеними та невідповідними складності справи. При цьому, стороною відповідача стверджується, що витрати, понесені на професійну правничу допомогу, мають бути документально підтверджені та доведені. У свою чергу, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З урахуванням наведеного представник відповідача просить у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором позики відмовити в повному обсязі.
18.09.2025 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив. Зазначає, що факт ідентифікації відповідача підтверджується довідкою про ідентифікацію, згідно якої на номер телефону відповідача первісним кредитором було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-анкеті є коректними, зокрема: його прізвище, ім'я та по батькові, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо.
Сторона позивача наголошує, що з точки зору правового регулювання та наявних в матеріалах справи доказів між первісними кредиторами та відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Кредитний договір, укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які випливають із кредитного договору.
При цьому, враховуючи, що ТОВ «Мілоан» не є банком, операція з переказу кредитних коштів на рахунок відповідача була здійснена оператором платіжних послуг на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства. Дана обставина підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якого 11.09.2021 року було перераховано грошові кошти у розмірі 5500,00 грн. на картку № НОМЕР_1 , призначення платежу - кошти згідно договору № 102563692.
Твердження відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, позивач вважає безпідставними та необгрунтованими. Так, вбачається, що відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов'язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит. Відповідач вказує лише на недоведеність факту перерахування йому кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає. При цьому, позивач зазначає, що відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі, чи іншу картку, якою він користується, не надходили. Зокрема, він мав можливість здійснити запит до банку про наявність у нього карткового рахунку, вказаного в заяві на отримання кредиту, та отримати виписку по вказаному рахунку за період кредитування. Таким чином, відповідачем в межах змагального судового процесу не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень Разом з тим, для спростування заперечень відповідача разом з відповіддю на відзив позивачем подано клопотання про витребування доказів судом.
Стосовно розміру заборгованості представник позивача звертає увагу на те, що у розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано, з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.
При цьому, слід враховувати, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Сторони договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, як стверджує сторона позивача, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. З умов укладеного договору вбачається, що прострочення зобов'язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням. Розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.
В частині заперечень сторони відповідача щодо відсутності належних доказів відступлення прав вимоги до відповідача представник позивача зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від первісного кредитора до ТОВ «Вердикт Капітал» та, в свою чергу, від ТОВ «Вердикт Капітал» до позивача прав вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем. Цей договір не оскаржується в судовому порядку як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, є дійсним, відповідає волі сторін та чинному законодавству. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які спростовують факт переходу прав вимоги та/або будь-які заперечення сторін договору щодо виконання його умов. Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Повідомлення боржника про відступлення права вимоги здійснювалось первісними кредиторами відповідно до умов договорів факторингу.
22.09.2025 року представником відповідача на підтвердження своєї позиції у справі подано до суду заперечення на відповідь на відзив. Зазначає, що кредитний договір № 102563692 від 11.09.2021 року не містить підпису позичальника ОСОБА_2 , в наявності є лише зазначення «Підписано одноразовим ідентифікатором». Отже, на переконання сторони відповідача, має місце наявність електронного документу, до якого застосовуються правила подання електронних доказів. Позивач так і не надав належний та допустимий доказ підписання Договору № 102563692 від 11.09.2021 року. При цьому, у відповіді на відзив причини неподання не повідомив.
З посиланням на подані додаткові пояснення представник відповідача зазначає, що позивач надав довідку №1625/16-02 від 16.02.2022 року про те, що з рахунку ТОВ «Мілоан» були перераховані кошти. Відповідно до цієї довідки 11.09.2021 року на рахунок НОМЕР_1 було здійснено відповідний грошовий переказ. Проте, відомості про призначення платежу відсутні. Жодного призначення про зарахування кредитних коштів відповідно до Договору немає. Також представник відповідача наголошує, що жодного документу про те, що даний рахунок належить відповідачу позивач не надав, а в Договорі споживчого кредиту також не відображено рахунок ОСОБА_2 . Наголошується, що довідки інших фінансових компаній або банківських установ також не є первинними бухгалтерськими документами, ані документами зведеного обліку (виписками), не містять усіх передбачених законом реквізитів для переказу коштів, відомостей про відправника та одержувача і не відповідають імперативним вимогам належності та допустимості до таких доказів. При цьому, позивач надав довідку про ідентифікацію без дати та номера, про те, що одноразовий ідентифікатор відправлений на номер телефону відповідача. Але доказів того, що відповідач отримав цей ідентифікатор та використав його, позивач так і не представив.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23.09.2025 року витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ - 14360570) інформацію: про ідентифікаційні дані власника картки № НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно: прізвище, ім'я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості, які дають можливість ідентифікувати власника вказаної картки; докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 5500,00 грн., які 11.09.2021 року були на неї перераховані, а саме виписку за номером картки № НОМЕР_1 за період із 11.09.2021 року по 11.10.2021 року; дані про те, чи відкривалась ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) банківська картка № НОМЕР_1 (віртуальна чи фізична картка), та дані про повний номер картки; відомості про те, чи відкривались інші банківські рахунки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) із вказанням повних номерів всіх наявних банківських рахунків; відомості щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону), за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період із 11.09.2021 року по 11.10.2021 року; інформацію про те, чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ).
26.09.2025 року представником позивача подано до суду додаткові пояснення. Зазначає, що оскільки кредитний договір укладено на сайті позикодавця, то відповідач підписав його одноразовим ідентифікатором, отриманим у SMS-повідомленні, у свою чергу, без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства договір між відповідачем та товариством не був би укладений. Також наголошує, що відповідач під час розгляду справи не навів будь-яких підстав для сумніву у змісті договору, не обґрунтував свої сумніви у дійсності даного договору. Будь-яких доказів того, що Договір про споживчий кредит було змінено, тощо відповідач не надав, як і не надав іншої редакції договору, відмінної від наданої позивачем. Разом з тим, детально інформація про стан заборгованості із всіма її складовими міститься в розрахунках заборгованості, які не спростовані відповідачем в установленому законом порядку. Також представник позивача критично ставиться до тверджень відповідача про те, що він не продовжував строк кредитування, оскільки ним сплачувались незаокруглені суми (наприклад, 88,12 грн., 243,57 грн., 3466,43 грн.), що не є типовим при погашенні заборгованості без мети продовження строку кредитування. При цьому, договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін. Більш того, відповідач частково здійснював погашення заборгованості, що свідчить про визнання умов договору позичальником. На момент укладення кредитних договорів відповідач не звертався до кредитора із заявами про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору та частково їх виконував, що свідчить про прийняття та згоду зі всіма умовами таких договорів. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. У зв'язку з цим позивач на заявлених позовних вимогах наполягає.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та письмових поясненнях.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях.
Суд, заслухавши доводи представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 11.09.2021 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Мілоан» укладено договір про споживчий кредит № 102563692.
Згідно п. 1.1. Договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (плату) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5500,00 грн.
Згідно з п. 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів (строк кредитування) з 11.09.2021 року.
Відповідно до п. 1.4. Договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 11.10.2021 року.
За змістом п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом - 2062,50 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно з п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно з п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6 Договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 Договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та доступний, зокрема, через сайт кредитодавця та або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Як вбачається із наявної в матеріалах справи довідки про ідентифікацію ТОВ «Мілоан», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікований ТОВ «Мілоан» та відповідачу надано одноразовий ідентифікатор U19334, який направлено на номер телефону НОМЕР_3 . Суд також звертає увагу на те, що ідентичний номер мобільного телефону відповідач та його представник зазначають як особистий номер ОСОБА_2 у поданих на адресу суду додаткових письмових поясненнях та запереченні на відповідь на відзив. Більше того, вказаний номер мобільного телефону зазначено як фінансовий номер телефону власне ОСОБА_2 за даними його обліку в АТ КБ «ПриватБанк» (лист АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-251021/67577-БТ від 28.10.2025 року).
Таким чином, буд-яких сумнівів в тому, що особа ОСОБА_2 належним чином була ідентифікована первісним кредитором ТОВ "Мілоан" при укладенні кредитного договору, у суду не виникає.
Як з'ясовано в ході розгляду справи, договір підписано відповідачем ОСОБА_2 11.09.2021 року о 18 год. 02 хв. за допомогою одноразового ідентифікатора U19334.
При аналізі договору, на підставі якого у відповідача виникли боргові зобов'язання, суд приймає до уваги те, що згідно ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Положеннями ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно із ч.2 ст.639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
У судовому засіданні встановлено, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № 102563692 від 11.09.2021 року. Зазначеним договором були визначені предмет, розмір кредиту, строки та умови повернення кредиту, розміри плати за користування кредитними коштами та інші умови правовідношення. Спір стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості за кредитом та відсотками.
За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ст.526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом ч.2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Щодо твердження сторони відповідача про відсутність доказів отримання ОСОБА_2 кредитних коштів суд вважає такі доводи безпідставними.
Так, згідно довідки № 1625/16-02 від 16.02.2022 року, яка видана ТОВ «Мілоан» керівником департаменту із взаєморозрахунків з платіжними системами і електронними послугами ГО АТ КБ «ПриватБанк», здійснено фінансову операцію щодо перерахування ОСОБА_2 11.09.2021 року на номер картки НОМЕР_1 грошових коштів у розмірі 5 500 грн. згідно договору № 102563692.
Більше того, згідно витребуваної в АТ КБ «ПриватБанк» інформації вбачається, що на ім'я ОСОБА_2 в банку емітовано карту № НОМЕР_4 . Додатково банком направлено виписку по рахунку № НОМЕР_4 за період 11.09.2021-11.10.2021 роки, яка місить відомості про зарахування 11.09.2021 року на зазначену картку грошових коштів у сумі 5500 грн. (виписка по рахунку від 24.10.2025 року, надана як додаток до листа АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-251021/67577-БТ від 28.10.2025 року).
Вказане в сукупності із іншими наявними доказами свідчить про те, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 дійсно 11.09.2021 року укладено кредитний договір № 102563692 та відповідач отримав передбачені умовами договору кредитні кошти в розмірі 5500 грн.
У свою чергу, у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором, у відповідача утворилася заборгованість в загальному розмірі 40287,50 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5500,00 грн.; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 34787,50 грн. Проте, враховуючи принципи розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути заборгованість у меншому розмірі, а саме в сумі 33687,50 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 5500,00 грн.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 28187,50 грн. До уваги приймається те, що заявлення позивачем вимог на меншу суму, ніж повний розмір заборгованості, є правом позивача, яке він реалізує в межах диспозитивності цивільного процесу, тому підстав для відмови у задоволенні таких вимог немає.
При цьому, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 10.01.2023 року, вбачається, що нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось за ставкою 5,0% денних, а останнім днем нарахування відсотків є 23.02.2022 року, тобто останній день перед запровадженням воєнного стану в Україні. Наведеним повністю спростовуються доводи представника відповідача про те, що розмір процентів обраховано без вказівки на процентну ставку станом на період обчислення, а також щодо невизначеності періоду нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом.
Стосовно посилання сторони відповідача на те, що заборгованість за відсотками нараховувалася поза межами дії кредитного договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2.2.2 Договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 Договору.
Відповідно до п. 2.2.3 Договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору. Стандартна (базова) ставка не є підвищеною.
Згідно з п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
За змістом п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6 Договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 Договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Відтак, сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості.
Як зазначалося вище, нарахування відсотків відповідачу за користування кредитом здійснювалось з урахуванням базової процентної ставки 5,0% в день, що підтверджується розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви. А тому, умови нарахування процентів, визначені договором, що діють у випадку невиконання позичальником умов договору та несвоєчасного повернення коштів, у випадку ОСОБА_2 повністю дотримані кредитором.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Згідно частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Судом встановлено, що 29.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 29-12/2021-45, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 102563692 від 11.09.2021 року, що уклали ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 .
Згідно платіжного доручення № 0316900000 від 30.12.2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» сплатив ТОВ «Мілан» кошти згідно договору факторингу № 29-12/2021-45 в розмірі 1647008,45 грн.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 29-12/2021-45 право вимоги до ОСОБА_2 передано ТОВ «Вердикт Капітал», а саме щодо договору № 102563692 від 11.09.2021 року.
В подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 102563692 від 11.09.2021 року, що уклали ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 .
Перехід правова вимоги до ТОВ «Коллект Центр» за кредитним договором № 102563692 від 11.09.2021 року підтверджується реєстром боржників до Договору № 10-01/2023 від 10.01.2023 року.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.07.2014 року у справі № 6-14194св14 суд дійшов висновку, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, а також розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.
Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, а якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, зокрема, у цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦК України). При цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов'язуються із виконанням боржником обов'язку первісному кредитору, а не у звільненні останнього від такого обов'язку в цілому. Однак, відповідач не надав до суду доказів належного виконання ним свого обов'язку первісному кредитору у вказаному зобов'язанні відповідача.
Отже, на переконання суду, позивачем належним чином доведено факт переходу до ТОВ «Коллект Центр» права вимоги до боржника ОСОБА_2 від первісного кредитора. У свою чергу, заперечення цього факту стороною відповідача не грунтується на вимогах закону та наявних у справі доказах.
Суд вважає за необхідне наголосити, що за змістом ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено правовий висновок про те, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Беручи до уваги викладене, суд доходить переконання про те, що відповідачем були порушені зобов'язання стосовно своєчасного повернення суми отриманого кредиту, сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, внаслідок чого відповідач має заборгованість за вказаним кредитним договором в загальному розмірі 33687 грн. 50 коп.
Беручи до уваги, що ТОВ «Коллект Центр», як новий кредитор, набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_2 замість первісного кредитора за кредитним договором №102563692 від 11.09.2021 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання до суду позовної заяви сплачено 3028 грн. судового збору.
У зв'язку із задоволенням позову суд, відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, присуджує з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 3028 грн. 00 коп.
Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання правової допомоги № 02-01/2023 від 02.01.2023 року, укладений між ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс»; заявку на надання юридичної допомоги № 205 від 02.01.2024 року на загальну суму 13 000 грн., яка включає в себе вартість надання усної консультації, складання позовної заяви; витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 08.01.2024 року із зазначенням переліку наданих послуг та їх вартості - 13000 грн.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, приймаючи до уваги клопотання представника відповідача про зменшення суми витрат на правову допомогу, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 5000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Кредитним договором №102563692 від 11.09.2021 року у сумі 33687 (тридцять три тисячі шістсот вісімдесят сім) грн. 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування витрат, понесених позивачем на правову допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 23.02.2026 року.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ - 44276926, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Суддя Величко О.В.