Справа № 463/11366/25
Провадження № 2/463/709/26
13 квітня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова
головуючого судді Бобрової Ю.Ю.
з участю секретаря судових засідань Назара Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1405214 від 25 січня 2024 року в розмірі 61 224,99 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Позов мотивує тим, що 25 січня 2024 року між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Слон кредит» було укладено електронний договір № 1405214 від 25 січня 2024 року про надання споживчого кредиту. Згідно умов кредитного договору сума кредиту складає 6 200 гривень, строк кредиту 359 днів. ТОВ «Слон кредит» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит у розмірі 6 200 гривень, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку. Водночас, відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих відсотків не виконав, чим порушив умови договору. 27.06.2025 року між ТОВ «Слон кредит» та позивачем ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу № 27062025, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору право грошової вимоги за кредитним договором щодо відповідача. Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Слон кредит» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту зазначену при укладенні кредитного договору відповідного повідомлення. Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 61 224,99 гривень, з яких: 6 199,99 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 51 925 гривень - заборгованість за відсотками; штрафні санкції - 3 100 гривень. Як новий кредитор у зобов'язанні дану суму просить стягнути у примусовому порядку. Окрім цього, просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати та витрати на правову допомогу.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.
Процесуальні питання пов'язані з розглядом справи
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 листопада 2025 року головуючим суддею у справі визначено суддю Боброву Ю.Ю.
Із відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 25 листопада 2025 року отримано інформацію про реєстрацію місця проживання відповідача.
Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.
Заяв чи клопотань від учасників цієї справи, у тому числі й про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у визначені чинним ЦПК України й судом строки та порядку до суду не надходило.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Фактичні обставини, встановлені судом
Судовим розглядом встановлено, що 25.01.2024 року між ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1405214, який було підписано в електронному вигляді з використанням електронного підпису відповідача .
Згідно з п.1.1 договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується Споживачу через Веб-сайт. Електронна ідентифікація Споживача здійснюється при вході Споживача в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому, Споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства.
Відповідно до п.1.2 договорів, на умовах встановлених договором Товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту 6200 гривень.
Згідно з п.1.3 договорів, строк кредиту 359 день. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього договору.
Тип процентної ставки - стандартна (п.1.5.1 кредитного договору). Стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовуються у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 Договору.
Згідно пункту 1.5.2 Договору передбачено знижено процентну ставку, яка становить 0,5 % в день та застосовується якщо споживач до 06.02.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного графіком платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, споживач, як учасник програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку.
Як вбачається з п.1.6. договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
Згідно з п.2.1 договору, сторони узгодили, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 .
Відповідно до договору, Товариство має право вимагати від споживача повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та виконання усіх інших обов'язків, встановлених договором. Споживач зобов'язаний у встановлений договором строк повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та інші платежі, передбачені договором.
Згідно з умовами договору, підписуючи цей договір, споживач підтверджує, зокрема, що перед укладенням цього договору йому в чіткій та зрозумілій формі надана інформація за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що розміщені на веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Окрім цього, ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ» перерахувало відповідачу кошти в сумі 7000,0 гривень, про що ТзОВ «Пейтек» повідомило ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ», що на підставі договору про організацію переказу грошових коштів № 06062022-1 від 06.06.2022 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ "ПЕЙТЕК", було успішно перераховано грошові кошти у сумі 6200 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 .
Судом також встановлено, що 27.06.2025 року між ТзОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» та ТзОВ «СЛОН КРЕДИТ (Клієнт) було укладено договір факторингу № 27062025, згідно з умовами якого до позивача відповідно до укладеного Договору факторингу № 27062025 від 27 червня 2025 року перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Договором № 1405214 від 25.01.2024 року загальна сума заборгованості склала 61224,99 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 6199,99 грн., заборгованості за процентами - 51925 грн., штрафні санкції 3100,00 грн.
Із змісту позовної заяви вбачається, що загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 61224,99 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 6199,99 грн., заборгованості за процентами - 51925 грн., штрафні санкції 3100,00 грн.
З метою стягнення цих коштів в примусовому порядку позивач звернувся до суду з цим позовом.
Правові норми законодавства застосовані судом, висновки та мотиви прийнятого рішення
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Докази, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги не оспорюються і з огляду на презумпцію правомірності правочинів, на підставі яких до позивача перейшло право вимоги до відповідача, він вправі пред'являти відповідну вимогу про стягнення коштів.
Порядок укладання договорів в електронній формі передбачений Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі яка розглядається основний кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, про що зазначено в п.1.1 договору, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Водночас, всупереч зазначеним нормам, відповідач не надав жодного належного і допустимого доказу для спростування факту укладення кредитного договору в електронному виді та накладення на нього будь якого іншого підпису.
Крім того, за змістом частини першої статті 1047, частини першої статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
При цьому, відповідно частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Тобто, письмова форма договору внаслідок його реального характеру є підтвердженням отримання грошових коштів і саме на позичальника закон покладає обов'язок доказування протилежного.
Проте, як і в попередньому випадку відповідач не надав жодного підтвердження факту неотримання грошових коштів за кредитним договором.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Таким чином, обов'язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.
Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов'язків сторін.
Доказів виконання умов кредитного договору та повернення коштів відповідач не надав, що в загальному, свідчить про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У справі яка розглядається за умовами укладеного між сторонами договору, такий укладено на строк 359 днів. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків. Вказана вимога позивачем дотримана, що відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача необхідно стягнути: заборгованість з тіла кредиту - 6199,99 грн., заборгованості за процентами - 51925 грн.
Разом з тим, щодо позовних вимог у частині суми штрафних санкцій у розмірі 3 100 гривень суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Оскільки, як установлено судом, штрафні санкції за кредитним договором нарахована під час дії воєнного стану, тому відповідач звільняється від обов'язку її сплати на користь позивача.
Отже вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені за кредитними договорами є безпідставними.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі № 758/5318/23 провадження № 61-15103св24, який відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України суд застосовує до спірних правовідносин.
Враховуючи зазначене вище, позовні вимоги ТзОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» у частині стягнення суми заборгованості за штрафними санкціями задоволенню не підлягають.
Таким чином розмір заборгованості за договором кредитним договором № 1405214 від 25.01.2024 року становить 58124,99 грн, з якої заборгованість з тіла кредиту - 6199,99 грн, заборгованості за процентами - 51 925 грн, внаслідок чого до примусового стягнення підлягає виключно ця сума.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю.
Щодо судових витрат
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
З матеріалів справи вбачається, що розподілу підлягають судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2 422,4 гривень, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України, з врахуванням часткового задоволення позову, з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, в розмірі 11 793,42 грн.
Керуючись ст.ст. 81, 141, 265, 273 ЦПК України, суд -
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» заборгованість за кредитним договором № 1405214 від 25.01.2024 року в розмірі 58 124,99 грн (п'ятдесят вісім тисяч сто двадцять чотири гривні дев'яносто дев'ять копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал» судові витрати в розмірі 11 793,42 грн (одинадцять тисяч сімсот дев'яносто три гривні сорок дві копійки).
У решті позовних вимог відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга позивачем протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст капітал», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд.15, оф. 118/2;
відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 .
Дата складення та підписання судового рішення без його проголошення: 13 квітня 2026 року.
Суддя Юлія БОБРОВА