79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.03.2026 Справа № 914/2091/25
Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Бургарт Т.І., при секретарі судового засідання Свистуну П.О., розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймсейлз» (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, 64; код ЄДРПОУ 41202432)
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєл-Транс» (65005, Одеська область, місто Одеса, вул. Бугаївська, будинок 35, офіс 1006)
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт-Агро» (79011, Львівська обл., місто Львів, вул.Тютюнників, 55);
про: визнання договору відступлення правової вимоги недійсним,
з участю:
від позивача: не з'яився
від відповідача: не з'явився, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Праймсейлз» (далі також позивач, ТзОВ «Праймсейзл») звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєл-Транс» (далі також відповідач-1, ТзОВ «Бєл-Транс»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт-Агро» (далі також відповідач-2, ТзОВ «Естейт-Агро») про визнання договору відступлення правової вимоги недійсним.
Процесуальний рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Аргументи сторін
Аргументи позивача
Обгрунтовуючи підстави позову, позивач покликається на недійсність договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТзОВ «Естейт-Агро» (первісним кредитором) та ТзОВ «Бєл-Транс» (новим кредитором), відповідно до якого новий кредитор набув права вимоги до позивача про сплату боргу в сумі 4 690 136, 02 грн, яке належало первісному кредитору за укладеним з позивачем договором поставки.
Недійсність оспорюваного правочину, на думку позивача, зумовлена відступленням права вимоги за відсутності його згоди як боржника у зобов'язанні, всупереч умов договору поставки в редакції додаткової угоди, якою встановлена заборона відступлення прав без згоди іншої сторони до спливу строку граничних розрахунків.
За умовами договору поставки в редакції додаткової угоди, граничні строки розрахунків за договором завершуються через 180 днів з дня направлення кредитором рахунку - фактури з вимогою сплати повної суми боргу на адресу боржника. Стверджує, що первісний кредитор не надсилав рахунку фактури на адресу боржника, відтак, строк граничних розрахунків не розпочав свій перебіг, а отже - не завершився. У зв'язку з цим вважає, що укладення оспорюваного правочину за відсутності згоди боржника суперечить умовам договору в редакції додаткової угоди та вимогам закону. Просить суд визнати договір про відступлення права вимоги недійсним.
Аргументи відповідача 1
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бєл-Транс», заперечуючи проти задоволення позову, стверджує, що відступлення права вимоги здійснено з дотриманням умов договору поставки вже після завершення граничних строків розрахунків, оскільки первісний кредитор звертався до боржника з відповідними вимогами про оплату поставленої продукції, однак такі вимоги залишилися без виконання, а заборгованість не була погашена.
Крім того, відповідач звертає увагу, що позивач, будучи повідомленим про вчинення правочину з відступлення права вимоги, не оскаржував його дійсність, натомість звернувся до суду з цим позовом лише після ухвалення судового рішення про стягнення з нього заборгованості в іншому судовому провадженні.
За таких обставин, на переконання відповідача, поведінка позивача в частині оспорювання правочину про відступлення права вимоги свідчить про недобросовісне здійснення своїх прав та спрямована на ухилення від виконання грошового зобов'язання.
Аргументи відповідача 2
ТзОВ «Естейт-Агро» своїм правом на висловлення заперечень проти позову не скористався та не подав до суду у встановлений процесуальним законом строк відзиву на позовну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 11 липня 2025 року про відкриття провадження у справі надіслано відповідачу 2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення на його юридичну адресу, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції (а.с.45). Вказана ухвала, як наступні ухвали суду про виклик відповідача -2 у підготовчі та судові засідання, повернуті відправнику за закінченням терміну зберігання (а. с. 126-128, 174-175, 200-201, 216-217, 224-229).
Відповідно до вимог статті 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті без поданого відповідачем відзиву на позовну заяву.
Обставини, встановлені судом
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Праймсейзл» з моменту реєстрації - 09 березня 2017 року по 02 грудня 2024 здійснювало свою діяльність з первинним найменуванням «Торговий дім «Київ Хліб», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб підприємців та громадських формувань та рішенням учасника товариства від 29 листопада 2024 року про зміну його найменування (а.с. 178-184).
16 серпня 2021 року між ТзОВ «Торговий дім «Київ Хліб» (покупцем) та ТзОВ «Естейт-Агро» (постачальником) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції та продуктів переробки № ТДКХ-16/08/2021ЕА, за змістом якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар згідно умов, визначених у специфікації, а покупець - оплатити вартість товару протягом 180 банківських днів з дати поставки (п.3.1 - 3.2, 4.3 договору, а.с. 20, 22).
Відповідно до положень пункту 3.3 договору поставки, при здійсненні поставки постачальних зобов'язаний надати покупцю оригінали наступних документів: видаткову накладну, податкову накладну та акт приймання - передачі товару (а.с.21).
На виконання умов договору поставки ТзОВ «Естейт-Агро» в період з серпня по жовтень 2021 року поставило, а ТзОВ «Торговий дім «Київ Хліб» прийняло товар на загальну суму 72 686 882,88 грн, про що сторонами складено відповідні первинні бухгалтерські документи (в тому числі - видаткові накладні).
За умовами пункту 4.3 договору поставки, оплата поставленого товару здійснюється протягом 180 днів з дати поставки (а.с.22).
Однак, поставлений товар ТзОВ «Торговий дім «Київ Хліб» у визначений договором строк оплачено лише частково в сумі 67 996 746, 86 грн, внаслідок чого станом на початок 2022 року утворилась заборгованість в розмірі 4 690 136, 02 грн, що визнається сторонами.
01 квітня 2022 року ТзОВ «Торговий дім «Київ Хліб» та ТзОВ «Естейт-Агро» укладено додаткову угоду до договору поставки від 16 серпня 2021 року, за змістом якої сторони погодили, що заборгованість покупця перед постачальником за договором поставки станом на 01 квітня 2022 року становить 4 690 136,02 грн (а.с.27).
Зазначеною додаткового угодою сторони також внесли зміни у пункт 4.3 договору поставки в частині строків оплати товару у розмірі узгодженої суми боргу, який встанолвено тривалістю 180 банківських днів з дати отримання рахунку - фактури від постачальника, що направляється на адресу покупця, вказану в розділі 11 договору.
Окрім цього, додатковою угодою сторони також доповнили договір пунктом 7.2, відповідно до якого жодна зі сторін не має права передавати свої права за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони до настання граничних строків розрахунку.
21 березня 2024 між ТОВ «Естейт Агро» (первісний кредитор) та ТОВ «Бєл-Транс» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 21/03-24, згідно пункту 1.1 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги грошових зобов'язань, яке належить первісному кредитору та стає кредитором за зобов'язаннями ТОВ «Торговий дім «Київхліб» за договором поставки від 16.08.2021 на залишок заборгованості в сумі 4 690 136, 02 грн (пункт 1.1 та 1.2 договору, а.с.16-19).
Згідно пункту 1.4 договору відступлення прав вимоги № 21/03-24 від 21 березня 2024 року право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами і засвідчення печатками сторін цього договору та передачі усіх належних документів, що засвідчують право вимоги первісного кредитора.
Пунктом 3.1 договору відступлення права вимоги № 21/03-24 закріплено перелік документів, які передаються первісним кредитором новому кредитору.
Зокрема, сторони передали :
1. Документи, що підтверджують факт поставки товару згідно договору поставки на суму суму 72 686 882,88 грн:
- видаткові накладні (№ 156 від 20.10.2021, № 155 від 20.10.2021, № 154 від 20.10.2021, № 153 від 20.10.2021, № 152 від 19.10.2021, № 151 від 19.10.2021, № 150 від 19.10.2021, № 149 від 19.10.2021, № 148 від 19.10.2021, № 51 від 30.08.2021, № 52 від 30.08.2021, № 53 від 30.08.2021, № 54 від 30.08.2021, № 55 від 30.08.2021, № 56 від 31.08.2021, № 57 від 31.08.2021, № 58 від 31.08.2021, № 59 від 31.08.2021, № 133 від 01.10.2021, № 134 від 01.10.2021, № 141 від 18.10.2021, № 142 від 18.10.2021, № 143 від 18.10.2021, № 144 від 18.10.2021, № 145 від 18.10.2021, № 146 від 18.10.2021, № 147 від 18.10.2021);
- акти прийому-передачі товару (Акти: № 1-1 прийому-передачі товару від 30.08.2021 на суму 17 123 842, 32 грн, № 1-2 прийому-передачі товару від 18.10.2021 на суму 17 262 372 грн, № 2-1 прийому-передачі товару від 31.08.2021 на суму 13 279 357, 68 грн, № 2-2 прийому-передачі товару від 19.10.2021 на суму 12 313 104 грн, № 3-2 прийому-передачі товару від 20.10.2021 на суму 9 849 546 грн);
2. Документи, що підтверджують чаткову оплату поставленого товару боржником на суму 67 996 746, 86 грн:
- банківські виписки, згідно яких боржником оплачено товар на суму 67 996 746, 86 грн, у зв'язку з чим заборгованість за договором поставки від 16.08.2021 станом на 21.03.2024 становить 4 690 136, 02 грн.
Суд зазначає, що позивачем не заперечується сума боргу за договором поставки від 16 серпня 2021 в розмірі 4 690 136, 02 грн, вимога за яким передана на підставі оспорюваного договору про відступлення права вимоги.
З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «Бєл - Транс» 02 квітня 2024 зверталося до позивача із повідомленням № 01-03/24 від 21 березня 2024 про заміну кредитора у зобов'язанні та необхідність здійснити оплату в розмірі 4 690 136, 02 грн (а.с.52).
Вказане повідомлення отримано відповідачем 12 квітня 2024 та залишено без відповіді, що не заперечується сторонами (а.с.54).
18 квітня 2024 ТзОВ «Бєл - Транс» повторно звернулося до позивача із листом № 18-2/04 з вимогою про погашення боргу (а.с.55).
Зазначений лист отримано позивачем 22 квітня 2024 року (а.с.57). Відповідь на вказаний лист також не надавалася, що визнається сторонами.
У зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання добровільно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бєл-Транс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймсейлз» про стягнення заборгованості в розмірі 4 690 136, 02 грн за договором поставки від 16 серпня 2021 № ТДКХ-16/08/2021ЕА та нарахованих 3 % річних - 11 725, 34 грн (справа № 910/15962/24).
У цій же справі (№ 910/15962/24) Господарським судом міста Києва розглядалися в об'єднаному провадженні одразу позови ТзОВ «Бєл-Транс» до ТзОВ «Праймсейлз»:
- про стягнення 4 701 861, 36 грн за договором поставки від 16 серпня 2021 року (відступлення права вимоги за яким оспорюється в межах справи, що розглядається);
- про стягнення 3 360 573, 48 грн за договором поставки № ТДКХ-15/10Н від 15 жовтня 2021 року; та
- про стягнення 10 081 155, 90 грн за договором комісії № 0111-ТДКХ від 01 листопада 2018.
У кожній із зазначених справ ТзОВ «Бєл-Транс» набуло права вимоги до ТзОВ «Праймсейлз» на підставі договорів про відступлення права вимоги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 червня 2025 у справі №910/15962/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєл-Транс» в частині вимог про стягнення 4 701 861, 36 грн за договором поставки від 16 серпня 2021 року та в частині вимог про стягнення 3 360 573, 48 грн за договором поставки від 15 жовтня 2021 року - задоволено повністю. В частині вимог про стягнення 10 081 155, 90 грн за договором комісії від 01 листопада 2018 року - задоволено частково (присуджено до стягнення 9 143 905 , 57 грн) (а.с.63-72).
Не погоджуючись з винесеним рішенням Господарського суду міста Києва від 18 червня 2025 у справі №910/15962/24, ТзОВ «Праймсейлз» оскаржило його до Північного апеляційного господарського суду.
Одночасно ТзОВ «Праймсейлз» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Бєл-Транс» та ТзОВ «Естейт-Агро» про визнання договору про відступлення права вимоги про стягнення 4 701 861, 36 грн за договором поставки від 16 серпня 2021 року недійсним (який є предметом розгляду в межах цієї справи).
Окрім цього, ТзОВ «Праймсейлз» звернулося Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3627/25 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги про стягнення 3 360 573, 48 грн за договором поставки № ТДКХ-15/10Н від 15 жовтня 2021 року та до Господарського суду Вінницької області у справі №902/430/25 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги про стягнення 10 081 155, 90 грн за договором комісії № 0111-ТДКХ від 01 листопада 2018.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/15962/24 від 07 жовтня 2025 року (в межах розгляду апеляційної скарги ТзОВ «Праймсейлз» на рішення Господарського суду міста Києва від 18 червня 2025) провадження у справі зупинено до набрання законної сили:
- рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/2091/25 (справа, що розглядається);
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3627/25 (про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги про стягнення 3 360 573, 48 грн за договором поставки № ТДКХ-15/10Н від 15 жовтня 2021 року);
- рішенням Господарського суду Вінницької області у справі №902/430/25 (про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги про стягнення 10 081 155, 90 грн за договором комісії № 0111-ТДКХ від 01 листопада 2018).
Докази належного виконання ТзОВ «Праймсейлз» грошового зобов'язання, що було предметом відсутплення права вимоги за договором, що оскаржується, в сумі 4 690 136, 02 грн, в матеріалах справи відсутні.
Оцінка суду
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 р. у справі № 914/3217/16 та у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 р. у справі № 910/9828/17 та від 26.01.2021 р. у справі № 903/249/20 і такий висновок враховується колегією суддів відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
У разі заміни кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається повністю, змінюється лише його суб'єктний склад. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.01.2021 р. у справі № 903/249/20, від 15.02.2022 р. у справі № 922/1045/21, від 24.11.2022 р. у справі № 904/8630/21 та від 14.01.2025 р. у справі № 905/135/22 і такий висновок враховується колегією суддів відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
Як зазначає позивач, оскаржуваний договір є недійсним, оскільки укладений без його згоди до настання граничних строків розрахунку за договором, що суперечить пункту 7.2 договору поставки в редакції додаткової угоди.
Разом з тим, граничний строк розрахунку також визначено умовами договору поставки в редакції додаткової угоди тривалістю 180 днів з дня направлення кредитором рахунку-фактури на юридичну адресу боржника.
За доводами позивача, первісний кредитор (ТзОВ «Естейт - Агро») не направляв на його юридичну адресу рахунок фактуру, а відтак, перебіг строку оплати не міг завершитись, не розпочавшись. Відтак, відступлення права вимоги в цьому випадку без згоди боржника суперечить умовам додаткової угоди, оскільки права за договором передані третій особі без згоди іншої сторони до завершення граничних строків розрахунку.
В той же час відповідач покликається на те, що ТзОВ «Естейт - Агро» скеровувало рахунок - фактуру на адресу боржника, однак, у зв'язку з непогашенням боргу впродовж більше двох років, відступило право вимоги щодо оплати поставленого товару за договором поставки в сумі 4 690 136, 02 грн новому кредитору.
Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що первісний кредитор упродовж цього періоду направляв боржнику рахунок-фактуру у спосіб, передбачений договором.
Разом з тим, з цього приводу суд зазначає, що договір відступлення права вимоги укладено 21 березня 2024 року, тобто через майже два роки після укладення додаткової угоди від 01 квітня 2022 року, якою сторони узгодили розмір заборгованості та змінили порядок та строки виконання грошового зобов'язання, поставивши їх у залежність від направлення постачальником рахунку-фактури покупцю.
Суд звертає увагу, що первісний кредитор передав новому кредитору повний пакет документів, що підтверджує як факт виникнення, так і розмір заборгованості, а також її часткову оплату.
Позивач був повідомлений про відступлення права вимоги невідкладно в день укладення договору - 21 березня 2024 року, що ним визнається. Однак, не зважаючи на таке повідомлення, не заперечив його дійсність ні у відповідь на скеровані претензії, ні в ході судового провадження у спорі з новим кредитором про стягнення боргу на підставі оспорюваного договору про відступлення права вимоги.
Сукупність вказаних обставин свідчить про те, що заборгованість за договором поставки у боржника існувала впродовж досить тривалого часу - більше 2 років, у зв'язку з чим доводи позивача про відсутність вимог первісного кредитора щодо повернення боргу за фактично поставлений товар впродовж такого періоду часу за відсутності будь - яких доказів на їх підтвердження викликають обгрунтований сумнів.
Більше того, на користь сумнівності таких доводів свідчить і наступна поведніка позивача, який, отримавши вимогу від нового кредитора та надалі перебуваючи в судовому процесі з новим кредитором щодо стягнення коштів за договором про відступлення права вимоги, не висловлював жодних заперечень щодо недійсності цього правочину.
В той же час, позивачем не надано також і доказів звернення до первісного кредитора з будь - якими претензіями щодо укладеного правочину без згоди боржника до завершення граничних строків розрахунків, як і доказів того, що ним вживалися заходи для врегулювання питання щодо повернення боргу з первісним кредитором в будь - який спосіб впродовж періоду з часу виникнення боргу до переуступки права вимоги за ним.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, яка є обов'язковою для врахування судом при розгляді цієї справи відповідно до вимог ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі , якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Водночас, у разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, або такий спір уже судом вирішений, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту. Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів, боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги у кредитора. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має захищати себе у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Суд наголошує, рішенням Господарського суду міста Києва від 18 червня 2025 у справі №910/15962/24 з позивача стягнуто заборгованість в користь відповідача за трьома договорами про відступлення права вимоги.
Позивач оскаржив кожен із трьох договорів в межах окремих проваджень.
Підставами оскарження є положення додаткових угод до кожного із трьох договорів, якими встановлена заборона відступлення права вимоги без згоди боржника.
Разом з тим, враховуючи зазначені вище позиції Верховного Суду, позивач повинен був захищати свої права у спорі з відповідачем про стягнення боргу, а не оскаржувати договори про відступлення права вимоги у трьох окремих провадженнях, покликаючись на умови додаткових угоди вже після винесення судом рішення про стягнення заборгованості.
З огляду на вище викладене, суд також бере до уваги висновок щодо застосування норм статей 3, 13 ЦК України (у контексті того, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.
Враховуючи зазначений правовий висновок Верховного Суду щодо недопустимості використання цивільно-правових конструкцій для уникнення виконання грошових зобов'язань, суд зазначає, що у даному випадку, посилаючись на положення додаткової угоди про залежність строку оплати від направлення рахунку-фактури, позивач фактично намагається досягти мети уникнення існуючого та тривалого простроченого грошового обов'язку, ставлячи його виконання у залежність від формальних заперечень щодо порядку підтвердження заборгованості, які не знайшли належного доказового підтвердження, та, по суті, використовує умови договору як інструмент для заперечення вже сформованого боргу і перешкоджанню його стягнення, що суперечить принципам добросовісності та забороні зловживання правом, визначеним статтями 3, 13 ЦК України.
Окрім цього, позивачем не наведено жодного обгрунтування того, які його права порушено спорюваним правочином.
Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Оскільки відповідно до статті 16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлені чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких поданий позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених частиною 2 статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів особи.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Тобто - реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є позивач, останній зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а також призведе до відновлення порушеного права. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Таким чином, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 р. у справі № 910/12787/17 та враховується судом відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.
Зміст наведених правових норм дає підстави для висновку, що визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, і в випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено. Зазначена правова позиція Верховного Суду сформована в постановах від 04.06.2020 у справі № 916/1411/19, від 19.02.2020 у справі №916/1408/19, від 09.04.2019 у справі № 908/1194/18, від 03.09.2019 у справі № 910/14255/18 та в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.
За змістом статей 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено (правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 910/14255/18).
Будучи боржником у зобов'язанні за договором поставки, позивач отримав товар і не здайснив його оплати, що ним не заперечується.
Переуступка права вимоги такої оплати без згоди позивача могла би порушувати права боржника у правовідносинах з первісним кредитором у випадку, коли заміна кредиора у зобов'язанні впливає на зміст, обсяг чи склад обов'язку боржника щодо виконання вимог такого кредтора.
Наприклад, якщо боржник мав зустрічні однорідні вимоги до первісного кредитора і міг сплатити борг шляхом зустрічного зарахування вимог, зміна первісного кредитора без його згоди обмежує боржника у можливості виконання зобов'язання шляхом зустрічного зарахування і є порушенням права боржника у правовідносинах щодо сплати боргу.
Водночас у випадку комплексних договірних відносин (наприклад, поставка з елементами сервісного обслуговування), боржник міг розраховувати на взаємозалежність зобов'язань із первісним кредитором. Заміна кредитора щодо одного елементу договору може порушити узгодженість виконання всього комплексу зобов'язань.
У спірних правовідносинах позивач не навів жодних аргументів, які могли б свідчити про те, що переуспука права вимоги за оспорюваним правочином вплинула на обсяг чи зміст його обов'язку повернути кошти за оплачений товар. У зв'язку з переуступкою права вимоги новому кредитору не виникло будь - яких змін у правовідносинах боржника з новим кредитором у порівнянні з тими, які були з первісним кредиором, як і обставин, у зв'язку з якими боржника обмежено у можливості реалізації будь - яких його прав щодо врегулювання боргу з новим кредиотором порівняно з тим обсягом прав, які наявні у правовідносинах боржника з первісним кредитором.
Оскільки зобов'язання позивача зберіглось повністю зі зміною суб'єктного складу, позивачем не доведено, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а також яким чином визнання договору недійсним призведе до відновлення права.
Позивач не навів суду обґрунтованих аргументів та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо наявності в нього певного суб'єктивного права (інтересу), його порушення (невизнання або оспорювання) з боку відповідачів.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням установлених судом обставин справи, зокрема факту існування тривалого та непогашеного грошового зобов'язання за договором поставки, відсутності належних і допустимих доказів ненаправлення рахунку-фактури первісним кредитором, передачі новому кредитору всіх документів, що підтверджують заборгованість, а також належного повідомлення боржника про відступлення права вимоги, суд дійшов висновку про недоведеність доводів позивача та їх спрямованість фактично на уникнення виконання грошового зобов'язання, що вже існує та є простроченим. Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин і не може використовуватися для перегляду або перешкоджання виконанню зобов'язання перед новим кредитором
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 21/03-24 від 21 березня 2024 року.
З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (стаття 9 Закону України "Про судовий збір").
Оскільки при зверненні до Господарського суду Львівської області через систему "Електронний суд" заявлено одну немайнову вимогу, позивач повинен був сплатити судовий збір з урахуванням коефіцієнту 0,8 у розмірі 2 422,40 грн.
За подання позовної заяви через систему Електронний суд позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00грн, про що свідчить платіжна інструкція № 92984936085 від 23.06.2025. Тому поверненню з Державного бюджету України підлягає 605,60грн.
Отже позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір").
Суд не вирішує питання повернення судового збору у розмірі 605,60 грн, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у справі покладається на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймсейлз" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєл-Транс», відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт - Агро»" про визнання договору недійсним відмовити у повному обсязі.
Судовий збір покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Західного апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 10.04.2026 ( з урахуванням часу перебування судді у відрядженні та у відпустці).
Суддя Бургарт Т.І.