ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.04.2026Справа № 910/4011/26
Господарський суд міста Києва у складі Демидової М.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про забезпечення позову від 08.04.2026 до подання позовної заяви
заявник (позивач) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
особи, що можуть набути процесуального статусу у справі:
Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд.10, код 19020407)
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА ВЕКТОР» (04211, місто Київ, вул. Йорданська, буд. 6, код 45487639)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Е-ТЕНДЕР» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літ. «А», код 39484263)
Акціонерне товариство «ПРОЗОРРО.ПРОДАЖІ» (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.22, код 42068925)
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи
ОСОБА_1 (далі - заявник) звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову від 08.04.2026.
08.04.2026 зазначену заяву передано судді Демидовій М.О. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просить:
1) заборонити Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (код ЄДРПОУ19020407) вчиняти будь-які дії щодо укладення та підписання будь - яких правочинів (зокрема, договорів купівлі - продажу/відступлення права вимоги) та вчиняти будь-які інші дії щодо відчуження предмета електронного аукціону № SPE001-UA-20260301-39098 від 10 березня 2026 року, а саме нежитлових приміщень (літ. А) площею 19,60 кв.м з № 1 по № 2 (група приміщень № 40а), поверх І, за адресою: м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, 6, а також, вчиняти будь-які інші дії щодо реєстрації речових прав та їх обтяжень щодо вказаного об'єкту нерухомого майна;
2) заборонити ТОВ «ФОРТУНА ВЕКТОР» (код ЄДРПОУ 45487639) вчиняти будь які дії щодо укладення та підписання будь-яких правочинів (зокрема, договорів купівлі - продажу/відступлення права вимоги) та вчиняти будь-які інші дії щодо відчуження предмета електронного аукціону № SPE001-UA-20260301-39098 від 10 березня 2026 року, а саме нежитлових приміщень (літ. А) площею 19,60 кв.м з № 1 по № 2 (група приміщень № 40а), поверх І, за адресою: м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, 6, а також, вчиняти будь-які інші дії щодо реєстрації речових прав та їх обтяжень щодо вказаного об'єкту нерухомого майна;
3) заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державному реєстратору вчиняти (здійснювати) реєстраційні дії та/або здійснювати державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення (літ. А) площею 19,60 кв.м з № 1 по № 2 (група приміщень № 40а), поверх І, за адресою: м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, 6, на підставі протоколу про результати електронного аукціону № SPE001-UA-20260301-39098, договору купівлі-продажу, укладеного за результатами електронного аукціону № SPE001-UA-20260301-39098, або будь-яких інших документів, складених за результатами електронного аукціону № SPE001-UA-20260301-39098.
Заявник обґрунтовує заяву тим, що 10.03.2026 під час проведення електронного аукціону № SPE001-UA-20260301-39098 він, будучи належним учасником та подавши найвищі цінові пропозиції у попередніх раундах (1 100 000,02 грн о 13:18:59 та 1 500 000,01 грн о 13:43:06), був позбавлений можливості подати ставку у третьому раунді через відсутність доступу до особистого кабінету, що тривала з 10.03.2026 по 12.03.2026.
12.03.2026 заявник звернувся із заявою № 0624/3085 та скаргою до ТОВ «Е-Тендер» і у відповіді № 237-26 від 24.03.2026 не було спростовано факту неможливості участі в аукціоні. Водночас переможець зобов'язаний укласти договір до 15.04.2026, що створює реальну загрозу переходу права власності на об'єкт. За таких обставин невжиття заходів забезпечення позову, на думку заявника, може унеможливити ефективний захист прав заявника та виконання майбутнього рішення суду.
Заявник зазначає, що він має намір звернутися до суду з позовом про визнання результатів електронного аукціону № SPE001-UA-20260301-39098 недійсними.
Розглянувши заяву Василенка Максима Андрійовича про забезпечення позову, суд дійшов викладених нижче висновків.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Згідно із ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 18.12.2018 у справі №912/1616/18 і від 26.09.2019 у справі №917/751/19.
Суд враховує, що обрання належного, відповідного до предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Також судом враховано, що під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не має вдаватися до оцінки обґрунтованості позову та вірогідності його задоволення, а керується власним уявленням про те, чи може у даному випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.
Заявник просить суд застосувати заходи забезпечення позову шляхом заборони Департаменту комунальної власності м. Києва та ТОВ «ФОРТУНА ВЕКТОР» вчиняти будь-які дії щодо укладення правочинів та відчуження спірного майна.
Оцінюючи вказані вимоги, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу забезпечення позову є виключним процесуальним заходом, спрямованим на гарантування реального виконання рішення суду.
За змістом ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України підставою для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав.
Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими вимогами, а суд при їх застосуванні зобов'язаний забезпечити баланс інтересів сторін та інших учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов може бути забезпечений шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії, однак застосування такого заходу має бути обґрунтованим, необхідним та таким, що не виходить за межі мети забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України суд, вирішуючи питання про забезпечення позову, оцінює обґрунтованість заяви та адекватність обраного заходу.
Суд також враховує правову природу спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 2 Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі за текстом - Закон), приватизація здійснюється на засадах відкритості, прозорості, рівності учасників та конкурентності, що забезпечується, зокрема, шляхом проведення електронних аукціонів.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону продаж об'єктів малої приватизації здійснюється виключно на електронних аукціонах. Відповідно до ч. 9 ст. 14 Закону результати аукціону оформлюються протоколом, який є підставою для укладення договору купівлі-продажу.
Також відповідно до п. 30, 32 Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об'єктів малої приватизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 432 від 10.05.2018, переможець аукціону зобов'язаний у встановлені строки підписати протокол, укласти договір купівлі-продажу, здійснити оплату вартості об'єкта.
Суд зазначає, що втручання у зазначену процедуру шляхом заборони організатору аукціону та переможцю вчиняти будь-які дії щодо укладення договору: фактично блокує завершення процедури приватизації, прямо передбаченої законом; суперечить принципам стабільності та визначеності правовідносин; створює перешкоди у виконанні обов'язків, покладених на переможця аукціону законодавством.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень, передбачених законом.
Отже, заборона Департаменту комунальної власності м. Києва вчиняти дії щодо укладення договору фактично обмежує виконання ним визначених законом повноважень, що є додатковим аргументом щодо неспівмірності такого заходу.
Суд також враховує, що відповідно до ст. 3 Закон України «Про публічні закупівлі» та загальних принципів функціонування електронних систем торгів (у тому числі Prozorro.Продажі), держава гарантує: добросовісну конкуренцію; недискримінацію учасників; ефективність та завершеність процедур торгів.
Невиправдане блокування результатів аукціону суперечить цим принципам.
Окремо судом розглянуто вимогу заявника про заборону будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо спірного об'єкта нерухомого майна.
Заявлена вимога мотивована тим, що у разі державної реєстрації права власності за результатами аукціону подальше відновлення прав заявника буде ускладненим.
Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення права власності на нерухоме майно, та здійснюється суб'єктами державної реєстрації у межах визначених законом повноважень.
Заборона вчинення реєстраційних дій невизначеному колу осіб (усім державним реєстраторам) фактично спрямована на блокування реалізації передбаченої законом процедури набуття права власності та виходить за межі предмета майбутнього спору, який стосується правомірності результатів аукціону, а не дій суб'єктів державної реєстрації.
Суд зазначає, що заявником не доведено наявності обставин, які б свідчили про протиправну поведінку або намір вчинення незаконних дій з боку державних реєстраторів, а також не наведено доказів того, що саме державна реєстрація унеможливить ефективний захист його прав.
При цьому сама по собі державна реєстрація права власності не позбавляє заявника права на судовий захист, оскільки у разі задоволення позову заявник має можливість оскаржити відповідні правочини та вимагати застосування наслідків їх недійсності, у тому числі скасування записів державної реєстрації.
Суд також враховує, що заявлена заборона є надмірною та неспівмірною, оскільки поширюється на невизначене коло осіб та фактично унеможливлює виконання ними покладених законом функцій, що суперечить принципу балансу інтересів сторін та інших учасників правовідносин.
Крім того, застосування такого заходу забезпечення позову фактично призвело б до зупинення правових наслідків аукціону та переходу права власності, що за своєю суттю є тотожним задоволенню позовних вимог до розгляду справи по суті.
Отже, заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту його прав у межах даного судового провадження без необхідності звернення до суду з окремими вимогами, у зв'язку з чим заява позивача про забезпечення позову є такою, що не підлягає задоволенню.
Отже, обраний заявником захід забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, та не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності. Суд не погоджується, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.
Оскільки заявником не було надано доказів на підтвердження того, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову порушить права позивача та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 138-140 та ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) у задоволенні заяви про забезпечення позову від 08.04.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (10.04.2026) та може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання у відповідності до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя Марія ДЕМИДОВА