ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2026Справа № 910/10741/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Вілінської О.О., розглянувши матеріали справи
За позовом ОСОБА_1
до Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка"
про скасування рішення загальних зборів
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка" (далі - Товариство) про:
-скасування пункту другого рішення загальних зборів ГО ТІЗ "Десенка" від 10.07.2025 про надання згоди про передачу ПрАт "ДТЕК Київські електромережі" РУ-0,4 (панель ЩО - 90 - 1116УЗ-1; панель ЩО - 90-1407УЗ-2);
-стягнення з Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка" 1 765 000,00 грн. внесків;
-стягнення з Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка" 1 765 000,00 грн. моральної шкоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/10741/25 позовну заяву повернуто заявнику.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 скасовано, матеріали справи № 910/10741/25 повернуто до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження по справі.
10.11.2025 з суду апеляційної інстанції до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/10741/25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2025 суддя Ягічева Н.І. відкрила провадження по справі та призначила підготовче засідання на 09.12.2025.
08.09.2025 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2025 витребувано у Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка" рішення загальних зборів ГО ТІЗ "Десенка" від 10.07.2025 та відкладено розгляд справи на 13.01.2026.
18.12.2025 у системі "Електронний суд" представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву та на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 11.11.2025р. надано суду копію рішення загальних зборів членів ГО ТІЗ "ДЕСЕНКА" від 10.07.2025р. Поданий відзив мотивований тим, що відповідач створений для забезпечення реалізації прав його членів, обов'язковою умовою наявності/відсутності матеріального-правового зв'язку, є володіння особою титулом члена Товариства, при цьому Позивач - ОСОБА_1 не є членом ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА». Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу та підстав (фактичних обставин та норм чинного законодавства), якими позивач обґрунтовує та підтверджує своє право та можливість на стягнення сплачених членських внесків та або доказів неправомірної поведінки Товариства. Заявлена вимога про стягнення 1 765 000,00 грн. моральної шкоди нічим не доведена.
13.01.2026 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 відкладено розгляд справи на 27.01.2026.
Протокольною ухвалою від 27.01.2026 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про зупинення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 відкладено підготовче засідання на 10.02.2026.
У підготовчому засіданні 10.02.2026 позивач заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання та продовження строку підготовчого засідання.
Протокольною ухвалою від 10.02.2026 продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів, в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України та оголошено перерву до 10.03.2026.
Ухвалою від 10.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу по суті на 07.04.2026.
Через відділ діловодства суду 10.03.2026 (аналогічне клопотання подане через «Електронний суд») позивачем подано клопотання про колегіальний розгляд справи.
Ухвалою від 10.03.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про колегіальний розгляд справи.
В системі «Електронний суд» 07.04.2026 позивачем сформовано заяву про відвід судді Ягічевої Н.І. від розгляд справи.
Ухвалою від 07.04.2026 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Ягічевої Н.І. від розгляду справи №910/10741/25 , відмовлено.
В судовому засіданні 07.04.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні 07.04.2026 було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Матеріалами справи встановлено, Протоколом №6 загальних зборів членів Громадської організації «Товариство індивідуальних забудовників «Десенка» (надалі - відповідач) від 14.11.2007, ОСОБА_1 (надалі - позивач) прийнято у вказане товариство замість ОСОБА_2 .
Як вказує позивач, 15.11.2013 останній звернувся до відповідача із заявою №4222 про вихід із організації на користь ОСОБА_3 .
Позов обгрунтований тим, що виконавчий орган відповідача діючи всупереч статутним положенням та в інтересах окремої групи власників забудови в межах ГО ТІЗ «Десенка», забезпечив вибіркове підключення до внутрішньої та зовнішньої електричної мережі. На думку позивача існують обставини на право повернення членських внесків, як таких, які були витрачені не за призначенням і проти волі власника частки активу внаслідок змови та порушення організаційно-господарського зобов'язання. Також позивачем заявлено до стягнення з Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка" 1 765 000,00 грн. моральної шкоди.
Відповідач проти позову заперечує та вказує, що створений для забезпечення реалізації прав його членів, обов'язковою умовою наявності/відсутності матеріального-правового зв'язку, є володіння особою титулом члена Товариства, при цьому Позивач - ОСОБА_1 не є членом ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА». Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу та підстав (фактичних обставин та норм чинного законодавства), якими позивач обґрунтовує та підтверджує своє право та можливість на стягнення сплачених членських внесків та або доказів неправомірної поведінки Товариства. Заявлена вимога про стягнення 1 765 000,00 грн. моральної шкоди нічим не доведена.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.ст. 76, 77 ГПК України).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно із положеннями статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права саме відповідачем, з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Так, правові та організаційні засади реалізації права на свободу об'єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань регламентовані Законом України "Про громадські об'єднання".
Згідно із визначеннями, які міститься у ст. 1 Закону України «Про громадські об'єднання»:
Громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/ або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; - позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; відсутність протоколу загальних зборів.
Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №914/921/18, від 08.12.2020 у справі №922/1633/18, від 18.05.2021 у справі №903/933/19, від 06.09.2023 у справі № 910/1942/22.
Однак, для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера, члена) товариства.
Підставою для звернення до суду є саме порушення, невизнання або оспорювання прав та законних інтересів особи. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
З огляду на викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
У зв'язку з цим суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин, обставини щодо наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем/відповідачами з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. (постанова Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №924/645/18).
Відповідно до п.2.1 Статуту Громадської організації "Товариство індивідуальних забудовників "Десенка", передбачено, що основною метою діяльності Товариства є здійснення та захист прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів членів Товариства, як індивідуальних забудовників.
Згідно п.3.1 Статуту членами Товариства можуть бути працівники Верховного Суду України, працівники інших судів та інші громадяни України, які визнають та виконують його статутні цілі та завдання.
Рішення про прийом у члени Товариства приймається Загальними зборами на підставі письмової заяви (п.3.2 Статуту).
Пунктом 3.3 Статуту закріплено, що члени Товариства мають право: брати участь у діяльності Товариства; обирати і бути обраним и до керівних органів Товариства; одержувати допомогу Товариства; вільно виходити з Товариства.
Відповідно до п.3.4 Статуту закріплено, що члени Товариства зобов'язані: активно сприяти діяльності Товариства; виконувати рішення загальних зборів членів Товариства з усіх питань, віднесених до їх компетенції, в тому числі з питань сплати вступних, членських внесків, необхідних для реалізації завдань Товариства; виконувати обов'язки власників земельних ділянок відповідно до вимог актів земельного законодавства України; дотримуватись вимог Статуту, установлених в Товаристві правил, законів та інших правових актів України.
Спори з питань, що виникають з реалізації прав та обов'язків члена Товариства, а також інших не визначених Статутом вирішуються у встановленому законом порядку (п.3.7 Статуту).
Згідно п.1.5 Статуту передбачено, що Товариство здійснює свою діяльність на підставі Конституції України, Закону України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012р. №4572-VI (при зазначенні даного нормативно-правового акту в Статуті допущено описку в найменуванні), чинного законодавства України і цього Статуту.
Організаційно правова форма відповідача є нетиповою та не в повній мірі врегульована законодавцем, наприклад Законом України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012р. №4572-VI не передбачено жодної інформації щодо врегулювання прав та обов'язків і способів їх реалізації органами, які створені для управління громадським об'єднанням.
Відповідач вказує, як наслідок, з ціллю врегулювання вказаної прогалини законодавця, ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА» було застосовано аналогію закону та визначено, шляхом закріплення в розділі 4 Статуту інформації про керівні органи: Загальні збори, Правління та Ревізійну комісію, що є фактично притаманними господарським товариствам (зокрема товариству з обмеженою відповідальністю).
Набуваючи право власності на частку в статутному капіталі господарського товариства (наприклад ТОВ) її власник одночасно набуває немайнових корпоративних прав, які передбачають право на участь в управлінні Товариством, право голосу на загальних зборах, право на отримання інформації про діяльність Товариства та інші.
Отже, суд прийшов до висновку, застосовуючи аналогію закону, стаючи членом ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА» його члени набувають немайнових корпоративних прав аналогічних за змістом до зазначених попередньо.
На право власника частки у статутному капіталі господарської організації на участь в її управлінні, яке є складовою корпоративного права, поширюються гарантії, передбачені ч.4 ст.13, ст.41 Конституції України. Захищеність вказаного права на конституційному рівні означає, що втручання у таке право допускається у виняткових випадках з метою суспільної необхідності, виключно на підставі закону та з дотриманням засад справедливості, пропорційності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що, розглядаючи спори між учасником та господарським товариством, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників також не завжди збігаються. Відтак, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються шляхом прийняття рішень його колективними органами управління, надавати оцінку добросовісності дій сторін спору щодо можливого захисту ними інтересів інших осіб та можливих наслідків у випадку задоволення таких вимог (Постанови від 22.10.2019р. у справі №923/876/16, від 03.12.2019р. у справі №904/10956/16, від 08.06.2021р. у справі №906/1336/19).
Так, згідно заяви від 15.11.2013р. позивач, повідомив ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА» про відчуження належної йому земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:485:0015 на користь своєї матері ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ); внесення 275 000 (двісті сімдесят п'ять тисяч 00 копійок) гривень внесків на виконання статутних вимог Товариства, які просив перевести на ім'я ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ); необхідність виключення його зі складу учасників Товариства.
Заявою ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 19.11.2013р., відповідно до якої остання повідомила, що: набула право власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:62:485:0015; розмір членських внесків, які були внесені на виконання статутних вимог Товариства станом на 19.11.2013р. становить 275 000 гривень; просить включити її до складу членів ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА».
Відповідно до витягу з Протоколу №1 від 19.11.2013р., оформленим за результатом проведення загальних зборів ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА», згідно питання 4 порядку денного яких прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 із членів Товариства та прийняття ОСОБА_3 (на підставі заяв вказаних осіб).
Інших доказів того, що позивач - ОСОБА_1 є членом ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА», матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, прийняття загальними зборами ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА» будь-яких рішень жодним чином не стосується прав та обов'язків ОСОБА_1 , а відповідно не призводить до їх порушення, у зв'язку з чим в позовна вимога про скасування пункту другого рішення загальних зборів ГО ТІЗ "Десенка" від 10.07.2025 про надання згоди про передачу ПрАт "ДТЕК Київські електромережі" РУ-0,4 (панель ЩО - 90 - 1116УЗ-1; панель ЩО - 90-1407УЗ-2) є необгрунтованою.
Крім того, слід зазначити, позовом у процесуальному сенсі є звернення через суд до відповідача матеріально правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Аналогічна правова позиція зазначена у Постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2021р. у справі №405/3360/17.
Позовна заява не містить жодних підстав (юридичних фактів) та будь-якого посилання на порушення порядку прийняття оскаржуваного рішення загальними зборами членів ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА» чи норм чинного законодавства.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 27.01.2025 у справі №910/14503/23 та у постанові Верховного Суду від 11.03.2025 у справі №906/370/22, посилання позивача, в якості обґрунтування порушеного права, на порушення порядку скликання загальних зборів, а саме відсутність повідомлення позивача про час та місце проведення зборів та те, що протоколи підписані не ним, а невідомою особою, суди відхиляють, як неналежні, оскільки учасник товариства не може оскаржити будь-яке рішення зборів тільки через відсутність кворуму без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління порушує його права та/або законні інтереси. При цьому посилання позивача в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні товариством свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та/або інтересів спірними рішеннями.
Згідно зі ст.14 ГПК України («Диспозитивність господарського судочинства») суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього.
Отже, заявлена позовна вимога щодо скасування пункту другого рішення загальних зборів ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА» від 10.07.2025 про надання згоди про передачу ПРАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» РУ-0,4 (панель ЩО - 90 - 1116УЗ-1; панель ЩО - 90-1407УЗ-2) не підлягає задоволенню.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 765 000,00 грн. внесків, суд зазначає наступне.
Одночасно з тим, як зазначено вище, згідно оформленої Заяви від 15.11.2013р. позивач, повідомив ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА» про внесення 275 000 гривень внесків на виконання статутних вимог товариства, які просив перевести на ім'я ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ). Аналогічного розміру сума внесених членських внесків, у розмірі 275 000 гривень вказана ОСОБА_3 в заяві від 19.11.2013р., яку остання просила перезарахувати, як внески внесені за належну їй ділянку на її ім'я.
Матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу та підстав (фактичних обставин та норм чинного законодавства), якими Позивач обґрунтовує та підтверджує своє право та можливість на стягнення сплачених членських внесків та або доказів неправомірної поведінки Товариства.
Позивач жодним чином не обґрунтовує, яке він має право та відношення до членських внесків сплачених/не сплачених ОСОБА_3 з моменту прийняття її до членів Товариства замість позивача, як і не підтверджує жодними доказами факт сплати ОСОБА_3 членських внесків починаючи з 2013р., зокрема у заявленому позивачем розмірі (384 660,00 грн.).
Таким чином, заявлена позовна вимога щодо стягнення з ГО ТІЗ «ДЕСЕНКА» 1 765 000,00 грн. внесків є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про строк позовної давності щодо заявленої вимоги.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року).
Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 1 765 000,00 грн, позовна давність не застосовується.
Щодо позовної вимоги про стягнення 1 765 000,00 грн моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В частині третій статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 Цивільного кодексу України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина 3 статті 23 Цивільного кодексу України).
При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як встановлено судом вище, між ОСОБА_1 та Товариством відсутні будь-які матеріально-правові відносини починаючи із 19.11.2013р. (виключення його із складу членів та прийняттям замість нього нового власника земельної ділянки - ОСОБА_3 )
З тексту позовної заяви не вбачається, які позивач наводить підстави для обґрунтування позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.
Суд, звертає увагу позивача, що позовна заява не містить елементів, які мають бути доведені останнім при зверненні із позовною вимогою про стягнення матеріальної шкоди, а саме: наявність моральної шкоди, протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою, вини особи, яка завдала моральної шкоди.
Водночас суд відзначає, що звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди, позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про сам факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру у зв'язку з діями (бездіяльністю) відповідача.
У той же час, за висновком суду, розмір моральної шкоди у сумі 1 765 000,00 грн позивачем нічим не обґрунтований, та жодними доказами не підтверджується.
Відтак, оскільки позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди, зокрема самого факту заподіяної шкоди, то у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди слід відмовити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України не підлягають розподілу, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, а позивач, в свою чергу, звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволені позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.04.2026.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА