Рішення від 02.04.2026 по справі 908/3671/25

номер провадження справи 3/216/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2026 Справа №908/3671/25

м. Запоріжжя, Запорізька область

Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І.,

за участю секретаря судового засідання Данилейко К.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за первісним позовом: КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙННОГО ВІДДІЛУ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ (вул. ЗЕМСЬКОГО ЛІКАРЯ ЛУКАШЕВИЧА, будинок 4, місто Запоріжжя, Запорізька обл., 69063; ідентифікаційний код юридичної особи 07809992)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» (вул. Центральна, 6-А, с. Сотницьке, Петриківський район, Дніпропетровська область, 51800; ідентифікаційний код юридичної особи 39494486)

про стягнення коштів у розмірі 1 469 910,59 грн

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» (вул. Центральна, 6-А, с. Сотницьке, Петриківський район, Дніпропетровська область, 51800; ідентифікаційний код юридичної особи 39494486)

до відповідача: КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙННОГО ВІДДІЛУ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ (вул. ЗЕМСЬКОГО ЛІКАРЯ ЛУКАШЕВИЧА, будинок 4, місто Запоріжжя, Запорізька обл., 69063; ідентифікаційний код юридичної особи 07809992)

про стягнення коштів у розмірі 2 655 176,15 грн

за участю представників учасників справи:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Вєнцев Ігор Анатолійович (в залі суду) - довіреність №2231 від 19.12.2025, витяг з наказу №02 від 06.01.2025;

від відповідача(позивача за зустрічним позовом) - Трощій Олексій Сергійович (в режимі відеоконференції) - керівник ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД», наказ №1/2014 від 10.11.2014, витяг з ЄДР, виписка з ЄДР;

Лисенко Сергій Дмитрович - (в режимі відеоконференції), адвокат АР №1273498 від 05.01.2026.

РУХ СПРАВИ.

08.12.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙННОГО ВІДДІЛУ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ (скорочене найменування - КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ) до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» (скорочене найменування - ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД»), про стягнення заборгованості в розмірі 1 469 910,59 грн. Витрати зі сплати судового збору в розмірі 17 638,50 просить покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2025 справу №908/3671/25 передано на розгляд судді Педорича С.І.

Ухвалою суду від 15.12.2025 позовну заяву КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ до відповідача - ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД», про стягнення коштів залишено без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків терміном десять днів з дня отримання вказаної ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви, в якій: визначити/виправити адресу місцезнаходження відповідача у справі; надати належні копії документів, доданих до позовної заяви, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги: належні копії договору №12з від 12.06.2018 з додатковими угодами №1 від 13 квітня 2020; №2 від 13.04.2020; №3 від 01 січня 2021; №4 від 01.12.2022; №5 від 01 лютого 2024; додатку №2 від 12.06.2018, рахунків-фактур №150, №137, №136, №138, №139, №140, №151, №131, №130.

16.12.2025 через систему «Електронний суд» від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано відповідні документи, а також виправлено адресу місцезнаходження відповідача.

Ухвалою суду від 22.12.2025 відкрито провадження у справі №908/3671/25; присвоєно справі номер провадження 3/216/25; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 13.01.2026 11:30 год.; позивачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали надати до суду (з одночасним надісланням іншим учасникам справи) копію Додатку №1 до договору - План-схему розташування земельної ділянки та копію Державного акту на право користування землею серія №000056 від 19.03.1991. Учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.

23.12.2025 через систему «Електронний суд» від позивача до суду надійшло клопотання про долучення доказів на виконання ухвали суду від 22.12.2025.

05.01.2026 від представника відповідача до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву.

06.01.2026 через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява від представника відповідача ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» - адвоката Лисенка Сергія Дмитровича, про участь у вищезазначеному судовому засіданні у справі №908/3671/25 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів у системі ЄСІТС.

06.01.2026 через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява від керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» - Трощія Олексія Сергійовича, про участь у вищезазначеному судовому засіданні у справі №908/3671/25 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів у системі ЄСІТС.

Ухвалою суду від 07.01.2026 задоволено заяву представника відповідача ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» - адвоката Лисенка Сергія Дмитровича, та заяву керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» - Трощія Олексія Сергійовича, про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням системи відеоконференцзв'язку.

06.01.2026 від ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» надійшла зустрічна позовна заява про стягнення з КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ передплати за договором № 12з від 12.06.2018 у розмірі 2 655 176,15 грн.

Ухвалою суду від 08.01.2026 зустрічну позовну заяву ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» до КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ про стягнення коштів залишено без руху.

12.01.2026 через систему «Електронний суд» від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

12.01.2026 від представника відповідача до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 08.01.2026.

13.01.2026 від представника відповідача до суду через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 13.01.2026 прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» до КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ. Вимоги за зустрічним позовом об'єднані в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою суду від 13.01.2026 відкладено підготовче засідання до 10.02.2026 об 11:00 год.

20.01.2026 до суду від представника позивача за первісним позовом через систему «Електронний суд» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

29.01.2026 до суду від представника відповідача за первісним позовом через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.

30.01.2026 до суду від представника позивача за первісним позовом через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву.

10.02.2026 до суду від представника відповідача за первісним позовом через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою суду від 10.02.2026 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання до 04.03.2026 о 10:00 год.

Ухвалою суду від 04.03.2026 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті 19.03.2026 о 10:00 год.

У судовому засіданні 19.03.2026технічна фіксація здійснювалась за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку: vkz.court.gov.ua.

У судовому засіданні представник КЕВ м.ЗАПОРІЖЖЯ підтримав первісний позов повністю, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» проти первісного позову заперечив повністю, з мотивів викладених у відзиві на первісну позовну заяву. Зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні 19.03.2026 була оголошена перерва до 02.04.2026 об 11:00 год

24.03.2026 до суду від представника позивача за первісним позовом через систему «Електронний суд» надійшла заява про виклик свідка.

01.04.2026 до суду від представника відповідача за первісним позовом через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на заяву про виклик свідка.

Після перерви суд продовжив розгляд справи.

У судовому засіданні 02.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання позивача за первісним позовом про виклик свідка.

У судовому засіданні 02.04.2026 судом безпосередньо досліджені докази, які наявні в матеріалах справи.

У судовому засіданні 02.04.2026 суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ-ПОЗИВАЧА ЗА ПЕРВІСНИМ ПОЗОВОМ.

КЕВ м.ЗАПОРІЖЖЯ (позивач за первісним позовом) звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» про стягнення заборгованості в розмірі 1 469 910,59 грн за договором №12з від 12.06.2018.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем договору про спільне використання земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур за адресою: військове містечко №53, смт. Новоолександрівської сільської ради, Запорізького району, Запорізької області, в частині оплати послуг позивача за первісним позовом за період з 01.08.2024 по 30.11.2025.

За трактуванням позивача предметом договору №12з від 12.06.2018 є змішана оренда.

У відповідності до ст.ст. 627, 639 ЦК та ст. 180 «Істотні умови договору» ГК України сторони домовились укласти договір саме в існуючій формі, а не встановленій законом формі.

ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» не надавало завдань щодо отримання послуг у письмової формі на погодження КЕВ м.ЗАПОРІЖЖЯ, тому акти приймання-передачі послуг сторонами не складались.

КЕВ м.ЗАПОРІЖЖЯ надавалися відповідачу за первісним позовом послуги не матеріального характеру, а саме постійна охорона земельної ділянки особовим складом військової частини НОМЕР_1 ; пожежної небезпеки; постійний візуальний огляд посивів з виїздом фахівців КЕВ м. Запоріжжя; постійний контроль за недопущенням крадіжок зі сторони сторонніх осіб та інше за необхідністю.

КЕВ м. Запоріжжя надсилало відповідачу за первісним позовом рахунки на сплату та звернення про укладення додаткової угоди щодо виконання доручень за договором спільного використання земельної ділянки поштою та засобами «Інтернет» alf.us@bk.ru на адресу ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД».

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД»-ВІДПОВІДАЧА ЗА ПЕРВІСНИМ ПОЗОВОМ.

Відповідач за первісним позовом (ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД») проти первісного позову заперечив.

Як зазначає відповідач за первісним позовом, предметом спірного договору є надання позивачем відповідачу послуг з вирощування сільськогосподарської продукції за плату. Підтвердженням виконання зобов'язань за договором є підписаний сторонами акт наданих послуг. Будь-які підписані сторонами акти наданих послуг за договором в матеріалах справи відсутні.

Складання первинних бухгалтерських документів (актів приймання-передачі послуг) за результатами здійснення господарської операції є обов'язком КЕВ м.Запоріжжя.

Докази надання ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» позивачу за первісним позовом письмових завдань щодо надання послуг за договором в матеріалах справи відсутні. Також позивачем не надані будь-які доказі надання послуг відповідачу.

Доказів направлення на адресу ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» рахунків за 2024-2025 роки КЕВ м.Запоріжжя до суду не надано.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД»-ПОЗИВАЧА ЗА ЗУСТРІЧНИМ ПОЗОВОМ.

ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» подало зустрічну позовну заяву до КЕВ м.ЗАПОРІЖЖЯ про стягнення передплати за договором №12з від 12.06.2018 у розмірі 2 655 176,15 грн.

В обґрунтування вимог за зустрічним позовом зазначило, що договір №12з від 12.06.2018 укладено строком до 31.12.2025 з обов'язковим підписанням сторонами актів наданих послуг, що підтверджують виконання зобов'язань за цим договором.

Умовами договору передбачена помісячна оплата (п.2.1.4. договору) за послуги із подальшим складанням акту приймання-передачі послуг після фактичного отримання послуг (п.1.5. договору). Таким чином, попередня сплата за надані послуги не свідчить про фактичне надання послуг за договором, до того ж договором чітко визначено, що факт надання послуг за договором підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг.

ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» зазначає, що протягом дії договору сплатив на користь КЕВ м. Запоріжжя 2 655 176,15 грн. Будь-які підписані сторонами акти наданих послуг за договором в матеріалах справи відсутні, що є підставою для стягнення з відповідача за зустрічним позовом вказаної суми.

Позивач за зустрічним позовом заперечує про використання ним земельної ділянки для вирощування та реалізації сільськогосподарських культур за адресою: військове містечко №53, смт. Новоолександрівської сільської ради, Запорізького району, Запорізької області.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ - ВІДПОВІДАЧА ЗА ЗУСТРІЧНИМ ПОЗОВОМ.

Відповідач за зустрічним позовом (КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ) проти зустрічного позову заперечив.

У відзиві на зустрічний позов зазначив, що договір №12з від 12.06.2018 укладено за результатами конкурсу (КЕВ) щодо відбору учасників спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельній ділянці 160 га. В подальшому після виготовлення технічної документації з землеустрою, розробленої ТОВ «Ленд. Ком» за договором №2507-к від 25.07.2019, фактична площа використання ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» під засівання с/г культури склала 208,5084 га, як наслідок за згодою сторін було укладено додаткову угоду №1 від 13.04.2020 до договору №12з від 12.06.2018.

У спірних правовідношеннях на виконання договору №12з від 12.06.2018 кожна із сторін намагалися отримати певну вигоду, а саме (ТОВ) використовує земельну ділянку під вирощування та реалізацію сільськогосподарських культур, (КЕВ) отримує від (ТОВ) на підставі договору та додаткових угод визначені в них кошти.

Як наслідок умов укладеного Договору, слідує, що КЕВ м. Запоріжжя вніс вклад у спільну діяльність, що полягає у забезпеченні ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» земельною ділянкою та вирощуванні сільськогосподарської продукції, а ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» взяв на себе зобов'язання вносити вклад (плату) у розмірі, визначеному Договором.

Позивач за зустрічним позовом так і не надав вмотивованого аргументу, на яких правових підставах сплачував на рахунок КЕВ м. Запоріжжя грошові кошти протягом 2018-2024 років.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимогипозивача за первісним позовом про стягнення заборгованості у розмірі 1 469 910,59 грн за договором №12з від 12.06.2018, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД», а предметом зустрічного позову є вимоги про стягнення передплати за цим же договором №12з від 12.06.2018 у розмірі 2 655 176,15 грн.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення/не укладення сторонами договору №12з від 12.06.2018, правова природа укладеного сторонами договору, обставин виконання/невиконання сторонами вказаного договору, наявність/відсутність підстав для визнання цього договору недійсним/нікчемним.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою номер 000056, виданого Запорізькою Радою народних депутатів 19.01.1993, Квартирно-експлуатаційній частині м. Запоріжжя надано в постійне користування земельну ділянку площею 800, 2 га для будівництва військового містечка №53.

20.02.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 2322187900:01:004:1021 площею 800,2 га.

Власником земельної ділянки є Держава Україна в особі Запорізької обласної державної адміністрації.

Право постійного користування на земельну ділянку зареєстровано за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Запоріжжя.

Підставою виникнення іншого речового права (права користування) вказано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер 000056, виданий 19.01.1993, видавник Запорізька Рада народних депутатів (а.с. 83, т.1).

12.06.2018 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Запоріжжя (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» (Сторона-2) укладено Договір №12з.

З метою залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності військових частин та підрозділів ЗСУ, що перебувають на квартирно-експлуатаційному забезпеченні в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Запоріжжя, наповнення спеціального фонду Міністерства оборони України сторони дійшли згоди про те, що цей договір є змішаним у розумінні ст.ст. 626, 627, 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, сторона-1 зобов'язується за умови сприяння та підтримки сторони-2 протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції (визначеної згідно Переліку видів сільськогосподарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, установам Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25-07.2000 № 1171 (зі змінами) на земельній ділянці, що є власністю Держави та знаходиться в користуванні квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя на підставі державного акту на право користування землею серія № 000056 від 19.03.1991 стороні 1, а сторона-2 зобов'язується вчасно оплачувати надані послуги згідно умов цього договору стороні 1 (далі за текстом - послуги). План-схема земельної ділянки, на якій надаються послуги, є невід'ємною частиною цього договору та зазначені у Додатку №1.

Загальна орієнтовна площа, на якій буде здійснюватися надання послуг, становить 160,00 га згідно акту обстеження земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору, загальна площа підлягає уточненню після розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Про готовність земельної ділянки до використання за цим договором складаються акти обстеження земельної ділянки, які є невід'ємною частиною договору, та є підставою для початку відліку періоду надання послуг і здійснення розрахунків за них за цим договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору сторони у цьому договорі погодились із тим, що вони мають наступні цілі, які сформовані виключно на їх волевиявленні:

а) обробіток землі для вирощування сільськогосподарської продукції, розподіл праці та спеціалізація виробництва при вирощуванні сільськогосподарської продукції;

б) підвищення обсягів виробництва та досягнення економічного ефекту від раціонального використання землі;

в) забезпечення ефективності виробництва шляхом оптимізації витрат на матеріальні ресурси;

г) збільшення гнучкості виробництва та збуту у відповідності до вимог ринку;

д) швидке освоєння нової продукції, яка користуються попитом на ринку.

Для виконання цілей цього Договору Сторона-2 забезпечує надання в розпорядження Сторони-1:

- насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та інших необхідних компонентів для вирощування сільськогосподарської продукції;

- надання послуг з обробітку, посіву. Збору урожаю та транспортування сільськогосподарської продукції;

- сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) Сторони-2 (пункт 1.3).

Послуги передаються Стороною-1 Стороні-2 на підставі акту прийому-передачі послуг. Акт приймання-передачі послуг складається після фактичного отримання послуг, а помісячна оплата за послуги здійснюється відповідно до розділу 2 (два) даного договору, в тому числі до складання акту прийому передачі наданих послуг (п. 1.5. договору).

Строки та способи передачі Стороною-1 послуг Стороні-2 визначаються за домовленістю сторін (п. 1.6. договору).

Сторони дійшли згоди, що право власності на сільськогосподарську продукцію, отриману в результаті надання послуг Стороною-1, належить Стороні-2 (п. 1.7. договору).

Згідно з п. 2.1. договору для цілей, зазначених у пункті 1. цього договору, Сторони домовилися про наступне:

Відносини сторін за цим договором спрямовані на надання послуг з взаємної підтримки та допомоги в щоденній діяльності (п. 2.1.1. договору).

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна послуг з урахуванням вимог цього договору, кон'юнктури ринку та сплати встановлених законодавством податків, інших обов'язкових платежів і зборів та є звичайною ціною в розумінні Податкового кодексу України (п. 2.1.2. договору).

Грошова сума, яку Сторона-2 перераховує Стороні-1 за надані послуги складає 456 000 грн 00 коп. на рік, в т.ч. ПДВ 7600 грн 00 коп., із розрахунку 2850 грн 00 коп. за 1 га площі земель, на яких надаються послуги. Загальна сума підлягає уточненню з урахуванням даних технічної документації із землеустрою щодо фактичної площі земельних ділянок, на яких будуть надаватися послуги. Загальна сума підлягає уточненню з урахуванням даних технічної документації із землеустрою, щодо фактичної площі земельних ділянок, на яких будуть надаватися послуги. Грошова сума, яка підлягає оплаті, не залежить від розміру отриманого доходу Сторони-2 за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції, отриманого за результатами послуг, наданих за дим договором (п. 2.1.3. договору).

Сторона-2 зобов'язана сплачувати плату за послуги щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за оплачуваним (звітним) місяцем, але не раніше отримання від Сторони-1 рахунку на оплату послуг за звітний місяць (п. 2.1.4. договору).

Нарахування та оплата за послуги зазначені у Додатку №2, який є невід'ємною частиною цього договору ( пункт 2.1.8 договору).

Згідно положень п. 3.1. договору, Сторона-1 зобов'язана:

3.1.1. За завданням Сторони-2 та/або за сприяння Сторони-2, визначеного в п. 1.3. цього договору, надавати останньому визначені цим договором та завданням послуги в строки визначені Стороною-2 та погоджені Стороною-1.

3.1.2. Забезпечувати якість наданих послуг відповідно до вимог, які узгоджені Стороною-1 та Стороною-2 (або згідно з вимогами, яким такі послуги повинні звичайно відповідати).

3.1.3. При неможливості в передбачений цим Договором строк надати послуги на протязі 48 годин, повідомити про це Сторону-2.

Пунктом 4.1. встановлено, що Сторона-2 зобов'язана:

4.1.1. Приймати від Сторони-1 послуги, які є предметом цього договору, і оплачувати їх в розмірах, в порядку та строки, передбачені п.п. 2.1.3-2.1.5. цього договору.

4.1.2. Надавати Стороні-1 за її зверненням підтримку та сприяння, що визначені п. 1.3. цього договору. В межах, визначених п. 1.3. договору, проводити догляд за посівами сільгоспкультур (внесення мінералів, добрив та інших засобів захисту рослин, тощо) та підвищення родючості ґрунтів.

4.1.3. При неможливості в передбачений цим договором строк надати підтримку, що визначена п. 1.3. договору на протязі 48 годин, письмово повідомити про це Сторону-1.

4.1.4. Забезпечити підбір, підготовку персоналу та оплату його праці під час надання послуг, визначених п. 1.3. договору.

4.1.5. Належним чином виконувати умови цього договору.

4.1.6. Своєчасно здійснювати оплату за надані стороною-1 послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором.

4.1.7. Своєчасно компенсувати Стороні-1 витрати понесені по сплаті земельного податку в порядку та на умовах, визначених цим договором.

4.1.8. Дотримуватись та виконувати норми чинного законодавства.

4.1.9. Дотримуватись законодавства про охорону довкілля.

4.1.10. Підписувати акти наданих послуг протягом 10 днів з моменту їх отримання. У випадку не надання Стороною-2 обґрунтованої відмови від їх підписання дані акти вважаються дійсними.

4.1.1.11. Відшкодовувати Стороні-1 збитки, втрачену вигоду, нанесену шкоду, якщо вони виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання Стороною-2 взятих на себе обов'язків за цим договором.

Відповідно до пункту 7.2. договір укладений строком до 31.12.2025 з обов'язковим підписанням сторонами актів наданих послуг, що підтверджують виконання зобов'язань за цим договором.

Разом з договором сторони підписали додаток №2 до договору №12з від 12.06.2018, в якому погодили нарахування та оплату Послуг за 2018-2018 роки, а також нарахування та оплату за Послуги з січня по червень 2020 року.

Також у додатку №2 сторони, зокрема, погодили нарахування та оплату за Послуги з липня 2020 року наступним чином:

у липні-січні 2020 по 2000,00 грн;

у лютому - 10 000 грн;

у березні-квітні по 50 000 грн;

у травні - 10 000 грн;

у червні - 232 000 грн.

Суд констатує відсутність у матеріалах справи підписаного сторонами додатку №1 до договору №12з від 12.06.2018.

23.12.2025 позивач на виконання ухвали суду надав Схему фактичної площі засівання с/г культури на земельній ділянці військового містечка №53 (800,2 га) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя на території Новоолександрівської сільської об'єднаної територіальної громади Запорізького району Запорізької області. Цей документ містить позначення у правому верхньому куті «Додаток №1» (а.с. 87, т.1).

Вищезазначений документ підписано ТВО начальника КЕВ м. Запоріжжя Улітовим Д., та погоджено ТВО начальника Запорізького гарнізону Роговим В., а також начальником полігону в/м №3 «Близнюки» Моїсеєнко Л. Проте зазначений документ не містить підпису представника та відбитку печатки ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД», також в ньому не зазначено додатком до чого цей документ являється.

У зв'язку з наведеним суд вважає документ з позначенням «Додаток №1» та назвою «Схема фактичної площі засівання с/г культури на земельній ділянці військового містечка №53 (800,2 га) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя на території Новоолександрівської сільської об'єднаної територіальної громади Запорізького району Запорізької області» не є належним доказом у цій справі, та не враховує його при вирішенні спору.

12.06.2018 сторонами складено та підписано акт обстеження земельної ділянки загальною площею 160,00га за адресою: смт. Новоолександрівка, Запорізький район, запорізької області (а.с. 125, т. 1).

Як зазначено в Акті, при обстеженні встановлено, що земельна ділянка не використовується за призначенням - не обробляється, відсутнє механічне або ручне оброблення, забур'янена полинолистною та звичайною амброзією, осотом та іншими бур'янами, присутня поросль зелених насаджень лісосмуги.

Будь-яких інших актів обстеження земельної ділянки, підписаних КЕВ м. ЗАПОЛРІЖЖЯ та ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» до договору №12З від 12.06.2018, матеріали справи не містять.

Сторонами укладено декілька додаткових угодо до договору №12з від 12.06.2018.

Додатковою угодою №1 від 13.04.2020 сторонами внесено зміни до п. 1.1. розділу 1 Договору, абзац другий викладено в наступній редакції: «Загальна площа, на якій буде здійснюватися надання Послуг, становить 208,5084 га згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація розроблена ТОВ «ЛЕНДКОЛМ» за договором на виконання робіт №2507-К від 25.07.2019.

У додатковій угоді №4 від 01.12.2022 зазначено, що «У зв'язку з неможливістю засівання с/г культурами частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 площею 92,8860 га, внаслідок військових дій на території України та з метою подальшої співпраці зі спільною обробкою землі з вирощування с/г культур на земельних ділянках користувачів МОУ, сторони домовились внести зміни до п.п.п.1.1; 2.1.3; 2.1.4 договору №12з від 12.06.2018» (а.с. 50).

Зокрема, пункт 1.1. розділу 1 Договору другий абзац викласти в наступній редакції: «Загальна площа фактично використаної земельної ділянки у 2021 році, на якій здійснювались надання Послуг, становить 115,6229 га» (п. 1 Додаткової угоди).

Додатковою угодою №5 від 01.02.2024 передбачено, що «У зв'язку з наявною можливістю у Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя у 2024 році здійснення надання послуг з вирощування с/г продукції земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_2 площею 208,5084 га та з метою подальшої співпраці, Сторони домовились внести наступні зміни до умов договору №12з від 12.06.2018 (а.с. 51).

Зокрема, у перше речення другого абзацу п.1.1. розділу 1 Договору в наступній редакції:

«Загальна площа, на якій буде здійснюватися надання послуг у 2024 році, становить 208,5084 га» (п. 1 Додаткової угоди).

У додаткових угодах №1-5 сторонами змінювалася редакція пункту 2.1.4 стосовно грошової суми, яку Сторона-2 перераховує Стороні-1 в різні періоди часу.

Між сторонами підписувалися акти звірки взаємних розрахунків (а.с.21-27).

За актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.012024 по 31.03.2024 кінцеве сальдо складає 0,00 грн (а.с.27).

За твердженням КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ направляло на поштову адресу ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» та засобами інтернет alf.us@bk.ru рахунки на оплату за договором №12з від 12.06.2018 за період з серпня 2024 по листопад 2025 на загальну суму 1 469 910,59 грн (а.с.52-56).

За твердженням ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» рахунки на оплату за договором №12з від 12.06.2018 за період з серпня 2024 по листопад 2025 ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» не отримувало.

Також за твердженням КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ, яке підтверджується ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД», за період з 2018 року по 01.08.2024 ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» перерахував на рахунок КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ плату за послуги спільної обробки земельної ділянки у розмірі 2 655 176,15 грн.

КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ вважає, що за договором №12з від 12.06.2018 у ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» наявна заборгованість за період з серпня 2024 по листопад 2025 на загальну суму 1 469 910,59 грн.

ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» вважає, що за договором №12з від 12.06.2018 ним було здійснено передплату на рахунок КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ у розмірі 2 655 176,15 грн, та на яку не були надані послуги КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ.

Наведені вище обставини зумовили звернення сторін до суду з первісним та зустрічним позовами.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.

Судом встановлено, що предметом первісного позову у ційсправі є матеріально-правовівимоги про стягнення заборгованості у розмірі 1 469 910,59 грн за договором №12з від 12.06.2018, укладеного між КЕВ м. Запоріжжя та ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД», а предметом зустрічного позову є вимоги про стягнення передплати за цим же договором № 12з від 12.06.2018 у розмірі 2 655 176,15 грн.

Верховний Суд у своїй постанові від 09.05.2024 у справі №904/1664/19, розглядаючи подібний спір, зазначив, що господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов'язків, моменту виникнення зобов'язання тощо.

За трактуванням позивача за первісним позовом предметом договору №12з від 12.06.2018 є змішана оренда, яка включає елементи договору оренди землі та договору про спільну діяльність.

За трактуванням відповідача за первісним позовом укладений сторонами договір №12з від 12.06.2018 є договором про надання послуг, предметом якого є надання відповідачем позивачу послуг з вирощування сільськогосподарської продукції за плату.

У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 918/351/21(918/672/21) викладено наступний правовий висновок:

«… 46.При цьому зміст договору як дво- чи багатостороннього правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).

47. Тобто правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків…».

Суд виходить з того, що одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.

Разом з цим законодавець у статті 628 Цивільного кодексу України не пропонує чіткого визначення змішаного договору, а лише передбачає можливість укладення сторонами договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) та вказав, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Слід відзначити, що у цивілістичній доктрині визначається, що елементи різних договорів можна звести до таких: 1) елементи різних договорів - це не окремі ізольовані обов'язки у змісті договору, а певна їх сукупність, характерна для відповідного договору; 2) системні ознаки, які обумовлюють виокремлення того чи іншого договору; 3) всі імперативні правила, які стосуються договору (істотні умови та умови, які відображають специфіку договору); 4) поєднання змісту різних договорів.

Специфіка змішаних договорів полягає в тому, що вони включають в договірну конструкцію елементи саме різних договорів (наприклад, договір поставки обладнання з елементами надання послуг щодо встановлення відповідного обладнання), адже до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Враховуючи різне трактування сторонами правової природи договору, суд звертається до правової позиції, яка викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі №910/1248/23, згідно з якою об'єднана палата виснувала таке.

«Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України послуги розглядаються як окремий вид об'єктів цивільних прав, які відрізняються від інших об'єктів (речей, майнових прав, результатів робіт тощо).

Договір надання послуг передбачає, що одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 901 Цивільного кодексу України договір про надання послуг передбачає наявність завдання від замовника, за яким виконавець надає замовнику послугу, що споживається в процесі вчинення дії чи здійснення певної діяльності. Предметом такого договору є послуга, результат якої є завжди немайновим, хоча може мати речову форму. Послуга невіддільна від джерела, тісно пов'язана з особою виконавця та процесом її надання.

Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц.

На відміну від послуги, чітко визначеною метою договору оренди є набуття орендарем права користування майном, яке є похідним від права власності та носить матеріальний характер, проявляється у споживанні корисних властивостей речі.

Аналіз наведених положень закону, які визначають суть оренди та послуги, свідчить про те, що договір оренди відрізняється від договору про надання послуг своїм предметом. Зокрема, послуга існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної діяльності або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріального вигляду. В свою чергу, предметом оренди є майно, тобто об'єкт матеріального світу, що визначений індивідуальними ознаками і є неспоживною річчю, або майнові права, як особливий вид майна».

Суд зазначає, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст (а не назву договору).

Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним (ст. 235 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20 та інших, на які посилається прокурор у касаційній скарзі), що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинений з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 918/351/21(918/672/21) пункт 50).

Суд не погоджується з трактування як позивача, так і відповідача за первісним позовом щодо правової природи укладеного ними договору №12з від 12.06.2018 (договір змішаної оренди, з елементами спільної діяльності, як вказує позивач, та договір про надання послуг, як вказує відповідач за первісним позовом).

Як вже зазначено вище, за змістом статті 901 Цивільного кодексу України договір про надання послуг передбачає наявність завдання від замовника, за яким виконавець надає замовнику послугу, що споживається в процесі вчинення дії чи здійснення певної діяльності. Предметом такого договору є послуга, результат якої є завжди немайновим, хоча може мати речову форму. Послуга невіддільна від джерела, тісно пов'язана з особою виконавця та процесом її надання.

Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ч. 1, 2 ст. 902 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

У свою чергу відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі та зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

В свою чергу, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1, 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

За змістом статті 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата справляється у грошовій формі.

Отже, на відміну від послуги, чітко визначеною метою договору оренди є набуття орендарем права користування майном, яке є похідним від права власності та носить матеріальний характер, проявляється у споживанні корисних властивостей речі.

Таким чином, на відміну від договору послуг, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) у визначений строк та отримання продукції/доходів від такої діяльності.

Спірний договір також не можна віднести до договору про спільну діяльність з наступних підстав.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 цього Кодексу умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

А відповідно до ч. 4 ст. 176 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.

Однією із таких умов є мета спільної діяльності, яка для володільця земельної ділянки не повинна бути спрямована на передачу земельної ділянки в користування за плату, а максимально має відповідати основній чи пріоритетній в даний момент часу меті його діяльності.

Окрім того, характерною особливістю договору про спільну діяльність, яка відрізняє його від договору оренди, є те, що мета сторін договору про спільну діяльність спрямована в одному напрямку, у той час як за договором оренди сторони діють з протилежними цілями: орендодавець має намір передати землю у володіння і користування та отримати кошти, а орендар самостійно володіти та користуватись землею, сплативши за це кошти.

Отже, в даному випадку, суд зазначає про відсутність спільної мети обробітку земельної ділянки. Виробничий процес обробітку ділянки повністю здійснює ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД», і йому ж належить зібраний врожай. Водночас, ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» за використання земельної ділянки, згідно умов договору, зобов'язане сплачувати позивачу плату, що в свою чергу свідчить про те, що кожна сторона договору є власником визначеного результату своїх дій. Так, метою укладеного договору для ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» виступає обробіток земельної ділянки та отримання врожаю, а для позивача - отримання плати за використання переданої земельної ділянки.

Це підтверджується зокрема і у відзиві на зустрічну позовну заяву, в якій КЕВ вказує, що у спірних правовідношеннях на виконання договору №12з від 12.06.2018 «...кожна із сторін намагалися отримати певну вигоду, а саме (ТОВ) використовує земельну ділянку під вирощування та реалізацію сільськогосподарських культур, (КЕВ) отримує від (ТОВ) на підставі договору та додаткових угод визначені в них кошти» (а.с.193, т.1).

Дослідивши умови договору №12з від 12.06.2018 та враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що Договором фактично передбачено виділення в користування земельної ділянки, зазначеної в п. 1.1. договору, яка належить на праві постійного користування позивачу.

Суд, вважає, що аналіз тексту та умови спірного договору №12з від 12.06.2018 дає змогу дійти висновку, що даний договір фактично приховує орендні відносини між сторонами договору.

Так, умовами договору визначений: предмет оренди (п.1.1.) - земельна ділянка, що є власністю Держави та знаходиться в користуванні квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя на підставі державного акту на право користування землею серія №000056 від 19.03.1991 Стороні-1; отримання земельної ділянки у користування за плату (п.п. 2.1.3, 2.1.6), строк дії договору (п. 7.2).

Крім того, відповідно до пункту 7.2 Договору строк його дії фактично становить 7 років та 3 місяці.

Дана умова узгоджується з положенням ч.3 ст.19 Закону «Про оренду землі», яким встановлено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

Таким чином, КЕВ м. Запоріжжя та ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» уклали договір на строк, який встановлений як мінімальний для договору оренди землі сільськогосподарського призначення.

При цьому, як вбачається з п. 2.1. Договору для цілей, зазначених у пункті 1. цього договору, сторони домовилися про наступне:

«Відносини сторін за цим договором спрямовані на надання послуг з взаємної підтримки та допомоги в щоденній діяльності» (п. 2.1.1. договору).

Грошова сума, яку сторона-2 перераховує стороні-1 за надані послуги складає 456 000 грн 00 коп. на рік, в т.ч. ПДВ 7600 грн 00 коп., із розрахунку 2850 грн 00 коп. за 1 га площі земель, на яких надаються послуги. Загальна сума підлягає уточненню з урахуванням даних технічної документації із землеустрою, щодо фактичної площі земельних ділянок, на яких будуть надаватися послуги. Загальна сума підлягає уточненню з урахуванням даних технічної документації із землеустрою щодо фактичної площі земельних ділянок, на яких будуть надаватися послуги. Грошова сума, яка підлягає оплаті, не залежить від розміру отриманого доходу сторони-2 за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції, отриманого за результатами послуг, наданих за цим договором (п. 2.1.3. Договору).

Відповідно до пункту 1.3. Договору для виконання цілей цього Договору Сторона-2 забезпечує надання в розпорядження Сторони-1:

- надання послуг з обробітку, посіву. Збору урожаю та транспортування сільськогосподарської продукції;

- сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) Сторони-2».

Згідно положень п. 3.1. договору Сторона-1 зобов'язана:

Пунктом 4.1. встановлено, що Сторона-2 зобов'язана:

4.1.5. Належним чином виконувати умови цього договору.

4.1.8. Дотримуватись та виконувати норми чинного законодавства.

4.1.9. Дотримуватись законодавства про охорону довкілля.

При цьому, суд звертає увагу, що повний цикл вирощування зернових та технічних культур умовами договору покладається виключно на Сторону-2. До обов'язків Сторони-1 відносяться тільки передача під обробку земельної ділянки.

Посилання КЕВ м. ЗАПОРІЖЖЯ, що ним надавалися відповідачу за первісним позовом послуги нематеріального характеру, а саме: постійна охорона земельної ділянки особовим складом військової частини НОМЕР_1 ; пожежної небезпеки; постійний візуальний огляд посивів з виїздом фахівців КЕВ м. Запоріжжя; постійний контроль за недопущенням крадіжок зі сторони сторонніх осіб та інше за необхідністю, судом не приймаються, оскільки надання таких послуг не передбачено умовами спірного договору, та доказів їх фактичного надання матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, хоча спірна земельна ділянка і не передавалася ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» за актом-приймання передачі, а ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» заперечує використання земельної ділянки, проте з формулювань, використаних сторонами у додатковій угоді № 4 від 01.02.2022 до Договору, а саме: в п.1. якої зазначено: «п.1.1. розділу 1 Договору другий абзац викласти в наступній редакції: «Загальна площа фактично використаної земельної ділянки у 2021 році, на якій здійснювались надання Послуг становить 115,6229 га», суд доходить висновку про фактичне використання ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» спірної земельної ділянки, принаймні у 2021 році.

Також слід зазначити, що незважаючи на те, що положення договору №12з від 12.06.2018 не містять всіх істотних умов, визначених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», згідно висновків Верховного Суду, неодноразово викладених ним у постановах КГС ВС від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 05.04.2018 у справі №916/695/17, від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 29.09.2022 у справі №918/351/21, відсутність істотних умов договору оренди землі та підписаного між сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Тобто, відсутність у спірному правочині викладення усіх істотних умов, необхідних для договору оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог ст.13 Земельного кодексу України, ст.ст.9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, відносяться до повноважень Кабінету Міністрів України.

У відповідності до ч.ч.1, 4 ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

На розвиток наведеної норми Земельного кодексу України прийнято Закон України «Про використання земель оборони», ст.2 якого встановлено, що військові частини та установи зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 117 Конституції України та статтею 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Уряд в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання; акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Таким чином, прийняття актів Кабінету Міністрів України, внесення до них змін, відновлення їх дії тощо відноситься до виключної компетенції уряду.

Отже, порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях оборони, наданих військовим частинам у постійне користування стосується обов'язків Кабінету Міністрів України.

На час укладання спірного договору, Кабінетом Міністрів України не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях.

У Рішенні від 12.02.2002 №3 рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб'єктів правовідносин (абз.4 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення).

Окрім того, в Рішенні Конституційного Суду України від 11.11.2008 №25-рп/2008 (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини) зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном (землею) визначаються законом.

Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке згідно ст.10 Закону України «Про Збройні Сили України» забезпечує їх життєдіяльність, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Згідно п.п.1, 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014 (надалі - Положення), Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.

Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Міноборони у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до п.п.3)-5) п.5 Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності, зокрема: організовує планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, державних фінансових і матеріальних ресурсів, усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами; здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням державних коштів, які передбачено для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних.

Враховуючи, що відповідно до ст.4 Закону України «Про використання земель оборони» порядок надання військовими частинами дозволів фізичним і юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби та заготівлі сіна на землях, наданих їм у постійне користування, має бути визначений Кабінетом Міністрів України, суд вважає, що саме на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тому заміна такого порядку нормативними документами Міністерства оборони України не може вважати належним врегулюванням даних правовідносин.

Вказаний висновок суду ґрунтується, у тому числі, на правовій позиції Верховного Суду, сформульованій у постанові від 21.07.2020 у справі №815/1784/18, відповідно до якої для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними та юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів і надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися Кабінетом Міністрів України. Отже, залучення уряду до розгляду справи зумовлено тим, що на Кабінет Міністрів України як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тож, відповідно, рішення у цій справі стосується обов'язків уряду щодо здійснення такого регулювання.

Отже, чинним на момент укладення спірного договору законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

Водночас право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.1 ст.92 Земельного кодексу України).

Обсяг прав землекористувачів закріплений у ст.95 Земельного кодексу України та передбачає, зокрема, право самостійно господарювати на землі; право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, право на вироблену продукцію тощо.

Як встановлено вище, позивач за первісним позовом є постійним користувачем земельної ділянки площею 800,2 га на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія та номер 000056, виданий 19.01.1993.

Однак положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій. Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18 та від 19.06.2019 у справі №920/22/18.

На цьому наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками (№1-17/2005): власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі в частині передачі земель у суборенду за згодою власника). Натомість постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Це свідчить про те, що постійні землекористувачі не можуть на власний розсуд передати іншій особі отриману ними земельну ділянку (наприклад, в оренду, на умовах емфітевзису, суперфіцію тощо). Такий висновок випливає, зокрема, з ч.1 ст.1021 Земельного кодексу України, згідно з якою право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб. Подібну норму містить і стаття 4 Закону про оренду землі, відповідно до якої орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради, а орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, органи виконавчої влади, які згідно із законом передають земельні ділянки у власність або користування.

У розділі ІІІ «Права на землю» Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік правових титулів щодо земельних ділянок, до яких, зокрема, належить право власності на земельні ділянки та право користування ними, в тому числі право постійного користування.

За змістом статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Крім того, правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України, якими не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування. Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17.

Відповідно до правових позицій, сформованих Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18 державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Отже, оскільки КЕВ м. Запоріжжя, як постійний користувач земельної ділянки державної власності, не наділений правом передавати її іншим особам, зокрема, в оплатне користування (оренду), укладення спірного договору, який фактично є договором оренди землі, суперечить наведеним вимогам земельного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1 - 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Згідно статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Верховний Суд у своїх постановах від 02.02.2022 у справі №927/1099/20 та від 03.11.2021 у справі №918/1226/20 зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Така ж правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі №916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 07.06.2022 у справі №904/6385/20, від 05.06.2024 у справі №917/1550/21, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, Центральним апеляційним господарським судом в постановах від 20.06.2024 у справі №904/653/24, від 14.09.2023 у справі №904/3473/22, від 30.11.2021 у справі №904/6385/20.

Проте, як встановлено відповідно до оспорюваного договору позивач фактично передав відповідачу земельну ділянку, що відноситься до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб Міністерства оборони України та органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах ОП КЦС ВС від 19.02.2024 у справі №567/3/22, від 13.03.2023 у справі №398/1796/20 від 9.12.2019 у справі №524/5152/15-ц, від 13.03.2023 у справі №398/1796/20 в частині твердження: «Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (abinitio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipsoiure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (ergaomnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (exofficio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що станом на дату укладання спірного Договору законодавство не надавало Квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя право передавати землю в оренду (суборенду), при цьому будь-якого рішення щодо земельної ділянки, розташованої на території військової частини, оренда якої фактично була предметом спірного договору, не приймалось, спірний договір був укладений з порушеннями встановленого законодавством порядку, тобто положення укладеного сторонами Договору не відповідають положенням законодавства про оренду земельної ділянки та порядку розпорядження землями оборони, що свідчить про те, що сторонами укладено удаваний правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони вчинили насправді - договору оренди земельної ділянки.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що:

- зміст договору №12з від 12.06.2018 свідчить про те, що саме ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» (як орендар) за плату виконує весь обсяг сільськогосподарських робіт на земельній ділянці (здійснює, обробіток, посів, збір урожаю, догляд за посівами, вносить мінерали та добрива, засоби захисту рослин, із залученням власних працівників та власної спецтехніки) та отримує у свою власність сільськогосподарську продукцію, вирощену на земельній ділянці позивача (п. 1.3, 4.1. Договору);

- при цьому не відбувається ані безпосереднього вирощування КЕВ м.Запоріжжя сільськогосподарської продукції на належній йому земельній ділянці, ані набуття ним у власність сільськогосподарської продукції, вирощеної на ній, натомість ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» фактично отримало від позивача право обробітку спірної земельної ділянки у відповідний період із отриманням у власність вирощеного на них врожаю, а оплата, встановлена умовами договору, за своєю суттю є винагородою за використання земельної ділянки для вказаної діяльності (орендною платою);

- позивачем за спірним Договором не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку щодо передачі в оренду земельної ділянки державної форми власності, переданої йому в постійне користування, тому такі правочини суперечать актам законодавства.

Отже зі змісту частин 1 та 2 статті 228, статті 761 Цивільного кодексу України у контексті спірних правовідносин можна дійти висновку, що у разі розпорядження майном шляхом передання його в оренду з порушенням публічного порядку настають наслідки, передбачені частиною 2 статті 228 Цивільного Кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, повноважний орган не приймав рішення про передачу в оренду земельної ділянки, а тому законні підстави для укладення спірного договору у позивача були відсутні.

Враховуючи відсутність рішення органу, уповноваженого на укладення договорів оренди земельних ділянок, прийнятого у порядку, передбаченому Земельного кодексу України, господарський суд дійшов висновку про те, що вищезазначений договір порушує публічний порядок, оскільки він укладений всупереч інтересам держави, а тому такий договір є нікчемним.

При цьому нікчемний договір не породжує жодних правових наслідків, зокрема, не надає майнових прав на земельні ділянки, а від підписання нікчемного договору жодних прав у їх сторін не виникло.

Щодо посилань ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» на постанову Верховного Суду у справі №904/3057/23 від 26.11.2024, в яких ТОВ «УКР-ТРЕЙД ЛТД» зазначає, що «…правовідносини у якій є абсолютно релевантними правовідносинам у даній справі. Суд надав оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України та встановив, що предметом укладеного між сторонами договору є надання послуг з вирощування сільськогосподарської продукції за плату» (а.с.174), суд зазначає наступне:

За приписами частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснивши аналіз постанови Верховного Суду у справі №904/3057/23 від 26.11.2024 суд зазначає, що Верховний Суд у вказаній постанові не встановлював жодних обставин та не робив висновків щодо застосування норм права до спірних правовідносин.

Як зазначено у вказаній постанові Верховного Суду «…Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не ухвалювали їх всупереч висновкам Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суд, а доводи скаржника про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, на свою користь. Судами попередніх інстанцій надавалася оцінка наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, а відповідачем у касаційній скарзі не доведено, що при їх прийнятті було порушено принцип змагальності, закріплений у ст. 13 ГПК України.

Також скаржник, посилаючись на справу №904/1664/19, не враховує і того, що у ній стягувачем (позивачем) є Дніпровського КЕУ, а не ТОВ «Укр-Трейд ЛТД», а грошові кошти стягувалися за інший період, ніж у справі, яка переглядається.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження».

У зв'язку з викладеним суд вважає, що відсутні правові підстави для врахування постанови Верховного Суду у справі №904/3057/23 від 26.11.2024 при вирішенні цієї справи.

Позовні вимоги як позивача за первісним позовом, так і позивача за зустрічним позовом обґрунтовані неналежним виконанням іншою стороною умов договору №12з від 12.06.2018, що зазначено підставою для заявлених позовних вимог як за первісним, так і за зустрічним позовом.

З огляду на те, що спірний договір не є договором про надання послуг, а є прихованим договором оренди земельної ділянки, проте КЕВ м. Запоріжжя не було дотримано істотних умов та порядку укладення договору оренди землі, визначених Цивільним та Земельним кодексами України, Законом України «Про оренду землі», суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог як позивача за первісним позовом, так і позивача за зустрічним позовом про стягнення грошових коштів за нікчемним договором.

Враховуючи викладені висновки, суд не досліджує можливість чи відсутність можливості виконання цього договору сторонами.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Таким чином, інші аргументи сторін, які не висвітлені в цьому рішенні, не мають істотного значення для вирішення справи.

Враховуючи вище встановлені обставини, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог за первісним та зустрічним позовом слід відмовити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору за первісним позовом у справі покладаються на позивача за первісним позовом, а судові витрати щодо судового збору за зустрічним позовом у справі покладаються на позивача за зустрічним позовом відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись положеннями Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙННОГО ВІДДІЛУ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» коштів у розмірі 1 469 910,59 грн відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТРЕЙД ЛТД» про стягнення з КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙННОГО ВІДДІЛУ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ коштіву розмірі 2 655 176,15 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 13.04.2026.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.І. Педорич

Попередній документ

135622769

Наступний документ

135622771

Інформація про рішення:

№ рішення:	135622770
№ справи:	908/3671/25
Дата рішення:	02.04.2026
Дата публікації:	14.04.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Запорізької області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; надання послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (02.04.2026)
Дата надходження:	06.01.2026
Предмет позову:	про стягнення 2 655 176,15 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

13.01.2026 11:30	Господарський суд Запорізької області
10.02.2026 11:00	Господарський суд Запорізької області
04.03.2026 10:00	Господарський суд Запорізької області
19.03.2026 10:00	Господарський суд Запорізької області
02.04.2026 11:00	Господарський суд Запорізької області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ПЕДОРИЧ С І

відповідач (боржник):

КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНИЙ ВІДДІЛ М. ЗАПОРІЖЖЯ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-трейд ЛТД"

позивач (заявник):

КВАРТИРНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНИЙ ВІДДІЛ М. ЗАПОРІЖЖЯ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр-трейд ЛТД"

представник позивача:

ЛИСЕНКО СЕРГІЙ ДМИТРОВИЧ

ЦУРГАНОВ ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ