пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
01 квітня 2026 року Справа № 917/2056/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, м. Полтава,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут", м. Луцьк
про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 2 934 131,07 грн,
за участю представників:
від позивача: н/з,
від відповідача: Боричевський В. М. - адвокат (довіреність № 238 від 01.01.2026),
в судовому засіданні взяв участь Гудков М.В. - прокурор відділу Волинської обласної прокуратури (службове посвідчення № 071757 від 01.03.2023),
28.11.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшли за підсудністю матеріали справи №917/2056/25 за позовом заступника керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 2 934 131,07 грн.
Ухвалою суду від 03.12.2025 було прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 07.01.2026; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 05.01.2026.
08.12.2025 від Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області надійшла заява, в якій зазначено, що Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області повністю підтримує позовні вимоги, викладені у позовній заяві заступника керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, та просить задовольнити їх у повному обсязі. Також просить справу розглядати без участі представника Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області.
05.01.2026 сформовано в системі “Електронний суд» і 06.01.2026 зареєстровано в Господарському суді Волинської області відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут", в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову заступника керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньелектрозбут» про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 2 934 131,07 грн, а у разі, якщо за результатами розгляду цієї справи суд дійде висновку про неможливість збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю, відповідач вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсною лише додаткової угоди № 6 до договору частково, а саме: додаткова угода № 6 до договору може бути визнана недійсною в частині збільшення ціни за електричну енергію більше, ніж на 10 % від початкової ціни договору. Відповідач стверджує, що з цих підстав не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 136 831,69 грн.
В судове засідання 07.01.2026 представник позивача не з'явився. Ухвалу суду від 03.12.2025 було надіслано до електронного кабінету позивача, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 04.12.2025.
У судовому засіданні 07.01.2026 прокурор просила відкласти підготовче засідання, надавши можливість ознайомитись з відзивом відповідача та підготувати відповідь на відзив.
Представник відповідача проти клопотання прокурора не заперечував.
Ухвалою суду від 07.01.2026 було відкладено підготовче засідання на 28 січня 2026 року; встановлено прокурору та позивачу строк до 26.01.2026 для подачі відповіді на відзив відповідача.
09.01.2026 сформовано в системі «Електронний суд» і зареєстровано відповідь на відзив, в якому прокурор зазначає, що доводи, викладені представником відповідача у відзиві на позовну заяву прокурора, є необґрунтованими, безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи, просить позов задовольнити.
13.01.2026 сформовано в системі «Електронний суд» і зареєстровано відповідь на відзив Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, в якому позивач просить задовольнити позовну заяву прокурора про визнання додаткових угод до договору недійсними та повернення безпідставно одержаних відповідачем коштів у сумі 2934131,07 грн. у повному обсязі.
В судовому засіданні прокурор та представник відповідача висловили думку про можливість закриття підготовчого провадження і призначення розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 28.01.2026 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 25 лютого 2026 року.
У судовому засіданні оголошувались перерви з 25.02.2026 до 11.03.2026, з 11.03.2026 до 25.03.2026, з 25.03.2026 до 01.04.2026.
Полтавська окружна прокуратура 02.03.2026 надіслала до суду додаткові пояснення у справі.
Відповідач 25.03.2026 подав додаткові пояснення у справі.
Повноважний представник позивача - Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області впродовж розгляду справи у судові засідання не з'являвся.
Справу було розглянуто за відсутності представника позивача у зв'язку із належним повідомленням позивача про судовий розгляд.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції кожен має право, зокрема, на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Така гарантія статті 6 Конвенції передбачена і у відповідних процесуальних законах. Розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України). Порушення зазначеного принципу може негативно впливати на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення розумний строк свідчить: у рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства він роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Справу №917/2056/25 розглянуто у розумний строк, що був об'єктивно необхідним для її розгляду.
Позовні вимоги заступника керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" про визнання недійсними додаткових угод №1 від 16.01.2023, № 2 від 20.02.2023, №3 від 14.04.2025, №4 від 15.06.2023, №5 від 18.07.2023, № 6 від 18.08.2023 до договору про постачання електричної енергії №23-23/84 від 23.12.2022 та стягнення 2 934 131,07 грн. не підлягають до задоволення.
Згідно із частиною 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (надалі - Закон № 1697-VII). Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини 3 статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Абзац третій частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Позов у справі № 917/2056/25 прокурор подав в інтересах держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, посилаючись його бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають у забезпеченні реалізації принципів регулювання бюджетних відносин під час здійснення публічних закупівель.
Відповідно до п.1 Положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України № 166 від 28.11.2024, Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області є бюджетною неприбутковою організацією, яка утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, і належить до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України.
Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області згідно із п.3 Положення у межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, розвитку водного господарства у межах Полтавської області; внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.
Як передбачено п.п.11 п.6 Положення Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області здійснює публічні закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти відповідно до чинного законодавства.
Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (надалі - Порядок).
Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пунктом 18 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).
Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).
Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).
Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов'язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
З огляду на наведені норми законодавства, Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі електричної енергії за договором про постачання електричної енергії споживачу №23-23/84 від 23.12.2022, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядником бюджетних коштів вищого рівня - Державного агенства водних ресурсів України.
Метою діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" згідно із п.п.3.12.77., 3.12.78. п.3.12. Статуту, затвердженого рішенням одноосібного учасника №30.10/2025 від 30.10.2025 (розміщений на сайті товариства за посиланням https://elektro.volyn.ua/about/files/vez-doc_2.pdf) є виробництво, передача, розподілення та торгівля електроенергією; виробництво газу, розподілення газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи, торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи.
Згідно із частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
У відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором №23-23/84 від 23.12.2022 Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, який є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як сторона у зобов'язальних правовідносинах.
З огляду на викладене, у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області.
За наведених обставин, заступник керівника Полтавської окружної прокуратури неправильно визначив позивача у справі - Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області
Зі змісту ст.162 ГПК України випливає, що позовна заява має містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Звертаючись з позовною заявою до суду про визнання недійсними додаткових угод №1 від 16.01.2023, № 2 від 20.02.2023, №3 від 14.04.2025, №4 від 15.06.2023, №5 від 18.07.2023, № 6 від 18.08.2023 до договору про постачання електричної енергії №23-23/84 від 23.12.2022 та стягнення 2 934 131,07 грн., заступник керівника Полтавської окружної прокуратури визначив відповідачем лише одну із сторін договору та додаткових угод - Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 зазначено, що під час розгляду позовної вимоги про визнання правочину недійсним відповідачами по справі мають бути всі сторони цього правочину.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 дійшла правового висновку про те, що позов, який пред'являється особою, яка не була учасником правочину про визнання правочину недійсним, повинен бути пред'явлений до всіх учасників такого правочину. Суд зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред'явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем або залучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову саме через неналежність відповідача, зокрема через те, що не всі сторони правочину є сторонами справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 зазначила, що якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред'явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб'єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави.
У відповідності до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на фактичні обставини, встановлені у справі №917/2056/25, неправильне визначення позивача у справі, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, заступник керівника Полтавської окружної прокуратури пред'явив позов не до всіх учасників додаткових угод, які він оскаржує, тобто у справі №917/2056/25 неналежний суб'єктний склад учасників, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
У позовній заяві заступник керівника Полтавської окружної прокуратури, який звернувся в інтересах держави в особі Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області, на підставі ст.1212 ЦК України просить також стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на користь позивача - Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області 2 934 131,07 грн., посилаючись на їх безпідставне отримання відповідачем.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 викладено висновок щодо застосування реституції у подібних до цієї справи правовідносинах у сфері публічних закупівель.
Згідно з висновком, викладеним у зазначеній постанові, для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (пункт 35 постанови). У спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю головний розпорядник бюджетних коштів є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся з таким позовом до суду. Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності такого правочину не має права вимагати стягнення грошових коштів (застосування реституції) на користь юридичної особи, яка не уособлює державу, за захистом інтересів якої позивач звернувся з цим позовом до суду, та є організатором переговорної процедури закупівлі.
З урахуванням наведеного висновку, а також приймаючи до уваги те, що прокурор у справі №917/2056/25 неправильно визначив позивача - Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, вимога заступника керівника Полтавської окружної прокуратури про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньелектрозбут" на користь Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області 2 934 131,07 грн. безпідставно утримуваних коштів не підлягає до задоволення.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову на підставі ст.129 ГПК України на Полтавську обласну прокуратуру слід покласти судові витрати у справі у розмірі 49743,98 грн сплаченого судового збору.
Керуючись ст.ст.73, 74, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
у задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повне рішення виготовлено і підписано 13.04.2026.
Суддя І. О. Якушева