06 квітня 2026 року м. Харків Справа № 922/3555/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Россолов В.В.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.
та представників учасників справи:
від Позивача: Носов К.В.- представник
від Відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Янтар-21", м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 07.01.2026 у справі №922/3555/25 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 у справі №922/3555/25
за позовною заявою Селянського (фермерського) господарства Чорнобай Іван Дмитрович, с.Юрченкове Харківської області
до відповідача Приватного підприємства "Янтар-21", м. Харків
про стягнення 1 109 726,05 грн.
У жовтні 2025 року Селянське (фермерське) господарство Чорнобай Іван Дмитрович (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства «Янтар-21» (далі - Відповідач) про стягнення 1109726,05грн., з яких: 1049531,13грн. основної заборгованості, 60194,92грн. пені.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.01.2026 у справі №922/3555/25 позов задоволено частково; стягнуто з Відповідача на користь Позивача 949531,13грн. основної заборгованості, 60194,92грн. пені, 13316,71грн. судового збору; закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 100000,00грн. основного боргу.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 у справі №922/3555/25 задоволено заяву Позивача та стягнуто з Відповідача 21000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач із вказаними судовими рішеннями не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.01.2026 року у справі № 922/3555/25 і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення суду від 19.01.2026 у справі № 922/3555/25 та відмовити у стягнення 21 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач зазначив, що:
-судом першої інстанції проігнорував обставини несвоєчасної реєстрації Позивачем податкових накладних та помилково визначив настання строку оплати, виключно з дати підписання видаткової накладної, оскільки такі дії Позивача позбавили Відповідача права на отримання податкового кредиту та реалізації товару;
- суд першої інстанції безпідставно стягнув суму пені без перевірки її співмірності наслідкам порушення, оцінки фінансового стану сторін та урахуванням часткових оплат, як і не розглянув питання її зменшення;
-судом проігноровано можливість мирного врегулювання спору, що не сприяло вирішенню конфлікту між сторонами;
- судом першої інстанції при задоволенні заяви Позивача про стягнення витрат на правничу допомогу не перевірено реальності та необхідності таких витрат, складність справи та обсягу виконаних адвокатом Позивача робіт;
- суд не мав права покладати на Відповідача всю суму судового збору та мав перерахувати її розмір, з урахуванням часткової оплати суми боргу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 року у справі №922/3555/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на означене судове рішення, а ухвалою суду від 09.03.2026 розгляд справи призначений на 06.04.2026 о 12:00.
У судовому засідання 06.04.2026 представник Позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін.
Представник Відповідача у судове засідання не з'явився, в тому числі, не приєднався до участі в режимі відеоконференції, але був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у його відсутності, оскільки він не скористався своїм правом участі у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:
-укладення 15 липня 2025 року між сторонами Договору поставки №1507/25-1 (надалі - Договір), за умовами якого Позивач, як постачальник, зобов'язується передати у встановлений Договором термін товар у власність Відповідача, як покупця, а Відповідач зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору;
-поставки Позивачем Відповідачу товару на загальну суму 1499531,13грн. (у т.ч. ПДВ - 184152,95грн.), що підтверджується видатковою накладною від 21.07.2025 №21/07 на відвантаження 161240кг пшениці та товарно-транспортними накладними від 19.07.2025 №1-№5, від 20.07.2025 №6-№7, від 21.07.2025 №8-№9;
-часткової оплати Відповідачем вартості поставленого товару, а саме: 150000,00грн. (у т.ч. ПДВ - 18421,05грн.) від 30.07.2025 №226, 100000,00грн. (у т.ч. ПДВ - 12280,70грн.) від 18.09.2025 №276, 100000,00грн. (у т.ч. ПДВ - 12280,70грн.) від 26.09.2025 №289, на суму 100000,00грн. (у т.ч. ПДВ - 12280,70грн.) від 02.10.2025 №296.
Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Несвоєчасна оплата Відповідачем отриманого за Договором товару стала підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з останнього 1109726,05грн., з яких: 1049531,13грн. основної заборгованості, 60194,92грн. пені.
Відповідач в суді першої інстанції не надав відзиву на позов, однак судом зазначено про наявність усних заперечень з посиланням на те, що Позивач своєчасно не зареєстрував податкові накладні за наслідками господарської операції щодо поставки спірного товару, у зв'язку з чим Відповідач був позбавлений можливості реалізувати придбану у Позивача пшеницю. Також Відповідач зазначив про ведення перемовин щодо врегулювання спору в добровільному порядку.
При цьому, під час розгляду справи Відповідач 29.12.2025 частково сплатив суму боргу за Договором на суму 100000,00грн., що підтверджується наданою Позивачем банківською випискою.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 949531,13грн. основної заборгованості та 60194,92грн. пені, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 100000,00грн. основного боргу на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Предметом апеляційного перегляду у даній справі є незгода Відповідача з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач на підставі умов Договору здійснив поставку Відповідачу товару на загальну суму 1499531,13грн. (у т.ч. ПДВ - 184152,95грн.), що підтверджується видатковою накладною від 21.07.2025 №21/07 на відвантаження 161240кг пшениці та товарно-транспортними накладними від 19.07.2025 №1-№5, від 20.07.2025 №6-№7, від 21.07.2025 №8-№9.
В п.4.4 Договору сторонами узгоджений строк оплати Відповідачем отриманого товару протягом чотирнадцяти банківських днів з дати поставки або переоформлення Товару.
Встановлено, що Відповідач своє зобов'язання з оплати отриманого за Договором товару виконав лише частково на загальну суму 450000,00грн., у зв'язку з чим у нього станом на момент подання позовної заяви існувала заборгованість з оплати отриманого товару в розмірі 1049531,13грн.
Матеріалами справи також підтверджується часткова оплата Відповідачем суми заборгованості у розмірі 100000,00грн. під час розгляду справи, що стало підставою до обґрунтованого закриття судом провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Судова колегія вважає необґрунтованими доводи Відповідача про те, що судом першої інстанції неправильно визначено строк оплати товару та проігноровано обставини несвоєчасної реєстрації Позивачем податкових накладних, оскільки сторонами в п. 4.4 Договору чітко визначений кінець строку оплати товару після перебігу чотирнадцяти банківських днів з дати поставки Товару.
При цьому, несвоєчасна реєстрація податкових накладних, індивідуальну відповідальність за яку несе постачальник згідно податкового законодавства, не може розглядатися як відкладальна умова в розумінні ст. 212 ЦК України та не нівелює обов'язок Відповідача в такому разі сплатити вартість поставленого товару в повному обсязі.
Пунктом 6.2.1. Договору встановлено, що у разі прострочення здійснення оплати товару Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.
Дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо нарахування Відповідачу 60194,92грн. пені за період з 09.08.2025 по 02.10.2025.
Щодо доводів скаржника про необхідність зменшення судом штрафних санкцій за своєю ініціативою, то відповідно до вимог ст. 551 ЦК України таке право суд реалізовує, враховуючи загальні засади цивільного законодавства із забезпеченням балансу інтересів сторін на підставі конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, з урахуванням неможливості фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Наведена вище правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Саме у клопотанні про зменшення розміру неустойки, сторона повинна навести обставини, які унеможливлюють оплату пені у повному обсязі та надати відповідні докази на підтвердження, а суд, в свою чергу, повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять відзиву Відповідача на позовну заяву, а також звернення до суду з клопотанням про зменшення розміру пені
При цьому, слід зазначити, що розмір неустойки (пені) в сумі 60194,92грн не є значно великим порівняно з заборгованістю в сумі 1049531,13грн. основного боргу, який існував на момент звернення до суду.
Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу Україна належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи з аналізу зазначених норм процесуального права, обов'язок доказування тих обставин, на які посилаються учасники судового процесу, як на підставу своїх вимог або заперечень покладено на сторони. При цьому, суд позбавлений прав самостійно збирати докази, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
У даному випадку Відповідачем про вищенаведені обставини не було заявлено в суді першої інстанції, таких доказів надано не було, що спростовує доводи заявника апеляційної скарги.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з Відповідача на користь Позивача суми боргу у розмірі 949531,13грн. та пені у розмірі 60194,92грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправомірно покладено на Відповідача всю суму судового збору при частковому задоволенні позову - спростовуються змістом ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки покладення на сторону судових витрат пов'язується із встановленням судом обставин, які свідчать про виникнення спору внаслідок неправильних дій конкретної сторони, тобто Відповідача в даному випадку.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про покладення на Відповідача судового збору у повному обсязі в сумі 13316,71грн.
Інші доводи апеляційної скарги Відповідача також не спростовують висновку суду першої інстанції.
Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи означене рішення, в оспорюваній Відповідачем частині в повній мірі дослідив всі наявні в матеріалах справи докази, надав їм належну оцінку та прийняв в означеній частині рішення на основі всіх доводів, що були належним чином надані сторонами і підтверджувалися наявними в матеріалах справи доказами, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 07.01.2026 року у справі №922/3555/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.
Щодо доводів апеляційної скарги Відповідача стосовно додаткового рішення, судова колегія зазначає наступне.
За змістом ч.2 ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На електронну адресу суду першої інстанції 09.01.2026 Позивачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просив стягнути з Відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21000,00грн.
Так, на підтвердження заявленої до стягнення суми, Позивачем надано (у копіях):
Договір про надання правничої допомоги від 25.09.2025, укладеного між ним та адвокатом Носовим К.В., акт №01/2026 від 07.01.2026 до Договору про надання правничої допомоги від 25.09.2025, платіжну інструкцію від 27.09.2025 №185 про сплату 21000,00грн. гонорару за надання правової допомоги згiдно договору №б/н вiд 25.09.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2719 від 09.04.2019, ордер на надання правничої допомоги серії АХ №1293860 від 03.10.2025.
В суді першої інстанції Відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката або інших заперечень щодо неспівмірності заявлених витрат.
Вирішуючи питання щодо стягнення на користь Позивача заявленої суми витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції врахував, що даний спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, а тому вважав заявлену Позивачем суму у розмірі 21 000, 00 грн обґрунтованою та співрозмірною щодо наданих послуг, відтак дійшов висновку, що заявлені витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з Відповідача.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Відповідно до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду в додатковій постанові від 19.02.21 у справі № 755/9215/15ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.
У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Критерії співмірності визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Як вбачається з наведеного судом першої інстанції мотивування щодо покладення на Відповідача заявленої Позивачем суми витрат, понесених останнім на правову допомогу в суді першої інстанції, суд вважав, що заявлений розмір вартості витрат на правничу допомогу співмірним до обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг), оскільки згідно з наданого позивачем Акту наданих послуг №01/2026 від 07.01.2026 вбачається, що адвокатом були надані послуги на загальну суму 21000,00грн., що були пов'язані з розглядом даної справи та полягали у представництві законних прав та інтересів СФГ Чорнобай І.Д. у справі про стягнення заборгованості з ПП «Янтар-21» (код 31940296), яка виникла за Договором поставки від 15.07.2025 №1507/25-1.
Вартість наданих адвокатом послуг у фіксованому розмірі 21000,00грн. також визначена сторонами в пункті 4.2 Договору про надання правничої допомоги від 25.09.2025.
В свою чергу Відповідачем в апеляційній скарзі фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність визначеної в договорі фіксованої суми гонорару вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність.
При цьому Відповідач не був позбавлений навести суду розмір витрат на правничу допомогу, який мав би бути задоволений судом та, виходячи з вказаного, доводити неспівмірність заявленої Позивачем до стягнення суми, проте вказаного ним зроблено не було.
Проаналізувавши вище викладене в сукупності з матеріалами справи, враховуючи доводи обох сторін, судова колегія вважає обґрунтованим розмір відшкодування витрат Позивача на правову допомогу в суді першої інстанції за рахунок Відповідача в розмірі 21 000,00 грн., що відповідає критерію розумності, співмірності та пропорційності.
За таких обставин додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 року в даній справі також слід залишити без змін.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на заявника апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Янтар-21", м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 07.01.2026 у справі №922/3555/25 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 у справі №922/3555/25 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 07.01.2026 року та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 у справі №922/3555/25 - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Приватне підприємство "Янтар-21", м. Харків.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 13.04.2026.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков
Суддя В.В. Россолов