вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2026 р. Справа№ 911/218/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 11.03.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд" на рішення Господарського суду Київської області від 25.06.2024 (повний текст складено 08.07.2024)
у справі №911/218/24 (суддя Заєць Д.Г.)
за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації
до Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про витребування земельної ділянки
Короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аргумент фонд" (далі - АТ "Аргумент фонд"), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд витребувати на користь держави в особі позивача з незаконного володіння відповідача земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:028:0036.
Заявлений позов обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення і її вибуття з державної власності відбулося за відсутності відповідних правових підстав, а відтак перебування цієї земельної ділянки у володінні відповідача та реєстрація його права власності на неї суперечать вимогам статей 20, 55, 56, 84, 116, 141, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 5, 7, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), тобто є незаконними, і відповідно її слід витребувати з незаконного володіння АТ "Аргумент фонд" на користь держави в особі Київської обласної ОДА на підставі статті 387 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач зазначав, що прокурор, як на підставу для задоволення свого позову посилається на преюдиційність рішення у справі №372/268/15-ц від 07.04.2015. Проте, прокурор не доводить до відома суду обставини щодо того, коли рішення Обухівського районного суду Київської області від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц набрало законної сили, та чи міг позивач реалізувати відповідне рішення суду у спосіб, який передбачений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Так, рішення суду ухвалено 07.04.2015 та не було оскаржено, лише у червні 2018 року ПАТ "Європейський газовий банк" подав апеляційну скаргу, одночасно порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідач вважає, що позивач після отримання рішення суду, яке набрало законної сили у 2015 році, мав усі законні права на реєстрацію права власності на земельну ділянку та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав, що, в свою чергу, призвело до того, що ПАТ "Європейський газовий банк" не включало б до складу лоту та не виставляло б право вимоги за договором іпотеки від 29.12.2012 року №1093-291212/І на прилюдних торгах, а ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" 28.02.2020 не реєструвало б за собою право власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 154, виданого 28.02.2020 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П., та, як наслідок, відповідач не укладав би договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Проте, позивачем проігноровано свої права та обов'язки щодо реєстрації права власності на земельну ділянку за державою. Відповідач вказує, що ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" зареєструвало за собою право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 20.11.2014 у справі № 372/4868/14-ц, яке набрало законної сили та станом на сьогоднішній день не скасовано, а тому у відповідності до приписів Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Оскільки ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" набуло право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення суду, яке є чинним та обов'язковим до виконання, то відсутні правові підстави для її витребування у відповідача - добросовісного набувача, оскільки добросовісний набувач придбав це майно в особи, яка мала право його відчужувати. Відповідач також посилався на безпідставність посилань прокурора на преюдиційність рішення у справі від 07.04.2015 № 372/268/15-ц. З огляду на викладене, відповідач вважає, що позов прокуратури є безпідставним та таким що не підлягає задоволенню. Крім того, відповідачем заявлено про застосування до вимог прокурора строку позовної давності.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.06.2024 у справі № 911/218/24 позовні вимоги Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", про витребування земельної ділянки задоволено повністю.
Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аргумент фонд" земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:028:0036.
Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аргумент фонд" на користь Київської обласної прокуратури 75 183,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебуває у розпорядженні Київської ОДА та передана у постійне користування ДП "Ліси України", уповноважений орган згоди на зміну цільового призначення цієї земельної ділянки не надавав, процедура зміни цільового призначення земельних ділянок лісового фонду, в тому числі спірної, не проводилась, отже спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, тому реєстрація права власності на цю земельну ділянку ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", а в подальшому АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд" є порушенням вимог статей 20, 55, 56, 84, 116, 141, 149 ЗК України та статей 5, 7, 57 ЛК України, що свідчить про законність, обґрунтованість та визнання такою, що підлягає задоволенню позовної вимоги прокурора про витребування зазначеної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача на користь її титульного власника - Київської ОДА в порядку, визначеному статтями 387, 388 ЦК України.
При цьому суд першої інстанції погодився з твердженнями прокурора про те, що на момент державної реєстрації 28.02.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за собою права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" було обізнане про наявність рішення Обухівського районного суду від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц, яким спірну земельну ділянку витребувано на користь держави, оскільки, упродовж 2018-2022 років ПАТ "Європейський газовий банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" рішення Обухівського районного суду від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц було оскаржено до апеляційної інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.09.2021, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.05.2022, апеляційне провадження у справі №372/268/15-ц закрито.
Водночас, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами про обізнаність прокурора щодо порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки з 2015 року у зв'язку з наявністю у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження цієї земельної ділянки у виді іпотеки, а також обізнаності прокурора про рішення у справі №372/4868/14-ц, а тому судом першої інстанції визнано доводи відповідача про початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах з 2015 року необґрунтованими та такими, що не підтверджені відповідними доказами.
Суд першої інстанції виснував, що прокурор з позовом в інтересах держави в особі Київської ОДА про витребування спірної земельної ділянки звернувся в межах позовної давності, оскільки прокурору про повторне порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, яке полягало у неправомірній реєстрації права власності на неї за відповідачем, стало відомо у березні 2023 року за наслідками аналізу інформації, отриманої, у тому числі, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд" 29.07.2024 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її задовольнити та винести постанову, якою в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Київської ОДА відмовити в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд першої інстанції не досліджував обставини, на які посилався відповідач, та без врахування судової практики зі спірного питання, на яку звертав увагу відповідач у своїх запереченнях.
Так, відповідач стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції, зокрема, не враховано, що:
-у справі №372/268/15-ц прокурором витребовувалась земельна ділянка не на користь власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, а на користь Державного підприємства "Київське лісове господарство", отже витребування спірної земельної ділянки на користь держави не відбулося, тому як не було заявлено такої вимоги;
-державна реєстрація права власності земельної ділянки з кадастровим номером №3223187700:12:027:0036 за державою та реєстрація права постійного користування цієї земельною ділянкою за ДП "Київське лісове господарство" була відсутня;
- рішення Обухівського районного суду Київської області від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц не виконано належним чином, як того вимагає Закон, а саме: не проведено подальшої реєстрації відповідних речових прав, отже відсутні докази, які б належно підтверджували, що на момент державної реєстрації 28.02.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за собою права приватної власності на спірну земельну ділянку ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" було обізнано про наявність рішення Обухівського районного суду від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц;
-відповідач не був учасником справи №372/268/15-ц, тому, як наслідок, ухвалене у цій справі рішення не є преюдиційним для даної справи, що розглядається, а відповідач має право заперечувати обставини, які були відображені у зазначеному рішенні;
- з огляду на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, рішення у справі №372/268/15-ц від 07.04.2015 не може бути прийнятим до уваги судом, адже воно постановлено на користь неналежного позивача - ДП "Київське лісове господарство", на захист інтересів якого прокурор не має повноважень заявляти позовні вимоги;
-ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" набуло право власності в межах реалізації майна на прилюдних торгах на підставі рішення Обухівського районного суду від 20.11.2014 у справі №372/4868/14-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, та на сьогоднішній день не скасовано;
-відповідач зазначав, що при укладенні договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав були відсутні будь-які обтяження або записи щодо спірної земельної ділянки, а тому він є добросовісним набувачем;
-за висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, щодо правомірності втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою слідує, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;
-саме з вини позивача, починаючи з 2015 року, не відбулась реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за державою або право користування за ДП "Київське лісове господарство", і саме у зв'язку з нехтуванням прокурором права на оскарження судового рішення у справі №372/4868/14-ц;
-позовні вимоги не підлягають задоволенню, адже через помилку та уникнення виконання обов'язків з боку позивача наразі відповідач повинен шукати захисту в суді та доказувати свою добросовісність;
-позовна заява у даній справі подана прокурором зі спливом позовної давності, оскільки строк на пред'явлення цього позову виник у 2015 року, з дати звернення прокурора до Обухівського районного суду з позовом у справі №372/268/15-ц, оскільки саме з цього часу державі було відомо про порушення її прав, але дій прокурором на їх захист у повному обсязі вчинено не було.
Короткий зміст заперечень проти доводів апеляційної скарги
Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.
Узагальнені заперечення прокурора проти вимог скаржника зводяться до того, що всі аргументи, наведені в апеляційній скарзі, повністю спростовуються положеннями чинного законодавства, процесуальними документами суду першої інстанції, а також доказами, що є в матеріалах справи та досліджені судом першої інстанції в процесі вирішення спору у даній справі.
Так, прокурор наполягає, зокрема, на такому:
-відповідно до вимог статей 387, 398 ЦК України, статті 92 ЗК України та з огляду на факт перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство", доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для звернення постійного користувача, як титульного володільця, такої земельної ділянки до суду з віндикаційним позовом у справі № 372/268/15-ц не відповідають нормам чинного законодавства та судовій практиці з цього питання;
-позов прокурора у справі №372/268/15-ц був пред'явлений не лише в інтересах ДП "Київське лісове господарство", а й в інтересах Кабінету Міністрів України, до повноважень якого в силу статей 122, 149 ЗК України належало розпорядження землями лісогосподарського призначення;
-рішення суду від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц, яким позов прокурора задоволено, за наслідками його перегляду в судах апеляційної та касаційної інстанцій залишено без змін;
- на виконання рішення суду від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц державним реєстратором 25.09.2015 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування за ОСОБА_1. права власності на вказану земельну ділянку (індексний номер рішення 24744913);
- постановою ДВС Обухівського МРУЮ від 16.10.2015 виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №2-316/15 від 04.06.2015 закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з виконанням рішення суду шляхом витребування із володіння боржника ( ОСОБА_1 ) на користь стягувача (ДП "Київське лісове господарство") спірної земельної ділянки, що підтверджується актами вилучення майна та прийому-передачі від 13.10.2015;
-право постійного користування спірною земельною ділянкою ДП "Київське лісове господарство" підтверджено планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування у відповідності до приписів пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України;
-у справі №372/268/15-ц судами всіх інстанцій встановлено обставини неправомірного вибуття спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення із земель державної власності, що перебуває в постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство";
-зі змісту судового рішення у цивільній справі №372/4868/14-ц від 20.11.2014 вбачається, що в ньому не міститься встановлених обставин щодо наявності чи відсутності прав фізичних та юридичних осіб на спірну земельну ділянку, змісту цих прав, підстав їх набуття, припинення, повноважень позивача у спірних правовідносинах;
-відповідача не можна вважати добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, зважаючи на те, що на момент її набуття ним як у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так і в Єдиному реєстрі судових рішень були наявні відомості, які вказували на те, що з приводу такої ділянки існував судовий спір, за наслідками якого остання витребувана на користь держави;
-відповідачем належним чином не аргументовано ні те, як саме наявність обтяження щодо спірної земельної ділянки у виді іпотеки має вплив на перебіг позовної давності, а ні те, яким саме чином обласна прокуратура була обізнана про рішення у справі №372/4868/14-ц, а також зв'язку та впливу вказаного рішення на спірні правовідносини у справі, що розглядається.
Рух справи
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 рішення Господарського суду Київської області від 25.06.2024 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Постанова суду апеляційної інстанції була обґрунтована тим, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, і відповідно у нього не може бути витребувано це майно в порядку статей 387, 388 ЦК України, а тому права позивача захисту таким чином не підлягають. Питання застосування наслідків спливу позовної давності судом апеляційної інстанції не вирішувалось, оскільки при ухваленні нового рішення ним було відмовлено у позові з підстав його необґрунтованості.
Постановою Верховного суду від 02.12.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у справі № 911/218/24 скасовано, а справу № 911/218/24 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що у даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим не перевірив висновків суду першої інстанції про позовну давність, відповідні висновки та фактичні обставини щодо її перебігу не можуть бути переглянуті Верховним Судом в силу положень статті 300 ГПК України ("Межі розгляду справи судом касаційної інстанції"). Схожі висновки, як щодо добросовісності/недобросовісності набувача земельної ділянки лісогосподарського призначення, так і щодо необхідності перевірки судом апеляційної інстанції перебігу позовної давності, викладено у постанові Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 922/2156/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 310 ГПК України, висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Короткий зміст додаткових пояснень учасників справи під час нового апеляційного розгляду справи
25.02.2026 через систему «Електронний суд» від Київської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення, в яких прокурором наголошується, що після ухвалення 20.05.2022 Верховним Судом остаточного рішення у справі № 372/268/15-ц, обласною прокуратурою встановлено факт неправомірної реєстрації за ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка витребувана вказаним судовим рішенням на користь держави. Тобто, саме з цього часу обласна прокуратура встановила факт порушення інтересів держави, який слугував підставою для звернення з позовом у даній справі. Таким чином, звернувшись 17.01.2024 з даним позовом до Господарського суду Київської області, прокурором не пропущено встановлений ст. 261 ЦК України трирічний строк позовної давності. Крім того, прокурор наголошував на необхідності урахування норми пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також обставини запровадження карантину в період із 12.03.2020 по 30.06.2023 та введення воєнного стану з 24.02.2022.
10.03.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких наголошувалось, що строк позовної давності повинен застосовуватись з 2015 року, тобто з дати звернення прокуратури до Обухівського районного суду Київської області з позовом у справі № 372/268/15-ц, тому саме з цього часу державі було відомо про порушення її прав, але дій прокуратурою на її захист вчинено не було.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025 справу № 911/218/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 справу №911/218/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд" на рішення Господарського суду Київської області від 25.06.2024 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М., розгляд справи призначено на 04.02.2026.
04.02.2026 розгляд справи №911/218/24 не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, а тому ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 розгляд справи призначено на 25.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 розгляд справи призначено на 11.03.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 заяву Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 11.03.2026 з'явились: прокурор та представник відповідача - Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд".
Інші учасники справи в судове засідання представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
В судовому засіданні 11.03.2026 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити у повному обсязі.
Прокурор в судовому засіданні 11.03.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи і що перевірено судом апеляційної інстанції, прокурором у позові вказано, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 23.06.2003 №333 "Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Обухівському, Козинському лісництвам та Ржищівському держлісгоспу для ведення лісового господарства" у постійне користування Козинському лісництву Київського державного лісовпорядного об'єднання "Київліс" передано 1155,1 га земель лісового фонду для ведення лісового господарства, в тому числі 492,5 га на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району.
Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 29.12.2003 №746 "Про передачу земельних ділянок у власність" затверджено технічну документацію із складання державних актів на право приватної власності на землю в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району та передано у приватну власність фізичним особам земельні ділянки загальною площею 41,046 га для ведення особистого селянського господарства.
Зокрема, на підставі вказаного розпорядження державні акти на право власності на земельні ділянки отримали: ОСОБА_2 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ №278402 від 30.12.2003), ОСОБА_3 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ №278401 від 30.12.2003), ОСОБА_4 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ №278406 від 30.12.2003), ОСОБА_5 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ №278402 від 30.12.2003), ОСОБА_6 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ №278399 від 30.12.2003), ОСОБА_7 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ №278400 від 30.12.2003), ОСОБА_8 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ №278403 від 30.12.2003), ОСОБА_9 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ №278398 від 30.12.2003), ОСОБА_10 (державний акт на право власності на землю площею 1,000 га серії РЗ №278404 від 30.12.2003).
В подальшому, вказаними особами у відповідності до договорів купівлі-продажу від 09.03.2006 №№749, 767, 721, 746, 752, 724, 732, 729, 786 відчужено належні їм земельні ділянки загальною площею 9,0035 га на користь ОСОБА_11 , яким, у свою чергу, на їх підставі отримано державний акт серії ЯГ №233827 на право власності на земельну ділянку загальною площею 9,0035 га з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Рішенням Старобезрадичівської сільської ради від 18.08.2006 №93 (підпункт 1 додатку до пунктів 1-3 рішення) цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 змінено з особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування жилого будинку, внаслідок чого ОСОБА_11 25.10.2006 отримано державний акт на право власності на землю серії ЯД № 658671.
ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу від 04.03.2011 №2001 відчужено вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , у зв'язку з чим, на державному акті серії ЯД №658671 проставлено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 .
Рішенням Обухівського районного суду від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц задоволено позов прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району; визнано недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 29.12.2003 №746 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9,0035 га ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 ; підпункт 1 додатку до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району від 18.08.2006 №93 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради"; державний акт на землю від 25.10.2006 серії ЯД №658671; витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП "Київське лісове господарство" земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 та визнано за ДП "Київське лісове господарство" право постійного користування вказаною земельною ділянкою.
Вказане рішення у справі № 372/268/15-ц мотивоване тим, що з державної власності без згоди Київського обласного управління лісового та мисливського господарства та згоди землекористувача ДП "Київське лісове господарство", незаконно вибули земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 9,0035 га в кварталі 110 Козинського лісництва, виділах 13-20 ДП "Київське лісове господарство" шляхом прийняття оскаржуваного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 29.12.03 № 746 в частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9,0035 га ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , та виготовлення оспорюваних державних актів на право власності на відповідні земельні ділянки, чим порушено інтереси держави.
На виконання вказаного рішення суду, державним реєстратором 25.09.2015 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування за ОСОБА_1 права власності на вказану земельну ділянку (індексний номер рішення 24744913).
Крім того, постановою ДВС Обухівського МРУЮ від 16.10.2015 виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №2-316/15 від 04.06.2015 закінчено на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" з підстав виконання рішення суду шляхом витребування із володіння боржника ( ОСОБА_1 ) на користь стягувача (ДП "Київське лісове господарство") земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036, що підтверджується актами вилучення майна та прийому-передачі від 13.10.2015.
Крім того, ПАТ «Європейський газовий банк» та ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" оскаржували рішення Обухівського районного суду Київської області від 07.04.2015 у справі № 372/268/15-ц, зокрема:
- не погодившись із вказаним судовим рішенням, ПАТ «Європейський газовий банк» 27 червня 2018 року подав апеляційну скаргу, одночасно порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, і ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03.09.2018 відмовлено у відкриті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року;
- не погодившись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" 26 жовтня 2020 року засобами поштового зв'язку направило апеляційну скаргу до суду першої інстанції, і ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року;
- постановою Верховного Суду від 16.06.2021 ухвалу Київського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року - скасовано, а справу направлено для продовження розгляд до суду першої інстанції, зокрема і з тих підстав, що у справі, що переглядається, ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» подало апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі, а тому, з урахуванням комплексного та системного аналізу зазначених норм процесуального права, а також релевантної практики Верховного Суду, апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою, а у разі з'ясування, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України;
- ухвалою Київського апеляційного суду від 22.09.2021 апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року у справі № 372/268/15-ц- закрито;
- постановою Верховного Суду від 20.05.2022 у справі № 372/268/15-ц ухвалу Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишено без змін.
Також, заочним рішенням Обухівського районного суду від 20.11.2014 у справі №372/4868/14-ц задоволено позов ПАТ "Європейський газовий банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рахунок погашення заборгованості ТОВ "Видавничий дім "Інтегра" перед ПАТ "Європейський газовий банк" за кредитним договором від 18.02.2008 №85-180208 у розмірі 29 966 737,97 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_1 , а саме земельну ділянку загальною площею 9,0035 га з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036.
Відповідно до змісту заочного рішення Обухівського районного суду від 20.11.2014 у справі №372/4868/14-ц, копія якого надана прокурором до матеріалів справи, 18.02.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Європейський газовий банк" (правонаступником, якого є ПАТ "Європейський газовий банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Інтегра" (позичальник) було укладено кредитний договір №85-180208, у відповідності до якого ТОВ "Видавничий дім "Інтегра" надавався кредит з кредитною лінією в розмірі 35000000 (тридцять п'ять) мільйонів гривень, які позичальник зобов'язувався повернути банку та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбаченими кредитним договором. Кінцевий строк погашення кредиту до 19 лютого 2015 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 29.12.2012 між ПАТ "Європейський газовий банк" та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки №1093-2912112/1 з усіма змінами і доповненнями, згідно умов якого іпотекодавцем було передано в іпотеку банку в якості забезпечення виконань зобов'язань позичальника перед банком по кредитному договору наступне майно: земельна ділянка загальною площею 9,0035 га, що належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯД № 658671, виданого 25 жовтня 2006 року Обухівським районним відділом земельних ресурсів, на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 04 березня 2011 року за реєстровим № 2001. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 2344, зареєстровано в поземельній книзі за номером 3223187700120270036:3:001. Земельна ділянка розташована на території с. Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223187700:12:027:0036.
Саме у зв'язку з невиконанням ТОВ "Видавничий дім "Інтегра" своїх зобов'язань за кредитним договором, які забезпечені іпотекою, банк звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, за яким Обухівським районним судом відкрито провадження у справі №372/4868/14-ц.
15.10.2019 між ПАТ "Європейський газовий банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, дебіторської заборгованості, майнових прав за дебіторською заборгованістю та майнових прав, що випливають з цінних паперів, згідно якого, до ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" перейшли, у тому числі, права за кредитним договором від 18.02.2008 №85-180208 (зі змінами) та договором іпотеки від 29.12.2012 №1093-291212/І (зі змінами).
28.02.2020 ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036. Підставою для відповідної реєстрації вказано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 28.02.2020. Відповідно до змісту вказаного свідоцтва, приватним нотаріусом посвідчено, що ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036, "оскільки торги не відбулися і стягувач ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 ".
В подальшому, ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2021 відчужило земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 на користь AT "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аргумент фонд", яке, згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка № 360060043 від 26.12.2023), залишається її власником на даний час.
Звертаючись з позовом у даній справі (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), прокурор вказав, що вибуття спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з державної власності та державна реєстрація права власності на неї за AT "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аргумент фонд" здійснена з грубими порушеннями вимог статей 20,55, 56. 84, 116, 141, 149 ЗК України та статей 5, 7, 57 ЛК України, а тому підлягає витребуванню на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аргумент фонд" в порядку, передбаченому статтею 387, 388 ЦК України.
На підтвердження заявлених позовних вимог прокурором подано до матеріалів цієї справи, крім вище зазначених розпоряджень, державних актів, договорів, судових рішень, зокрема такі докази в копіях:
- Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 28.02.2012 № 45/01, складений державними інспекторами контролю за використанням та охороною земель Управління Держземінспекції Головного Держкомзему у Київській області, відповідно до якого у результаті перевірки встановлено, що вказані в акті земельні ділянки, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036, повністю, деякі частково, накладаються на землі лісового фонду (110 квартал Козинського лісництва, виділи 13-20), що знаходяться в постійному користуванні згідно з частиною 5 Перехідних положень Лісового кодексу України в ДП "Київський лісгосп";
- лист Управління Держземагенства в Обухівському районі Головного управління Держземагенства у Київській області від 25.11.2014 № 1.1-24/245, відповідно до якого, зокрема, в архіві управління відсутні, не обліковуються та розробником на зберігання не передавалися другі примірники державних актів на право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ;
- лист ДП "Київське лісове господарство" від 26.11.2014 № 02-868, в якому підприємство повідомляє про те, що земельна ділянка площею 34,0127 га, яка перебуває у власності ОСОБА_11 та ОСОБА_1 , знаходиться на території земель лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва квартал 110. Земельна ділянка площею 9,0035 га за кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 накладається на землі, які обліковуються за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, що підтверджується доданою до листа копією планшету з відміткою кадастрових номерів та площі;
- лист Філії "Київське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 11.12.2023 № 02-1174, відповідно до якого повідомлено, що згідно з наданими знімками з бази ДЗК земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 накладається на квартал 110 виділів 14-20 Козинського лісництва. До вказаного листа додано копії планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 та 2014 років (протокол другої лісовпорядної наради від 10.07.2015 з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП "Київське лісове господарство" Київської області; протокол першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України від 03.06.2014; протокол другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Київського держлісгоспу Київської області на 2004 - 2013 роки (складений за даними розширеного безперервного лісовпорядкування 2003 року); план лісонасаджень ДП "Київський лісгосп" Козинське лісництво. Лісовпорядкування 2014 року; план лісонасаджень Козинського лісництва Виробничої частини ДЛГО "Київліс" Київської області. Лісовпорядкування 2003 року; проект організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО "Київліс" Державного лісгосподарського об'єднання "Київліс", Ірпінь-2004; проект організації та розвитку лісового господарства ДП "Київське лісове господарство" Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Козинське лісництво, Ірпінь-2015.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що прокурор, як на підставу для задоволення свого позову посилається на преюдиційність рішення у справі №372/268/15-ц від 07.04.2015. Проте, прокурор не доводить до відома суду обставини щодо того, коли рішення Обухівського районного суду Київської області від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц набрало законної сили, та чи міг позивач реалізувати відповідне рішення суду у спосіб, який передбачений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Так, рішення суду ухвалено 07.04.2015 та не було оскаржено, лише у червні 2018 року ПАТ "Європейський газовий банк" подав апеляційну скаргу, одночасно порушуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідач вважає, що позивач після отримання рішення суду, яке набрало законної сили у 2015 році, мав усі законні права на реєстрацію права власності на земельну ділянку та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав, що, в свою чергу, призвело до того, що ПАТ "Європейський газовий банк" не включало б до складу лоту та не виставляло б право вимоги за договором іпотеки від 29.12.2012 року №1093-291212/І на прилюдних торгах, а ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" 28.02.2020 не реєструвало б за собою право власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 154, виданого 28.02.2020 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П., та, як наслідок, відповідач не укладав би договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Проте, позивачем проігноровано свої права та обов'язки щодо реєстрації права власності на земельну ділянку за державою. Відповідач вказує, що ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" зареєструвало за собою право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 20.11.2014 у справі № 372/4868/14-ц, яке набрало законної сили та станом на сьогоднішній день не скасовано, а тому у відповідності до приписів Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Оскільки ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" набуло право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення суду, яке є чинним та обов'язковим до виконання, то відсутні правові підстави для її витребування у відповідача - добросовісного набувача, оскільки добросовісний набувач придбав це майно в особи, яка мала право його відчужувати. Відповідач також посилається на безпідставність посилань прокурора на преюдиційність рішення у справі від 07.04.2015 № 372/268/15-ц. З огляду на викладене, відповідач вважає, що позов прокуратури є безпідставним та таким що не підлягає задоволенню. Крім того, відповідачем заявлено про застосування до вимог прокурора строку позовної давності.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 23.10.2019 у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19), постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 907/459/17, від 19.06.2019 у справі № 911/604/18, від 21.04.2021 у справі № 707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі № 367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі № 910/19932/16, від 08.02.2018 у справі № 910/9256/16.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Приписами ч. 1 ст. 18 ЗК України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами.
Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України, земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
У відповідності до ст. 1 ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Статтею 5 ЛК України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 Лісового кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 ЛК України, лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Отже, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).
Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.
Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).
Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).
Заявляючи віндикаційний позов про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Аргумент фонд» земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:12:028:0036, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення та розташована в межах кварталу 110, виділи 13-20, Козинського лісництва та була неправомірно відведена у приватну власність фізичних осіб, що встановлено судовим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07.04.2015 у справі № 372/268/15-ц, яке набрало законної сили, перебуває в постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України» для потреб лісового господарства, в підтвердження чого надав вищеперелічені документи.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що доказів, які б спростовували зазначені твердження прокурора, що спірна земельна ділянка відносяться до земель лісогосподарського призначення та розташована в межах кварталу 110, виділи 13-20, Козинського лісництва та була неправомірно відведена у приватну власність фізичних осіб, що встановлено судовим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07.04.2015 у справі № 372/268/15-ц, яке набрало законної сили, та перебуває в постійному користуванні третьої особи, - учасники справи суду не надали.
При цьому, у даному випадку належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, який заявлений у даній справі прокурором в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації.
Отже, як вірно виснував суд першої інстанції, враховуючи те, що спірна земельна ділянка є землею державної форми власності лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду, незаконно вибула з власності держави за відсутності відповідних правових підстав шляхом неправомірного її відведення у власність фізичних осіб, що встановлено судовим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07.04.2015 у справі № 372/268/15-ц, яке набрало законної сили, набута у власність відповідачем від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею та зареєстрована за відповідачем всупереч перелічених вище норм земельного та лісового законодавства України, наявні правові підстави для її витребування з незаконного володіння на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації. Доказів протилежного суду не надано.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 у даній справі № 911/218/24, визнав помилковість висновків про необгрунтованість позовних вимог та не погодився із висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності набуття відповідачем спірної земельної ділянки (п. 40, п. 51), виходячи з того, що спірна земельна ділянка є землею державної форми власності лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду, незаконно вибула з власності держави за відсутності відповідних правових підстав шляхом неправомірного її відведення у власність фізичних осіб, що встановлено рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07.04.2015 у справі № 372/268/15-ц, яке набрало законної сили, набута у власність відповідачем від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею та зареєстрована за відповідачем всупереч перелічених вище норм земельного та лісового законодавства України, врахувавши, зокрема висновки Верховного Суду у справі № 911/2713/23, викладені у постанові від 07.10.2025, з аналогічним предметом, підставами позову та суб"єктим складом (п. 39 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2025 у справі № 911/218/24). В свою чергу, як було встановлено вище, ч. 1 ст. 316 ГПК України встановлює обов'язковість вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
При цьому суд касаційної інстанції у вказаній вище постанові, зауважив на тому, що ураховуючи, що у даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим не перевірив висновків суду першої інстанції про позовну давність, відповідні висновки та фактичні обставини щодо її перебігу не можуть бути переглянуті Верховним Судом в силу положень статті 300 ГПК України («Межі розгляду справи судом касаційної інстанції»).
Щодо вказаних вказівок суду касаційної інстанції слід зазначити таке.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем в суді першої інстанції було заявлено про сплив позовної давності (а.с. 57-61 т. 2).
Суд апеляційної інстанції враховує, що вказану заяву відповідачем було подано з огляду на подання прокурором заяви про зміну предмету позову (прокурор звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою (негаторний позов), а згодом змінив позовні вимоги на вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов)).
Можливість судового захисту суб'єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 53 ГПК України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).
Отже, враховуючи подану відповідачем заяву про сплив позовної давності, для встановлення наявності підстав для відмови у позові з огляду на пропущення строків позовної давності слід встановити коли саме позивач довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила..
За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Отже, визначення початку перебігу позовної давності розпочинається з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення її права, тобто з моменту вибуття майна із власності або користування.
Саме ця правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17. Колегія суддів зазначає про те, що на необхідності врахування при вирішенні спору сторін по суті саме цієї правової позиції наголошено і у п. 51 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.10.2025 у цій справі № 911/2713/23.
Окремо слід зауважити на наступному.
Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19.
Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19.
При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі № 927/432/19.
Наведене правило пов'язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу. При цьому те, що на даний час таким органом є Київська обласна державна адміністрація не свідчить про те, що перебіг строку позовної давності слід рахувати саме від того, коли вказана особа довідалася/або могла довідатися про порушення її права.
Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що у спірних правовідносинах:
- земельні ділянки були передані у приватну власність у 2003 році (Розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області «Про передачу земельних ділянок у власність» від 29.12.2003 № 746);
- з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень слідує, що на початку 2015 року перший заступник прокурора Київської області з метою захисту інтересів держави звертався до Обухівського районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» з позовними вимогами, зокрема, про витребування на користь ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП "Київське лісове господарство" земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 (справа № 372/268/15-ц) Ухвалою від 11.02.2015 відкрито провадження у вказаній справі.
Матеріалами справи підтверджено, що на даний час особою, яка має право на розпорядження спірною земельною ділянкою є саме Київська обласна державна адміністрація, проте на час звернення до суду з позовом у справі № 372/278/15-ц таким органом був Кабінет Міністрів України, що встановлено у судових рішеннях у вказані справі.
Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що в матеріали цієї справи № 911/218/24 не підтверджують, що Кабінет Міністрів України був обізнаний про вибуття спірних земельних ділянок із власності або користування до 2014 року. Водночас, принаймні з початку 2015 року, а саме з моменту звернення прокурора до суду з позовом в інтересах Кабінету Міністрів України (справа № 372/268/15-ц) Кабінет Міністрів України, тобто держава в особі уповноважених органів, була обізнана про факт вибуття спірного майна із власності або користування та, відповідно, могла звернутися до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки на свою користь її власника, проте таким правом скористалась лише у січні 2024 року, подавши 26.01.2024 до суду позов у цій справі № 911/218/24.
При цьому висновки суду першої інстанції про те, що прокурор, з урахуванням вказаних фактичних обставин даної справи, не пропустив строк позовної давності за позовними вимогами у даній справі, оскільки прокурору про повторне порушення інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, яке полягало у неправомірній реєстрації права власності на неї за відповідачем, стало відомо у березні 2023 року за наслідками аналізу інформації, отриманої, у тому числі, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - суд апеляційної інстанції вважає помилковими з огляду на наступне.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Позов у справі № 372/268/15-ц було подано першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство», тобто в інтересах і власника такого майна.
В свою чергу предметом розгляду у вказаній справи були вимоги прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства "Київське лісове господарство" до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району, про визнання недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 29.12.2003 № 746 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9,0035 га ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 ; підпункт 1 додатку до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району від 18.08.2006 № 93 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради"; державний акт від 25.10.2006 серії ЯД №658671; витребування із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП "Київське лісове господарство" земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 та визнання за ДП "Київське лісове господарство" право постійного користування вказаною земельною ділянкою.
Отже, вимог про витребування спірної земельної ділянки на користь її власника у справі № 372/268/15-ц заявлено не було.
В свою чергу за змістом положень чинного законодавства кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору.
Враховуючи те, що у справі № 372/268/15-ц не було заявлено позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки саме на користь її власника, звернення до суду з вказаним позовом не свідчить про переривання позовної давності для звернення до суду з вказаними позовними вимогами на підставі ч. 2 ст. 264 ЦК України, яка встановлює, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує наступну правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19:
- пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі;
- відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом;
- виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Отже, за обставин, що склалися, звернення прокурора до суду у 2015 році з позовом (справа № 372/268/15-ц) не може свідчить про переривання строків позовної давності щодо звернення до суду з вимогами про витребування спірної земельної ділянки на користь її власника та, відповідно, про поновлення таких строків, так як у вказаній справі не було заявлено позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки саме на користь її власника.
Доводи прокурора про те що причиною звернення з відповідним позовом у справі № 911/218/24 слугувало виключно те, що після ухвалення 20.05.2022 Верховним Судом остаточного рішення у справі № 372/268/15-ц, обласною прокуратурою встановлено факт неправомірної реєстрації за ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» 28.02.2020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення, яка витребувана вказаним судовим рішенням у справі № 372/268/15-ц на користь держави, і саме з цього часу обласна прокуратура встановила факт порушення інтересів держави, який слугував підставою для звернення з позовом у даній справі судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.
По перше, Верховним Судом постановою від 20.05.2022 у справі № 372/268/15-ц залишено без змін ухвалу Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року у справі № 372/268/15-ц- закрито, тобто Верховним Судом переглядалась відповідна ухвала суду апеляційної інстанції з процесуального питання щодо подання апеляційної скарги третьою особою, яка не приймала участі у справі. Крім того, судом апеляційної інстанції під час розгляду справи за апеляційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», після скасування Верховним Судом постановою від 16.06.2021 попередньої ухвали суду апеляційної інстанції від 16.12.2020 про повернення апеляційної скарги, вирішувалось виключно питання поновлення строку на апеляційне оскарження відповідного рішення, що є відмінним від процесуального строку набрання рішенням законної сили і не спростовує факт набрання ним чинності. Також, прокуратура, як учасник справи, приймала участь у справі № 372/268/15-ц, і відповідно, була обізнана як про подання відповідних апеляційних скарг, так і про ухвалення відповідних процесуальних рішень за ними, зокрема за апеляційними скаргами як банку, так і ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», які посилались на відповідні обставини щодо переходу права власності на спірну земельну ділянку.
В свою чергу, саме остаточне рішення Обухівського районного суду від 07.04.2015 у справі №372/268/15-ц, яким задоволено позов прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства "Київське лісове господарство" до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району; визнано недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 29.12.2003 №746 "Про передачу земельних ділянок у власність" в частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9,0035 га ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 ; підпункт 1 додатку до пунктів 1-3 рішення Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району від 18.08.2006 №93 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради"; державний акт на землю від 25.10.2006 серії ЯД №658671; витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП "Київське лісове господарство" земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036 та визнано за ДП "Київське лісове господарство" право постійного користування вказаною земельною ділянкою, внаслідок набрання чинності яким видано відповідний виконавчий лист №2-316/15 від 04.06.2015 (про що зазначено в постанові про закінчення виконавчого провадження ВП № 47834966 від 16.10.2015), визначило факт неправомірності набуття спірної земельної ділянки, і під час апеляційного оскарження якого ПАТ «Європейський газовий банк» (подало апеляційну скаргу 27.06.2018) та ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (подало апеляційну скаргу 26.10.2020) посилались на обставини відповідного відчуження земельної ділянки внаслідок звернення стягнення на неї за рішенням суду і набуття у власність за результатами проведення торгів.
Отже, враховуючи те, що предмет позову у цій справі № 911/2713/23 та справі № 372/268/15-ц - є різними, про необхідність витребування спірної земельної ділянки на користь її власника прокурор та позивач були обізнані принаймні з січня 2015 року, а особи, які оскаржували відповідне рішення суду у справі № 372/268/15-ц починаючи з червня 2018 року, надали у відповідну справу відомості стосовно переходу прав на спірну земельну ділянку, проте правом на подання такого позову до 26.01.2024 року (дата подання позову згідно відмітки штампу канцелярії суду першої інстанції) ні прокурор, ні позивач , як особа, яка в силу ч. 5 ст. 122 ЗК України здійснює повноваження по розпорядженню земельними ділянками поза межами населених пунктів, не скористались і жодних поважних причин невчення таких дій матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що початком перебігу строку позовної давності для звернення до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки на користь її власника є 11.03.2015 (дата відкриття провадження у справі № 372/268/15-ц), а відтак вказаний строк сплинув 11.03.2018.
З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції не приймаються посилання прокурора на необхідність урахування норми пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також обставини запровадження карантину в період із 12.03.2020 по 30.06.2023 та введення воєнного стану з 24.02.2022.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення ст. 13 ЦК України («Межі здійснення цивільних прав») має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов'язки тощо.
Подібна правова позиції Верховного Суду викладена в постанові від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16.
Наявними у матеріалах справи документальними доказами та встановленими судом вище обставинами в сукупності не підтверджується наявність у позивача поважних причин пропуску позовної давності.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.
З огляду на викладене, враховуючи те, що прокурор звернувся до суду з позовом у даній справі 26.01.2024, тобто поза межами строку позовної давності, поважних причин пропуску такого - суду не наведено і не встановлено, у зв"язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності та наявності відповідного клопотання відповідача.
Крім того, у процесі розгляду цієї справи у суді першої інстанції, ухвалою від 11.04.2024 Господарський суд Київської області задовольнив заяву прокурора про забезпечення позову; наклав арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036, яка зареєстрована за АТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд; заборонив державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036, в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію) права власності, поділу, об'єднання, застави або іншого виду зміни власників та об'єкту цивільних прав; заборонив будь-яким фізичним і юридичним особам проводити земляні роботи, здійснювати вирубку дерев на земельній ділянці з кадастровим номером 3223187700:12:027:0036.
Частиною 2 статті 136 ГПК України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тобто, за своєю правовою природою заходи забезпечення позову є встановлені судом тимчасові заходи до відповідача або інших осіб, спрямовані на попередження можливих порушень прав позивача за час вирішення відповідного спору, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами та вживаються лише у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Обмеження, які встановленні відповідною ухвалою суду про вжиття заходів забезпечення позову, встановлюються саме з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача на час вирішення спору, тобто, забезпечення в послідуючому реальної можливості виконання судового рішення у випадку задоволення вимог позивача, а відтак, їх дія нерозривно пов'язана із наявністю такої мети та інтересу позивача.
Отже, існування обмежень за вжитими судом заходами забезпечення позову обумовлюється в першу чергу існуванням матеріально-правового інтересу особи, на захист якого такі заходи і було вжито, адже з втратою такого інтересу необхідність в продовженні дії відповідних обтяжень фактично припиняється.
В свою чергу, відповідачем під час попереднього розгляду справи 21.07.2025 подано клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2024.
Обґрунтовуючи звернення із заявою про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову відповідач, посилаючись на частину 9 статті 145 ГПК України, вказував на те, що у разі ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про задоволення апеляційної скарги, поданої на рішення Господарського суду Київської області від 25.06.2024 у справі №911/218/24, та повної відмови у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Київської ОДА можливість існування вжитих судом заходів забезпечення позову буде відсутня, у зв'язку з чим просить розглянути дане клопотання та скасувати вжиті заходи ухвалою суду першої інстанції від 11.04.2024 у даній справі.
В подальшому постановою суду касаційної інстанції від 02.12.2025 зазначено, що ураховуючи, що ухвалена у цій справі постанова Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2025 підлягає скасуванню (зокрема, і в частині скасування заходів забезпечення позову), вжиті ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2024 заходи забезпечення позову залишаються не скасованими.
Частиною 1 статі 145 ГПК України визначено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Відповідно до частин 9, 10 статті 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача дійшов висновку про її задоволення та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову прокурора, суд апеляційної інстанції вважає, що заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2024 у справі №911/218/24 підлягають скасуванню, а відповідне клопотання відповідача підлягає задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, з урахуванням мотивів даної постанови, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки, за наведених у даній постанові підстав. Крім того, заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2024 у справі №911/218/24 підлягають скасуванню.
Розподіл судових витрат
Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:
- судовий збір за подачу позову залишити за прокуратурою;
- з Київської обласної прокуратури на користь Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аргумент фонд" слід стягнути 90219,60 грн (дев'яносто тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 60 коп.) судового збору розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд" на рішення Господарського суду Київської області від 25.06.2024 у справі № 911/218/24 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.06.2024 у справі № 911/218/24 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення суду, яким у позові Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аргумент фонд" про витребування земельної ділянки - відмовити повністю.
4. Стягнути з Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, ідентифікаційний код 02909996) на користь Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Аргумент фонд" (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 17, нежит. приміщ. 14, літ А, офіс 7, ідентифікаційний код 43680551) 90219,60 грн (дев'яносто тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 60 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. Задовольнити клопотання Акціонерного товариства "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд "Аргумент фонд" про скасування заходів забезпечення позову.
6. Скасувати заходи забезпечення позову, які були накладені ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2024 у справі №911/218/24.
7. Видачу судового наказу по справі № 911/218/24 доручити Господарському суду Київської області.
8. Матеріали справи № 911/218/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання та підписання повного тексту постанови: 13.04.2026 після виходу суддів з відпусток.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга