ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
про закриття апеляційного провадження
06 квітня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/420/25(916/2946/25)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна,
секретар судового засідання - І.С. Мисько,
за участю представників сторін:
від скаржника: не з'явився
від позивача: А.В. Бойко
від відповідачів:
1)Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «СЕНАТ»: С.В. Лисевич
2) ОСОБА_1 : О.В. Іщенко
3) ОСОБА_2 : не з'явився
4)Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ»: не з'явився
від третьої особи: В.Д. Дарієнко
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 (суддя Л.І. Грабован, м.Одеса, повне рішення складено 24.12.2025)
у справі №916/420/25(916/2946/25)
за позовом ОСОБА_4
до відповідачів:
1)Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «СЕНАТ»;
2) ОСОБА_1 ;
3) ОСОБА_2 ;
4)Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ»
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1: розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «СЕНАТ» арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича
про визнання недійсним договору поруки від 15.05.2019
в межах справи №916/420/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «СЕНАТ»,
Коротка історія справи
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 відкрито провадження у справі №916/420/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «СЕНАТ» (надалі - ТОВ ЮК «СЕНАТ», боржник); визнано вимоги фізичної особи ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4 ) до ТОВ ЮК «СЕНАТ» в сумі 11701424,00 грн із задоволенням у четверту чергу вимог кредиторів; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника ТОВ ЮК «СЕНАТ» строком на 170 календарних днів до 06.08.2025; розпорядником майна боржника ТОВ ЮК «СЕНАТ» призначено арбітражного керуючого Дарієнка Віктора Дмитровича (надалі - ОСОБА_5 ).
У липні 2025 року ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідачів: ТОВ ЮК «СЕНАТ», ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» (надалі - ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ») про визнання недійсним договору поруки від 15.05.2019, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ ЮК «СЕНАТ».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір поруки від 15.05.2019 є фіктивним, укладеним не на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики від 15.05.2019, а на створення формальних умов для визнання фіктивної заборгованості ТОВ ЮК «СЕНАТ», з подальшим виведенням з його власності єдиного нерухомого активу й одночасно головного джерела прибутку останнього, на шкоду іншим кредиторам боржника та позивача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.08.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2946/25, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, із присвоєнням справі №916/420/25(916/2946/25).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2025 до участі у справі №916/420/25(916/2946/25) залучено розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «СЕНАТ» арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ТОВ ЮК «СЕНАТ».
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 позов фізичної особи ОСОБА_4 до відповідачів: ТОВ ЮК «СЕНАТ», фізичної особи ОСОБА_1 , фізичної особи ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1: розпорядника майна ТОВ ЮК «СЕНАТ» арбітражного керуючого Дарієнка В.Д., про визнання недійсним договору поруки, укладеного між ТОВ ЮК «СЕНАТ», фізичною особою ОСОБА_1 , фізичною особою ОСОБА_2 від 15.05.2019, - задоволено. Визнано недійсним договір поруки від 15.05.2019, укладений між ТОВ ЮК «СЕНАТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . У задоволенні позовних вимог до ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» відмовлено. Стягнуто з ТОВ ЮК «СЕНАТ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь фізичної особи ОСОБА_4 по 605,60 грн витрат зі сплати судового збору.
Суд першої інстанції, врахувавши в якості преюдиційних обставини, встановлені у постанові Південно- західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 у справі №916/420/25, а також оцінивши наявні у матеріалах цієї справи №916/420/25(916/2946/25) докази, дійшов висновків, що:
-реальність передачі грошових коштів в позику за відповідними договорами від ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» до ОСОБА_1 та від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 знаходиться поза межами розумної вірогідності, суперечить здоровому глузду та звичайній діловій практиці;
-договір позики від 26.04.2018, укладений між ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ», як позикодавцем, та фізичною особою ОСОБА_1 , як позичальником, та, як наслідок, договір поруки від 15.05.2019, укладений між ТОВ ЮК «СЕНАТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , складались виключно для створення фіктивної заборгованості між їх сторонами та не пов'язані з реальними правовідносинами позики, оскільки гроші за ними не передавались, сторони оскаржуваного договору не мали на меті досягнення правових наслідків, які встановлені законом для договору поруки;
-оскаржуваний договір поруки від 15.05.2019 є фіктивним, укладеним не на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики від 15.05.2019, а на створення формальних умов для визнання фіктивної заборгованості боржника - ТОВ ЮК «СЕНАТ», з подальшим виведенням з його власності єдиного нерухомого активу й одночасно головного джерела прибутку останнього, на шкоду іншим кредиторам ТОВ ЮК «СЕНАТ», позивача тощо;
-позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими до ТОВ ЮК «СЕНАТ», фізичної особи ОСОБА_1 і фізичної особи ОСОБА_2 .
В частині вимог до ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» судом першої інстанції у позові відмовлено, оскільки до цієї юридичної особи жодних позовних вимог не пред'явлено та вказане товариство не є стороною оскаржуваного договору поруки та не є належним відповідачем у даній справі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_3 ) звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 у даній справі та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки від 15.05.2019 відмовити у повному обсязі.
Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначив, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про залучення його до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_1 та, як наслідок, безпідставно відмовив у заміні відповідача, що призвело до ухвалення судом рішення про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_3 , який так і не став учасником справи, хоча останній у встановлений законом спосіб отримав право вимоги за договором позики від 15.05.2019 та договором поруки від 15.05.2019, який становить предмет спору у даній справі, на підставі договору відступлення права вимоги від 23.06.2025, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
За доводами скаржника, суд першої інстанції в якості підстави для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_3 про заміну сторони правонаступником визначив наявність обґрунтованих сумнівів щодо дійсності укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору відступлення права вимоги від 23.06.2025, а в основу таких сумнівів суд поклав пояснення ОСОБА_1 , суть яких зводиться до того, що останній заперечує як факт підписання (укладання) договору про відступлення права вимоги від 23.06.2025, так і його виконання сторонами, зокрема, отримання грошових коштів за відступлене право вимоги.
Однак, як зазначив скаржник, суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги пояснення ОСОБА_1 , оскільки дані пояснення не підкріплені жодними належними та допустимими засобами доказування, а тому самі по собі не спростовують факту укладення договору, за яким скаржник набув право вимоги за договором позики від 15.05.2019 та договором поруки від 15.05.2019, правомірність якого оскаржується в межах цієї справи.
Крім того, скаржник наголосив на тому, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про заміну відповідача та вказуючи на наявність обґрунтованих сумнівів щодо дійсності договору відступлення права вимоги, допустив грубе порушення статті 204 Цивільного кодексу України, якою встановлена презумпція правомірності правочину. Водночас договір про відступлення права вимоги від 23.06.2025 укладений у письмовій формі, що відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України, та містить у собі усі притаманні для договору купівлі-продажу істотні умови: визначений предмет та ціну договору, строки проведення розрахунків за договором тощо, у зв'язку з чим були відсутні будь-які підстави для неврахування цього договору та незалучення ОСОБА_3 до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_1 в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України.
Наслідком ухвалення судом оскаржуваного рішення про визнання недійсним договору поруки від 15.05.2019 є позбавлення ОСОБА_3 права вимоги до ТОВ ЮК «СЕНАТ» в частині права вимагати виконання грошового зобов'язання, яке випливає з договору позики від 15.05.2019, що забезпечено договором поруки від 15.05.2019, адже недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України).
Також скаржник зазначив про те, що оспорюваний договір поруки не може бути кваліфікований як фіктивний, а також наголосив на тому, що суд першої інстанції з посиланням на частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України в основу свого рішення помилково поклав висновки Південно-західного апеляційного господарського суду, які викладені в постанові від 17.11.2025 у справі №916/420/25.
Позиція ОСОБА_4 щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, ОСОБА_4 зазначила, що апелянт не є стороною у тих відносинах, щодо яких виник спір, тому немає правових підстав для заміни належного відповідача, яким є ОСОБА_1 , на апелянта. Крім цього, навіть в разі, якщо апелянт був би правонаступником у цій справі, є помилковими його посилання на те, що його участь у розгляді цієї справи в суді першої інстанції могло вплинути на її результат, оскільки на час розгляду заяви апелянта про залучення його до участі у справі відповідач ОСОБА_1 визнав позов повністю, а згідно вимог частини другої статті 52 Господарського процесуального кодексу України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Також, на думку ОСОБА_4 , суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги заперечення ОСОБА_1 проти факту укладення договору про відступлення права вимоги та його виконання сторонами, зокрема отримання грошових коштів від апелянта, та врахував висновки, які викладені у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.25 у справі №916/420/25.
Позиція ТОВ ЮК «СЕНАТ» щодо апеляційної скарги
ТОВ ЮК «СЕНАТ» у відзиві на апеляційну скаргу просило оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, відповідач зазначив, що судом першої інстанції було належним чином встановлено обставини безгрошовості договорів позики від 26.04.2018 щодо надання ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» 5000000 доларів США фізичній особі ОСОБА_1 та від 15.05.2019 щодо надання ОСОБА_1 1500000 доларів США ОСОБА_2 , а також фіктивність договору поруки від 15.05.2019, за яким ТОВ ЮК «СЕНАТ» нібито поручилося перед ОСОБА_1 за виконання ОСОБА_2 своїх обов'язків щодо повернення позики.
Зазначені договори були доказами у справі №916/420/25 про банкрутство ТОВ ЮК «СЕНАТ», за якими суд першої інстанції ухвалою від 23.06.2025 помилково визнав грошові вимоги ОСОБА_1 до ТОВ ЮК «СЕНАТ» в сумі 107276253,67 грн. Надалі зазначену ухвалу у справі №916/420/25 було скасовано постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025, яку, в свою чергу, залишено в силі постановою Верховного Суду від 10.02.2026.
При цьому, за твердженнями ОСОБА_1 , він не є учасником таких договорів, і всі докази та пояснення від його імені у справу №916/420/25 та у справу №916/420/25(916/2946/25) до вересня 2025 року подавались не ним, а іншими особами з використанням його персональних даних.
Крім того, відповідач зазначив, що апелянт не є правонаступником у цій справі, тому є неспроможними його посилання на порушення його прав та інтересів оскаржуваним судовим рішенням у цій справі.
Позиція ОСОБА_1 щодо апеляційної скарги
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
ОСОБА_1 заперечує як факт укладення договору про відступлення права вимоги, так і факт його виконання сторонами, зокрема отримання грошових коштів від ОСОБА_3 , а матеріали справи не містять доказів, які б з урахуванням підвищеного стандарту доказування кредиторських вимог у справах про банкрутство, у своїй сукупності, спростували б твердження ОСОБА_1 та обґрунтовані сумніви щодо дійсності укладених між сторонами та доданих до заяви про визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 , договорів позики та поруки.
Крім того, повно та всебічно оцінивши докази, надані учасниками справи, в їх сукупності, на думку відповідача ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безгрошовість договорів позики та фіктивність договору поруки, визнавши його недійсним.
Також цілком обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що реальність передачі грошових коштів в позику за відповідними договорами від ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» до ОСОБА_1 та від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 знаходиться поза межами розумної вірогідності, суперечить здоровому глузду та звичайній діловій практиці.
За таких обставин, як зазначив ОСОБА_1 , господарський суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та у відповідності до висновків відповідних постанов Верховного Суду щодо правозастосування.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу зареєстровано судом 14.01.2026 за вх.№163/26.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна, що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.01.2026.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 у справі №916/420/25(916/2946/25) до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/420/25(916/2946/25) на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
27.01.2026 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 у справі №916/420/25(916/2946/25) залишено без руху з метою надання скаржнику можливості усунути недоліки поданої апеляційної скарги. Цією ж ухвалою суду встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
У межах встановленого ухвалою суду від 02.02.2026 строку, від скаржника надійшла заява (вх.№163/26/Д1 від 05.02.2026) про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 у справі №916/420/25(916/2946/25). Встановлено учасникам справи строк до 24.02.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06.04.2026 об 11:00 год.
23.02.2026 ОСОБА_4 та ТОВ ЮК «СЕНАТ» подали відзиви на апеляційну скаргу.
24.02.2026 ОСОБА_1 подав відзив відзив на апеляційну скаргу.
ОСОБА_2 та ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» не скористались своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу, а також не реалізували своє право участі у судовому засіданні апеляційної інстанції, про дату, час та місце проведення якого були повідомлені належним чином.
Апелянт про дату, час та місце проведення судового засідання також повідомлений належним чином, проте не скористався своїм правом участі у ньому.
Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов'язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною дванадцятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце проведення судового засідання.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі, виходячи з наступного.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього суду; вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
При цьому «право на суд» та право на «доступ до суду» не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише у такий спосіб та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v Greece (Філіс), § 59; De Geouffre de la Pradelle v France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), § 28, і Stanev v Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], § 229).
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 №11-рп/2007).
Отже, наведені конституційні приписи, закріплені також у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», реалізуються в порядку, передбаченому відповідними процесуальними нормами, зокрема нормами Господарського процесуального кодексу України.
Тож обсяг реалізації конституційного права на оскарження судового рішення у конкретних правовідносинах визначається положеннями процесуального закону.
Згідно із частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною шостою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що законодавством передбачений виключний перелік суб'єктів, які вправі оскаржити в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду у випадку наявності підстав для цього. Визначаючи коло вказаних суб'єктів, законодавство передбачає попередню участь апелянта у справі з певним процесуальним статусом, за винятком випадків, коли рішення стосується прав та обов'язків скаржника, який не брав участь у справі.
Так, відповідно до частини першої статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право, зокрема, на апеляційний перегляд справи.
За частиною першою статті 254 цього ж кодексу учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Тобто вказаними нормами визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема, розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, враховуючи предмет та підстави позову.
Водночас стаття 254 Господарського процесуального кодексу України визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її 1) право, 2) інтерес, 3) обов'язок; такий правовий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Вирішуючи це питання, суд має з'ясувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому тощо. Тобто суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
За змістом пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
В такий спосіб Господарський процесуальний кодекс України передбачає необхідність з'ясування апеляційним господарським судом наявності правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі; чи вирішив місцевий господарський суд питання про права, інтереси та/або обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.
Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено його права та/або обов'язки чи інтереси, то, з огляду на зазначене, такі посилання не є самі по собі достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги, а підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Так, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, тобто скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки та про які саме.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо:
-у мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права/інтереси та обов'язки цієї особи або
-у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права/інтереси та обов'язки цієї особи.
Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не береться до уваги.
У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд.
Отже, суд апеляційної інстанції має насамперед з'ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про скасування (зміну) судового рішення.
Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, у зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
Такий підхід є усталеним у практиці Верховного Суду, а відповідні правові висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13, у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №904/897/19, від 07.02.2024 у справі №5023/3214/11, від 25.10.2024 у справі №910/6178/20, від 02.12.2024 у справі №914/2070/23, від 17.04.2025 у справі №910/12499/21, а також у постанові від 29.04.2025 у справі №914/2039/23.
Наразі предметом апеляційного розгляду є законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 у справі №916/420/25(916/2946/25), яким визнано недійсним договір поруки від 15.05.2019, укладений між ТОВ ЮК «СЕНАТ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Отже, виходячи з вищенаведених обставин, першочерговому дослідженню підлягає питання щодо статусу заявника апеляційної скарги - ОСОБА_3 та, відповідно, наявності у нього права на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 у справі №916/420/25(916/2946/25).
Як вбачається з наявних матеріалів справи, предметом спору у даній справі були вимоги ОСОБА_4 до ТОВ ЮК «СЕНАТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» про визнання недійсним договору поруки від 15.05.2019, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ ЮК «СЕНАТ».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір поруки від 15.05.2019 є фіктивним, укладеним не на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики від 15.05.2019, а на створення формальних умов для визнання фіктивної заборгованості ТОВ ЮК «СЕНАТ», з подальшим виведенням з його власності єдиного нерухомого активу й одночасно головного джерела прибутку останнього, на шкоду іншим кредиторам боржника та позивача.
Позивачка вказує, що під час розгляду справи про банкрутство ТОВ ЮК «СЕНАТ» зі змісту заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника дізналася про те, що між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ ЮК «СЕНАТ» було укладено договір поруки від 15.05.2019 (оскаржуваний договір). За цим договором боржник поручився всім своїм майном за виконання ОСОБА_2 своїх грошових зобов'язань перед ОСОБА_1 , що виникли з договору позики від 15.05.2019, на умовах якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 позику в розмірі 1500000 доларів США. З причин неповернення зазначеної позики ОСОБА_1 заявив грошову вимогу до боржника в загальному розмірі 2588743,92 доларів США.
Позивачка вважає, що оскаржуваний правочин є підставою для збільшення боргових зобов'язань боржника та, як наслідок, зменшення його конкурсної маси, а отже, і розміру задоволення вимог позивачки.
Позивачка є заінтересованою особою у питанні усунення неправомірної переваги кредитора ОСОБА_1 , яка виникла у нього завдяки визнанням судом фіктивної заборгованості боржника, як ініціюючий кредитор у справі про банкрутство ТОВ ЮК «СЕНАТ».
Позивачка наголошує на тому, що всі сторони оскаржуваного договору знали заздалегідь, що він не буде виконаний; під час складання його тексту мали інші цілі, ніж передбачені правочином поруки. Так, боржник з дня його державної реєстрації, як юридичної особи, фактично знаходиться та здійснює підприємницьку діяльність виключно у місті Одесі. З 2010 року єдиним значним активом боржника є об'єкт комерційної нерухомості - торгово-офісний центр «Марсель», площею 3670,7 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79. Головним джерелом прибутку боржника є здача приміщень зазначеного торгово-офісного центру в оренду. Згідно умов пунктів 1.1., 2.1., 2.1.2. оскаржуваного договору боржник зобов'язався забезпечити повернення 1000000 доларів США до 30.11.2019, а залишок - 500000 доларів США - до 30.11.2024, а також сплату 20% річних від простроченої суми (визначених пунктом 8.1. договору позики від 15.05.19).
Причому згідно із пунктом 3.1.2. цього договору в разі невиконання забезпеченого зобов'язання Товариство зобов'язалось відповідати всім своїм майном. На кінець 2018 року баланс боржника складав 20775200 грн, зі збитком в сумі 1359900 (копія фінансового звіту за 2018 надається). У 2019 році розмір прибутків боржника складав: в 1 кварталі - 171853,33 грн, за перше півріччя - 613330,83 грн, за 3 місяця - 986039,76 грн, за рік - 1573697,33 грн, або за середнім курсом - 60526,82 доларів США (копії податкових декларацій за 2019 рік надаються). Таким чином, як вказує позивачка, на час укладання оскаржуваного договору (15.05.2019) боржник завідомо не мав фінансової спроможності виконати договірне зобов'язання щодо повернення частини позики в сумі 1000000 доларів США до 30.11.2019 у випадку її неповернення позичальником ОСОБА_2 .
На думку позивачки, оскільки оскаржуваний договір є безоплатним, ніякого економічного сенсу чи іншої зрозумілої мети для боржника від укладання та можливого наступного виконання оскаржуваного договору не вбачається.
Між боржником, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні будь які відносини (родинні, особисті, ділові, корпоративні, відносини пов'язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо). З відкритих джерел офіційної інформації (роздруківки довідок чи результатів пошуку додаються) встановлюється, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ніколи не були зареєстровані підприємцями чи учасниками (бенефіціарами) будь-якої юридичної особи, не мають у власності нерухомого майна, транспортних засобів. За результатами пошуку в мережі Інтернет не вбачається наявність відомостей про зайнятість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у сферах шоу-бізнеса, політиці, в інших соціальних чи ділових сферах, з якими може пов'язуватись володіння та розпорядження значними сумами грошових коштів. Немає відомостей й про працевлаштованість чи будь-яку іншу зайнятість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про наявність у них джерел прибутків тощо. Таким чином, не вбачається жодної об'єктивної причини, за якої боржник міг би взяти на себе такий значний тягар у вигляді зобов'язань за оскаржуваним договором, уклавши його з двома фізичними особами, з якими боржника нічого не пов'язує, та безоплатно всім майном поручитись за виконання обов'язку з повернення боргу фізичною особою, яка немає ні активів, ні відповідних прибутків, тобто за умовами надзвичайного ризику неповернення позики.
Відтак, позивачка зазначає, що з урахуванням договірних умов та дійсного фінансового стану ТОВ ЮК «СЕНАТ» є очевидним, що оскаржуваний договір міг бути виконаний боржником виключно за рахунок відчуження його єдиного значного активу, внаслідок чого боржник одночасно втрачає основне джерело його прибутку, що є абсолютно нерозумним для боржника, як суб'єкта підприємницької діяльності.
Позивачка впевнена, що у ОСОБА_2 теж завідомо не було фінансової спроможності виконати зобов'язання щодо повернення частини позики в сумі 1000000 доларів США до 30.11.2019, про що було відомо сторонам.
ОСОБА_1 для доведення наявності у нього спроможності надати заявлену позику ОСОБА_2 у справу про банкрутство № 916/420/25 разом із клопотанням від 17.06.2025 надав копії договору позики від 26.04.2018 та видаткових касових ордерів від 26 та 27 квітня 2018 року. Стверджував, що 26 та 27 квітня 2018 року отримав від ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ» в позику готівкою 131150000,00 грн (5000000 доларів США).
Проте позивачка заперечує грошовість зазначеного договору позики від 26.04.2018. Так, Товариство було зареєстровано 23.04.2018 зі статутним капіталом 100000,00 грн за адресою масової реєстрації: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4а, оф. 139. Відомості про реальне здійснення Товариством господарської діяльності з доступних джерел відсутні. Зареєстровані види діяльності Товариства пов'язані з операціями з нерухомістю, проте у власності Товариства немає нерухомого майна чи інших активів.
Надані ОСОБА_1 докази вказують на надання Товариством позики готівкою в сумі 131150000,00 грн на третій день після його реєстрації, як юридичної особи. Договір позики від 26.04.2018 та видаткові касові ордери свідчать про завідоме грубе порушення вимог чинного законодавства, оскільки згідно пунктів 1.2., 2.2. зазначеного договору Товариство зобов'язалось надати ОСОБА_1 позику готівкою у строк, що не перевищує 15 банківських днів з дати підписання договору, а з касових ордерів вбачається фактична видача 131150000,00 грн за два дні. Це суперечить вимогам пунктів 6, 11 розділу II Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 №148 (в редакції, чинній на стан вчинення зазначених дій), за якими суб'єкти господарювання мають право здійснювати розрахунки готівкою протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами з фізичними особами у розмірі до 50000,00 грн включно. Тобто на видачу позики в сумі 131150000,00 грн готівкою у встановленому порядку необхідно затратити не менш, як 2623 дні.
Позивачка заперечує наявність на третій день після реєстрації у Товариства в касі 131150000,00 грн готівкою та зауважує про очевидну відсутність розумного пояснення мети та мотивів надання Товариством позики на умовах договору від 26.04.2018.
Так, договір позики від 26.04.2018 є безоплатним та незабезпеченим. На його умовах Товариство мало надати поворотну фінансову допомогу (в розумінні пункту 14.1.257 Податкового кодексу України) в крупній сумі, яка надзвичайно перевищує звичайні побутові потреби людини, чим на тривалий строк позбавити себе можливості користуватись цими грошовими активами у власній підприємницькій діяльності, головною метою якої є отримання прибутку.
Фактично Товариство мало передати 131150000,00 грн готівкою на користь ОСОБА_1 , який не має активів, відповідних прибутків та зайнятості, причому надання готівкових коштів мало відбутися із завідомим порушенням встановленого порядку. Тобто виконуючи власні зобов'язання за договором позики від 26.04.2018, Товариство без будь-якого розумного мотиву приймало на себе тягар можливих негативних наслідків через порушення законодавства з суттєвим ризиком втрати значної суми власних грошових коштів. Позивачка вважає очевидним, що видача позики за договором позики від 26.04.2018 одночасно не відповідає особливостям особистості й фінансового стану ОСОБА_1 , а також дійсним можливостям та підприємницьким інтересам Товариства. Немає розумних пояснень мети та мотивів для здійснення Товариством подібних дій.
Позивачка стверджує, що в дійсності грошові кошти ОСОБА_1 не надавались, а текст договору позики від 26.04.2018 та касові ордери від 26 та 27 квітня 2018 складено виключно для використання їх в якості доказів у справі про банкрутство боржника.
Позивачка впевнена, що з урахуванням всіх відомих обставин та сукупності доказів реальність передачі грошових коштів в позику за відповідними договорами від Товариства до ОСОБА_1 та від ОСОБА_6 до ОСОБА_2 знаходиться поза межами розумної вірогідності, суперечить здоровому глузду та звичайній діловій практиці.
Позивачка вказує, що факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Позивачка наголошує на тому, що договір позики від 26.04.2018 та, як наслідок, договір поруки від 15.05.2019 є неукладеними, а їх тексти складались виключно для створення фіктивної заборгованості між їх сторонами та не пов'язані з реальними правовідносинами позики, оскільки гроші за ними не передавались. Оскільки не був укладений основний договір (договір позики від 15.05.2019), на забезпечення виконання якого укладався оскаржуваний договір, сторони оскаржуваного договору не мали на меті досягнення правових наслідків, які встановлені законом для договору поруки, позивачка вважає, що оскаржуваний договір є фіктивним, укладеним не на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики від 15.05.2019, а на створення формальних умов для визнання фіктивної заборгованості боржника, з подальшим виведенням з його власності єдиного нерухомого активу й одночасно головного джерела прибутку боржника, на шкоду іншим кредиторам боржника, позивачки тощо.
ТОВ ЮК «СЕНАТ» у відзиві на позов повністю підтримало доводи позовної заяви у даній справі.
ОСОБА_1 (відзив підписано представником ОСОБА_7 ) надав відзив від 19.08.2025, в якому зазначив, що твердження ОСОБА_4 щодо фіктивності кредиторської заборгованості за договором позики є виключно її суб'єктивним уявленням, яке не підтверджене жодними належними та допустимими засобами доказування.
Однак у поясненнях від 01.09.2025 ОСОБА_1 повідомив про те, що повноважень адвокату Грицюку О.О. не надавав, договори позики та поруки не укладав, його паспортом скористались шахраї.
До пояснень, відповідачем надано копії листа адвокату Грицюку О.О. та нотаріально засвідченої заяви свідка.
Представником ОСОБА_1 - Плачковим Ф.І. 30.09.2025 надано оригінал заяви свідка, в якій засвідчено справжність підпису ОСОБА_1 та встановлено його особу приватним нотаріусом Запольською В.О. У заяві ОСОБА_1 зазначив наступне:
«Я, ОСОБА_1 , надаю згоду бути допитаним в якості свідка в судовій справі №916/420/25(916/2946/25), підтверджую свою обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань, а саме статті 384 Кримінального кодексу України, у відповідності до якої завідомо неправдиве показання свідка під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді, - караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, а ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Також наголошую про мою готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.
По суті справи поясняю наступне.
До серпня 2023 року я мешкав в селищі Краснопілля Сумської області, не мав постійної зайнятості та заробітків. Знайомий мені запропонував переїхати до Києва, де для мене є постійна робота в гарному місці, на що я погодився, і приблизно з вересня 2023 року я почав неофіційно працювати двірником в ТОВ «ЖЕК «ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАГОРБ», моїм керівником є ОСОБА_8 . ОСОБА_8 пообіцяв мені офіційне працевлаштування, я надав йому свою трудову книжку, а також неодноразово на його вимогу надавав йому мій паспорт та довідку з номером платника податків, які він повертав мені через декілька днів, а іноді - декілька місяців, проте свою обіцянку так і не виконав, і мене офіційно було оформлено. Я мешкаю у будівельному вагончику на дворі церкві за адресою: м. Київ, вул. Ломаківська, 64. Прибираю вулиці Ломаківську, Пирятинську, та вулиці навколо, а також виконую дрібні доручення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Там же працює двірником ОСОБА_2 , який вже працював на час, коли я з'явився. З його слів він там працює вже шість років.
Згодом мені стало відомо, що на протязі 2025 року невідомі особи шляхом використання моїх персональних даних без моєї згоди оформили на моє ім'я електронний підпис, адресу електронної пошти та кабінет в системі «Електронний суд», а також від мого імені було підписано перелік документів, а саме:
заява з грошовими вимогами до боржника в справі №916/420/25
договір позики від 15.05.19 р.;
акт приймання-передачі коштів за договором позики від 15.05.19 р.;
договір поруки від 15.05.19 р.;
вимога про сплату боргу від 05.12.19 до ТОВ ЮК «Сенат»;
вимога про сплату боргу від 05.12.19 до ОСОБА_2 ;
вимога про сплату боргу від 07.12.24 до ОСОБА_2 ;
договір позики від 26.04.18 р.;
видатковий касовий ордер від 26.04.18 р.;
видатковий касовий ордер від 27.04.18 р.;
договір про надання правничої допомоги № 18/04-25 від 18.04.25 р.;
нотаріальна заява від 24.04.25 р.;
договір №2-05/25 про надання правової допомоги від 02.05.25 р.
Я категорично заявляю про те, що зазначені документи не підписував, та не отримував в позику 131 150 000 грн за договором позики від 26 квітня 2018 року, а також не надавав позику ОСОБА_2 в сумі 1 500 000 доларів США за договором позики від 15 травня 2019 року.
Зауважую, що з ОСОБА_11 ми взагалі не були знайомі до вересня 2023 року, також мені нічого не відомо про ТОВ «Гран-девелопмент» та ТОВ ЮК «Сенат», з ними мене нічого не пов'язує. Також я не знаю ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ».
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 було подано до суду заяву (вх.№34183/25 від 29.10.2025) про залучення до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_1 , заміну відповідача у справі ОСОБА_1 на його правонаступника ОСОБА_3 .
В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_3 зазначив, що 23.06.2025 між ОСОБА_1 , як первісним кредитором, та ОСОБА_3 , як новим кредитором, укладений договір відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор ( ОСОБА_1 ) передав, а новий кредитор ( ОСОБА_3 ) набув право вимоги до позичальника ОСОБА_2 , включаючи права вимоги до його правонаступників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки ОСОБА_2 , за договором позики. Цим же договором визначено, що сторони домовились, що у зв'язку з укладенням цього договору вважається, що первісний кредитор відступив новому кредитору також право вимоги за договором поруки від 15.05.2019, який укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ ЮК «СЕНАТ» як поручителем в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики.
Господарським судом Одеської області протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 03.11.2025, відмовлено у задоволенні цієї заяви, та у подальшому, за результатами розгляду цієї справи №916/420/25(916/2946/25) рішенням від 10.12.2025 визнано недійсним договір поруки від 15.05.2019, укладений між ТОВ ЮК «СЕНАТ», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з підстав того, що оскаржуваний договір є фіктивним, укладеним не на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики від 15.05.2019, а на створення формальних умов для визнання фіктивної заборгованості боржника - ТОВ ЮК «СЕНАТ», з подальшим виведенням з його власності єдиного нерухомого активу й одночасно головного джерела прибутку останнього, на шкоду іншим кредиторам Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія «СЕНАТ», позивачки тощо.
ОСОБА_3 , звертаючись із апеляційною скаргою, зазначає про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_3 , оскільки останній отримав право вимоги за договором позики від 15.05.2019 та договором поруки від 15.05.2019, який становить предмет спору у даній справі, на підставі договору відступлення права вимоги від 23.06.2025, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про що ОСОБА_3 зазначав у його заяві про залучення до участі у справі в якості правонаступника ОСОБА_1 , у задоволенні якої судом було неправомірно відмовлено.
Колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права від однієї особи до іншої. Правонаступництво прав та обов'язків особи може мати місце у разі коли до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов'язок боржника.
Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 52 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Підставою для процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному правовідношенні, яке настало після відкриття провадження у справі. Відтак, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав й обов'язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.
Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, є переходом процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Згідно з частиною третьою статті 52 Господарського процесуального кодексу України про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Відтак, суд будь-якої інстанції зобов'язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов'язків відповідної особи, а правонаступник існує.
При цьому до вирішення судом питання щодо заміни учасника справи його правонаступником у суду відсутні процесуальні підстави залучати відповідну особу (що стверджує себе правонаступником) до участі у справі.
Отже, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником за наявності підтверджених вимог первісного кредитора). Тобто процесуальне правонаступництво є наслідком матеріального правонаступництва. У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника, а відповідно дослідження обставин, зокрема заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Законодавство передбачає такі порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов'язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов'язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов'язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов'язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України), дарування (частина друга статті 718 Цивільного кодексу України), факторингу (глава 73 Цивільного кодексу України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України) чи спадкування (стаття 1216 Цивільного кодексу України)).
Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 Цивільного кодексу України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 Цивільного кодексу України).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) таке зобов'язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов'язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/3411/14 зроблено висновок, що правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов'язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.
Водночас на відміну від перевірки дійсності та чинності самої вимоги, оцінка договору відступлення прав вимоги на предмет суперечності приписам законодавства під час вирішення судом заяви про заміну сторони виконавчого провадження (стягувача у виконавчому листі, сторони у справі) є обмеженою та має узгоджуватися з презумпцією правомірності правочину, закріпленою в статті 204 Цивільного кодексу України.
А тому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний), за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду заяви про заміну сторони правонаступником, а обставини щодо відступлення права вимоги шляхом укладення цивільно-правової угоди не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 Цивільного кодексу України.
При цьому недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями Цивільного кодексу України. Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться в статті 519 Цивільного кодексу України, не можна ототожнювати з недійсністю правочину, а законодавець не пов'язує питання дійсності/недійсності правочину про заміну кредитора з дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору (див. пункти 92, 96 постанови від 08.08.2023 Великої Палати Верховного Суду у постанові у справі №910/19199/21 (провадження12-45гс22)).
Поряд з цим у пункті 132 постанови від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.
Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.01.2026 у справі №910/11071/23.
У вирішенні питання заміни сторони її правонаступником (як на будь-якій стадії судового процесу, так і на будь-якій стадії виконання судового рішення) у кожному конкретному випадку здійснюється судом шляхом дослідження та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви.
Вирішуючи питання щодо наявності/відсутності підстав для заміни сторони правонаступником, Господарський суд Одеської області в порядку частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України врахував висновки, які викладені у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 у справі №916/420/25 про банкрутство ТОВ ЮК «СЕНАТ».
Так, колегією суддів встановлено, що 17.02.2025 Господарський суд Одеської області ухвалив відкрити за заявою фізичної особи ОСОБА_4 провадження у справі №916/420/25 про банкрутство ТОВ ЮК «СЕНАТ» за правилами Кодексу України з процедур банкрутства, ввести процедуру розпорядження майном, мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. тощо.
20.03.2025 ОСОБА_1 подав заяву про визнання кредитором до ТОВ ЮК «СЕНАТ» на суму 107276253,67 грн, яка обґрунтована заборгованістю боржника перед кредитором на заявлену суму за невиконаним договором від 15.05.2019 позики, укладеним кредитором як позикодавцем з фізичною особою ОСОБА_2 , за виконання зобов'язань якого з повернення кредитору запозичених у нього 1,5 млн доларів США поручився боржник згідно з укладеним між трьома вказаними особами договором поруки від 15.05.2019.
06.10.2025 ОСОБА_3 в ході здійснення апеляційного провадження з перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 за скаргами боржника, ОСОБА_4 та арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. подав заяву про залучення ОСОБА_3 до участі у цій справі як правонаступника кредитора ОСОБА_1 та просив замінити цю особу його правонаступником ОСОБА_3 , зобов'язавши розпорядника майна боржника внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів боржника. Заява обґрунтована укладенням заявником з ОСОБА_1 договору відступлення права вимоги до позичальника ОСОБА_2 за укладеним з ним кредитором договором позики, а також права вимоги за укладеним з боржником відповідним договором поруки.
17.11.2025 Південно-західний апеляційний господарський суд постановив про задоволення апеляційних скарг боржника, ОСОБА_4 та арбітражного керуючого Дарієнка В.Д., скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 23.06.2025 в частині визнання та включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ОСОБА_1 та відхилення грошових вимог цієї особи до боржника.
Судове рішення мотивоване обґрунтованими сумнівами щодо дійсності укладених між сторонами та доданих до заяви про визнання кредиторських вимог договорів позики та поруки, оскільки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ГРАН-ДЕВЕЛОПМЕНТ», яке попередньо запозичило кошти ОСОБА_1 , та боржник не є пов'язаними особами, не мали жодної мети, доцільності та економічного сенсу щодо укладення договорів позики та поруки, зокрема враховуючи і те, що ОСОБА_1 безпосередньо заперечив і факт запозичення ним коштів на заявлену суму, і факт укладення відповідних договорів позики та поруки, і наявність у нього вимог до боржника, а доказами у справі стосовно розміру доходів ОСОБА_1 та позичальника ОСОБА_2 спростовуються їх фінансова можливість запозичити та гарантувати повернення коштів у сумі заявлених у цій справі грошових вимог.
Також апеляційний суд зазначив про відмову у задоволенні заяви фізичної особи ОСОБА_3 про залучення його до участі у цій справі як правонаступника кредитора ОСОБА_1 та заміну кредитора ОСОБА_1 його правонаступником ОСОБА_3 з мотивів обґрунтованих сумнівів суду щодо дійсності укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору відступлення права вимоги від 23.06.2025, встановивши, що ОСОБА_1 заперечує, як факт укладення договору про відступлення права вимоги, так і його виконання сторонами, зокрема отримання грошових коштів від ОСОБА_3 .
При цьому згідно з постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 у справі №916/420/25 предметом дослідження та оцінки на предмет наявності та обґрунтованості стало також матеріальне право вимоги первісного кредитора ОСОБА_1 до боржника, і апеляційний суд за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про визнання зазначених грошових вимог встановив обставини відсутності такого права вимоги у ОСОБА_1 до боржника, що стало підставою для рішення про відхилення апеляційним судом таких грошових вимог.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.02.2026 у справі №916/420/25 касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 у справі №916/420/25 залишено без змін.
Таким чином, з урахуванням викладеного у сукупності, колегія суддів зазначає, що за договором відступлення права вимоги, укладеним між ОСОБА_1 , як первісним кредитором, та ОСОБА_3 , як новим кредитором, було передане відсутнє у первісного кредитора ОСОБА_1 право вимоги до боржника ТОВ ЮК «СЕНАТ», у зв'язку з чим не відбулась заміна сторони/кредитора у матеріальному правовідношенні за вимогами до боржника, тому і відсутні підстави і для заміни ОСОБА_1 ОСОБА_3 як правонаступником у матеріальному правовідношенні за вимогами до боржника.
Як встановив суд апеляційної інстанції, спірні правовідносини у цій справі №916/420/25(916/2946/25) виникли між сторонами оскаржуваного у цій справі договору поруки від 15.05.2019, а саме: ОСОБА_1 (кредитором), ОСОБА_2 (боржником) та ТОВ ЮК «СЕНАТ» (поручителем), та кредитором ТОВ ЮК «СЕНАТ» - ОСОБА_4 , яка оскаржує в межах цієї справи №916/420/25(916/2946/25) вказаний договір поруки від 15.05.2019 з підстав його фіктивності.
Враховуючи наведене вище обґрунтування, ОСОБА_3 не є правонаступником ОСОБА_1 за вимогами до боржника, не є учасником справи №916/420/25(916/2946/25) та не є учасником правовідносин, які виникли між сторонами у справі та були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Так, як вже вище зазначалось, за приписами процесуального законодавства судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Між тим, будь-яких суджень чи висновків щодо безпосереднього вирішення прав, інтересів та обов'язків ОСОБА_3 рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 у цій справі не містить.
Скаржником також не вказано конкретні пункти, абзаци тощо мотивувальної або резолютивної частини оскаржуваного рішення, в яких йдеться про його права, інтереси та (або) обов'язки та про які саме, тобто чи повинен апелянт виконати будь-які зобов'язання чи утриматись від вчинення певних дій, тощо.
З урахування викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянтом не доведено прямого та безпосереднього зв'язку між оскаржуваним рішенням та його впливом на права, інтереси та/або обов'язки скаржника.
Отже, при постановленні рішення від 10.12.2025 у даній справі місцевий господарський суд не вирішував питання про права та обов'язки особи, яка подала апеляційну скаргу.
Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутній суб'єкт апеляційного оскарження у розумінні частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України, що є підставою для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 у справі №916/420/25(916/2946/25) відповідно до пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 232-235, п. 3 ч. 1 ст. 264
Господарського процесуального кодексу України,
Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2025 у справі №916/420/25(916/2946/25).
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну ухвалу складено 13.04.2026.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя О.Ю. Аленін