13 квітня 2026 року Справа № 914/1875/16
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я.
розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 вих. № 01-4-26 від 01.04.2026 (вх. № 01-04/2788/26 від 03.04.2026) про відвід суддів Панової І.Ю., Зварич О.В. та Скрипчук О.С. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман" вих. № 01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. № 01-05/3698/25 від 15.12.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 про визнання грошових вимог до боржника
у справі № 914/1875/16
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман".
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман"
встановив
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі № 914/1875/16 визнано вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман" на суму 626 250 грн. 00 коп., як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника. Відхилено вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман" на суму 152 856 грн. 47 коп. (з яких: 62 625, 00 грн. - штраф; 90 231, 47 грн. - 3 % річних). Витрати ОСОБА_2 по сплаті судового збору у розмірі 4 844 грн. 80 коп. за подання до суду заяви з вимогами до боржника покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю фірму "Гетьман".
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТзОВ фірма "Гетьман" оскаржило ухвалу в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла на адресу Західного апеляційного господарського суду 12.12.2025. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі № 914/1875/16 в частині задоволення заяви та визнання грошових вимог ОСОБА_2 до боржника та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_2 до боржника в повному обсязі.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.12.2025, вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Зварич О.В. та Скрипчук О.С.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман" вих. № 01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. № 01-05/3698/25 від 15.12.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі № 914/1875/16.
Ухвалою суду від 12.01.2026 призначено розгляд справи на 10.02.2026.
Ухвалою суду від 05.02.2026 призначено розгляд справи на 10.03.2026.
Ухвалою суду від 10.03.2026 відкладено розгляд справи на 21.04.2026.
03.04.2026 від кредитора ОСОБА_1 надійшла заява вих. № 01-4-26 від 01.04.2026 (вх. № 01-05/2788/26 від 03.04.2026) про відвід колегії суддів у складі: Панової І.Ю., Зварич О.В. та Скрипчук О.С.
Заява обґрунтована тим, що вказана колегія суддів послідовно виносить рішення, які фактично сприяють ТзОВ «ФК «КАНТІЄРО» та ТзОВ «Ю-БЕЙС» у отриманні коштів від реалізації майна, витребуваного у заявника. Окрім цього, заявник посилається на низку публікацій у мережі Інтернет щодо суддів Панової І.Ю., Зварич О.В. та судді Верховного Суду Жукова С.В. Таким чином заявник стверджує, що сукупність вказаних фактів породжує у стороннього спостерігача законні сумніви у безсторонності суду.
Також, заявник наголошує, що попередні рішення даної колегії суддів (від 22.04.2025) у споріднених провадженнях (справи № 914/347/24 та № 914/348/24) були скасовані Верховним Судом через неправильне застосування ст. 388 ЦК України та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте, за твердженням заявника, судді продовжують ігнорувати вказані правові позиції, що свідчить про їх заздалегідь сформовану упереджену позицію щодо учасників справи.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 доводи заявника визнано необгрунтованими та передано матеріали справи № 914/1875/16 на автоматизований розподіл для визначення складу суду по розгляду заяви ОСОБА_1 вих. № 01-4-26 від 01.04.2026 (вх. № 01-04/2788/26 від 03.04.2026) про відвід суддів Панової І.Ю., Зварич О.В. та Скрипчук О.С. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман" вих. № 01-20/1348 від 12.12.2025 (вх. № 01-05/3698/25 від 15.12.2025) на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 про визнання грошових вимог до боржника.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026, розгляд заяви про відвід розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Манюка П.Т. - головуючий суддя, судді Прядко О.В., Рим Т.Я.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Панової І.Ю., Зварич О.В. та Скрипчук О.С. у справі № 914/1875/16 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 про визнання грошових вимог до боржника, суд вбачає наявність підстав для відмови у її задоволенні виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Положеннями статті 36 ГПК України передбачено, що суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження в справі. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанцій, а також у новому розгляді справи після скасування постанови суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови суду касаційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасоване судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з виключними обставинами у цій справі.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 39 ГПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Частинами 7, 8, 11 ст. 39 ГПК України передбачено, що вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. Суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Зі змісту заяви про відвід вбачається, що заявник підставою для відводу вважає п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України (інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді).
Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участь у конкретній справі. Підстави відводу судді - це обставини, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді конкретної справи. Ці обставини можуть бути суб'єктивного характеру і стосуватися особистих зв'язків судді з особами, які беруть участь у справі, або його особистої поведінки щодо розгляду справи, чи об'єктивного характеру і стосуватися процесуального статусу судді у справі, яка розглядалася раніше.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), закріплено право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, тобто за змістом статті 6 Конвенції суд у межах своїх повноважень має бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2000 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Бочан проти України" (заява № 7577/02) від 03 травня 2007 року встановлено, що "безсторонність", в сенсі пункту 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. При об'єктивному підході до встановлення наявності/відсутності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність, зважаючи на безпосередню поведінку судді.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію, що у контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.
Суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді (суддів) під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді (суддів), які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його (їх) безсторонність.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 9 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» зазначено, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими».
У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості. Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (Рішення ЄСПЛ від 24.05.1989 у справі №11/1987/134/188 "Hauschildt v. Denmark", пункт 48).
При вирішенні питання про відвід судді (складу суду) необхідно перевірити додержання як об'єктивного, так і суб'єктивного критеріїв безсторонності суду, а саме формування суду (колегії суддів) для розгляду конкретної справи (об'єктивний критерій) у встановлений законом спосіб та надати оцінку доводам заявника на предмет недодержання вимог щодо особистої безсторонності суду (суб'єктивний критерій).
Щодо об'єктивного критерію, окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (Рішення ЄСПЛ у справі Газета Україна-Центр проти України, no. 16695/04, від 15.07.2010).
Надаючи оцінку об'єктивності судді під час вчинення ним процесуальних дій, необхідно виходити з таких критеріїв: чи вільний суддя під час виконання ним своїх обов'язків від будь-яких заходів впливу; чи сприяє його поведінка у судовому процесі та за стінами суду підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі; чи вчинялись суддею дії, які можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та приймати рішення у справах.
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23, вказано, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Зазначений принцип застосовується таким чином:
- при виконанні своїх обов'язків суддя вільний від будь-яких схильностей, упередженості чи забобонів;
- поведінка судді в процесі засідання та за стінами суду має сприяти підтримці та зростанню довіри суспільства, представників юридичної професії та сторін у справі до об'єктивності суддів та судових органів;
- суддя по можливості обмежує себе у здійсненні дій, що можуть стати приводом для позбавлення його права брати участь у судовому засіданні та виносити рішення у справах;
- перед розглядом справи (про який відомо, що він відбудеться, або це тільки передбачається) суддя утримується від будь-яких коментарів, що могли б з огляду на розумну оцінку ситуації якимось чином вплинути на перебіг цієї справи чи поставити під сумнів справедливе ведення процесу; суддя утримується від публічних та інших коментарів, оскільки це може перешкодити неупередженому розгляду справи стосовно певної особи чи питання;
- суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Метою відводу судді або складу суду є уникнення будь-яких ситуацій, які б свідчили про зацікавленість у розгляді справи, впливали на об'єктивність під час оцінки обставин справи та прийняття у ній рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, де передбачено що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як зазначив Верховний Суд в ухвалі від 26.10.2020 у справі № 910/3480/20, істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена, адже суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв'язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов'язані з прийняттям суддями рішень з інших справ (аналогічний правовий висновок міститься в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2022 у справі № 916/442/21).
Разом з тим, суд звертає увагу заявника, що не можуть бути підставою для відводу судді тільки припущення про існування обставин, за яких участь судді в розгляді справи виключається.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) судом (суддею) принципу неупередженості, заявнику потрібно навести доводи та надати відповідні докази про наявність зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не виключно, йдеться про такі ознаки, як особисте переконання та поведінка судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, незабезпечення (неналежне забезпечення) суддею або складом суду, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав учасників справи тощо).
Іншими словами, відвід суду (судді) має бути вмотивований з наведенням зацікавленою особою аргументів, які підтверджують наявність підстав для відводу (аналогічний правовий висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 30.10.2024 у справі № 990/39/23).
Суд звертає увагу, що заявником не підтверджено належними та допустимими доказами необ'єктивного чи упередженого ставлення колегії суддів при розгляді апеляційних скарг у справі.
Колегія суддів вказує на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, повинна навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них.
В силу ст. 74 ГПК України, обов'язок доказування обґрунтованості заявленого відводу покладено на відповідну особу, яка заявила відвід судді.
У справі «Мушта проти України» (рішення від 18.11.2010 року, заява № 8863/06) Європейський суд з прав людини акцентував увагу, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Суд звертає увагу, що вимога одного з учасників справи про зміну складу суду підпадає під нормативні обмеження, котрі узгоджуються з положеннями національного законодавства, змістом Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини.
Як вбачається із заяви про відвід колегії суддів у складі: Панової І.Ю., Зварич О.В. та Скрипчук О.С., мотиви останньої зводяться до посилань на низку публікацій у мережі Інтернет від 01.04.2026 щодо суддів Панової І.Ю., Зварич О.В. та судді Верховного Суду Жукова С.В. Заявник посилається на вказані публікації, тому стверджує, що сукупність вказаних фактів породжує у стороннього спостерігача законні сумніви у безсторонності суду.
Посилання заявника на відповідні публікації на інтернет ресурсах не можуть бути підставами для відводу суддів Панової І.Ю., Зварич О.В. та Скрипчук О.С. адже містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами. Саме по собі висвітлення в мережі Інтернет точки зору автора/авторів публікацій, висловлення певних суб'єктивних припущень стосовно розгляду справ чи особи судді (суддів) з іншими особами не є обставинами, які викликають сумнів в неупередженості чи безсторонності та не можуть вважатись доказами, які спростовують презумпцію особистої безсторонності судді (суддів).
Відповідно до ст. 6 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI З'їздом суддів України 22.02.2013 (із змінами, внесеними 18.09.2024), суддя повинен здійснювати правосуддя незалежно, виходячи виключно з обставин, установлених під час розгляду справи, за своїм внутрішнім переконанням, керуючись верховенством права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, незважаючи, зокрема на публічну критику. Тому, необґрунтованими є доводи заявниками стосовно розміщених публікацій у мережі Інтернет, як підстави для задоволення відводу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 908/2349/14 вказано, що головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Імперативними положеннями частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Суддя, відправляючи правосуддя, самостійно, на власний розсуд визначає, які саме процесуальні дії слід учинити виходячи з конкретних обставин справи, ступеня підготовленості матеріалів самими сторонами, в тому рахунку і вирішує заявлені сторонами клопотання та заяви.
Доводи заяви про відвід мотивовані, також, незгодою з постановленими суддями Західного апеляційного господарського суду Пановою І.Ю., Зварич О.В. Скрипчук О.С. процесуальним рішенням у межах розгляду судових справ у справі № 914/1875/75 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Гетьман", зокрема сформованою процесуальною позицією з розгляду апеляційних скарг по суті вимог.
Зміна та скасування судових рішень є об'єктивним процесом відправлення судочинства, за рахунок якого формується судова практика та досягається правова визначеність і передбачуваність майбутніх судових рішень. Тому, суддя не повинен пояснювати мотиви винесених рішень, які були скасовані, крім прямо встановлених законом випадків притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (Коментар до ст. 12 Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 02 березня 2026 року № 14).
У Коментарі до ст. 15 Кодексу суддівської етики зазначено що не є обставинами, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, зокрема: розгляд у минулому суддею справи, у якій брали участь ті самі сторони, або спору, який виник з тих самих підстав, якщо це рішення не було скасовано; факт подання особою, яка бере участь у справі, скарги на дії судді, крім випадків, коли сам суддя вважає неможливим у зв'язку із цим об'єктивний розгляд справи; подання учасником справи та реєстрація заяви про вчинення суддею кримінального правопорушення. Таким чином, скасування судових рішень, винесених у судових справах не можуть підтверджувати упередженість суддів під час розгляду інших судових справ, що свідчить про безпідставність доводів заяви про відвід.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку про достатність підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 вих. № 01-4-26 від 01.04.2026 (вх. № 01-04/2788/26 від 03.04.2026) про відвід суддів Західного апеляційного господарського суду Панової Ірини Юріївни, Зварич Оксани Володимирівни, Скрипчук Оксани Степанівни від розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі № 914/1875/16.
Керуючись ст. ст. 2, 18, 32-40, 232-234, 281 ГПК України, суд
ухвалив:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 вих. № 01-4-26 від 01.04.2026 (вх. № 01-04/2788/26 від 03.04.2026) про відвід суддів Західного апеляційного господарського суду Панової Ірини Юріївни, Зварич Оксани Володимирівни, Скрипчук Оксани Степанівни від розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.11.2025 у справі № 914/1875/16 відмовити повністю.
2. Матеріали справи № 914/1875/16 повернути попередньо визначеному складу суду.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Манюк П.Т.
Судді: Рим Т.Я.
Прядко О.В.