Справа №701/211/26
Номер провадження2/701/279/26
10 квітня 2026 року Маньківський районний суд, Черкаської області
в складі: головуючого - судді - В.Л. Маренюка
за участю секретаря - Н.В. Філіпчак
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Маньківка справу за позовом ОСОБА_1 представник позивача ОСОБА_2 до Буцької селищної ради про визнання права власності на спадкове майно,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання права власності на спадкову майно.
На підставу своїх вимог спирається на те що, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки, ОСОБА_3 , та після його смерті відкрилась спадщина. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , за законом є ОСОБА_1 , дочка померлого, та ОСОБА_4 , дружина померлого (мати ОСОБА_1 ), яка відмовилась від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , на користь позивачки. Таким чином, ОСОБА_1 , є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 .
На звернення ОСОБА_4 , було отримано архівний витяг із книги протоколів, рішення 14 сесії селищної ради ХХІ скликання та першої - другої сесій ХХІІ скликання виконавчого комітету Буцької селищної ради народних депутатів смт. Буки Маньківського району Черкаської області, відповідно до якого вбачається, що другою сесією Буцької селищної ради народних депутатів ХХІІ скликання від 15.11.1994 вирішено надати землі громадянам селище Буки в користування та приватизувати землю згідно поданих заяв згідно доданого списку. Під номером 44 списку громадян зазначено « ОСОБА_3 0,67 га: тимчасове користування». Таким чином, на думку позивачки, за життя ОСОБА_3 розпочав процедуру приватизації вказаної земельної ділянки.
З метою надання дозволу на завершення позивачці, як спадкоємиці ОСОБА_3 , процедури приватизації земельної ділянки, площею 0,67 га, яку, на думку позивачки, за життя розпочав ОСОБА_3 відповідно до поданої ним заяви та рішення Буцької селищної ради від 15.11.1994 ОСОБА_1 , звернулася із відповідною заявою до Буцької селищної ради.
Як вбачається із відповіді Буцької селищної ради від 29.01.2026 на звернення ОСОБА_1 , у реалізації права на звершення процедури приватизації вказаної вище земельної ділянки їй відмовлено, та відмова мотивована тим, що зазначене рішення не є рішенням про передачу земельної ділянки у приватну власність та не посвідчує виникнення у ОСОБА_3 , права на власності на земельну ділянку, а лише свідчить про надання в користування. Також у відповіді відповідача зазначається, що, оскільки право власності на земельну ділянку площею 0,67 га., за життя ОСОБА_3 , не було оформлено та не зареєстроване у встановленому законом порядку, Буцька селищна рада не має правових підстав для прийняття рішення про надання дозволу на завершення приватизації земельної ділянки без встановлення відповідного права у судовому порядку, що і змусило позивачку через свого представника звернутись з відповідним позовом до суду.
Представник позивачки та позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, але згідно письмової заяви позовні вимоги позивачки не визнає та просить відмовити в їх задоволенні через необґрунтованість. Справу просить слухати у його відсутності.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини:
Предметом спору у цій справі є визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, приватизація якої була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.
Згідно з пунктом "г" частини першої статті 81 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент смерті спадкодавця, тобто виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом "а" частини третьої статті 152 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений у статті 118 ЗК України.
Редакція статті 118 "Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами" ЗК України на дату прийняття Земельного Кодексу України, 25.10.2001р.
1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
3. Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
5. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.
6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
7. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.
8. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
9. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
10. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Редакція статті 118 "Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами" ЗК України чинної на дату смерті спадкодавця, 05.01.2013р.
1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, ґ яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
3. Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
4. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
5. Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.
6. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
7. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
8. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
9. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
10. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
11. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України в редакції від 31 березня 2006 року).
У цій справі спадкодавцю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно рішення 14 сесії селищної ради ХХІ скликання та першої - другої сесій ХХІІ скликання виконавчого комітету Буцької селищної ради народних депутатів смт. Буки, Маньківського району, Черкаської області, другою сесією Буцької селищної ради народних депутатів ХХІІ скликання від 15.11.1994 вирішено надати землю в тимчасове користування площею 0,67 га. Резолюція рішення: «надати землі громадянам селище Буки в користування та приватизувати землю згідно поданих заяв», де під № 44 списку значився « ОСОБА_3 0,67га: тимчасове користуван.».
В подальшому будь - яких інших дій, як то, звернення із заявою до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки,ні спадкоємець ні уповноважені ним особи не вчиняли, доказу наявності таких дій та їх документальне підтвердження суду не надано. Згідно показів свідка ОСОБА_5 , і батько позивачки ОСОБА_3 , за життя, і після його смерті, його дружина ОСОБА_4 звертались до органу місцевого самоврядування з відповідними заявами про початок приватизації, і якісь рішення по їх зверненнях були прийняті, однак суду не надано ні таких заяв (оригіналів чи копій з відміткою про реєстрацію) ні відповідних рішень, що можливо мали місце за наслідками їх розгляду. Свідок ОСОБА_6 в свої показах підтвердила інформацію про те, що батько позивачки ОСОБА_3 , за життя, і після його смерті, його дружина ОСОБА_4 та донька, позивачка по справі обробляли спірну земельну ділянку та сплачували за неї відповідні кошти у вигляді податків чи орендної плати. Свідок ОСОБА_7 роз'яснив суду механізм якого мали дотримуватись громадяни, які виявили бажання отримати та приватизувати земельні ділянки під час його каденції на посаді селищного голови Буцького органу місцевого самоврядування. Чи було дотримано процедури приватизації батьком позивачки ОСОБА_3 , за життя, чи членами його сім"ї після його смерті, свідок не знає та доказів цього немає.
За таких обставин висновок позивачки про обґрунтованість підстав для звернення до суду з відповідним позовом про визнання за нею права на завершення приватизації земельної ділянки площею 0,67 га, яка розташована в адміністративних межах Буцької селищної ради в межах населеного пункту селище Буки Уманського району Черкаської області у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до рішення Буцької селищної ради народних депутатів ХХІІ скликання від 15.11.1994р. є помилковим.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
З огляду на наведені норми закону, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п. а ч. 3 ст. 152 ЗК України.
Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження 14-652цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.
Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв'язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.
Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, та надані суду докази, свідчить про те, що спадкодавець ОСОБА_3 , за життя не розпочав процедуру безоплатної приватизації земельної ділянки, оскільки, як громадянин, який мав би бути зацікавленим у такій приватизації, не звернувся до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відповідно і не розпочав процедуру безоплатної приватизації земельної ділянки.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стаття 79 ЦПК України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно положень ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно положень ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
З огляду на наведені норми закону та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 77, 78, 81, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 5, 15, 16, 1218, 1225 ЦК України, ст. 152 ЗК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 представник позивача Заболотній Владислав Михайлович до Буцької селищної ради про визнання права власності на спадкову майно - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.
Повний текст рішення складено 13.04.2026 року.
Суддя В.Л. Маренюк