Рішення від 07.04.2026 по справі 371/56/25

07.04.2026 Єдиний унікальний № 371/56/25 провадження № 2/371/107/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Гуренка М.О.,

при секретарі Овчаренко В.С.,

прокурора Фрей Р.А.,

представника відповідача

Головного управління

Держгеокадастру у

м. Києві та Київській області Мельниченко М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовомВиконувача обов'язків Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду,-

ВСТАНОВИВ:

До Миронівського районного суду Київської області із позовом звернулася Обухівська окружна прокуратура та просила суд:

- Усунути перешкоди у здійсненні Ржищівською міською об'єднаною територіальною громадоюправа користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1,9498 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 13.09.2017 № 10-17007/15-17-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»;

- Усунути перешкоди у здійсненні Ржищівською міською об'єднаною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1,9498 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 38010021 від 08.11.2017 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на цю ділянку;

- Усунути перешкоди у здійсненні Ржищівською міською об'єднаною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1,9498 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі;

- Усунути перешкоди у здійсненні Ржищівською міською об'єднаною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1,9498 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 шляхом її повернення на користь Ржищівської міської об'єднаної територіальної громади в особі Ржищівської міської ради (код ЄДРПОУ 04358218) з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Свій позов обґрунтовувала тим, що на підставі рішень Київської обласної ради від 17.02.2000 № 168-10-ХХІІІ та рішення Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-4 «Про організацію регіонального парку «Трахтемирів» організовано регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» та надано останньому статус об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Межі регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку. Зокрема, на території Київської області знаходиться 5148,7 га земель, з них - 3517,2 га на території Малобукринської сільської ради Миронівського району.

Відповідно до пунктів 1.2 - 1.4 Положення «Про регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» характеризується винятковим багатством рослинного і тваринного світу, різноманітністю рельєфу і ландшафтних форм, є природоохоронною, науково-дослідною та еколого-просвітницькою установою, територія й акваторія якої включає природні комплекси й об'єкти, що мають особливу екологічну, історичну і естетичну цінність і які призначені для використання в природоохоронних, наукових, просвітницьких, культурних, обмежено-рекреаційних цілях і для регульованого туризму, що зумовлює необхідність збереження цієї території у первинному стані і заборони будь-якої діяльності, здатної деструктивно на неї вплинути.

Разом з тим установлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 13.09.2017 № 10-17007/15-17-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області, надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 1,9498 га з кадастровим номером3222984000:01:003:0011 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

В подальшому, згідно рішення реєстратора комунального підприємства Миронівської районної ради «Миронівка реєстр» Борсук С.В. від 08.11.2017 індексний номер 38010021 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності за вказаною вище земельною ділянкою.

Таким чином, ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку площею 1,9498 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 для ведення особистого селянського господарства на території Малобукринської сільської ради Миронівського району.

Разом з тим, із зазначених вище підстав набуття права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 відбулося з порушеннями нормст. ст. 20, 84, 116, 122, 149, 150, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ст. ст. 7, 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Зазначена вище земельна ділянка має особливий статус цільового призначення (особливо цінних земель природно-заповідного фонду), а також згідно положень цивільного законодавства відноситься до земель обмеженої оборотоздатності.

Вказаний вище наказ Головного управління Держгеокадастру у Київській області 13.09.2017 № 10-17007/15-17-сг підлягає визнанню недійсним і скасуванню, а земельна ділянка природно-заповідного фонду із кадастровим номером 3222984000:01:003:0011, площею 1,9498 га, підлягає поверненню з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Ржищівської міської ради.

Розташування земельної ділянки із кадастровим номером 3222984000:01:003:0011, яку набув ОСОБА_1 згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській областів межах регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» (підтверджується інформацією ТОВ «Геоматичні рішення») за чинним законодавством, свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування даної ділянки у приватній власності і користуванні з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Тобто, території та об'єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 Цивільного кодексу України належать до обмежено оборотоздатних об'єктів.

На момент видання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу від 13.09.2017 № 10-17007/15-17-сг діяли норми Земельного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України», які встановлювали, що спірні земельні ділянки мали цільове призначення - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

В судовому засіданні прокурор позов підтримала, просила його задовольнити з підстав зазначених в ньому.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, від його представника надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності відповідача та представника відповідача, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області Мельниченко М.С. у судовому засідання заперечувала щодо задоволення позовних вимог. Крім того, надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовніих вимог в поному обсязі, посилаючись на ті обставини, що відповідно до листа Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області від 04.11.2024 № 02-02-09/3551 Ржищівською міською радою Київської області не пред'являвся позов щодо усунення перешкоди у здійсненні права користування спірною земельною ділянкою через відсутність можливості встановити приналежність цієї та інших земельних ділянок до земель природно-заповідного фонду - регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів».

З 1 січня 2013 року центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають у власність або у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. Це передбачено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», яким законодавець вніс зміни до Земельного кодексу України, зокрема до статті 122 Земельного кодексу України.

Головне управління Держземагентства у Київській області відповідно до покладених на нього завдань передавало відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України особа, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з вищенаведеного, Головне управління не мало підстав відмовити у затвердженні проекту землеустрою, оскільки відповідно до проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, позивач не вніс відомості про земельні ділянки природно-заповідного фонду до Державного земельного кадастру, що є обов'язковою умовою згідно частини 2 статті 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр»: внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

В подальшому, керуючись ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», державний кадастровий реєстратор здійснив державну реєстрацію земельної ділянки та на підтвердження такої реєстрації видав витяг з Державного земельного кадастру.

Крім того вказав, що Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Тому, прийнятий Головним управлінням (як суб'єктом владних повноважень) наказ про передачу земельних ділянок у власність є ненормативним актом, який вичерпує свою дію внаслідок виконання. Скасування таких актів не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки захист порушеного права у разі набуття права на земельну ділянку юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Зважаючи на вищевикладене, Головне управління вважає, що накази вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані після їх виконання.

Окремо зазначає, що відповідно до статті 7 Закону України «Про природно заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Отже твердження позивача, що нібито Головне управління передало у власність земельну ділянку за рахунок земель природно-заповідного фонду не відповідає дійсності.

Вважає, що позивачем не надано жодних належних доказів щодо меж земель, що відносяться до Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів». Більше того, у листі Виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області від 04.11.2024 № 02-02-09/3551 прямо вказано, що ці межі не встановлені.

Як доказ того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984000:01:004:0011 накладається на землі Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» прокуратура надала лист ТОВ «Геоматичні рішення» від 02.09.2024 № 02/09. Надаючи оцінку вказаному листу слід врахувати, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у Постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 335/2566/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, у висновку експерта має бути застереження, що він обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Оскільки у вказаному листі відсутнє таке застереження, то його слід розглядати не як висновок експерта, а як інформацію від юридичної особи, яка не може гарантувати її достовірність.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:004:0011 було зареєстровано 01.04.2014, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна (копія додається). Таким чином, строк, передбачений п. 1 ч. 3 ст. 388 ЦК України, сплив 02.04.2024. При цьому вказаний строк, на відміну від позовної давності, означає безумовне припинення матеріального права держави чи територіальної громади на витребування нерухомого майна у добросовісного набувача.

Представник третьої особи про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Згідно довідки про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала попереднього судового засідання про призначення справи до розгляду» від 17 березня 2026 року, а також прикріплені до нього файли було надіслано на електронну адресу 17 березня 2026 року. Про прчини неявки представник третьої особи суд не повідомив.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, що викладена в рішенні по справі «Пономарьов проти України» (Заява №3236/03), «…сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява №8371/02, п. 27, рішення від 26.31.2007 року, та «Трух проти України», заява №50966/99 від 14.10.2003 року).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Заслухавши прокурора та представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Частиною першою статті 178 ЦК України передбачено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті.

Відповідно до частини другої цієї статті види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Отже, визнання об'єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об'єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об'єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, ЗК України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об'єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об'єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Відповідно до пункту «г» частини четвертої статті 84 ЗК України землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 43 ЗК України визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

За статтею 44 ЗК України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно з наведеними положеннями ЗК України, а також статті 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 3, 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки належать до природно-заповідного фонду України, є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парки організовуються з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів; створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів; сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об'єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.

Частиною третьою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, у якому немає ведення особистого селянського господарства.

Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об'єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.

За статтею 3 указаного Закону, екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

У статті 4 Закону України «Про екологічну мережу» вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об'єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 Цивільного кодексу України належать до обмежено оборотоздатних об'єктів.

Це твердження узгоджується із практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 487/10127/14-ц та від 11.06.2020 у справі № 359/281/18-ц), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність.

Так, згідно ст. ст. 19, 20, 116, 122, 149 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, у тому числі - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 122 Земельного кодексу України установлено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Таким чином, Кабінет Міністрів України на час відведення земельної ділянки являвся розпорядником земель державної власності природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та лише за його погодженням згідно ст. 20 Земельного кодексу України можлива зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Водночас, 27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (від 28.04.2021 № 1423-IX), яким внесено відповідні зміни до ст. 122 Земельного кодексу України, а також набрали чинності положення п. 24 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України.

Так, згідно ч. ч. 1, 8 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції, чинній на даний час, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Встановлено, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення та не перебуває в постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

Враховуючи, що регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» має статус об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення, межі якого визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку, Кабінет Міністрів України починаючи з 27.05.2021 не є уповновноваженим органом державної влади щодо розпорядження такими землями.

Згідно ст. 8 Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, завершуються в день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою

Після завершення повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, їхні виконавчі комітети продовжують здійснювати свої повноваження до затвердження сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою, персонального складу її виконавчого комітету.

Об'єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою.

З дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою, у порядку, визначеному цим Законом, здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, та розміщених поза адміністративним центром об'єднаної територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні юридичні особи - сільські, селищні, міські ради припиняються у порядку, визначеному цим Законом.

Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків всіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою.

Установлено, що відповідно до рішення Ржищівської міської ради Київської області від 09.12.2020 № 34-02-08 Малобукринську сільську раду реорганізовано, шляхом приєднання до Ржищівської міської ради Київської області. В свою чергу, Ржищівська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Малобукринської сільської ради.

Ржищівську міську об'єднану територіальну громаду утворено відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» і розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області».

Тобто, на момент звернення прокурором до суду з позовом належним позивачем необхідно вказати Ржищівську міську раду - юридичну особу Ржищівської міської об'єднаної територіальної громади і правонаступника Малобукринської сільської ради.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

У випадку спірних правовідносин варто зауважити, що Земельним кодексом України від 18.12.1990 № 561-XII, у редакції чинній на момент набуття регіональним ландшафтним парком «Трахтемирів» статусу об'єкта природно-заповідного фонду, передбачено недопустимість вилучення земель природно-заповідного фонду.

При цьому, Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 № 1457-IV та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI визначено, що при розмежування земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності передаються усі землі в межах населеного пункту, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності (у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності).

Порядок створення й оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначено ст. ст. 51-55 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Враховуючи, що вказаному вище регіональному ландшафтному парку присвоєно статус місцевого значення, рішення про його організацію та оголошення прийнято саме обласними радами.

Спірна земельна ділянка починаючи до моменту внесення змін до земельного законодавства від 27.05.2021 щодо переходу права розпорядження до територіальних органів місцевого самоврядування, не перебувала в комунальній власності, що, з урахуванням положень п. 12 Перехідні положення розділу X Земельного кодексу України, Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 № 1457-IV та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI, відносить спірну ділянку на час її відведення в приватну власність до земель державної форми власності.

Таким чином, під час організації у 2000 році регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» та надання останньому статусу об'єкта природно-заповідного фонду місцевого значення змінилося цільове призначення вказаної вище спірної земельної ділянки, при цьому саме форма власності - державна залишилася незмінною.

Як установлено спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у державній власності та відносилася до земель природно-заповідного фонду, разом з тим, земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у приватну власність не приймав, що підтверджується листом секретаріату Кабінету Міністрів України, а також всупереч вимог ст. ст. 20, 25, 50 Закону України «Про землеустрій» без розроблення відповідного проекту із землеустрою.

Цільове призначення спірної земельної ділянки фактично незаконно змінено за вказаних вище обставин при передачі у власність з метою неправомірного позбавлення держави права власності на землю.

Проте, така незаконна зміна цільового призначення не має правового значення, оскільки статус спірних земельних ділянок першочергово визначається розташуванням на них об'єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом цих територій.

Так, у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов'язаний із фактом знаходження на ній об'єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу, який розпорядився землею. Неприйняття вказаним вище органом рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Стаття 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановила, що землі природно-заповідного фонду України, якими вважаються ділянки суші і водного простору, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

У цій справі спірна земельна ділянка в силу імперативної вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення за фактом розташування на ній об'єкта природно-заповідного фонду - регіонального ландшафтного заказника «Трахтемирів», що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Так, за статтею 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження і охорони цих земель.

За таких обставин встановлене спірній земельній ділянці цільове призначення - «для ведення особистого селянського господарства» - жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням, оскільки з моменту оголошення регіонального ландшафтного парку місцевого значення «Трахтемирів» ця територія має статус природно-заповідного фонду і її правовий режим та цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаного об'єкта.

Згідно ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Однак, як вказано вище рішення про зміну цільового призначення, категорії, статусу земель природно - заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення у порядку, передбаченому статтями 51-54 Закону України «Про природно - заповідний фонд України», ст. ст. 20, 122, 149 ЗК України не приймались.

Ведення особистого селянського господарства та вирощування сільськогосподарської продукції на землях природно - заповідного фонду суперечить ст. 9 Закону України «Про природно - заповідний фонд України», цільовому призначенню територій та об'єктів даного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворенню та використання їх природних комплексів та окремих об'єктів. Відповідно до норм ч. 2 ст. 7 цього Закону на землях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

При цьому, відповідно до ст. 150 Земельного кодексу України віднесення особливо цінних земель державної чи комунальної власності, визначених у пунктах "а" і "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель інших категорій здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Погодження матеріалів місця розташування об'єкта, що передбачається розмістити на земельній ділянці особливо цінних земель державної чи комунальної власності із зміною її цільового призначення, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України в порядку, визначеному статтею 151 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

До особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (п. «г» ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України).

Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах "в" і "г" частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

При цьому, згідно ст. 186-1 Земельного кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

На момент виникнення спірних правовідносин, в силу положень ст. ст. 20, 116, 122, 149, 150 Земельного кодексу України правом на розпорядження спірною земельною ділянкою, у тому числі шляхом зміни їх цільового призначення, вилучення та відведення, була наділена виключно держава в особі Кабінету Міністрів України.

Такі повноваження, у зв'язку із віднесенням зазначеної земельної ділянки до категорії особливо цінних, Кабінет Міністрів України міг реалізувати лише на підставі попередньо прийнятого Верховною Радою України рішення про погодження вилучення спірних земель (віднесення їх до іншої категорії) природно-заповідного фонду (природоохоронного призначення) за поданням Київської обласної ради.

За інформацією Верховної Ради України останньою не розглядалися питання погодження подання про вилучення спірних земельних ділянок природно-заповідного фонду за рахунок території ландшафтного парку місцевого значення «Трахтемирів», рішення з вказаних питань не приймалися.

Також установлено, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду структурним підрозділом Київської обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища - Департаментом екології та природних ресурсів не погоджувався, що підтверджується листом цього Департаменту.

З огляду на викладене, Головне управління Держземагенства у Київській області не мало права видавати спірний наказ щодо передачі у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки природно-заповідного фонду без її вилучення з користування регіонального ландшафтного парку місцевого значення «Трахтемирів», без зміни цільового призначення земельної ділянки, тобто переведення землі з однієї категорії до іншої, за відсутності погодження Верховної Ради України на вилучення спірної ділянки (припинення права користування) та погодження Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації на її відведення у приватну власність.

Аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2019 у справі № 371/452/17 (провадження №61-1069св19), від 21.10.2019 у справі № 371/463/17-ц (провадження №61-1135св19), від 02.03.2020 у справі №371/450/17 (провадження №61-6701св19), у яких вирішено подібні спори з такими ж установленими фактичними обставинами та підставами позову.

Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19 (п. п. 24, 25, 27, 28, 30-32, 34, 35) за змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, відповідно до п. 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Отже, державна реєстрація прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об'єкт з обмеженою оборотоздатністю (у даному випадку на земельну ділянку природно-заповідного фонду) за особою, яка протиправно його набула у приватну власність, є перешкодою у реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Вказані положення співвідносяться з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи зазначене, для забезпечення Ржищівській міській раді реальної та безперешкодної можливості набути та реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди у користуванні нею шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 38010021 від 08.11.2017 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на цю ділянку на підставі ст. 21, 152 Земельного кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Слід звернути увагу на те, що Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі про усунення перешкод у користуванні обмежено оборотоздатними землями, вказав на правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення вимог заступника прокурора щодо скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки вона проведена за відсутності правових підстав (постанова від 02.02.2022 у справі № 707/1924/20).

Таким чином, вимога про скасування державної реєстрації права власності як складова негаторного позову у цьому випадку є ефективним способом захисту, оскільки спрямована на скасування реєстрації прав за ОСОБА_1 на землю, який не є, та в силу імперативної законодавчої заборони, не може бути власником земельної ділянки природно-заповідного фонду.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, яке посвідчує право власності, і на підставі яких згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", проводиться державна реєстрація права.

Зареєструвавши право власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності відповідач порушив право власності Ржищівської об'єднаної територіальної громади, а тому позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на майно є ефективним способом захисту порушеного права.

Верховним Судом у постанові від 20.05.2021 у справі № 361/953/16-ц вказано, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, яка його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Аналогічний висновок наведено Верховним Судом у постанові від 02.06.2021 у справі № 351/1317/18.

Також, 22.02.2022 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 203/5561/16 констатовано, що обраний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсними договорів купівлі-продажу та свідоцтва про право власності є належним.

Крім того, Великою Палатою ВС у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 зазначалося, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов'язку об'єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч. ч. 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України).

Відповідно до відомостей із Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 вона має загальну площу 1, 9498 га та цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Слід наголосити, що ці відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим земель як таких, що належать до земель природно-заповідного фонду, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний із фактом перебування її в межах РЛП «Трахтемирів».

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності).

Частиною 6 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

У ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» вказано, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Ураховуючи викладене, для забезпечення реальної та безперешкодної можливості Ржищівській міській раді реалізувати всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі з припиненням права власності за ОСОБА_1 на цю ділянку, відомості про що містяться в Державному земельному кадастрі.

При цьому скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав на неї є ефективним способом захисту порушених прав, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 484/629/19 та від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави на обмежені в обороті об'єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об'єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інші правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Земельна ділянка із кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 наразі зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , проте в силу законодавства вона не може перебувати у приватній власності із виникненням приватного володільця та відповідно у користуванні приватної особи, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, підлягають захисту шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути ділянку площею 1,9498 га (кадастровий номер 3222984000:01:003:0011) у власність держави в особі Ржищівської міської ради.

Такі твердження узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Землі природно-заповідного фонду державної форми власності, під регіональним ландшафтним парком не могли передаватися у приватну власність у силу частини четвертої статті 84 ЗК України.

Відповідні приписи національного законодавства щодо неможливості переходу у приватну власність земельних ділянок, віднесених до природно-заповідного фонду, є доступними, чіткими та передбачуваними.

Отже, стосовно земель природно-заповідного фондів установлено пріоритет права власності Українського народу, державної та комунальної власності над приватною, тобто законно набути права приватної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі і відповідач ОСОБА_1 .

Однак останнім набуто таке право власності і користування у спосіб, який, за формальними ознаками, має вигляд законного, оскільки юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом державної влади незаконного наказу про передачу земельної ділянки у приватну власність.

Проте у цьому випадку варто звернути особливу увагу на те, що в силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок природно-заповідного фонду, розташованих на території регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів», відповідачі не могли не знати про фактичне місцезнаходження цієї ділянки. Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства, відомостями державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, державними знаками та аншлагами (інформаційно-охоронними та межовими охоронними знаками на території регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність цієї ділянки, могли і повинні були знати про те, що зазначена ділянка належить до земель природно-заповідного фонду.

Таким чином, громадяни та власники чи представники юридичної особи в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для земель природно-заповідного фонду, природних ознак спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що землі природно-заповідного фонду вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

За таких обставин позов Київської обласної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Це узгоджується із правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 №357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Спірна земельна ділянка вибула з державної власності не через помилку органу державної влади, а фактично у зв'язку із вчиненням протиправних дій, при цьому з викладених вище обставин варто поставити під обґрунтований сумнів можливість необізнаності відповідача про незаконність їх вибуття із державної власності, тому, оскільки обов'язок повернути правомірному власнику земельні ділянки, які не можуть перебувати у приватній власності, встановлений у національному законодавстві, наслідок невиконання такого обов'язку у вигляді пред'явлення відповідного позову є передбачуваним.

Повернення державі земельної ділянки природно-заповідного фонду, незаконно переданої у приватну власність органом виконавчої влади для ведення особистого селянського господарства, має легітимну мету збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Як вказано вище даний об'єкт природно-заповідного фонду характеризується винятковим багатством рослинного і тваринного світу, різноманітністю рельєфу і ландшафтних форм, є природоохоронною, науково-дослідною та еколого-просвітницькою установою, територія й акваторія якої включає природні комплекси й об'єкти, що мають особливу екологічну, історичну і естетичну цінність і які призначені для використання в природоохоронних, наукових, просвітницьких, культурних, обмежено-рекреаційних цілях і для регульованого туризму, що зумовлює необхідність збереження цієї території у первинному стані і заборони будь-якої діяльності, здатної деструктивно на неї вплинути.

Тобто той захист і охорона, які забезпечує держава в особі відповідних органів регіональному ландшафтному парку «Трахтемирів», у тому числі і шляхом звернення із позовом про повернення земельної ділянки, відповідають легітимній меті і спрямовані на захист громадських інтересів, які полягають у збереженні унікального об'єкта екосистеми, сприянні стабільності навколишнього природного середовища, наданні населенню доступу до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права ОСОБА_1 , оскільки у цьому випадку питання захисту навколишнього природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав громадян і забезпечення населенню доступу до об'єктів природно-заповідного фонду, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих громадян.

У вказаному випадку варто звернути увагу на оцінку критерію пропорційності втручання, надану Європейський судом з прав людини у рішенні у справі «Гамер проти Бельгії». Так, суд зазначив, що заявник побудував заміський будинок у лісовій зоні, де згідно з національним законодавством будівництво не дозволялося і порядку легалізації такого будівництва закон не визначав. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану шляхом знесення, ніякий інший спосіб захисту не міг вважатися належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, у якій не дозволялася жодна забудова. За таких обставин Європейський суд з прав людини, врахувавши те, що втручання у право мирного володіння майном відбулося згідно із законом і переслідувало легітимну мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів, визнав таке втручання пропорційним.

Подібні за змістом висновки викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Депаль проти Франції», «Бросее-Трибуле та інші проти Франції», у яких суд вказав, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто рішення влади спрямовані якраз на захист прав людини, а саме - прав людей на вільний доступ до берега, які конфліктують з правом власності заявника.

У рішенні у справі «Депаль проти Франції» Європейський суд з прав людини наголосив, що «збереження прибережної зони, пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. У зв'язку з цим втручання держави у здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена з усією очевидністю. Тому суд дійшов висновку, що покладений на заявника тягар не був особливим і надмірним, а розрив рівноваги між інтересами суспільства і заявника не мав місця.

Враховуючи викладене відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном, тим більше з урахуванням набуття такого майна внаслідок недобросовісності поведінки відповідача.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.

Земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належить до земель природно-заповідного фонду, тому не може мати приватного власника, про що детально зазначено вище в обґрунтуванні цього позову.

Вибуття такої земельної ділянки державної форми власності шляхом переоформлення права власності на неї свідчить про порушення прав держави на користування та розпорядження цими землями, що триває.

Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення.

При цьому власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права на земельну ділянку, у тому числі оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Враховуючи правову природу спірних правовідносин, які за своїм характером є негаторними, та наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування матеріального права у справах відповідної категорії, оскільки земельна ділянка природно-заповідного фонду із кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 продовжує значитися зареєстрованою на праві власності за ОСОБА_1 і порушення прав її законного володільця - держави - на реалізацію усіх правомочностей власника триває, зазначений позов заявлено в межах позовної давності.

За своєю природою даний позов Обухівської окружної прокуратури є негаторним, тобто позовом власника, що є фактичним володільцем майна про усунення перешкод, які вони створюють Ржищівській міській раді як компетентному органу у користуванні чи розпорядженні земельними ділянками. Його правовими підставами визначені статті 152 ЗК України та 391 ЦК України.

Так, зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду усупереч вимогам ЦК України, ЗК України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закону України «Про природно-заповідний фонд України» треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, оскільки відповідні землі в силу прямої заборони законодавця не могли перейти із державної у приватну власність.

У даному випадку земельна ділянка фактично не вибувала із володіння законного власника, тому вчинені щодо неї правочини, реєстраційні та інші дії є не пов'язаними із позбавленням права володіння порушеннями прав власника щодо користування та розпорядження майном.

Такі порушення підлягають захисту шляхом пред'явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, під якими розуміються відповідні договори та зобов'язання її повернути.

Так, відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Також ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 усправі №924/1237/17).

Також, згідно ч. 3 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Оскаржуваними наказом на спірну земельну ділянку порушено інтереси держави в особі Ржищівської міської ради, як власника та розпорядника земель природно-заповідного фонду державної форми власності, адже з власності держави протиправно вибула земельна ділянка природоохоронного призначення, яка розташована в адміністративних межах Малобукринської сільської ради Миронівського району Київської області та знаходиться на території регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів».

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка до моменту передачі у власність первинного набувача та відповідача у даній справі, відносилась до земель природно-заповідного фонду, Головне управління Держгеокадастру у Київській області не мало права нею розпорядитися. Таким чином, спірні землі вибули із власності держави поза волею останньої, оскільки уповноважений державою орган відповідного рішення щодо їх передачі або відчуження, не приймав.

Необхідність пред'явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.

Позитивні зобов'язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у статті 50 Конституції України, статтях 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину все частіше стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі й у справах проти України.

Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов'язана забезпечити належну охорону землям природно-заповідного і водного фондів, у тому числі і спірній земельні ділянці, яка входить у межі регіонального ландшафтного парку місцевого значення «Трахтемирів».

Виконання таких зобов'язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об'єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/225/18 що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб'єктів. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Верховний суд України у своїй ухвалі від 19.07.2018 (справа №822/1169/17) визначив два виключних випадки, коли прокурор може представляти інтереси держави, а саме:

- якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Так, згідно ст. ст. 18-1, 38 Земельного кодексу України орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження на звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, які обмежують права територіальної громади.

Таким чином, в силу положень ст. 122 Земельного кодексу України органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Ржищівська міська рада.

При цьому, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п. п. 38, 39, 43 постанови), бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, Обухівською окружною прокуратурою на адресу Ржищівської міської ради скеровано відповідний лист, в якому викладено виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності відведення земель природно-заповідного фонду та запитано про вжиті міською радою заходи реагування до усунення цих порушень і повернення відповідних земель у розпорядження держави або повідомлення про неможливість звернення до суду, з метою захисту інтересів держави в судовому порядку Київською обласною прокуратурою.

Проте, Ржищівською міською радою не вжито належних заходів захисту інтересів держави.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також приймаючи до уваги зміни в Земельному кодексі України щодо переходу з державної власності у комунальну земельних ділянок за межами населених пунктів, наявні підстави для пред'явлення даного позову прокурором в інтересах держави в особі Ржищівської міської ради.

Згідно пункту 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Російської Федерації», суд встановив: підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка площею 1,9498 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 відведена за рахунок земель природно-заповідного фонду на території Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» тому позовні вимоги підлягають задоволенню, а вищевказана земельна ділянка підлягає поверненню у власність Ржищівської міської ради об'єднаної територіальної громади в особі Ржищівської міської ради.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тобто, судовий збір сплачений позивачем підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_2 та Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській областіа пропорційно задоволеним вимогам.

При подачі позову прокуратурою було сплачено судовий збір в розмірі 11212,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 3491 від 21 листопада 2024 року.

Крім того, прокуратурою при подачі заяви про забезпечення позову був сплачений судовий збір в розмірі 1514,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2800 від 19 вересня 2025 року.

Ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області від 17 грудня 2025 року було накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011, який після набрання рішенням законної сили підлягає скасуванню.

Зважаючи на викладене керуючись ст. ст. 4, 10, 76-81, 130, 141, 274-279, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Виконувача обов'язків Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Ржищівської міської ради Київської області до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні Ржищівською міською об'єднаною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1,9498 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 шляхом визнання недійсним наказу Головного управління Держземагенства у Київській області від 13.09.2017 № 10-17007/15-17-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність».

Усунути перешкоди у здійсненні Ржищівською міською об'єднаною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1,9498 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 38010021 від 08.11.2017 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на цю ділянку.

Усунути перешкоди у здійсненні Ржищівською міською об'єднаною територіальною громадою права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду площею 1,9498 га з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 шляхом її повернення на користь Ржищівської міської об'єднаної територіальної громади в особі Ржищівської міської ради (код ЄДРПОУ 04358218) з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Солідарно стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, ЄОРПОУ: 39817550, юридична адреса: 03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14 на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02909996, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2) судовий збір в розмірі 13626,00 грн. (тринадцять тисяч шістсот двадцять шість гривень).

Арешт накладений ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 17.12.2025 року на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984000:01:003:0011 після набрання рішенням законної сили скасувати.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.О. Гуренко

Повний текст судового рішення складено 13 квітня 2026 року.

Попередній документ

135618281

Наступний документ

135618283

Інформація про рішення:

№ рішення:	135618282
№ справи:	371/56/25
Дата рішення:	07.04.2026
Дата публікації:	14.04.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Миронівський районний суд Київської області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (07.04.2026)
Результат розгляду:	заяву задоволено повністю
Дата надходження:	10.01.2025
Предмет позову:	про усунення перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою природньо-заповідного фонду

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

02.09.2025 11:00	Миронівський районний суд Київської області
23.10.2025 10:00	Миронівський районний суд Київської області
19.02.2026 11:00	Миронівський районний суд Київської області
17.03.2026 10:00	Миронівський районний суд Київської області
07.04.2026 10:00	Миронівський районний суд Київської області