Справа № 292/221/26
Провадження № 1-кп/292/91/26
13 квітня 2026 року с-ще Пулини
Пулинського районного суду Житомирської області
Головуюча суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Пулини матеріали кримінального провадження №62025050010007690 від 19.02.2025 та обвинувальний акт, які надійшли 12 березня 2026 року відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с.Старий Майдан Червоноармійського району Житомирської
області, зареєстрованого та проживаючого
АДРЕСА_1 , громадянина України,
не одруженого, не працюючого, військовозобов"язаного, раніше судимого
по обвинуваченню у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.4 ст.408 КК України
З участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5
Кримінальне провадження №62025050010007690 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.309, ч.4 ст.408 КК України, надійшло з обвинувальним актом із Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 12.03.2026. Під час судового засідання прокурор підтримав подане 13.04.2026 через канцелярію суду клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 , який закінчується 28.04.2026, оскільки наразі немає об"єктивної можливості закінчити розгляд справи та ризики, передбачені ст.177 КПК України не зменшились. Так, обвинувачений ОСОБА_3 , перебуваючи на волі може переховуватись від суду, зважаючи на його вік, соціальні зв"язки, майновий стан та стан здоров"я, з метою уникнення від покарання може в будь-який момент змінити своє місце проживання, з метою уникнення від кримінальної відповідальності та перешкоджати кримінальному провадженню іншим шляхом, а саме шляхом неприбуття та несвоєчасного прибуття до суду.
Щодо визначення розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_3 обов'язків, передбачених цим Кодексом, слід зазначити, що згідно ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав заявлене клопотання, з підстав, викладених у ньому та просив клопотання задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник -адвокат ОСОБА_5 заперечували щодо задоволення клопотання прокурора та проссили застосувати відносно ОСОБА_3 запобіжний захід-цілодобовий домашній арешт .
Вислухавши позицію прокурора щодо заявленого ним клопотання, думку обвинуваченого та його захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження на обґрунтування клопотання у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 27.02.2026 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, з 27 лютого 2026 року до 28 квітня 2026 року.
Згідно ст.331 КПК України, суд зобов"язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту.
За наслідками розгляду питання, суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати судовому розгляду.
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
При вирішенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це робиться з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. Враховуються, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
Також, суд враховує наявність дійсної необхідності захисту суспільних інтересів, яка, незважаючи на презумпцію невинуватості, має переважне значення порівняно з вимогою поваги до особистої свободи відповідно до ст. 5 Конвенції (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 року у справі "Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Згідно положень п. "С" ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нікого не може бути позбавлено свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Як встановлено в ч. 1, 3 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Судом досліджено питання щодо зменшення ризиків, які існували на момент обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак доказів, які б підтверджували вказані обставини, суду не надано та не зазначено про існування таких доказів. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_3 , суд на теперішній час не встановив.
Суд, у відповідності до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, враховує той факт, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину (ч. 4 ст. 408 КК України), за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від п"яти до дванадцяти років, може переховуватись від суду, не має постійного місця роботи, проживання та джерел доходів та міцних соціальних зв"язків, тому може у будь-який момент змінити своє місце проживання, перебуваючи на волі, з метою уникнення покарання матиме реальну можливість негативно впливати на свідків, переховуватися від суду, що свідчить про існування ризиків, які не зменшились.
Жодних об"єктивних даних, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та даних, які свідчать про наявність обставин, що можуть істотно вплинути на можливість продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 та стати підставою для скасування запобіжного заходу чи зміни запобіжного заходу на інший більш м'який, в ході судового розгляду справи не встановлено .
Таким чином, не роблячи передчасних висновків щодо вини обвинуваченого ОСОБА_3 , враховуючи доведеність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобігання яким було підставою для обрання та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , та які на теперішній час не зникли, а також те, що, на переконання суду, застосування до нього іншого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, в тому числі домашнього арешту чи особистого зобов'язання, є неможливим, позаяк з огляду на дані про особу обвинуваченого, зміст пред'явленого обвинувачення та інші конкретні обставини справи не здатне забезпечити належну процесуальну поведінку та реалізацію завдань кримінального провадження, визначених в ст. 2 КПК України, суд дійшов обгрунтованого висновку про доведеність підстав для продовження застосування раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також повного, всебічного та об'єктивного судового розгляду даної справи, вважає за доцільне продовжити строк тримання під вартою відносно нього на 60 днів, з урахуванням положень п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Ухвалою слідчого судді від 27.02.2026 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, а тому з урахуванням положень ст. 178 КПК України, суд не знаходить підстав для застування до обвинуваченого застави.
Щодо клопотання сторони захисту про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту , суд вважає, що такий запобіжний захід не зможе стримати існуючі процесуальні ризики, наведені прокурором у його клопотанні та захист не навів нових даних, які суттєво змінюють ситуацію з моменту попереднього обрання запобіжного заходу обвинуваченому, (наприклад, стан здоров'я, зміна сімейного стану), а тому у задоволенні клопотання сторони захистук відмовляє.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183,184, 186, 193, 194, 197, 196, 331, 350, 369, 372, 615 КПК України, суд,
Клопотання прокурора Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , задовольнити.
Продовжити дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, тобто до 11 червня 2026 року, включно, без визначення застави. Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити її для виконання начальнику ДУ «Житомирська установа виконання покарань (8) ».
Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_4 .
У задоволенні клопотання сторони захисту про обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, відмовити.
В частині продовження строку дії запобіжного заходу ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Суддя ОСОБА_1