09 квітня 2026 року
м. Київ
справа №990/114/26
адміністративне провадження №П/990/114/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Шарапи В.М., Шевцової Н.В., Тацій Л.В., Єзерова А.А.,
перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
06 квітня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції (далі - Суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Президента України (далі - відповідач), у якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України, що полягає у незавершенні в розумний строк розгляду питання про помилування ОСОБА_1 після внесення 04 лютого 2020 року Комісією при Президентові України у питаннях помилування (далі - Комісія, Комісія у питаннях помилування) пропозиції про застосування до нього помилування;
- зобов'язати Президента України належним чином завершити розгляд питання про помилування ОСОБА_1 у порядку, передбаченому Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Положенням про порядок здійснення помилування та з урахуванням правової оцінки Суду.
За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями (протокол від 06 квітня 2026 року) для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Єзеров А.А., Тацій Л.В., Шарапа В.М., Шевцова Н.В.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї документами, Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 171 КАС України визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Так, пунктом 2 частини п'ятої статті 160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Однак, відомостей про відомі номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти відповідача, а також про наявність або відсутність електронного кабінету як у позивача, так і у відповідача позовна заява ОСОБА_1 не містить.
Крім того, пунктом 11 частини п'ятої статті 160 КАС України установлено, що у позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Проте відомостей, визначених пунктом 11 частини п'ятої статті 160 КАС України, позовна заява ОСОБА_1 не містить.
Також, як установлено частиною шостою статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У цьому випадку разом із позовною заявою ОСОБА_1 подає заяву, у якій просить поновити йому строк звернення до адміністративного суду із даним позовом, в обґрунтування якої зазначає про поважність причин його пропуску з огляду на: тривалий характер порушення; статус ОСОБА_1 як особи, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі; обмежені можливості доступу до правової допомоги, документів, копіювання матеріалів та належного підготовлення процесуальних документів; повторне повідомлення про залишення без задоволення клопотання про помилування листом Департаменту від 28 листопада 2025 року, який було отримано позивачем 08 грудня 2025 року. Наголошує й на триваючому характері порушення його прав, що, на його думку, обумовлює можливість обчислення строку звернення до суду протягом усього часу вчинення Президентом України оскаржуваної бездіяльності щодо незавершення в розумний строк розгляду питання про помилування ОСОБА_1 після внесення 04 лютого 2020 року Комісією пропозиції.
Оцінюючи вказані у заяві про поновлення строку звернення до суду доводи позивача, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Предметом оскарження в межах заявленого позову є бездіяльність Президента України щодо незавершення в розумний строк розгляду питання про помилування ОСОБА_1 після внесення 04 лютого 2020 року Комісією пропозиції. При цьому, як вбачається із доданих до позовної заяви доказів, про неприйняття Главою держави позитивного рішення за цією пропозицією Комісії та залишення без задоволення клопотання про помилування було повідомлено у листі Департаменту від 31 серпня 2020 року №21-2035/05, з яким ознайомлено позивача 04 вересня 2020 року.
Таким чином, перебіг шестимісячного строку звернення до суду для оскарження відповідної бездіяльності Президента України розпочався щонайменше з вересня 2020 року. Проте, до суду із позовною заявою та означеного вимогою позивач звернувся лише у квітні 2026 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України. Зі змісту заяви про поновлення строку звернення до суду можна зрозуміти, що позивач не заперечує свою обізнаність із залишенням без задоволення його клопотання про помилування у вересні 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд наголошує на тому, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року у справі №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Верховний Суд у своїй постанові від 08 вересня 2022 року по справі №990/84/22 вказав на те, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Разом з тим, початок перебігу строку на звернення до суду не може бути пов'язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивача про окремі підстави позову, тобто окремі фактичні та/або юридичні обставини, на яких ґрунтується вимоги ОСОБА_1 , а розпочався для нього з часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про неприйняття Президентом України позитивного рішення щодо його помилування.
Невжиття позивачем активних дій протягом більше ніж п'яти років (з вересня 2020 року - від часу повідомлення ОСОБА_1 про залишення без задоволення його клопотання про помилування після внесення Комісією 04 лютого 2020 року відповідної пропозиції Президенту України) свідчить про пасивність поведінки у здійсненні захисту прав.
Обставини ж, які перешкоджали своєчасному зверненню до адміністративного суду із даним позовом, позивач пов'язує саме із відбуванням покарання у державній установі «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)» у виді довічного позбавлення волі.
Однак, у матеріалах позовної заяви відсутні посилання на підтверджені доказами конкретні, реальні, непереборні і об'єктивно нездоланні фактори та причини, які б свідчили про те, що саме відбування покарання у виді позбавлення волі, зокрема чинення перешкод адміністрацією установи виконання покарань тощо, дійсно завадило позивачу вчасно звернутися до суду у встановлений процесуальним законом строк у будь-який зручний для нього спосіб та/або обмежувало доступ до правової допомоги. При цьому Суд враховує, що самим позивачем вказуються обставини, які позитивно характеризують його та його суспільно-корисну діяльність під час відбування покарання.
Отже, позивач у заяві про поновлення строку на звернення до суду у цій справі не зазначає об'єктивних причин, які дійсно унеможливлювали подання позовної заяви у визначений законом строк.
З огляду на викладене, Суд не вбачає підстав для визнання наведених ОСОБА_1 причин пропуску строку на звернення до адміністративного суду поважними.
Згідно з частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 КАС України).
Керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 256, 266 КАС України, Суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом відмовити.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
3. Надати позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом:
- приведення позовної заяви у відповідність до вимог пункту 2 частини п'ятої статті 160 КАС України, у якій зазначити відомості про відомі номери засобів зв'язку, адресу електронної пошти відповідача, а також про наявність або відсутність електронного кабінету як у позивача, так і у відповідача;
- подання до Суду власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із позовом та зазначенням інших підстав для поновлення такого строку і доказів поважності причин його пропуску.
3. Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовну заяву буде повернуто.
4. Направити позивачу копію ухвали про залишення позовної заяви без руху для виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
С.Г. Стеценко
В.М. Шарапа
Н.В. Шевцова
Л.В. Тацій
А.А. Єзеров ,
Судді Верховного Суду