09 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/2890/25 пров. № А/857/30809/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року (суддя - Остап'юк С.В., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного рішення - не зазначена),
в адміністративній справі №300/2890/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харкіській області (далі - відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 092750012457 від 21.04.2025 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; 2) зобов'язати відповідача зарахувати до загального стажу періоди роботи та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 14.04.2025.
Третя особа подала пояснення щодо заперечення на позовну заяву, у якому висловилася проти задоволення позовних вимог. Просила у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.04.2025 за №092750012457 про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди його роботи на території російської федерації з 16.03.1994 по 30.09.1995; з 01.01.2002 по 01.01.2007, з 12.01.2007 по 13.06.2012; з 30.06.2012 по 01.10.2012; з 01.10.2012 по 19.04.2013; з 18.01.2013 по 16.01.2014; з 20.01.2014 по 30.06.2014; з 16.10.2015 по 18.02.2016; з січня по червень 2017 року; з січня по липень 2018 року; з січня по серпень 2019 року; з січня по вересень 2020 року, з січня по лютий 2021 року та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 14.04.2025 - з дня звернення за пенсією. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що рішенням відповідача від 21.04.2025 № 092750012457 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До загального страхового стажу не зараховані періоди роботи в російській федерації з 16.03.1994 по 30.09.1995, з 01.01.2002 по 01.01.2007, з 12.01.2007 по 13.06.2012, з 30.06.2012 по 01.10.2012, з 01.10.2012 по 19.04.2013, з 18.01.2013 по 16.01.2014 згідно до трудової книжки від 10.07.1984 НОМЕР_1 , оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Таким чином, до загального страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. Додатково зазначає апелянт, що відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає державному пенсійному страхуванню та за який сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Також звертає увагу апелянт на необхідності підтвердження факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку №1, а також наявності результатів атестації відповідного робочого місця. Таким чином, відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №300/2890/25 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
14.04.2025 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.59).
Згідно принципу екстериторіальності вказана заява та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яким за результатами цього розгляду прийнято рішення від 21.04.2025 № 092750012457 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, пославшись, при цьому, на положення статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 61).
У цьому Рішенні, зокрема, зазначено, що страховий стаж позивача становить 12 років 5 місяців 11 днів, з яких 8 років 2 місяці 16 днів - пільгового стажу роботи за Списком №2. Також зазначено, що до загального страхового стажу не зараховані періоди роботи в російській федерації з 16.03.1994 по 30.09.1995, з 01.01.2002 по 01.01.2007, з 12.01.2007 по 13.06.2012, з 30.06.2012 по 01.10.2012, з 01.10.2012 по 19.04.2013, з 18.01.2013 по 16.01.2014 згідно до трудової книжки від 10.07.1984 НОМЕР_1 , оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Таким чином, до загального страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Позивач, не погодившись з вищенаведеним рішенням відповідача звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Судом першої інстанції вірно враховано, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року і при страховому стажі роботи - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено та враховано, що пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності: - зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України; - атестація робочих місць; - досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено пенсійний вік для чоловіків - 55 років, а також необхідний страховий стаж роботи для чоловіків - не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільгового стажу.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Судом першої інстанції також вірно зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Колегія суддів також вважає враховує правовий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
З матеріалів справи, а саме зі змісту оскарженого рішення видно, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача у російській федерації через те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З цього приводу судом першої інстанції вірно враховано, що 13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоди роботи до страхового стажу.
З цього приводу, колегія суддів також звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17 про те, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Крім цього, відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 “Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм видно, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки. Окрім цього, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 підтверджено періоди роботи, зокрема: з 16.03.1994 по 30.09.1995 (1 рік 6 місяців 15 днів) працював на посаді водія 1-го класу в АОЗТ “Заполярье»; з 01.01.2002 по 01.01.2007 (5 років 0 місяців 1 день) і з 12.01.2007 по 13.06.2012 (5 років 5 місяців 2 дні) працював на посаді машиніста в ОАО “Пургеофизика» (06.07.2009 було перейменовано в ООО “Пургеофизика», яке, в свою чергу, 04.12.2009 реорганізовано у формі приєднання в Губкінський філіал ООО “Геофизсервис»); з 30.06.2012 по 01.10.2012 (3 місяці 2 дні) працював на посаді машиніста в ООО “ДенКаРС»; з 01.10.2012 по 19.04.2013 (6 місяців 20 днів) і з 18.01.2013 по 16.01.2014 (11 місяців 30 днів) працював на посаді машиніста в ООО “Геострим Восток».
Судом першої інстанції також вірно зазначено, що трудова книжка містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу.
Окрім цього, жодних виправлень у трудовій книжці позивача немає. Тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано.
Судом першої інстанції також вірно встановлено, що позивач при зверненні за призначенням пенсії надав пенсійному органу і інші докази щодо підтвердження його роботи у згадані вище періоди, зокрема: архівну довідку від 21.12.2005 №3-21/14.5-47; архівну довідку від 02.09.2013 №14-4-01/491-2013/С; типовий контракт від 27.03.1999; архівну довідку від 02.09.2013 №14-4-01/332-2013/Т; довідку №92 від 21.07.2008; довідку №128 від 22.10.208; уточнюючу довідку від 12.01.2012 №199; договір від 01.01.2004 №30; довідку про заробітну плату №71 від 14.04.2004; договір від 01.01.2006; договір від 01.01.2007 №42; трудовий договір №704 від 01.01.2008; трудовий договір №704 від 04.09.2008; трудовий договір №704 від 09.09.2009; трудовий договір №704 від 04.12.2009 і додатковою угодою; терміновий трудовий договір №103 від 01.10.2012; направлення №06 від 18.04.2013; довідку ООО “Геофизсервис» про заробітну плату.
Окрім цього, періоди роботи позивача на території російської федерації, а саме після 2014 року, можуть бути підтверджені іншими документами, які надавались пенсійному органу, зокрема: період роботи з 20.01.2014 по 30.06.2014 (5 місяців 11 днів) - уточнюючою довідкою ООО “Геострим Сервисиз Груп» від 10.06.2014, довідкою про доходи №18 від 16.02.2016; період з 16.10.2015 по 18.02.2016 (4 місяці 3 дні) - довідкою від 18.02.2016 №45; період з січня по червень 2017 року (6 місяців) - довідкою про доходи від 03.05.2018 №260; період з січня по липень 2018 року (7 місяців) - довідкою про доходи від 17.05.2019; період з січня по серпень 2019 року (8 місяців) - довідками про доходи від 09.06.2020, 17.05.2019; - період з січня по вересень 2020 року (9 місяців) - довідкою про доходи від 17.05.2021; період з січня по лютий 2021 року (2 місяці) - довідкою про доходи від 17.05.2021.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вищевказані довідки та письмові матеріали, які є наявними у матеріалах справи складені іноземною (російською) мовою, а тому їхній зміст не може бути детально проаналізовано судом.
Щодо доводів апелянта про відсутність інформації щодо сплати страхових внесків, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії, а тому рішення відповідача 21.04.2025 за №092750012457 є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, вирішуючи спірні правовідносини в частині вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, дійшов помилкового (передчасного) висновку щодо необхідності зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.
Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Разом з тим, частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10).
Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Отже, щодо зобов'язальної частини рішення суду, колегія суддів враховує, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.04.2025 про призначення позивачу пенсії на пільгових умовах, зарахувавши до його трудового стажу спірні періоди.
При цьому, колегія суддів зазначає, що за результатами зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів, саме у відповідного органу ПФ наявний обов'язок щодо визначення достатнього трудового стажу та необхідних додаткових документів для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Тобто, відповідач має обов'язок перевірити чи виконано всі умови, визначені законом, які є необхідними для прийняття законного рішення щодо призначення пенсії.
Отже, з врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 18.06.2025 року в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії - підлягає скасуванню, з наведених вище мотивів, а у решта частині рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним встановленням обставин, що не спростовано доводами апеляційної скарги, а тому підлягає залишенню без змін.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задоволити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року в адміністративній справі №300/2890/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди його роботи на території російської федерації з 16.03.1994 по 30.09.1995; з 01.01.2002 по 01.01.2007, з 12.01.2007 по 13.06.2012; з 30.06.2012 по 01.10.2012; з 01.10.2012 по 19.04.2013; з 18.01.2013 по 16.01.2014; з 20.01.2014 по 30.06.2014; з 16.10.2015 по 18.02.2016; з січня по червень 2017 року; з січня по липень 2018 року; з січня по серпень 2019 року; з січня по вересень 2020 року, з січня по лютий 2021 року та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 14.04.2025 - з дня звернення за пенсією, - і в цій частині прийняти нову постанову, якою відповідні позовні вимоги задоволити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди його роботи на території російської федерації з 16.03.1994 по 30.09.1995; з 01.01.2002 по 01.01.2007, з 12.01.2007 по 13.06.2012; з 30.06.2012 по 01.10.2012; з 01.10.2012 по 19.04.2013; з 18.01.2013 по 16.01.2014; з 20.01.2014 по 30.06.2014; з 16.10.2015 по 18.02.2016; з січня по червень 2017 року; з січня по липень 2018 року; з січня по серпень 2019 року; з січня по вересень 2020 року, з січня по лютий 2021 року, і за результатами розгляду прийняти обгрунтоване та законне рішення.
У решта частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року в адміністративній справі №300/2890/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська