Головуючий І інстанції: М.В. Довгопол
10 квітня 2026 р. Справа № 440/5031/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/5031/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 25.02.2022 по 16.04.2024 включно, але не більш як за шість місяців;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні у сумі 77 326 грн. 65 коп. (сімдесят сім тисяч триста двадцять шість) гривень 65 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на день звільнення позивача з військової служби у 2022 році і виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військова частина НОМЕР_1 , яка проводила з ним всі фінансові розрахунки, не нарахувала та не виплатила йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Лише на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №440/4773/23 Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу 16.04.2024 індексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,85 грн. Тобто, військовою частиною НОМЕР_1 належні позивачу при звільненні з військової служби і при виключенні із списків особового складу частини суми грошового забезпечення в розмірі 82370,85 грн. сплачені не в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення - 24.02.2022, а лише на виконання рішення суду - 16.04.2024. Отже, оскільки станом на дату звільнення позивача з військової служби - 24.02.2022 військова частина НОМЕР_1 не провела з ним повного розрахунку, а така виплата належних сум завершена 16.04.2024, виникли підстави для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме, з 25.02.2022 по 16.04.2024 включно, але не більш як за шість місяців.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 37144,99 грн (тридцять сім тисяч сто сорок чотири гривні дев'яносто дев'ять копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 581,82 грн (п'ятсот вісімдесят одна гривня вісімдесят дві копійки).
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що КЗпП України, який регламентує трудові відносини, не поширюється на військовослужбовців. Відсутність трудового договору виключає застосування норм праці. Стаття 117 КЗпП зобов'язує власника або уповноважений ним орган відшкодовувати середній заробіток за затримку виплат - але військова частина не є власником у значенні цієї норми, індексація не є складовою грошового забезпечення. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що учасниками справи не заперечується.
Позивач звільнений у запас з 24.02.2022 з посади старшого механіка інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї військової частини НОМЕР_1 відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом "б" (за станом здоров'я) та виключений зі списків частини згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22.02.2022 №40 (по стройовій частині) /а.с. 6/.
На теперішній час ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №44 (по стройовій частині) /а.с. 7/.
Між тим, позивач у зв'язку зі звільненням зі служби наказом від 22.02.2022 №40 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 22.03.2023 стосовно нарахування йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця січень 2008 року.
На вказану заяву військова частина НОМЕР_1 листом від 07.04.2023 №516 проінформувала, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року. Проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Порядок №1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі. З січня 2023 року індексація не нараховується відповідно до Закону України №2710-ІХ "Про Державний бюджет на 2023 рік" від 03.11.2022 протягом поточного року індексація грошових доходів населення не здійснюється. Норма запрацювала з січня 2023 року, а отже з цього дня індексація заробітної плати не проводиться. Так як індексація скасована прямим положенням Закону, впродовж поточного року не здійснюється також індексація доходів, право на яку виникло до 2023 року. Відтак, підстав для нарахування та виплати в поточному році за минулі роки з 01.01.2016 по 28.02.2018 у військової частини НОМЕР_1 немає.
Вказані обставини встановлені в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №440/4773/23, а відтак, в силу приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню /а.с. 8/.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №440/4773/23 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі №440/4773/23 Військовою частиною НОМЕР_1 16.04.2024 здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в сумі 82370,85 грн, що підтверджується банківською випискою по картці за період з 16.04.2024 по 17.04.2024 та визнається сторонами у позові та відзиві на позовну заяву /а.с. 10/.
Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 25.02.2022 по 16.04.2024 включно, але не більш як за шість місяців, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, суд першої інстанції критично оцінив наведений у позовній заяві розрахунок середнього заробітку, за яким середній заробіток у розмірі 77 326, 65 грн. визначено шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на 184 календарні дні, тому дійшов висновку, що необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 37 144, 99 грн.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
У силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX було предметом дослідження Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі №440/6856/22 (постанова від 06 грудня 2024 року).
У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX (19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, у зв'язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Предметом спору у цій справі є середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 25.02.2022 по 16.04.2024, але не більше як за шість місяців.
Отже, спірні правовідносини мали місце як під час дії статті 117 КЗпП України до внесення змін Законом №2352-IX, так і під час дії статті 117 КЗпП України після внесення до неї змін Законом №2352-IX, а тому застосуванню підлягають норми цієї статті у відповідних редакціях окремо до періоду з 25.02.2022 по 18.07.2022 та окремо до періоду з 19.07.2022 по 16.04.2024.
Судом встановлено, що днем виключення позивача зі списків Військової частини НОМЕР_1 є 24.02.2022, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.02.2022 №40 (а.с. 6).
Водночас на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 по справі №440/4773/23 Військовою частиною НОМЕР_1 16.04.2024 здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення в сумі 82370,85 грн, що не заперечується сторонами та підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (а.с. 10).
Зважаючи на те, що на дату звільнення ОСОБА_1 відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 по справі №440/4773/23, наявні підстави для застосування наслідків статті 117 КЗпП України у відповідних редакціях.
В силу вимог частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на час звільнення позивача) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Отже, 24.02.2022 є днем закінчення проходження позивачем військової служби та відповідно звільнення з військової служби, відтак до цієї дати обов'язок роботодавця щодо повного розрахунку не виник.
Період затримки розрахунку при звільненні з 25.02.2022 по 15.04.2024 (не включаючи день фактичного розрахунку 16.04.2024) становить 781 день.
Суд враховує, що спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовців, відсутній.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту л пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
За приписами пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з абзацом 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2024 №1074 про розмір середнього грошового забезпечення на дату звільнення з військової служби ОСОБА_1 (а.с. 33) середньоденне грошове забезпечення позивача складає 399,46 грн.
Відтак, оскільки середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 399,46 грн, отже середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні позивача з 25.02.2022 по 18.07.2022 (за 144 дні) становить 57522,24 грн та з 19.07.2022 по 15.04.2024 (за 637 днів, але не більше ніж за шість місяців - 184 дні) становить 73500,64 грн.
Суд зауважує, що позивач у позовній заяві визначив суму середнього заробітку, яка підлягає виплаті йому відповідачем, у розмірі 77326,65 грн за шість місяців затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, суд бере до уваги, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а та інших.
Також суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
У постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначено, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Такі висновки знайшли відображення і у подальшій практиці Верховного Суду, зокрема, застосовані у постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 380/10158/24.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23 полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, суд враховує, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав - 290544,64 грн (208173,79 грн (виплачені відповідачем у лютому 2022 року) + 82370,85 грн (виплачені за рішенням суду у справі №440/4773/23).
Отже, оскільки загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у лютому 2022 року склав 290544,64 грн, частка суми доплати одноразової грошової допомоги при звільненні, виплаченої за рішенням суду (82370,85 грн), становить 28,35 %.
Відтак, враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням 24.02.2022, судове рішення у справі №440/4773/23, на виконання якого нараховано індексацію, за затримку виплату якої позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 29.12.2023, а виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі №440/4773/23 здійснена 16.04.2024, при цьому частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 28,35 %, суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 25.02.2022 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 15.04.2024 підлягають зменшенню та визначенню в розмірах, прямо пропорційних розміру невиплачених звільненому працівникові сум, а саме у розмірах 16307,56 грн (57522,24 грн х 28,35%) та 20837,43 грн (73500,64 грн х 28,35%), а разом 37144,99 грн.
На підставі викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на ключову обставину, що впливає на результат розгляду цієї справи, а саме те, що в межах розгляду цієї справи не погоджується з висновками суду першої інстанції відповідач, який вважає, що суд першої інстанції не правильно зробив розрахунок суми середнього заробітку та вважає, що позивач взагалі не має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що спростовано судовим розглядом з урахуванням зазначеного вище.
Враховуючи те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 37 144,99 грн.
Доводи відповідача про те, що на момент звільнення позивача був відсутній спір щодо розміру нарахованих йому сум, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України та щодо того, що з позовом про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 звернувся до суду лише у 2023 році, колегія суддів відхиляє та зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 (з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц), зокрема, про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі виконання судового рішення.
Указана правова позиція, зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).
Верховний Суд, спираючись на зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, неодноразово у своїх постановах, у тому числі у постанові від 15 лютого 2024 року в справі № 420/11416/23, зазначав, що жодною нормою права не було обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їхнім розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 440/5031/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.М. Ральченко