10 квітня 2026 р. Справа № 520/12116/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., по справі № 520/12116/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління ДСНС України у Харківській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення за період проходження служби з 29.01.2020 по 26.04.2021 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;
- зобов'язати Головне управління ДСНС України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (премій згідно наказів: наказ від 11.02.2020 року № 57 - 102% посадового окладу, наказ від 10.03.2020 року № 92 - 102% посадового окладу, наказ від 09.04.2020 року № 124 - 66% посадового окладу, наказ від 08.05.2020 року № 148 - 102% посадового окладу, наказ від 09.06.2020 року № 180 - 102% посадового окладу, наказ від 09.07.2020 року № 214 - 102% посадового окладу, наказ від 11.08.2020 року № 249 - 102% посадового окладу, наказ від 11.09.2020 року № 276 - 102% посадового окладу, наказ від 12.10.2020 року № 302 - 102% посадового окладу, наказ від 10.11.2020 року № 329 - 102% посадового окладу, наказ від 10.12.2020 року № 361 - 102% посадового окладу, наказ від 11.01.2021 року №14 - 102% посадового окладу, наказ від 10.02.2021 року №47 - 119% посадового окладу, наказ від 10.03.2021 року №94 - 119% посадового окладу, наказ від 09.04.2021 року №136 - 119% посадового окладу, наказ від 26.04.2021 року № 153 - 119% посадового окладу, грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 26.04.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії Головного управління ДСНС України у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік;
- зобов'язати Головне управління ДСНС України у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення при звільненні, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), а також грошову допомогу при звільненні виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі № 520/12116/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (премій), грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту за період з 29.01.2020 по 26.04.2021 включно виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту за період з 29.01.2020 по 26.04.2021 включно, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі № 520/12116/25 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову у справі № 520/12116/25 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що служба цивільного захисту не є військовою службою, відповідно особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не є військовослужбовцями; у період з 2020 по день звільнення позивача грошове забезпечення нараховувалося фактично зі застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн), підстави для застосування інших показників відсутні. Відповідач наголошує, що у травні 2023 року Кабінет Міністрів ухвалив постанову № 481 від 12.05.2023, якою було закріплено застосування фіксованого показника 1762 грн для визначення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, тому відповідач, застосувавши саме показник 1762 грн, діяв правомірно і не міг відступати від імперативних вимог постанови КМУ. Апелянт вказує, що відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України позивач пропустив процесуальний строк на звернення до адміністративного суду.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач по 26.04.2021 проходив службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області.
26 квітня 2021 року позивач звільнений зі служби цивільного захисту у зв'язку зі скороченням штату наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (по особовому складу) № 153 від 26 квітня 2021 року.
Матеріалами справи підтверджено, що за період проходження служби позивачу нараховувалась та виплачувалась премія згідно наказів Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області: наказ від 11.02.2020 року № 57 - 102% посадового окладу, наказ від 10.03.2020 року № 92 - 102% посадового окладу, наказ від 09.04.2020 року № 124 - 66% посадового окладу, наказ від 08.05.2020 року № 148 - 102% посадового окладу, наказ від 09.06.2020 року № 180 - 102% посадового окладу, наказ від 09.07.2020 року № 214 - 102% посадового окладу, наказ від 11.08.2020 року № 249 - 102% посадового окладу, наказ від 11.09.2020 року № 276 - 102% посадового окладу, наказ від 12.10.2020 року № 302 - 102% посадового окладу, наказ від 10.11.2020 року № 329 - 102% посадового окладу, наказ від 10.12.2020 року № 361 - 102% посадового окладу, наказ від 11.01.2021 року №14 - 102% посадового окладу, наказ від 10.02.2021 року №47 - 119% посадового окладу, наказ від 10.03.2021 року №94 - 119% посадового окладу, наказ від 09.04.2021 року №136 - 119% посадового окладу, наказ від 26.04.2021 року № 153 - 119%.
Крім того, згідно довідки про розмір грошового забезпечення за період 01.01.2020 по 26.04.2021, позивачу здійснювалась нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період проходження служби цивільного захисту, а також грошової допомоги при звільненні.
З аналізу наданих документів вбачається, що відповідач при визначенні розміру окладу за спеціальним званням та посадового окладу під час проходження служби цивільного захисту у спірний період застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року у розмірі - 1762,00 грн., тоді як позивач вважає, що нарахування та виплата грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), а також грошова допомога при звільненні повинна була здійснюватись виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови КМУ №704.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зазначив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, матеріальна допомога для оздоровлення, премія, а також одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту обчислюються виходячи із місячного грошового забезпечення особи на день здійснення таких виплат.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту за період з 29.01.2020 по 26.04.2021 включно, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов'язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (стаття 1 Кодексу цивільного захисту України).
Статтею 125 Кодексу цивільного захисту України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
14.09.2018 набрала чинності Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018 №623, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за № 936/32388 (далі - Інструкція № 623).
Пунктами 2, 3 розділу І Інструкції № 623 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Так, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу (далі - Постанова № 704).
Постановою № 704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 2 постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 постанови № 103, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
При цьому, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VІІІ), мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Водночас, Законом України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно з положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
У зв'язку з цим, колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019» рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Проте, з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Зазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21.
Таким чином, колегія суддів наголошує на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців з 29.01.2020.
Так, положеннями статті 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає 2270,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що оскільки з 01 січня 2020 року збільшувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного пункту 4 Постанови № 704 це призводить до збільшення з 01.01.2020 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач протягом спірного періоду (з 29.01.2020 по 26.04.2021) проходив службу у Головному управлінні ДСНС України у Харківській області.
Із довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 12.05.2025 № 1603111 вбачається, що розмір посадового окладу та окладу за спеціальним званням позивача у спірний період визначався із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, що не заперечується відповідачем.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить до висновку про те, що посадовий оклад та оклад за спеціальним званням позивача з 29.01.2020 по 26.04.2021 повинен визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 (а не на 01 січня 2018 року).
Такий підхід Верховний Суд застосував у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), № 120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), № 640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), № 440/1185/21 (постанова від 10.01.2023), №380/5158/22 (постанова від 09.05.2023), № 420/14380/21 (постанова від 12.07.2023).
Доводи відповідача стосовно того, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів за спеціальним (військовим) званням як складових грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року, не знайшли підтвердження в ході розгляду колегією суддів.
Щодо позовних вимог в частині перерахунку одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 1-4 Розділу ХХХ Інструкції № 623, особам рядового і начальницького складу, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні органу управління (підрозділу), за рішенням керівника органу управління (підрозділу) один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірах їх місячного грошового забезпечення.
Підставами для виплати особам рядового і начальницького складу допомоги для оздоровлення є їх рапорт із проханням надати зазначену матеріальну допомогу та відповідний наказ керівника органу управління (підрозділу) на здійснення виплати грошової допомоги для оздоровлення.
Керівнику органу управління (підрозділу) допомога для оздоровлення надається на підставі його рапорту та наказу вищого керівника (начальника).
Допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається за місцем проходження служби.
При визначенні розміру допомоги для оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення беруться посадові оклади, оклади за спеціальним званням, доплати і надбавки постійного характеру та щомісячна премія, які встановлені особі рядового або начальницького складу на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Особам рядового і начальницького складу, прийнятим на службу, матеріальна допомога для оздоровлення вперше надається в календарному році, у якому вони приступили до виконання обов'язків за посадами, на які їх призначено.
При цьому, за приписами п. 12 розділу XХVІІ Інструкції № 623, особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються: для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення; для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні відповідних начальників органів управління (підрозділів), - посадовий оклад за останньою штатною посадою, оклад за спеціальним званням, установлений на день звільнення зі служби, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) за останніми штатними посадами.
Отже, розмір матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту залежить від розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2020, 01.01.2021 супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту.
Водночас, надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги про те, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 настанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», якою встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, колегія суддів вважає, що такі доводи скарги є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду, оскільки вказана постанова набрала чинності 20.05.2023 року, а тому позивач має право на перерахунок і виплату щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту за період з 29.01.2020 по 26.04.2021 включно, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивач пропустив процесуальний строк на звернення до адміністративного суду відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, колегія суддів вказує на таке.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини 1 статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.ч. 2, 3 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, частина 5 статті 122 КАС України є загальною нормою у розв'язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.
Згідно з ч.ч. 1-4 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Водночас, колегія суддів зазначає, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Так, частиною 1 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022 року) встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 року у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалила сформувала висновки щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України.
У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Крім того, колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Встановлено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд у вказаному рішенні наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Отже, колегія суддів зазначає, що відтепер КЗпП не обмежує будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Як встановлено з матеріалів справи, у спірний період позивач проходив службу в Головному управлінні ДСНС України у Харківській області.
При цьому, предметом даного позову є нарахування та виплата позивачу щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за період проходження служби з 29.01.2020 по 26.04.2021 з порушенням вимог Постанови №704 та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Отже, зазначені правовідносини виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19.07.2022.
Із врахуванням вищевказаного, колегія суддів доходить висновку, що право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком.
З наведеного слідує, що вказаний позов подано з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.09.2024 року у справі №380/6701/24, від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Відтак, доводи апеляційної скарги щодо пропущення позивачем строків звернення до суду є необґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щомісячного грошового забезпечення (премій), грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту за період з 29.01.2020 по 26.04.2021 включно виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704, зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту за період з 29.01.2020 по 26.04.2021 включно, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням), виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.
Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в ході розгляду колегією суддів.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 по справі № 520/12116/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко