Головуючий І інстанції: В.І. Бевза
10 квітня 2026 р. Справа № 440/15128/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2026, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/15128/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту також відповідач), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо прийняття рішення про внесення відносно ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про постановку (повернення) на військовий облік та порушення правил військового обліку;
- зобов'язати відповідача скасувати рішення про порушення правил військового обліку та постановку (повернення) на військовий облік та порушення правил військового обліку відносно ОСОБА_1 та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про повне задоволення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи, а саме у позивача відсутнє тимчасове посвідчення, про наявність якого зазначено у рішенні, що оскаржується, крім того у рішенні суд першої інстанції помилково вказав, що відповідач надав докази, що витребовувались судом, разом з тим, текст містить значні розбіжності.
Окрім того, апелянт вказав, що суд безпідставно відмовив у врахуванні електронних доказів, не надавши оцінки їх змісту, джерелу походження та технічним реквізитам, чим порушив вимоги ст. 90, 94-96 КАС України щодо оцінки та дослідження електронних доказів.
Також, апелянт зазначив, що відомості на сторінці № 4 військового квитка є помилковим записом (про що ТЦК та СП і зазначило на даній сторінці і повторно скріпило помилковий запис гербовою печаткою). Як наслідок, позивач заперечив висновки суду першої інстанції щодо підстави проходження позивачем військово-лікарської комісії.
Разом з цим, позивач зазначив, що позивач (та інші громадяни України) не мав та не має повноважень щодо самостійного здійснення будь-яких записів (відміток) у своєму паперовому військово-обліковому документі, виданого державою в особі уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_3 , який відповідно має право робити такі записи (відмітки).
Також, апелянт заперечив висновки суду першої інстанції в частині правового статусу позивача станом на момент проходження військово-лікарської комісії.
Крім того, апелянт вказав на помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності затвердження довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на те, що як зазначив позивач, станом на час проходження позивачем ВЛК були відсутні підстави щодо затвердження довідки ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується вимогами Положенням про військово лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 у редакції від 16.04.2021, чинним на момент пройденого (29.07.2022) Позивачем медичного огляду у ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Також, апелянт зазначив, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку листу ІНФОРМАЦІЯ_4 від 07.10.2025, зазначивши, що він не на бланку військової частини.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до наступних висновків.
Матеріалами справи встановлено, що згідно електронного військово - облікового документу ОСОБА_1 , який сформавано станом на 04.11.2025 відображається наступна інформація:
у графі «Облік» відображається така інформація «Порушення правил військового Обліку»;
у графі «Причина розшуку» відображається така інформація «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП»;
у графі «Дата початку розшуку» відображається така інформація «21.02.2025»;
у графі «Категорія обліку» відображається така інформація «Невійськовозобов'язаний»;
у графі «Підстава зняттявиключення» відображається така інформація «непридатні»;
у графі «ТЦК та СП» відображається така інформація « ІНФОРМАЦІЯ_5 »;
у графі «Постанова ВЛК» відображається така інформація «Непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час»;
у графі «Дата ВЛК» відображається така інформація «29.07.2022»; у графі «Звання» відображається така інформація «Солдат».
Відповідно до записів паперового військово-облікового документу позивача - військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 09.10.2000 ІНФОРМАЦІЯ_6 (копія додається), які скріплені гербовою печаткою ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначено наступне:
пункт 15 розділу І (сторінка N° 7) військового квитка:
«29.07.2022 призовною (медичною) комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку за гр. II ст. 39а розкладу хвороб (наказ МО України 2008р. № 402 і знятий з військового обліку. Начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_2 та його підпис»;
розділу VI (сторінка № 23) військового квитка:
остання відмітка/печатка: «ЗНЯТО з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 », дата «29.07.2022 та підпис».
За викладеними у позові твердженнями, 02 жовтня 2025 року позивачем подано заяву про скасування поновлення на військовому обліку шляхом внесення змін (відомостей) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів до ІНФОРМАЦІЯ_1 через електрону пошту « ІНФОРМАЦІЯ_7 », а також до ІНФОРМАЦІЯ_8 через електрону пошту « ІНФОРМАЦІЯ_9 » з таким проханням (вимогами):
1) скасувати рішення про безпідставне поновлення на військовий облік непридатного до військової служби Позивача, виключеного з військового обліку 29 липня 2022 року,-
2) внесення Зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно Позивача в частині відомостей про військовий облік, зазначивши слово "ЗНЯТО" у зв'язку із непридатністю до військової служби на підставі постанови (довідки) ВЛК від 29.07.2022 № 906;
3)скасування порушення правил військового обліку у зв'язку із відсутністю у невійськовозобов'язаного ОСОБА_1 , обов'язку виконання/ дотримання правил військового обліку.
Окрім цього, 26 жовтня 2025 року представником позивача було надіслано адвокатський запит до військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_10 ) та до військової частини НОМЕР_3 (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_11 » Сухопутних військ Збройних Сил України) через електрону пошту « ІНФОРМАЦІЯ_12 » щодо повідомлення (інформування) представника позивача про результати розгляду заяви позивача про скасування поновлення на військовому обліку шляхом внесення змін (відомостей) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 02.10.2025.
Як стверджує позивач, станом на момент подання цього адміністративного позову, ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , військова частина НОМЕР_4 та військова частина НОМЕР_3 не розглянули та не надали відповіді на заяву позивача від 02.10.2025 та адвокатський запит від 26.10.2025.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з метою усунення невідповідності відомостей реєстру, які не відповідають відомостям військово-облікового документа та довідки ВЛК, а також необхідністю зобов'язати виключити позивача із військового обліку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того сукупність суперечливих записів у паперовому військово-обліковому документі позивача разом із відсутністю факту затвердження довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.07.2022 №908 відносно позивача ВЛК регіону є підставою для відмови у позові.
Додатково суд зазначає, що позивач не надав суду доказів звернення до відповідача із відповідними доказами про виключення позивача із військового обліку, у паперовому військово-обліковому документів позивача наявна відмітка про призов на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_5 із 27.02.2022, проте не надані докази того, що позивач проходив військову службу у цій військовій частині та отримував грошове забезпечення, а також докази звільнення із військової служби чи скасування даної відмітки, а також підстав подальшої зміни військового обліку у ІНФОРМАЦІЯ_14 та ІНФОРМАЦІЯ_5 , без доказів про звільнення позивача із військової служби є очевидно сумнівними та суперечливими.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі по тексту - Закон №3543-ХІІ; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
За приписами ч.ч. 1-3 ст.1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі по тексту - Закон №2232-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За змістом ч.9 цієї статті щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до п.3 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі по тексту - Порядок №1487) визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Відповідно до п.2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У силу п.16 Порядку №1487 військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, з урахуванням обсягу та деталізації - на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів.
За змістом п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 81 Порядку №1487 визначено, що взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.
Особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначені в Законі України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі по тексту - Закон №1951-VIII).
Cтаттею 1 Закону №1951-VIII визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно зі ст.2 Закону №1951-VIII основними завданнями Реєстру є: ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку.
Відповідно до ст.3 Закону №1951-VIII основними засадами ведення Реєстру є: 1) обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.
Частиною 5 ст.5 Закону №1951-VIII передбачено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Згідно з ч.ч. 8, 9 ст.5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Статтею 6 Закону №1951-VIII передбачено, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно зі ст.8 Закону №1951-VIII до службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про виконання військового обов'язку; відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу"; відомості про участь у бойових діях.
Частиною 1 ст.9 Закону №1951-VIII передбачено, що призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Відповідно до п.8 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 (далі - Порядок № 559, в редакції на момент виникнення спірних відносин), військово-обліковий документ в електронній формі містить такі відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (за наявності): (...) 6) окремий номер запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 7) відомості про результати медичних оглядів, що проводилися з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку; (...) 9) військове звання (для військовозобов'язаних та резервістів); 10) військово-облікова спеціальність; 11) відомості про виконання військового обов'язку (категорія обліку); 12) відомості про військовий облік (вид обліку та територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому перебуває на обліку).
Пунктом 4 Порядку №559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:
у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;
в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Зміни вносяться протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
З аналізу наведених норм слідує, що праву військовозобов'язаного на отримання за вмотивованою заявою інформації про своє включення (невключення) до Реєстру та відомостей про себе, внесених до Реєстру, виправлення недостовірних відомостей Реєстру кореспондує обов'язок адміністратора Реєстру (у даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із надання такої інформації або виправлення недостовірних відомостей Реєстру або ж надання обґрунтованої відмови у задоволенні отриманої заяви.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановлено, що позивач не надав докази звернення до відповідача про внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, та резервістів.
На противагу таким висновкам суду, представник позивача в апеляційній скарзі зазначив, що суд безпідставно відмовив у врахуванні електронних доказів, не надавши оцінки їх змісту, джерелу походження та технічним реквізитам, чим порушив вимоги ст. ст. 90, 94-96 КАС України щодо оцінки та дослідження електронних доказів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах електронної справи міститься заява про скасування поновлення на військовому обліку шляхом внесення змін (відомостей) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів від 02.10.2025.
Відповідно до змісту вказаної заяви, позивач просив:
1) скасувати рішення про безпідставне поновлення на військовий облік непридатного до військової служби Позивача, виключеного з військового обліку 29 липня 2022 року;
2) внести Зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно Позивача в частині відомостей про військовий облік, зазначивши слово “ЗНЯТО» у зв'язку із непридатністю до військової служби на підставі постанови (довідки) ВЛК від 29.07.2022 № 906;
3) скасувати порушення правил військового обліку у зв'язку із відсутністю у невійськовозобов'язаного ОСОБА_1 , обов'язку виконання/ дотримання правил військового обліку.
Доказів розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.10.2025 сторонами по справі не надано та матеріали справи не містять.
На підтвердження надсилання вказаної заяви представником позивача надано роздруківку з електронної пошти.
Відповідно до ч. 2 п. 81 Постанови Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова.
Разом з тим, як було зазначено вище, п. 4 Постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 (у редакції від 19.08.2025 - дійсній на момент надсилання заяви) передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін:
у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку;
в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку.
Зміни вносяться протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Таким чином, позивач не мав обов'язку особисто з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_15 , натомість п. 4 Постанови Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 передбачено, що громадянин України для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів має право звернутися або у паперовій формі, або засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
В даному випадку позивачем надано докази надсилання заяви про скасування поновлення на військовому обліку шляхом внесення змін (відомостей) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів саме електронною поштою, що відповідно до наведеного вище, з урахуванням порушеного в заяві питання є неналежним способом звернення.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у даних правовідносинах саме на ІНФОРМАЦІЯ_5 покладений обов'язок із надання вмотивованої відповіді на відповідні звернення позивача та його представника.
При цьому колегія суддів зазначає, що за відсутності у спірних правовідносинах відповідного рішення суб'єкта владних повноважень, ані суд першої інстанції, ані колегія суддів апеляційної інстанції не можуть надати оцінку наявності або відсутності підстав для внесення відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, як особу, яка виключена з військового обліку військовозобов'язаних, оскільки, ІНФОРМАЦІЯ_5 як суб'єктом владних повноважень, відповідна заява позивача не розглянута та відповідне рішення не прийнято, а тому такі дії матимуть наслідком перебирання на себе дискреційних повноважень відповідача, що не може вважатись правомірним.
Колегія суддів звертає увагу, що частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Таким чином, враховуючи неналежний спосіб звернення ОСОБА_1 до відповідача, відсутність рішення суб'єкта владних повноважень по суті вказаної заяви, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач з 29.07.2022 виключений з військового обліку на підставі визнання його непридатним до військової служби, про що в паперовому військово-обліковому документі відповідачем зроблено відповідний запис, колегія суддів вважає такими, що не спростовує висновки суду першої інстанції, оскільки позивачем не доведено факт належного звернення до відповідача, та по суті заяви жодного рішення не прийнято.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб підлягає захисту у разі встановленням судом факту їх порушення.
Колегія суддів враховує, що предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
З огляду на те, що оцінка наявності чи відсутності підстав для внесення запису до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 не надавалася, а колегія суддів не може підміняти вказаний орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та виключення його з військового обліку 29.07.2022, є передчасними та задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 по справі № 440/15128/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.М. Ральченко