02 квітня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/1698/26
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кукоби О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лазебної А.В.
та представників сторін:
від позивача - Зотова А.В.,
від відповідача - Грай К.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні заяву представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне підприємство "АФ "Комагро" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду 17.02.2026 надійшов позов ОСОБА_1 , поданий адвокатом Зотовою Анастасією Володимирівною, до Головного управління ДПС у Полтавській області, у якому позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 23.04.2025 № 46714-2411-1620-UA53060030000045288 про визначення суми податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2025 рік у розмірі 48088,94 грн;
- зобов'язати ГУ ДПС у Полтавській області привести у відповідність індивідуальну картку платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення з неї відомостей про податкові зобов'язання, нараховані на підставі податкового повідомлення-рішення від 23.04.2025 № 46714-2411-1620-UA53060030000045288.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2026 залучено до участі у справі Приватне підприємство "АФ "Комагро", як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
04.03.2026 до суду надійшла заява представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, що обґрунтована доводами про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, визначеного частиною другою статті 122 КАС України.
У поданій заяві представник відповідача зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 23.04.2025 №46714-2411-1620-UA53060030000045288 направлено ОСОБА_1 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 рекомендованим листом, що повернувся до відправника 08.08.2025 з позначками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання», що підтверджено довідкою відділення зв'язку Укрпошти про причини повернення/досилання. ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Полтавського окружного адміністративного суду 17.02.2026, тобто з пропуском строку, визначеного законодавством, на 9 днів.
Представник позивача надала до суду заперечення на заяву про залишення позову без розгляду, у яких зазначила, що спірне податкове повідомлення-рішення позивач фактично отримав лише у грудні 2025 року та саме з дати його отримання належить рахувати строк звернення до суду з цим позовом.
У судовому засіданні 02.04.2026 представник відповідача підтримала заяву про залишення позову без розгляду, а представник позивача наполягала на відмові у задоволенні такої заяви.
Суд заслухав доводи представника відповідача та думку представника позивача, розглянув заяву разом з матеріалами справи та дійшов таких висновків.
Предметом цього спору є правомірність податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 23.04.2025 № 46714-2411-1620-UA53060030000045288 про визначення суми податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2025 рік у розмірі 48088,94 грн.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: (...) 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; (...) (частина перша статті 5 КАС України).
Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 30.08.2018 в адміністративній справі №813/2897/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, дійсно відповідно до правозастосування наведених норм щодо тривалості строку звернення у випадку судового оскарження податкових повідомлень-рішень без використання досудового порядку вирішення спору було відображено у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 03.04.2018 у справі №826/5325/17, від 23.05.2018 у справі №803/728/17, від 18.06.2018 у справі №805/1146/17-а, та зводилось до наявності у платника податків права на звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.
Водночас 26.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.
Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: “Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті».
У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: “Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».
Отже, у означеній постанові у справі №160/11673/20 Судова палата відступила від висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 03.04.2018 у справі №826/5325/17, від 23.05.2018 у справі №803/728/17, від 18.06.2018 у справі №805/1146/17-а.
У постановах від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 Верховний Суд звертав увагу на те, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
У постановах від 23.09.2021 у справі №640/11650/21, а в подальшому від 27.01.2022 у справі №160/11673/20 Верховний Суд роз'яснив зміст вищенаведеного висновку. Суд зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26.11.2020, однак, під час вирішення питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.
У постановах від 23.09.2021 у справі №640/11650/21 та від 03.04.2023 у справі №640/12898/21 Верховний Суд вказував, що не можна вважати порушенням правової визначеності як елементу принципу верховенства права сам факт зміни судової практики, в тому числі і в питанні правозастосування норм щодо строків звернення до суду у бік їх скорочення, у разі забезпечення особі можливості доступу до суду у розумний строк, якщо він є об'єктивно достатнім для реалізації права.
21.11.2024 Верховний Суд ухвалою передав справу №500/2276/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми й указав, що формування ВП ВС правового висновку щодо строку оскарження податкового повідомлення-рішення у справах №140/1770/19 та №320/12137/20, у яких предмет спору стосувався бюджетного відшкодування податку на додану вартість, призвело до різного застосування таких правових висновків адміністративними судами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24 також вирішувала питання визначення строку звернення до суду із позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення та за наслідками аналізу норм Податкового кодексу України у взаємозв'язку з нормами КАС виснувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України).
Отже, зміст наведених правових висновків зводиться до того, що першочерговим для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду є встановлення дати, з якої особа-позивач дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав.
За обставин справи, що розглядається, суд встановив, що податкове повідомлення-рішення від 23.04.2025 №46714-2411-1620-UA53060030000045288 23.07.2025 надіслане ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 рекомендованим листом, що повернувся до відправника з відміткою поштової організації від 08.08.2025 про причину не вручення поштового відправлення "адресат відсутній за вказаною адресою" та "за закінченням терміну зберігання" /а.с. 62/.
Відповідно до пунктів 42.1, 42.2 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з абзацом другим пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Таким чином, дійсно датою вручення позивачу податкового повідомлення-рішення належить вважати 08.08.2025.
Разом з цим, суд враховує, що 08.08.2025 податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 23.04.2025 №46714-2411-1620-UA53060030000045288 ОСОБА_1 фактично не отримане.
Натомість, як зазначила представник позивача, фактично спірне податкове повідомлення-рішення отримане позивачем лише у грудні 2025 року поштовим відправленням № R067048918414 /а.с. 9/.
Суд враховує, що позовну заяву надіслано до суду 09.02.2026 /а.с. 18/, тобто навіть за умови обчислення строку звернення з 08.08.2025 такий строк пропущений позивачем лише на один день.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 11.07.2019 у справі №182/634/17(6-а/0182/32/2018), від 07.02.2023 у справі №340/56/22, від 19.10.2023 у справі №420/1011/20, від 15.11.2023 у справі №380/6752/21, від 20.12.2023 у справі №460/44271/22, від 21.12.2023 у справі №520/1189/23, від 12.02.2024 у справі №140/10393/23, від 12.02.2024 у справі №140/23249/23, від 12.02.2024 у справі №140/21477/23, від 02.07.2024 у справі №440/2984/21, від 07.05.2025 у справі №440/17427/23.
За наведених обставин, підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду немає.
А тому, у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду належить відмовити.
Керуючись статтями 2, 5, 118, 121, 122, 241, 243, 248, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та окремо не оскаржується.
Повний текст ухвали складено 10 квітня 2026 року.
Суддя Олександр КУКОБА